Особливості відтворення еліптичних конструкцій при перекладі англомовної прози українською мовою

Еліптичні конструкції типу if any, if anything мають експресивно-підсилювальне значення й перекладаються на українську мову підрядними умовними реченнями, а також словами: майже, мабуть, зовсім, взагалі, на загал та ін.

До еліптичних конструкцій  ставляться також допустові підрядні речення, що вводяться сполучниками whatever, however, у яких відсутній присудок (іноді підмет). На українську мову такі допустові підрядні речення перекладаються повними допустовими підрядними реченнями з сполучниками: який би не, яким би не.

Сполучник though може стояти на кінці простого речення, що слідує за іншим простим реченням, що тісно пов'язане з ним за змістом. Кінцеве though відповідає українським проте, все-таки, однаково, все-таки.

У такій же функції може вживатися прислівник however як у кінцевій, так і початковій позиції.

До еліптичних конструкцій  відноситься й комбінація If + дієприкметник (або прикметник). Українською мовою ця комбінація перекладається підрядним допустовим реченням.

Значення допустимості також  передаються займенниками й прислівниками  з компонентом ever: however, whoever, whatever, wherever, whenever.

Другу половину XIX ст. можна назвати тим періодом часу, коли поява еліпсиса в реченнях стала набувати більш поширеного характеру. Мова йде не лише про появу цього явища в розмовній мові, але і про частіше вживання еліптичних конструкцій в художніх творах того часу.

Науковець М.Я. Блох для визначення еліпсиса бере за основу теорію актуального розчленування речень. Розбивка речення при наявності еліпсиса, полягає у визначенні реми висловлювання, так само як в нерозчленованому реченні ця функція полягає у визначенні логічного смислового наголосу [Блох М.Я., 1976: 58].

Характерною рисою досліджень зарубіжних лінгвістів (О. Есперсен, В.Кунрад та ін.) про тенденцію скорочень в різних мовах являється  прагнення  людини до вдосконалення мовних форм при їх вживанні, при мінімальній витраті розумової і фізичної енергії на обмін інформацією в процесі комунікації, спілкування.

Інший зарубіжний лінгвіст, Ш. Баллі, відносить еліпсис до виразних засобів мови, зв'язуючи його виникнення і вживання з функціональною спрямованістю мови. Скорочені лексичні одиниці він розглядає в стилістичному плані [Баллі Ш., 2001: 265-289].

Дуже помітна стала  тенденція скорочення слів шляхом збільшення  вжитку різних абревіатур, тобто скорочення одного слова або цілого словосполучення, ініціалізми, графічні і лексичні скорочення, акроніми, еліптичні утворення, компресія речень.

Слід зазначити, що і в літературній мові, і в розмовній ці тенденції, маючи загальні причини, розвиваються по-різному. Найчастішими і простішими прикладами є, наприклад, фразеологічні  структури, «неповні» варіанти прислів'їв і приказок, а також еліптичні речення діалогічної мови, властиві розмовній, «не літературній» мові.

   Класифікація еліптичних речень, наведена в роботі Л.С. Бархударова, вбачається нам найбільш повною.

                                      

 

                                       Висновки до розділу І

 

Отже, еліпсис – навмисний пропуск несуттєвих слів у реченні без викривлення його змісту, а часто – для посилення змісту й ефекту. Проаналізувавши тенденції до розвитку такого мовного явища, як еліпсис, ми визначили, що необхідність скорочення мовних засобів – одна з головних причин виникнення еліптичних речень, а також погодилися із затвердженням більшості учених про те, що неповні речення виникають переважно в розмовній мові. Провівши детальний аналіз, ми бачимо, що не існує єдиної думки стосовно проблеми еліптичних речень, і що лексична неповнота не є недоліком, навпаки, вона робить нашу мову живішою, зручнішою, природнішою. Різниця між неповними і еліптичними реченнями  дозволяє стверджувати, що еліптичні речення не є загальномовним синтаксичним засобом: вони не вживаються в книжкових стилях. Тому, розгляд стилістичного аспекту у вивченні еліпсиса має велике значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Переклад еліптичних конструкцій з огляду на стилістичні особливості англійської та української мов

 

Характеризувати неповні  речення можна виходячи з їх складу, модальності, стилістики. Серед неповних речень аналізуватимемо еліптичні, тобто ті, в яких опущений той або інший елемент речення, який легко відновлений з найближчого контексту або з конкретної мовної ситуації.

 

2.1. Стилістичні особливості та трансформації при перекладі еліптичних конструкцій

Під еліпсисом розуміється  навмисне опущення якого-небудь члена речення в літературно-писемному мовленні. Отже, не кожне опущення членів речення виступає стилістичним прийомом, а тільки таке, яке з'являється в літературно-писемному мовленні. Термін "еліпсис" стилістично не відноситься до неповних речень, які характерні для усного типу мови, оскільки тут нічого не опускається.

Термін "неповні речення", що хоча і неадекватно виражає суть явища, все ж точніше характеризує структурний тип речення, властивий усній мові, чим термін "еліпсис" [Galperin А.I.,1958: 242].

Розглянувши існуючі на сьогодні класифікації еліптичних речень, приймаємо за основу своїх міркувань думку Н.М. Васильєвої і говоримо про еліптичні речення як про неповні, в яких бракує одного або декількох членів, які характерні для реплік в діалогах і які в контексті відповідають повним двоскладним реченням, а відсутні члени легко відновлюються з контексту і ситуації [Васильева Н.М., 2004: 132].

У рамках опису процесу  перекладу перекладацькі трансформації  розглядаються не в статичному плані  як засіб аналізу стосунків між  одиницями вихідної мови і їх словниковими відповідностями, а в плані динамічному  як способи перекладу, які може використати  перекладач при перекладі різних оригіналів в тих випадках, коли словникова відповідність відсутня або не може бути використана за умовами контексту.

Трансформація – основа більшості прийомів перекладу. Полягає у зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі [Миньяр-Белоручев Р.К., 1996: 201].

Л.С. Бархударов, Л.К. Латишев, Т.Р. Левицька, А.М. Фітерман, В.Н. Комісаров, Я.І. Рецкер поділяють перекладацькі трансформації на:

1) Граматичні трансформації, до яких автори відносять такі прийоми, як перебудова речення, перестановки, заміни, додавання і опущення.

2) Лексичні трансформації, які охоплюють такі прийоми: опущення, додавання, конкретизація, генералізація і заміна.

3) Стилістичні трансформації, до яких відносяться описове переведення, різні заміни, компенсація, синонімічні заміни.

  На даний час існує безліч класифікацій перекладацьких трансформацій запропонованих різними авторами. Ми розглянемо класифікації                  Я.І. Рецкера (1974), Л.К. Латишева (2003), Л.С. Бархударов (2001).

Я.І. Рецкер визначає трансформації як прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті і знаходимо йому український відповідник, який не співпадає зі словником.

Рецкер пише, що не завжди можна класифікувати кожний приклад перекладу через переплетення категорій, в загальному, можна виділити 7 різновидів лексичних трансформацій: диференціація значень; конкретизація значень; генералізація значень; смисловий розвиток; антонімічний переклад; цілісне перетворення; компенсація втрат в процесі перекладу.                 [Рецкер Я.І., 1974: 38].

Л.К. Латишев дає класифікацію перекладацькі трансформації за характером відхилення від міжмовних відповідностей, в яких всі перекладацькі трансформації підрозділяються на:

• морфологічні – заміна однієї категоріальної форми іншою або декількома;
• синтаксичні – зміна синтаксичної функції слів і словосполучень;
• стилістичні – зміна стилістичного забарвлення відрізка тексту;
• семантичні – заміна не тільки форми вираження змісту, а й змісту тих ознак, за допомогою яких описана ситуація; змішані – лексико-семантичні та синтаксично-морфологічні [Латышев Л.К., 2003: 265].

У класифікації Л.С. Бархударова перекладацькі трансформації відрізняються за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміни, опущення. При цьому, Л.С. Бархударов підкреслює, що такий розподіл є приблизним і умовним.

Перестановками називаються  зміни розташування мовних елементів  у тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. Під замінами мають на увазі як зміни при  перекладі слів, частин мови, членів речення, типів синтаксичного зв'язку, так і лексичні заміни (конкретизація, генералізація, антонімічний переклад, компенсація). Додавання припускає  використання в перекладі додаткових слів, що не мають відповідників  в оригіналі. Під опущенням мається  на увазі опущення тих чи інших  слів при перекладі [Бархударов Л.С., 2001:190-208].

Транскрипція і транслітерація – способи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її форми за допомогою одиниці мови перекладу. При транскрипції відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при транслітерації його графічна форма (буквений склад). Провідним способом в сучасній перекладацькій практиці є транскрипція зі збереженням деяких елементів транслітерації.

Оскільки фонетичні і  графічні системи мов значно відрізняються одна від одної, передача форми слова вихідної мови мовою перекладу завжди дещо умовна і приблизна. Для кожної пари мов розробляються правила передачі звукового складу слова вихідної мови, вказуються випадки збереження елементів транслітерації і традиційні виключення з правил, прийнятих нині.

В англо-українських перекладах елементи транслітерації, що найчастіше зустрічаються при транскрибуванні полягають, в основному, в транслітерації деяких невимовних приголосних і зредукованих голосних, передачі подвійних приголосних між голосними і у кінці слів після голосних, і збереження деяких особливостей орфографії слова, що дозволяють наблизити звучання слова в перекладі до вже відомих зразків.

Традиційні виключення торкаються, головним чином, імен історичних осіб і деяких географічних назв.

Калькування – спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин або слів (у разі стійких словосполучень) їх лексичними відповідностями в мові, на яку здійснюється переклад. Суть калькування полягає в створенні нового слова або стійкого поєднання в мові, на яку здійснюється переклад, що копіює структуру початкової лексичної одиниці [Комиссаров В.Н., 1990: 99].

У ряді випадків використання прийому калькування супроводжується зміною порядку дотримання елементів, що калькуються. Нерідко в процесі перекладу транскрипція і калькування використовуються одночасно.

   Лексико-семантичні заміни – спосіб перекладу лексичних одиниць оригіналу шляхом використання в перекладі одиниць мови, на якою здійснюється переклад, значення яких не співпадає зі значеннями початкових одиниць, але може бути виведене з них за допомогою певного типу логічних перетворень. Основними видами подібних замін є конкретизація, генералізація і модуляція (смисловий розвиток) значення початкової одиниці.

Конкретизацією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови, з ширшим предметно-логічним значенням, словом чи словосполучення мови,на яку здійснюється переклад з вужчим значенням. В результаті застосування цієї трансформації створювана відповідність і початкова лексична одиниця опиняються в логічних стосунках включення: одиниця вихідної мови виражає родове поняття, а одиниця мови,на якою здійснюється переклад – видове поняття, що входить в неї.

У ряді випадків застосування конкретизації пов'язане з тим, що в мові,на яку здійснюється переклад відсутнє слово з таким широким значенням. Так, англійський іменник thing має дуже абстрактне значення  і на українську мову завжди перекладається шляхом конкретизації. Іноді родова назва на мові перекладу не може бути використана через розбіжності конотативних компонентів значення.

Конкретизація часто застосовується і тоді, коли в мові перекладу є слово з таким же широким значенням і відповідною конотацією, оскільки такі слова можуть мати різну міру вживаності у вихідній мові  і мові перекладу [Алексеева И.С., 2004: 255].

Генералізацією називається заміна одиниці вихідної мови, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням, тобто перетворення, зворотнє конкретизації. Створювана відповідність виражає родове поняття, що включає початкове видове. Використання слова із загальнішим значенням позбавляє перекладача від необхідності уточнювати.

Узагальнене позначення може бути переважним й з стилістичних причин. У художніх творах українською мовою не прийнято з пунктуальною точністю вказувати ріст і вагу персонажів, якщо це не пов'язано із спортивними міркуваннями.

Іноді перекладач має можливість вибирати між конкретним і узагальненим варіантом перекладу і надає перевагу останньому.

Модуляцією або смисловим  розвитком називається заміна слова  або словосполучення вихідної мови одиницею мови перекладу, значення якої логічно виводиться зі значення початкової одиниці. Найчастіше значення співвіднесених слів в оригіналі і перекладі опиняються при цьому пов'язаними причинно-наслідковими стосунками [Алексеева И.С., 2004: 256].