Особенности перевода детской литературы

При перекладі художніх текстів відповідальність перекладача  величезна, оскільки його текст стає для читача єдиним. Перекладач прагне до того, що переклад читався так  само легко, як оригінал. Він завжди враховує, на кого направлений його переклад, на якого читача. З цього приводу переклад дитячої художньої літератури заслуговує особливої уваги.

Термін «дитяча література» означає як твори, спеціально призначені для дитячого читання, так і ті, що виявилися придатними для нього, хоча вони і призначалися спочатку для дорослих.

Лінгвісти, які розробляють проблеми дитячої літератури, виділяють наступні її функції: розважальна (не зацікавивши дитину, не можна її ні розвивати, ні виховувати); виховна (одна з найголовніших); естетична (книга повинна прищепити істинний художній смак); пізнавальна (дитина отримує інформацію про навколишній світ).

Є три чинники, які в перекладах дитячих книг часто призводять до відхилень від початкового тексту: 1) недостатня мовна компетенція  дітей; 2) уникнення порушення табу, які з точки зору педагогів слід було б підтримувати; 3) обмежені знання та досвід юних читачів.

Існує ряд аспектів, які  варто враховувати при перекладі  дитячих книг: 1) взаємодія малюнків і слів в ілюстрованих книгах; 2) культурні  посилання; 3) мовна гра; 4) діалект, регістр, імена/назви; 5) можливість подвійної  адресації (до дитини і дорослого). Також переклад літератури для дітей слід розглядати з точки зору легкозрозумілості та акцептабельності.

Переклад дитячої літератури ‒  це переклад, орієнтований на реципієнта. Перекладена дитяча книга буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії. Таких специфічних рис виділяють чотири: 1) Вік (дошкільний/молодший шкільний вік; середній шкільний вік;  старший шкільний вік); 2)  Несформованість мовної особистості; 3)  Недостатня мовна компетенція; 4)   Обмежений обсяг знань про навколишній світ.

Дитяча література має численні специфічні риси, що виділяють її з-поміж  інших літературних підсистем, вона виступає цінним та ефективним інструментом виховання та навчання дитини, сприяє засвоєнню мови, прищеплює літературний смак та розвиває мовне відчуття, дарує естетичне задоволення. Усе це зумовлює необхідність особливо дбайливого ставлення до перекладу творів, призначених для дітей.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЛІНКВОКУЛЬТУРНА  СВОЄРІДНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ПОВІСТІ  Е.Б. ВАЙТА «ПАВУТИННЯ ШАРЛОТТИ» УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ

2.1 «Легкозрозумілість» як головний критерій оцінки якості перекладу творів для дітей

 

Тепер розглянемо, на нашу думку, найголовніший  з аспектів виконання високоякісного перекладу дитячого твору іншою  мовою – категорію «легкозрозумілості». На що треба звернути увагу перекладачу, щоб створити текст, доступний та цікавий дитині?

1. Власні назви. «Вла́сні на́зви, оніми — індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів [60]. Власні імена несуть у собі певну інформацію саме про цей предмет, про його властивості. Ця інформація може бути детальною або короткою, мати різний ступень популярності. Існує кілька принципів перекладу власних імен. Так, існує наступна класифікація принципів запозичення й передачі власних імен іншою мовою [33, с. 15-25]:

• принцип графічної подібності (транслітерація);

• принцип фонетичної подібності(транскрипція);

• принцип етимологічної відповідності (транспозиція);

• принцип благозвучності.

Варто помітити, що імена  персонажів художнього твору зберігають свої характерні ознаки при перекладах художнього тексту іншими мовами. Зазвичай в таких випадках власні імена  оригіналу зберігаються без зміни, за винятком графемо-вимовних відхилень при їхній передачі іншою мовою. Перекладу можуть піддаватися тільки ті імена, пряма передача яких чужою мовою може послабити художнє сприйняття образа.

Переклад власних імен у художньому тексті має свою специфіку, так імена й назви є невід'ємним елементом форми художнього твору, що складають стиль письменника, одним із засобів, що створюють художній образ. Вони можуть нести на собі помітно виражене значеннєве навантаження, мати незвичайний звуковий вигляд, мати схований асоціативний фон. Переклад власних імен повинен бути стилістично вірним і точним, повинен відповідати всьому духу, ідеї, цілям твору, повинен зберігати характерний колорит, а іноді і певний спеціальний зміст, особливе значення, у якому сконцентровано виражена авторська ідея.

У байках, казках, деяких драматичних творах назви діючих осіб – тварин, абстрактних понять – виражені загальними іменами, але  пишуться вони з великої літери. В українській мові такі одиниці  складно відрізнити від власних  імен, в англійській мові персонажі п'єс, казок теж пишуться з великої літери, але додатково на власне ім'я часто буде вказувати відсутність визначеного артикля.

У оригіналі казковій повісті «Charlotte’s Web» функціонують такі власні імена (по мірі того, як вони з'являються у тексті): Mrs.Arable, Fern, Mr. Arable, Avery, Wilbur, Uncle Homer and Aunt Edith Zuckerman, Lurvy, Templeton, Charlotte A. Cavatica, Joy, Nellie, Aranea. Імена мають не тільки люди, але й звірі (поросятко Wilbur, пацюк Templeton, павучиха Charlotte, маленькі павучки Joy, Nellie, Aranea). Інші звірі не мають власних імен та називаються лише загальними назвами goose, ship, cow т. ін.

У російському перекладі  власні імена передаються з використанням  здебільше транслітерації:  Mrs.Arable - миссис Арабл, Fern - Ферн, Mr. Arable – мистер Арабл, Wilbur – Уилбур, Charlotte A. Cavatica - Шарлотта А. Каватика, Aranea - Аранея. Однак кілька власних назв перекладено за допомогою транскрипції: Avery – Эвери, Uncle Homer and Aunt Edith Zuckerman – тетя Эдит и дядя Гомер Закерман, Lurvy - Лэрви, Templeton - Темплтон, Nellie – Нелли. Одне власне ім'я перекладено як загальна назва:  Joy – Радость.

  Перекладач на українську мову теж застосовує різні прийоми передачі власних імен у іншомовному тексті: транскрипція (Mrs.Arable – пані Еребл, Mr. Arable – пан Еребл, Avery – Евері,  Wilbur – Вілбер, Templeton – Темплтон, Uncle Homer and Aunt Edith Zuckerman – дядечко Гомер та тітонька Едіт Цукерман, Lurvy – Лерві, Nellie – Неллі. Одне власне ім’я передається транслітерацією (Aranea – Аранеа), одне – перекладається як загальна назва: Joy – Радість.

Особливу увагу привертає  переклад імен головних героїв казки  – поросятка Вілбера та павучихи Шарлотти.  На наш погляд, більш  вдалим є переклад імені Wilbur на українську мову – дитині зручніше буде вимовити звукосполучення [ві] ніж [уі], також звукосполучення [бер] зустрічається в українській мові (як і в російській) частіше ніж [бур].

Ім'я, яким представляється  інша головна героїня повісті, павучиха, в англійському тексті має більш глибоке значення, ніж ми бачимо в обох перекладах:

«What is your name, please? May I have your name?»

«Charlotte what?» asked Wilbur, eagerly.

«Charlotte A. Cavatica. But just call me Charlotte» [68, с.37];

 

«   -    А як тебе звати? Скажи мені, будь ласка, твоє ім'я!

• Мене звати Шарлотта, ‒ відповів павук. – Я павучиха.
• Шарлотта – а далі? – нетерпляче допитувався Вілбер.
• Шарлотта А. Каватіка. Але зви мене просто Шарлоттою» [69, с.37];

 

«Как тебя зовут? Не могла бы ты сообщить мне своё имя?   

- Я - Шар-лотта, - сказала паучиха.   

- Чей ты  шар? - удивился Уилбур.   

- Не шар,  а Шарлотта А. Каватика, но для  тебя - я - просто Шарлотта» [70].

 

Cavatica – назва одного з різновиду павуків:

«The barn spider (Araneus cavaticus) is a nocturnal, yellow and brown spider with striped legs and a marking on its underside that is typically a black background with two white marks inside the black, although color ranges can be quite magnificent» [57].

Для українських та російських читачів ця інформація залишилася недоступною, тому що перекладачи не додали ніякого коментаря до цього власного імені.  

Отже, вибір відповідного методу перекладу власного імені  – справа дуже складна, що залежить від рішення перекладача, який повинен  урахувати багато лінгвістичних  та екстралінгвістичних факторів, а саме: мовний генезис, семантичну категорію, і, насамперед, текст і функцію, яку власне ім'я виконує в цьому тексті. Також немаловажними є такі питання, як традиція перекладу даного імені, пов'язані з ним конотації, фактор реальності / вигаданості власного імені. Вибір способу передачі власних імен становить загалом суміш двох головних факторів: норм або правил мов оригіналу й перекладу, а також обраного перекладачем методу, що визначає, які цінності оригінального тексту він прагне зберегти в перекладі. Треба, однак, урахувати, що цей вибір не може бути випадковим: власні імена в літературному творі зазвичай поєднують декілька функцій, і треба зберегти ту, котра своєю інтертекстуальністю, семантикою, експресією або інформаційною навантаженістю збагатить текст [21].

Що стосується передачі інших власних назв повісті, то тут, як нам здається, обидва переклади  не можна назвати адекватними, тому що повість написана для дітей  молодшого шкільного віку, а у  тексті зустрічаються власні назви (зокрема географічні назви), значення яких дитині у цьому віці не можуть бути відомими. Наприклад:

«Fern, what is the capital of Pennsylvania?» [68, с. 5];

«Ферн, як називається  столиця Пенсільванії?» [69, с. 5];  

 «- Ферн, назови столицу штата Пенсильвания» [70];

From the edge of the woods, the white throated sparrow (which must come from Boston) calls… [68, с. 35];

«З узлісся  білогорлий горобець (чи не з самого Бостона прилетів) так уже цвірінчить-вицвірінькує» [69, с. 36];

«На опушке леса воробей с белым горлышком (прилетел, видать, из-под самого Бостона) выкрикивает: "Би-би-би-ди!"»[70].

Говорячи про категорію  легкозрозумілості, особливу увагу  треба приділити аналізу лексики, яку використовував автора для створення  повісті та перекладачі при перекладі  українською та російською мовами. Так, навіть біглий погляд на український варіант повісті говорить про те, що Олександр Мокровольський використовує мову, яка більш зрозуміла дитині 7-10 років – активно використовуються демінутивні суфікси («поросяточко», «молочко», «пляшечка», «рильце», «господинька», «ковдрочка», «гусеняточки»,  «укладати спатки», «стільчик», «дітки» та багато інших), прислівники, які зазвичай використовуються в усному мовленні («мерщій», упав «перевертом» тощо), дієслова, які мають у словнику позначку «розм.»: «ушиваймося», «принюхатися», «цямкати», «чвакати», «жвакати» та ін.. Все це робить текст твору більш цікавим і, як результат, більш зрозумілим малюку. Оригінал тексту та переклад російською мовою здаються нам наповненими більш нейтральною лексикою. Мовна багатобарвність українського перекладу є більш цікавою для дитини, тому саме його можна назвати більш вдалим з цього погляду.

 

2.2 Форма повісті Е.Б. Війта в оригіналі і перекладах: збіги та відмінності

 

Коли ми говоримо по збереження форми тексту при перекладі, ми маємо на увазі, що всі римовані елементи повинні залишатися римованими, звуконаслідування повинні передаватися звуконаслідуванням – всі елементи, яки використовував автор твору для дітей для привертання їх уваги, повинні залишатися незмінними у тексті перекладу.

Розглянемо, наскільки  перекладачам повісті Е.Б.Вайта на українську і російську мови вдалося  зберегти форму оригінального тексту.

Почнемо аналіз з такої  риси мовної особистості автора як використання у тесті повісті курсиву. Курсив використовується для виділення важливого, з точки зору автора, тексту. Або він використовується, коли автора намагається передати особливості вимови персонажем того чи іншого текстового фрагменту – зазвичай, на словах, які виділені на письмі курсивом, в усному мовленні робиться логічний наголос. В оригінальному тексті ми бачимо, які слова чи словосполучення наголошують персонажі:

«Do away with it?» shrieked Fern. «You mean kill it?» [68, с.1];

«This is a matter of life and death, and you talk about controlling myself» [68, с. 2];

«But if nothing is nothing, then nothing has nothing that is less than it is» [68, с. 28];

«What are they, and where are you?» screamed Wilbur. «Please, please, tell me where you are» [68, с. 35];

«Five hundred and fourteen?» [68, с. 145];

В перекладі українською  мовою  ці особливості мовлення персонажів відсутні у тексті:

« - Позбутись?! – зойкнула дівчинка. – Ти хочеш сказати: вбити його?» [69, с. 1];

« - Тут справа життя і смерті, а ти вимагаєш, щоб я володіла собою!» [69, с. 2];

«Але якщо ніщо – це ніщо, тоді ніщо не має нічого такого, що було б за нього менше!» [69, с. 29];

« - Про якого салоїда ти говориш? І де ти сидиш?! – вереснув Вілбер. – Будь ласочка, скажи мені, де ти! І яким салоїдом ти мене лякаєш?» [69, с. 36];

« - П'ятсот чотирнадцять?» [69, с.137];

Відсутні вони і в  російському перекладі:

« - Отказаться? - воскликнула Ферн. - Ты хотела сказать, что папа решил его убить за то, что он маленький?» [70];

« - Как я могу владеть собой, если ты собираешься его убить?» [70];

«Но если пустота действительно  пустая, в ней не может быть ничего меньше её самой!» [70];

« - Что за чай вдруг? - встрепенулся со сна Уилбур. - Ты где? » [70];

« - Целых пятьсот четырнадцать? Шутишь!» [70].

У оригінальному тексті ми знаходимо приклади якщо не віршів, то римованих рядків:

«Skip and dance, jump and prance!» [68, с. 18].

В українському перекладі  ці рядки передаються теж римованими еквівалентами:

 «Стрибай  і плигай, танцюй і брикай!» [69, с. 19],

в російському перекладі  – ні:

«Скачи, прыгай, пляши, дрыгайся!» [70, с. 19].

Повість Е.Б.Вайта отримала величезну популярність серед читачів  не лише завдяки сюжету та кумедному  головному герою. Ярка, виразна, захоплива  мова твору теж зіграла величезну  роль у тому, що пригоді поросяти Вілбура стали справжнім бестселером у Америці, а завдяки перекладам – і  у всьому світі.

Однією з найяскравіших  особливостей тексту є мовна гра, яку активно використовує автор  в мовленні своїх персонажів. Треба  відзначити, що перекладачі і на українську і на російську мови намагалися передати це при перекладі. На наш погляд, це їм вдалося повністю:

«"Salutations!" said the voice.

Wilbur jumped to his feet. "Salu-what?" he cried.

"Salutations!" repeated the voice.

"What are they, and where are you?" screamed Wilbur. "Please, please, tell me where you are. And what are salutations?"

"Salutations are greetings," said the voice. "When I say 'salutations,' it's just my fancy way of saying hello or good morning. Actually, it's a silly expression, and I am surprised that I used it at all» [68, с.35-36];