НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Інститут  післядипломного навчання

    Кафедра технологій управління 
 
 
 
 
 
 

    Реферат на тему

    Способи комерціалізації прав інтелектуальної власності 
 
 
 
 
 

                   Михалюк Анастасії

               01УП.2447-10(з)

               20.09.2011 р. 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011

 

     План 

    1 Мета і основні способи комерціалізації

    2 Використання об'єктів права інтелектуальної  власності у власному виробництві

    3 Внесення інтелектуальної власності  до статутного капіталу підприємства

    4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної  власності

    Література 
1 Мета і основні способи комерціалізації

    Метою комерціалізації є отримання  прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

    Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності -це взаємовигідні (комерційні) дії  всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

    Основними способами комерціалізації об'єктів  права інтелектуальної власності є:

    використання  об'єктів права інтелектуальної  власності у власному виробництві;

    -  внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

    передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

    Для практичного здійснення вказаних шляхів комерціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

    Схематично  способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

    2 Використання об'єктів  права інтелектуальної  власності у власному  виробництві

    Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності  у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

    Оскільки  обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

    Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

    3 Внесення інтелектуальної  власності до статутного  капіталу підприємства

    Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі 01 В) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

    сформувати  значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

    амортизувати  інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

    авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

    Внесення  прав на 01В до статутного капіталу замість "живих грошей" надає також:

    право на отримання частки прибутку (дивідендів);

    право на участь в управлінні підприємством  через загальні збори правління;

    право на отримання ліквідаційної квоти  у разі ліквідації підприємства тощо.

    4 Передача прав  на об'єкти інтелектуальної  власності

    Якщо  правовласник не передбачає використовувати  об'єкти інтелектуальної власності  у власному виробництві чи розпочати  новий бізнес або створити спільне  підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

    Майнові права на об'єкт права інтелектуальної  власності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

    Продаж  прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

    Але частіше передається лише право  користування об'єктом інтелектуальної власності.

    Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

    Продаючи  ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензп - це шлях впровадження технологи на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

    Придбання або продаж ліцензії є діловою  угодою. Факт продажу або купівлі  ліцензії юридичне оформляється ліцензійним  договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

    У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

    Виключна  ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

    Одинична  ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

    Невикпючна  ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

    За  ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

    Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

    Паушальний  платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

    Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

    Патентовласник  може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні -це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

    Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

    Відносно  новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності  є лізинг. 'За договором лізингу  передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

    Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

 

     Список використаної літератури

 

1. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної  власності України: Навч. посібник для  студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.
2. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. — С. 3—14.
3. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.
4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
5. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. — М., 1977. — С. 11.
6. Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. — Питер, 2001. — 288 с.