Проблеми реалізації норм права

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...………..3

Розділ І. Поняття реалізації норми права……………………….………………….5

1. Поняття та ознаки норми права……………………………………………...5
2. Основні стадії застосування норм права…………………………………….8

Розділ ІІ. Форми реалізації норм права та їх характеристика…………………...14

2.1.    Форми реалізації норм права………………………………………………..14

2.2.    Застосування як особлива реалізації норм права…………...…………….18

Розділ ІІІ. Правозастосування: поняття, відмінність від інших форм реалізації ………………………………………………………………………….……………22

Розділ IV. Проблеми забезпечення реалізації норм права в Україні……………26

Висновки…………………………………………………………….………………30

Список використаної літератури…………………………………..………………33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблеми  реалізації права завжди були в центрі уваги юридичної науки, але це, нажаль, не призвело до їх остаточного  вирішення. Навпаки, проникнення в  даний процес, всебічний його аналіз ставили перед вченими все  більш важкі задачі.

В період створення і перших кроків незалежної молодої держави, якою є  Україна, однією з центральних проблем, з якою зіштовхнулося українське суспільство, став розвиток демократії в сполученні з дотриманням законності і дисципліни. Це значить, що скільки  б не були радикальними міри в економічній, політичній, соціальній і іншій сферах, вони повинні здійснюватися, лише після  схвалення обраної демократичним  шляхом законодавчої влади в особі  Верховної Ради України. Разом з  тим, в даний час  правовій практиці властивий правовий нігілізм, декларативність  багатьох законодавчих установлень. Без  подолання зазначених недоліків  побудова правової держави неможлива.

         Реалізація норм права – це  втілення положень правових норм  у фактичній

поведінці (діяльності) суб’єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права – це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний  процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або  інших суб’єктів.   Саме через  реалізацію норм права досягається  результату, зміст якого був закладений законодавцями при виданні норми  права. Тому своєчасна і точна  реалізація правових норм – це найважливіша передумова додержання та зміцнення  правопорядку.

        Актуальність теми цієї курсової роботи пов’язана з тим, що формування

правової  держави передбачає повагу до закону, права, суворе додержання

юридичних норм. В цьому зв’язку теоретичні проблеми реалізації права набувають особливого практичного значення. Необхідний аналіз право реалізаційної діяльності в різних аспектах, адже шлях від  створення закону до втілення його приписів у фактичну поведінку людей  є дуже складним, він залежить від  багатьох чинників. Ці різні умови  й чинники стали предметом  дослідження в цій курсовій роботі. При її написанні було поставлено зокрема завдання виявити, що являють собою різні форми реалізації права.

        Теоретичні  основи дослідження проблеми  реалізації права були закладені  у

працях правників Ю.І.Гревцова, В.О.Котюка, В.Н.Кудрявцева, В.В.Лазарева,

П.Є.Недбайла, В.В.Оксамитного, П.М.Рабиновича.

       Мета дослідження: розкриття змісту таких форм реалізації юридичних норм, як використання, дотримання й виховання. Особлива увага в курсовій

роботі приділяється такій  формі реалізації права, як його застосування.

        Ставиться завдання з’ясувати, які основні вимоги забезпечують правильне застування норм права, в чому виявляється законність і обґрунтованість цього процесу, які його активні стадії.

        Об’єкт дослідження: реалізація норм права як втілення положень правових норм у фактичній діяльності суб’єктів права.

        Предмет дослідження: норми права, форми реалізації норм права, стадії реалізації норм права.

        Методологічними основами дослідження є застосовані в ній сучасні методи пізнання. В роботі використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні юридичні методи наукового пізнання. До загальних методів належать діалектичний метод, метод системного аналізу, формально-логічний,

емпіричний, функціональний та комплексний методи, а до спеціальних  методів дослідження – метод  тлумачення правових норм.

       Нормативна  та емпірична база дослідження.  Нормативною базою написання  курсової роботи стала Конституція  України та нормативно-правові  акти різних галузей законодавства  України.

       Емпірична  база дослідження – вироки, рішення  та ухвали суду, що набрали

законної сили.

       Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох

розділів, у кожному з  яких є підрозділи, висновків та списку використаних джерел.

 

Розділ І. Поняття  реалізації норми права.

1. Поняття та ознаки норми права.

      Поняття норми  права належить до числа найважливіших  категорій теорії права. Будь-яке  правове явище розкривається  і виявляє себе лише у взаємозв'язку  з нормами права. Саме через  норми права держава здійснює  вплив на суспільство, на їх  основі визначаються повноваження  державних структур, завдяки нормам  конкретизуються та реалізуються  суб'єктивні права. Норма права  є первинною клітинкою права  та вихідним структурним елементом  системи права.

      Значну увагу розробленню  вчення про правову норму приділено  науковцями у дореволюційний  період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло). Сучасний етап розвитку вчення про правову норму потребує не лише подальшого вдосконалення, а й переосмислення важливих її ознак та властивостей.

       Правова норма  є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості,  які поглиблюють наші уявлення  про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну  відповідальність.¹

       Норма права  як особливий засіб регулятивного  впливу на суспільство характеризується  певними ознаками, які надають  цій категорії самостійного значення  та відрізняють від інших засобів  соціального впливу.

       1. Правова норма  пов'язана з державою. Вона являє  собою владний припис, що встановлюється  чи санкціонується державою та  відображає її волю. Встановлення  норми здійснюється шляхом безпосередньої  державної чи делегованої правотворчості, а санкціонування являє собою  державне затвердження вже існуючих  у суспільстві приписів та  надання їм певного ступеню  обов'язковості. Лише держава  наділена можливістю встановлювати,  змінювати та скасовувати норми  права. З іншого боку, норми  права визначають межі впливу  держави на суспільство, а також  встановлюють коло повноважень  державних структур. У демократичному суспільстві правова норма приймається державою від імені суспільства (народу), однак і в цьому випадку вона являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

        2. Норма права  має владний характер. Вона визначає  важливі державі та суспільству  відносини і регулює їх. Владність  норми виявляється і у тому, що вона регулює такі відносини,  без яких держава і суспільство  не можуть бути перетворені  у соціальну систему. Норма  права завжди відображає волю  певної соціальної групи чи  всього населення держави, закріплює  її та охороняє.

         3. Це правило  поведінки, що визначає модель  можливої та необхідної поведінки  суб'єктів, яка відповідає інтересам  суспільства та держави. Завдяки  нормі суб'єкти можуть визначити  правомірність чи протиправність  своєї поведінки. Зміст норми  складають права як можливість  вчиняти правомірні дії для  реалізації власних інтересів;  обов'язки як необхідність виконання  необхідної поведінки та заборони  як необхідність утриматися від  вчинення дій певного роду.

          4. Це  загальнообов'язкове правило поведінки,  що має загальний характер, поширюючись  на невизначену кількість випадків  та невстановлене число суб'єктів.  Правова норма є рівним масштабом  поведінки кожного суб'єкта, який  перебуває у сфері правового  регулювання. У юридичній практиці  не існує виключень, що надають  можливість невиконання норми  чи ухилення від відповідальності  у випадку її порушення. Саме  ця ознака норми потребує дотримання  наступних вимог: правова норма  повинна моделювати поведінку  чітко і повно, має реалізовуватися  у практичному житті і бути  найдоцільнішим засобом реалізації  суб'єктивних інтересів; вона  повинна чітко визначати характер  поведінки суб'єктів та передбачати  у повному обсязі умови, настання  яких зумовлює дію норми.

           5. Формальна  визначеність норми виявляється  у її зовнішньому прояві шляхом  закріплення у тексті певного  правового документа. Формальна  визначеність норми повною мірою  забезпечує її юридичний характер. Завдяки письмовому характеру норми, вона стає зрозумілою адресатам та володіє певним ступенем обов'язковості, що і визначає її юридичну силу. При цьому основною формою закріплення норм у межах романо-германської правової системи є стаття чи частина статті нормативно-правового акта. Англо-американська правова система характеризується формальним виразом норм у судовому прецеденті.

           6. Це  елемент системи норм, що характеризується  ієрархічним підпорядкуванням, структурною  будовою та спеціалізацією, яка  виявляється в особливостях сфери  суспільних відносин, що регулююється нормою.

          7. Гарантованість  державою означає можливість  створення системи гарантій реалізації  норми, забезпечення необхідних  умов для добровільного виконання  приписів суб'єктами, а також застосування  державного примусу до суб'єктів,  які порушують нормативні установлення. При цьому необхідно зазначити,  що засоби примусового впливу  повинні мати вичерпний характер  та вміщуватися у правових  приписах.

           8. Логічність  норми виявляється у встановленні  нею логічно завершеної моделі  поведінки суб'єктів та наявності  логічного змісту і структури.  Форму логічності норми права  можливо визначити тезами:

   — якщо суб'єкт права  діє в ситуації, що регулюється  правом, він повинен вчиняти поведінку,  яка вимагається;

   — якщо суб'єкт не вчиняє  поведінку, що вимагається нормою  права, він має нести відповідальність.²

          Узагальнюючи  згадані вище ознаки, можливо  визначити норму права як загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене  чи санкціоноване державою (народом)  правило поведінки, що забезпечує  регулятивний вплив держави на  суспільство шляхом надання суб'єктам  певних прав та покладення  обов'язків, охороняється та гарантується  державою можливістю примусового  впливу.

         Правовими  вважаються норми, які:

1. Склалися історично у вигляді  звичаїв, традицій, прецедентів і  визнані державою як такі, що  відповідають загальнолюдським  ідеалам.

2. 2. Виходять безпосередньо від суспільства (народу), відображають волю спільності та є результатом референдуму.
3. 3. Прийняті уповноваженими органами держави у межах правотворчого (законотворчого) процесу.
4. 4. Вміщені у договорах, укладених між колективними суб'єктами відповідно до чинного законодавства та принципів і норм міжнародного права.³

1.2. Основні стадії застосування  норм права

Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом  простого Порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції  за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка  квитанції). Інша річ складний процес застосування норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального  кодексу).

 Складний порядок застосування  норм права, як правило, складається  з трьох стадій правозастосувальної діяльності:

1)  встановлення фактичних обставин справи;

2)  встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

3) вирішення справи і документальне  оформлення ухваленого рішення.