Проблеми реалізації норм права

    У певних ситуаціях функцію застосування права здійснюють громадські організації згідно з повноваженнями, делегованими їм державними органами. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, у процесі застосування права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, правовий статус яких урегульовано Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону".

    Правозастосовча діяльність полягає в розробленні і фактичному здійсненні

організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення правових норм у життя. Правозастосовчий орган, поширюючи юридичні норми на той чи інший конкретний життєвий випадок, вирішує юридичну справу, вживає необхідних організаційних заходів для практичної реалізації норм права.

      Для повнішого розуміння процесу правозастосовчої діяльності розглянемо

випадки реалізації права  у формі застосування:        

— коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права  без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, призначення на нову посаду);

— у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху  до здійснення суб'єктивного права: прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів (п. 21 ст. 19 Закону України " Про Державну прикордонну службу України");

— коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення: наприклад, застосування заходів адміністративного впливу

за скоєння адміністративних правопорушень, протидія яким належить до компетенції Державної прикордонної служби.  

   Правозастосування — складний вид діяльності і складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність. До основних стадій процесу застосування права можна зарахувати: вивчення фактичних обставин справи;

вибір відповідної норми  права; перевірка відповідності  змісту норми офіційному тексту, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (у разі її зміни) має застосовуватись — нова чи попередня;

— аналіз змісту норми права, тобто її тлумачення;

— прийняття (винесення) рішення  компетентним органом чи посадовою особою;

— виконання рішення та доведення його змісту до відома зацікавлених осіб

та організацій.

Форми реалізації права за суб'єктами такі:

— індивідуальна;

— колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:

    Проста, безпосередня (без участі держави). Складна, опосередкована (за участю держави):

- додержання;

- виконання;

- використання - застосування;

    Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:

    Додержання - полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання.

    Виконання - полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи).  Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання.

    Використання — полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу

(наприклад, реалізація  права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку

2.2. Застосування  як особлива форма реалізації норм права.

Норми права спрямовані на регулювання  суспільних відносин відповідно до завдань  та функцій держави на певному  етапі її розвитку. Ця мета може бути досягнута лише в тому випадку, якщо норми права будуть реалізуватися  на практиці та здійснювати реальний вплив на відповідні суспільні відносини. Деякі правові норми для своєї  реалізації вимагають правозастосувальної діяльності державних органів та посадових осіб.

Застосування правових норм — це державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави і посадових осіб із реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень (приписів).

У юридичній науці існують й  інші тлумачення цього поняття. Зокрема, застосування норм права — це державно-владна діяльність державних органів, а у деяких випадках — і громадських об'єднань, посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретному випадку.

Професор П. М. Рабінович вважає, що застосування правових норм — це організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів із метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм.¹¹

Застосування норм права уповноваженими суб'єктами має особливе значення, оскільки, по-перше, ця форма реалізації норм права є важливим засобом здійснення керівництва; по-друге, лише вони мають  право застосовувати санкції  до порушника вимог норм права. Порушення  вимог правових норм створюють, зокрема, у відповідних органів держави  право притягти порушників до відповідальності, а у останніх, звичайно — обов'язок понести покарання. Специфічним  для органів держави при цьому  є те, що їх права щодо інших суб'єктів  права постають відповідно до їх обов'язків  перед державою в цілому. Якщо деякі  суб'єкти права можуть у принципі і не скористатися своїми правами, то державні органи у всіх випадках зобов'язані  здійснити свої права щодо інших  суб'єктів права.

Застосування норм права державними органами є основою для утвердження  поширеної в юридичній літературі точки зору, згідно з якою застосовують норми права лише органи держави, і ця їх діяльність виражається у  виданні індивідуальних актів владного характеру — правозастосувальних актів, на основі яких у відповідних учасників суспільних відносин виникають їх суб'єктивні права та обов'язки.¹²

При цьому особливо виділяється  діяльність у цій галузі органів  правосуддя, які, будучи найбільш специфічними юридичними органами, не тільки застосовують норми права, а й при необхідності опрацьовують правоположення, що заповнюють прогалини у законодавстві.

Застосування права здійснюється в суворо визначених законом процесуальних  формах. І чим чіткіші, детальніше регламентовані ці форми, чим ефективніше  застосовується право, тим надійніші  гарантії прав та свобод громадян, тим  суворіший режим законності.

Застосування права не можна  пов'язувати лише з притягненням правопорушника до відповідальності. В основному це правомірна організуюча  діяльність. Це одна з форм життя  права. Такою є управлінська, господарська та багато інших видів діяльності. Реєстрація шлюбу в органах РАГСу, нарахування та виплата пенсій, усиновлення — все це приклади правозастосувальної діяльності. У зв'язку з цим потрібно розрізняти застосування диспозиції правової норми (при правомірній діяльності) та санкції правової норми (при скоєнні правопорушення).

Враховуючи сказане, ми можемо виділити основні риси застосування правових норм:

1. у передбачених законодавством випадках воно виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого його соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;
2. це діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою суб'єктів, оскільки вона повинна мати державно-владний характер;
3. набуває юридично значущого характеру насамперед тому, що відносини, котрі виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;
4. такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом винесення (на основі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально-обов'язкових рішень;
5. правозастосування відбувається тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами;
6. це своєрідний процес, який регламентований спеціальними нормами і складається з послідовних стадій;
7. підпорядковується певним загальним вимогам, що забезпечують правомірність, справедливість та ефективність;
8. інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні рішення, фіксуються, виявляються зовні у встановленій законодавством формі — в актах застосування права.¹³

Вимогами до правозастосовчої діяльності є:

а) законність — здійснення у суворо встановленому законом порядку;

б) обґрунтованість—винесення рішення на підставі лише повного та всебічного вивчення обставин справи;

в) доцільність — урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої приймається рішення;

г) справедливість — рішення приймається на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі у цьому суспільстві норми моралі.¹⁴

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІІ. Правозастосування: поняття, відмінність  від інших форм реалізації.

   Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується низкою ознак. Застосування норм права являється однією із форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

   Такий  підхід до розуміння цього  терміну обумовлений і тим,  що в нас існує система писаного  права, де основною формою є  нормативно-правовий акт. Інші  форми права — правовий звичай, нормативний договір — малорозповсюджені в Україні правовий прецедент офіційно не визнаний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

   Застосування  норм права — це особлива  форма реалізації права. Її  особливість полягає в тому, що  вона суттєво відрізняється від  інших форм реалізації права  — виконання, дотримання і  використання. Ця форма реалізації  права має свої ознаки (риси), які  відрізняють її від інших форм  реалізації, а також від інших  правових явищ.

   По-перше,  застосування правових норм входить  в правову систему суспільства.  Воно являється її складовою  частиною, без якої неможливе  правове регулювання суспільних  відносин. В правовій системі  цей процес опирається на систему  права і систему законодавства.  По своєму значенню застосування  права займає друге місце після  правотворчості, а при певних  соціальних умовах є не менш  важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в процесі впливу права на суспільні відносини. В процесі правотворчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб'єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні правовідносини¹⁵.

   По-друге,  застосування норм права має  комплексний характер, і воно  охоплює, як правило, й інші  форми реалізації права, або  здійснюється паралельно. Посадова  особа, яка приймає рішення  (індивідуальний акт) по тій  чи іншій справі, не тільки  застосовує норми права, але  одночасно зобов'язана виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати  норми матеріального і процесуального  права, щоб реалізувати принципи  законності і доцільності в  правозастосувальній діяльності.

По-третє, застосування норм права має, як правило, владний  характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати  норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації). Наприклад, профспілкові комітети, ради трудового колективу  в межах їх компетенції і т.п.