Проблеми реалізації норм права

Зазначені стадії є умовними, оскільки на практиці вони збігаються.

Розглянемо кожну з них:

 І. Встановлення фактичних  обставин справи (юридична кваліфікація  фактичних обставин) — це стадія  підготовча, але надзвичайно відповідальна,  оскільки іноді має вирішальне  значення, її можна поділити на  такі підстадії:

1.  Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу. Це можуть бути головні факти (тобто факти, що підлягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обов'язково у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У деяких випадках коло обставин, що підлягають встановленню, позначене у законі.⁴

Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого громадянином Г.) належить, як правило, до юридичних фактів, тобто  до фактів, що спричиняють виникнення або припинення юридичних наслідків. Зазвичай досліджуються не всі факти, а лише ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридичної  справи.

Часто збирання доказів і попереднє  встановлення фактів є справою одних  осіб, а ухвалення рішення у  справі -- інших. Однак завжди відповідальна  особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана  переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтованості та повноті.

Вказівки на фактичні обставини  справи містяться в гіпотезі норми  права.

2.  Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спостерігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нематеріальний характер і зафіксовані в документах (показання свідків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, виявлені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чином оформлених, включає також документи правозастосовних органів (про прийняття справи до провадження, про призначення експертизи та ін.).⁵ Вимоги до доказів:

а)  вірогідність — залучення і аналіз лише тих фактів, які мають значення для справи, що розглядається. Виключається підтасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи;

б)  обґрунтованість — використання лише зазначених процесуальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встановлення причин смерті необхідно проведення експертизи. Виключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується;

в)  повнота — встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається.

3. Встановлення фактичних обставин  справи відбувається через доведення  — творчу діяльність з встановлення  і надання доказів, участь в  їх дослідженні та оцінці. Доведення  дозволяє відтворити той чи  інший фрагмент дійсності, реконструювати  обставини з метою встановлення  істини для застосування норм  права.

Наприклад, предметом доведення  у кримінальній справі є система  обставин, встановлення яких необхідно  для правильного вирішення кримінальної справи і виконання завдань кримінального  судочинства. На стадії порушення кримінальної справи предмет доведення незрівнянно  вужче, ніж в інших стадіях  судочинства.

Законодавство фіксує, які обставини  потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу завжди є справою правозастосувача.

Презумпції у галузі доказів  і доведення — це припущення про  факти, їх наявність чи відсутність.

Види презумпцій:

1)  неспростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

2)  спростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше (наприклад, презумпція невинності особи) (див. про презумпції у главі «Правовідносини. Юридичні факти»).

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними -- такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.⁶

II. Встановлення юридичної основи  справи — вибір і аналіз  юридичних норм.

Встановлення юридичної основи справи є юридичною кваліфікацією  фактичних обставин справи. Юридична кваліфікація -це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через співвіднесення даного випадку з певними юридичними нормами.

Вказівки на правові наслідки містяться  в диспозиції (санкції) норми права.

Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфікація фактичних  обставин) включає:

1.  Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку. Не можна підганяти факти під гіпотезу обраної норми.

2.  Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти. Слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норм права.

3. Аналіз норми з погляду її  дії в часі, просторі і за  колом осіб. Слід встановити:

а)  чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини;

б)  чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

в)  чи діє вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою.

При визначенні чинності закону в  часі необхідно додержуватися правила: «Закони та інші нормативно-правові  акти не мають зворотної дії в  часі, крім випадків, коли вони пом'якшують  або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Конституції України).⁷

При виявленні в процесі вибору норм протиріч або суперечностей  змісту двох чи більше формально діючих норм необхідно дозволяти колізію  норм у такий спосіб:

а)  якщо норми мають різну юридичну чинність, то діє норма, що має більшу силу;

б)  якщо норми мають рівну юридичну чинність, то діє норма, прийнята пізніше.

4. З'ясування змісту норми права.  Необхідна перевірка, чи немає  офіційного тлумачення норми.  Якщо правотворчий орган видав  нормативно-правовий акт, а потім  — акт, у якому наводиться  офіційне тлумачення, то таке  тлумачення є обов'язковим для  того, хто застосовує норму.

Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Правозастосовний орган  має сам її тлумачити, тому що без  тлумачення не можна застосовувати  правову норму.

Всі зазначені дії є головними  вимогами до застосування норм права  і служать одній меті — правильній кваліфікації фактів, а відтак —  зміцненню законності та правопорядку.

III. Вирішення справи і документальне  оформлення ухваленого рішення.

Результат вирішення юридичної  справи виражається в індивідуальному  державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію:

1)  юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення;

2) нового юридичного обов'язку, тобто після ухвалення рішення  (а саме: накласти покарання, встановити  обов'язок, здійснити певні дії  у встановлений строк, передати  майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних  органів щодо виконання рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Форми реалізації норм права та їх характеристика

2.1. Форми реалізації  норм права

   Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

   Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».⁸

    Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в

життя загальних норм, які  встановлюють правовий статус і компетенцію

суб'єктів права, тобто  безперешкодне використання суб'єктивних юридичних

прав і свідоме виконання  суб'єктивних юридичних обов'язків  — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає  реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає  реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.⁹

   Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах — це втілення в реальні відносини конкретних норм права.

   Правозастосовча діяльність, тобто застосування юридичних норм є найважливішою формою реалізації права.

   Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон. Коротко розглянемо окремі форми реалізації норм права.

   Виконання — форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає

в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.

    Наприклад, відповідно до ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну

службу України" на Державну прикордонну службу покладається контроль за

дотриманням прикордонного  режиму; здійснення прикордонного контролю і

пропуску в установленому  порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та

іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

   Використання — форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в

активній чи пасивній поведінці  суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням.

   Приміром, відповідно до п. 44 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" органам, підрозділам, військовослужбовцям, а

також працівникам Державної  прикордонної служби України надається  право:

під час безпосереднього  виконання завдань з охорони  державного кордону,

несення служби у складі прикордонних нарядів або здійснення оперативно-розшукової діяльності безоплатно користуватися всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), засобами залізничного, водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом тощо.        

Дотримання — форма  реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь.       

Згідно із ст. 3 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" одним із принципів діяльності Державної прикордонної служби є повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина під час здійснення оперативно-службової діяльності.

    Відповідно до цих трьох форм реалізації норм права суб'єкти реалізують самі свої суб'єктивні права, свободи і обов'язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм.

    Застосування ж права являє собою державно-владну, організаційну діяльність компетентних органів держави й посадових осіб, що здійснюється в спеціальних установлених законом формах та складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність.¹⁰