Особенности перевода детской литературы

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іванова Ольга  Іванівна

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ  ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ)

 

 

 

Курсова робота

з перекладознавства 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП....................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Характерні риси сучасної дитячої літератури………....................6
2. Основні способи перекладу літератури для дітей..………….......11

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1................................................................................18

 

РОЗДІЛ 2. ЛІНКВОКУЛЬТУРНА  СВОЄРІДНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ПОВІСТІ  Е.Б. ВАЙТА «ПАВУТИННЯ ШАРЛОТТИ» УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ

2.1. «Легкозрозумілість» як головний критерій оцінки якості перекладу творів для дітей……………. .....................................................................20

2. Форма повісті Е.Б. Війта в оригіналі і перекладах: збіги та відмінності ………………………………………………………………..25

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2................................................................................31

 

ВИСНОВКИ...........................................................................................................33

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…...................................................36

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Переклад — одне з  якнайдавніших занять людини. Відмінність  мов спонукала людей до цієї нелегкої, але такої необхідної праці, яка  служила і служить цілям спілкування  і обміну духовними цінностями між  народами.

Художній переклад є проблемою, що далеко виходить за межі суто літературно-лінгвістичної техніки, оскільки кожен переклад є в тій чи іншій мірі естетичним та ідеологічним освоєнням оригіналу. Лише добре озброєний лінгвістично і історико-культурно перекладач може задовільно вирішити завдання адекватного художнього перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу.

Переклад літератури для дітей має свою специфіку, що обумовлена, в першу чергу, специфікою самої дитячої літератури – вона повинна враховувати вікові особливості читача. Таким чином, перекладач літератури для дітей повинен не тільки досконало володіти мовою оригіналу та перекладу, а й бути здатним дивитися на текст очима дитини. Також він повинен бути гарним психологом та знавцем дитячої душі. Потрібно вміти знайти, а можливо, й вигадати засоби передачі ідей та образів. Але ці образи повинні бути не лише доступними та зрозумілими для дитини, але й близькими для неї.

Дослідження мови дитячої  літератури та особливостей її перекладу завжди знаходилися у центрі уваги лінгвістів. У радянській філологічній науці питаннями літератури для дітей займалися такі видатні письменники та перекладачі як К.Чуковський [34; 53] та С. Маршак. Значний теоретичний та практичний внесок у вивчення дитячої англійської та американської літератури зробили Н. Демурова [15; 16], Б. Заходер [23],  Г. Кружков [35]. Окремі проблеми літератури для дітей висвітлювалися у працях таких видатних філологів, як В. Пропп [47], Ю. Лотман [37], В. Карасик [25; 26], Г. Клінберг, Д. Крістал, Н. Норріс, В. Неш, Т. Пууртінен [2; 3], Е. О'Салліван, З. Шавіт [5], К. Райс [4], Р. Ойттінен.   

Актуальність теми роботи зумовлена зростаючим інтересом лінгвістів до мови сучасних авторів, яки пишуть для дітей, та до особливостей перекладу дитячої літератури.

Об'єкт нашого дослідження – лінгвокультурні особливості перекладу творів для дітей.

Предметом дослідження є лінгвокультурні та стилістичні трансформації, яких набуває текст повісті Е.Б. Вайта «Павутиння Шарлотти» під час перекладу на українську та російську мови.

Мета дослідження полягає в комплексному та системному виявленні та описанні особливостей перекладу повісті Е.Б. Вайта «Павутиння Шарлотти» на українську та російську мови.

Поставлена мета потребує рішення наступних завдань:

1. Охарактеризувати особливості перекладу дитячої літератури.
2. Виділити характерні ознаки індивідуального стилю Е.Б. Вайта.
3. Визначити головні прийоми перекладу англомовної повісті на українську та російську мови.
4. Проаналізувати найбільш значущі лінгвокультурні відмінності тексту оригіналу та перекладу. 

Методи дослідження зумовлені метою та задачами роботи. Вивчення особливостей перекладу англомовної повісті для дітей вимагало застосування методів контекстуального та лінгвопоетичного аналізу. Використовуються прийоми зіставного аналізу, суть якого полягає у зіставленні мови оригіналу тексту та перекладу. Для визначення частотності використовується метод вибіркового підрахування.   

Наукова новизна визначається тим, що вперше розглядаються та вивчаються особливості перекладу твору популярного американського дитячого письменника середини 20 століття Елвіна Брукса Вайта на українську та російську мови.

Теоретична  значущість дослідження зосереджена в тому, що визначаються основні прийоми перекладу твору сучасної дитячої літератури.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у таких теоретичних та практичних вузівських курсах, як теорія та практика перекладу, інтерпретація тексту, стилістика англійської мови.

Матеріалом дослідження є оригінал повісті Елвіна Брукса Вайта «Павутиння Шарлотти» («Charlotte’s Web»), її переклад на українську мову, виконаний Олександром Мокровольским та переклад на російську мову, виконаний Самуїлом Черфасом.

Робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Характерні риси сучасної дитячої літератури

 

«Термін «дитяча література» означає як твори, спеціально призначені для дитячого читання, так і ті, що виявилися придатними для нього, хоча вони і призначалися спочатку для дорослих» [63].

Якщо деякі з творів літератури дорослих робилися улюбленими книгами дітей, то з іншого боку дуже багато з книг, написаних спеціально для дітей, відгуку у юних читачів не знаходили. Річ у тому, що писати для дітей надзвичайно важко. По-перше, дуже нелегко виробити доступну для дитячого розуміння мову; по-друге, не можна забувати відмінності дитячої психології від психології дорослої людини і різниці, що виникає звідси, в естетичних оцінках: дітям подобається багато що таке, що майже зовсім не чіпає дорослого; по-третє, доводиться враховувати неоднаковість смаків, інтересів і розуміння залежно від віку юних читачів: психіка дитини змінюється значніше швидше, ніж психіка дорослої людини; по-четверте не можна, випускати з уваги диференціацію дитячих читачів в соціальному відношенні (напр., література для сільських дітей багато в чому має бути іншою, чим для міських) і т. п. Авторові, щоб досягти наміченої мети, потрібно виразно уявляти собі ‒ для якої категорії юних читачів він пише. «Сприйняття дитиною читаної ним книги в набагато більшій мірі обумовлено звичними йому уявленнями про життя, ніж у дорослої людини, яка розвинула в собі здатність до відвернення від навколишнього оточення. Ось чому іноді прекрасні книги, написані для дітей однієї національної культури, виявляються недостатньо відповідними для дітей іншого народу» [52].

Завдання письменника  для дітей ускладнюється ще тим, що йому доводиться бути педагогом: погодитися з вимогами правильного виховання. Це не означає, щоб твори дитячого письменника були просочені мораллю і проповіддю (а цю помилку робили і роблять багато тих, що дуже пишуть для дітей), але в усякому разі автор дитячої книги несе незмірно більшу моральну відповідальність за свій твір, ніж письменник для дорослих [65].

Багато років не стихаюча суперечка навколо питання про  те, чи існує специфіка дитячої  літератури і чи потрібна вона, вирішилось на користь визнання специфіки. Більшість письменників і критиків виступили «за». Як не парадоксально, саму крайню точку зору на специфіку виразив С. Михалков: чи «не краще говорити про естетику мистецтва, що однаково може бути застосована і до літератури для дорослих, і до дитячої літератури» [24, c.46]. Висловлювання С. Михалкова категорично знімає розмову про специфіку. Близька до С. Михалкова Л. Ісарова, яка заперечує специфіку дитячої літератури на тій основі, що автори кращих творів для дітей «не пристосовують свою манеру під дітей», а створюють для них справжні художні твори. Насправді, Ісарова непослідовна у своїх судженнях: у виносці вона робить коментар, що вікова специфіка «обов'язкова в книжках для дошкільників і молодших школярів» [24, с.156].

Незважаючи на очевидну протилежність поглядів, прибічників і супротивників специфіки об'єднує спільність позиції: і ті, і інші прагнуть захистити дитячу літературу як рівноправне мистецтво слова, захистити її від схематизму і спрощеності. Звідси пристрасний заклик С. Михалкова міряти дитячу літературу за законами мистецтва взагалі.

Специфіка дитячої літератури існує і коріння її ‒ в особливостях дитячого сприйняття дійсності, яке  якісно відрізняється від сприйняття дорослої людини. Особливості дитячого сприйняття, його типологічні вікові якості витікають (як про це свідчать роботи Л.С. Виготського [12], А.Т. Парфенова, Б.М. Сарнова) зі своєрідності антропологічних форм дитячої свідомості, які залежать не лише від психофізіологічних чинників але також і від соціальних особливостей дитинства. Дитина ‒ громадська людина, але соціальна основа, на якій розвивається його суспільна свідомість, відрізняється від соціальної основи свідомості зрілої людини: дорослі люди безпосередні члени соціального середовища, а в стосунках дитини з соціальною дійсністю важливу роль грає дорослий посередник. «Справа полягає в тому, ‒ говорить А. Т. Парфенов, автор статті «Про специфіку художньої літератури для підростаючого покоління», ‒ що значна кількість життєвих функцій підростаючого покоління задовольняється, формується і стимулюється дорослими, а це накладає специфічний відбиток і на непрямий і на безпосередній досвід підростаючого покоління» [29]. Чим старша дитина, тим більше самостійна вона в громадських стосунках, тим менше в його положенні соціальної специфіки дитинства.

Специфічність дитячого твору, його форми і зміст, проявляється передусім в жанровій своєрідності.

Насправді, усі жанри, існуючі в «дорослій» літературі, є і в дитячій: роман, повість, розповідь, новела, нарис і т. д. Але очевидно і відмінність між ідентичними жанрами «дорослої» і дитячої літератур. Вона пояснюється відмінністю в жанроформуючих елементах, відмінністю, яка обумовлена специфічною орієнтацією на читацьке сприйняття. Специфічні усі жанроформуючі елементи твору для дітей.

Отже, однією з найважливіших  функцій дитячої літератури є  функція розважальна. Без неї немислимі і усі інші: не зацікавивши дитину, не можна її ні розвивати, ні виховувати і так далі. Не випадково останнім часом учені стали говорити і про гедоністичну роль книги ‒ вона повинна приносити насолоду, задоволення.

Усі учителі по праву  вважають виховну функцію однієї з найголовніших. Саме в книгах знаходиться «азбука моральності», з них багато в чому дитина дізнається, «что такое хорошо и что такое плохо» (В. Маяковський). Але зайва дидактика, як відомо, не завжди йде на користь художності: в кращих творах для дітей мораль, як в народних казках, «ніде відкрито не висловлюється, але витікає з самої тканини оповідання» (В. Пропп).

Менш популярна, але зовсім не менш важлива естетична функція дитячої літератури: книга повинна прищепити істинний художній смак, дитину необхідно знайомити з кращими зразками мистецтва слова. У радянські часи ця функція нерідко приносилася в жертву ідеології, коли школярів і навіть дошкільників примушували заучувати напам'ять жахливі з точки зору естетики, але «ідеологічно правильні» вірші про партію і Жовтень, читати малохудожні оповідання про Ленина і тому подібне. З іншого боку, ознайомлення тільки з кращими, на погляд дорослих, зразками класичної літератури нерідко порушує принцип доступності і в результаті дитина на усе життя, що залишилося, зберігає неприязне відношення до класики. І в цьому випадку, поза сумнівом, величезна роль дорослого, саме він здатний зіграти роль провідника в досягненні дитиною скарбів світової і вітчизняної літератури (навіть не призначеною спочатку для читання).

Не викликає сумнівів пізнавальна функція дитячої літератури : ученими встановлено, що до семи років людина отримує 70% знань і тільки 30% ‒ за усе наступне життя! Відносно художньої літератури пізнавальна функція підрозділяється на два аспекти: по-перше, існує спеціальний жанр науково-художньої прози, де в літературній формі дітям підносяться ті або інші знання (наприклад, природознавська казка В. Бианки). По-друге, твори що навіть не мають пізнавальної спрямованості, сприяють розширенню круга знань дитини про світ, природу і людину.

Величезна роль ілюстрацій в дитячій книзі. Так, для дітей дошкільного віку об'єм ілюстрацій має бути не менше 75%. Не випадково Аліса Л. Керролла говорила: «Який толк у книжці, якщо в ній немає ні картинок, ні розмов?». Один з провідних видів пам'яті ‒ зорова, і зовнішній вигляд книги з дитинства міцно з'єднувався з її змістом (наприклад, важко представити «Пригоди Буратино» А. Толстого або «Чарівника Смарагдового міста» А. Волкова без ілюстрацій Л. Володимирського). Навіть дорослий читач, не кажучи вже про дітей, починає знайомство з книгою саме із зовнішнього її оформлення (чим зараз нерідко зловживають комерційні книговидавці, прагнучі яскравістю обкладинки компенсувати убогість змісту).