Інтелектуальна економіка, як складова інноваційної моделі розвитку

1) технічна і технологічна  незалежність;

2) сировинна незалежність;

3) кадрова незалежність;

4) наукова незалежність;

5) незалежність в опануванні  і використанні ядерної, сонячної  та інших видів енергії, які є силами природи, - енергетична незалежність;

6) інформаційна незалежність;

7) незалежність відносно  впровадження власних форм і  методів організації виробництва - організаційно-виробнича незалежність.

Забезпечення надійного захисту інтелектуальної власності в Україні останнім часом набуло значної актуальності. Від ефективного вирішення проблеми захисту інтелектуальної власності значною мірою залежить збереження та примноження інтелектуального потенціалу, культурної спадщини, міжнародного авторитету, а також покращання загальної криміногенної ситуації в нашій державі.

Добре налагоджена система суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності є невід'ємною складовою досягнення високого економічного і соціального рівня життя суспільства. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку місцевих винахідницьких і творчих талантів, наукових досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан.

В Україні створюються відповідні перепони на шляху відтоку новітніх технологій, нових наукових розробок, винаходів, які є власністю держави і конкурують на світовому ринку інтелектуальної власності.

З цією метою в Україні розробляються і приймаються законодавчі акти, які сприяють створенню державної системи охорони результатів інноваційних процесів.

В Україні прийнято низку законів та нормативно-правових актів у сфері інтелектуальної власності:

1. Закони України:
• «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII, зі змінами 11 червня 2001 р. № 2627-ІІІ;
• «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р. № 1587-ІІІ;
• «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. №3689-ХІІ;
• «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 p. № 752-XIV;
• «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 p. № 236/96-ВР;
• «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ;
• «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p.;
• «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 p.;
• «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 4 липня 2002 р. № 34-VI;
• «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р.
2. Постанови Кабінету Міністрів України:
• «Про затвердження порядку використання і здійснення контролю за дотриманням прав на об'єкти інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування» від 7 вересня 2001;
• «Про порядок розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби»;
• «Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р.

Для здійснення цілеспрямованих, системних та скоординованих дій з боку органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій розроблено і затверджено заходи щодо реалізації Концепції розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності.

Все це сприятиме економічній безпеці держави в сфері інтелектуальної власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6. Оцінка вартості ліцензії.

Важливість і актуальність вирішення практичних проблем розрахунку і обґрунтування ринкової вартості інтелектуальної власності обумовлена необхідністю розвитку промисловості та подолання наслідків кризових явищ в економіці, що принципово неможливо без освоєння нових конкурентоспроможних технологій та без практичної реалізації науково-технологічних розробок. Це, в свою чергу, нереально здійснити без введення результатів інтелектуальної діяльності в комерційний обіг.

В умовах ринкових відносин права на об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) виступають в якості товару і, як всякий товар, повинні мати вартість, яку формує ринок. Особливо цікавим для суб’єктів господарської діяльності є питання оцінки ОІВ. Згідно законодавству України, вартість ОІВ враховується в якості нематеріальних активів і амортизується, що приводить до зниження оподаткування.

Не завжди ОІВ (технічна документація на нову техніку, винахід, корисну модель, промисловий зразок) є самостійним об’єктом продажу. В більшості випадків він складає певну частину такого об’єкта і захищає його основу чи якийсь фрагмент повністю, кардинально чи лише частково впливає на прибутковість його застосування. Отже частка ОІВ у всьому об’єкті продажу повинна бути узгоджена всіма зацікавленими сторонами. Винахідника (автора) цікавить вартісна оцінка його ОІВ негайно, на всіх стадіях створення і впровадження. Роботодавця така оцінка цікавить лише тоді, коли є надія на використання об’єкта.

Комерціалізація ОІВ є неодмінною умовою налагодження виробництва наукоємної конкурентноспроможної продукції, просування її на внутрішньому та зовнішньому ринках.

В зв’язку з цим доцільно з’ясувати методологічні підходи до розрахунку ставок роялті і обґрунтування вартості переданої за ліцензією інтелектуальної власності (ціни ліцензії).

Під ліцензією в світовій практиці розуміється право, яке надається власником науково-технічної розробки іншій особі на використання технічних досягнень, наукових знань, виробничого досвіду, а також патентного захисту предмету розробки.

Як правило, передача такого права здійснюється в рамках договору - угоди, за умовами якого власник розробки (ліцензіар) надає покупцю (ліцензіату) можливість на обумовлених умовах використати право на об'єкт(ти) інтелектуальної власності для отримання економічних вигід.

До основних чинників, що впливають на розмір винагороди за ліцензію, відносяться наступні:

• технічна цінність винаходу або комерційна таємниця ноу-хау, що забезпечує ліцензіату отримання додаткового прибутку від використання предмету ліцензії;
• розмір капіталовкладень, необхідних для організації виробництва ліцензійної продукції;
• територія по угоді, тобто перелік тих країн, в яких ліцензіату надане право використання технології для організації виробництва і продажу ліцензійної продукції;
• об'єм права, яке отримав ліцензіат (виняткове або невиняткове) на використання технології в рамках обумовленої «території». Якщо ліцензіату дісталося виняткове право, то ліцензіар зобов'язується протягом терміну угоди не надавати таку ж ліцензію іншим потенційним покупцям на «території»;
• витрати на власні НДР з розробки технології, в порівнянні з економічними вигодами розробки, що купляється;
• об'єм технічної документації, що передається, яка містить суть наукової розробки або ноу-хау (тобто чи передається в рамках ліцензійної угоди техдокументація в повному об'ємі - конструкторська, технологічна, робоча - або ліцензіату досить мати лише обмежений об'єм техдокументації);
• залежність ліцензіата від ліцензіара в сировині, матеріалах, деталях і вузлах, необхідних для організації виробництва ліцензійної продукції;
• умови взаємообміну технічними удосконаленнями як забезпеченими, так і не забезпеченими патентним захистом;
• об'єм технічної допомоги, що надається ліцензіаром ліцензіату в освоєнні закупленої ним ліцензії;
• наявність конкурентних пропозицій на продаж технології, порівнянних по економічних вигодах від їх використання з технологією, що закупляється;
• державне регулювання ліцензійної торгівлі (оподаткування, лімітування розміру виплат і інш.);
• вид платежу за ліцензію;
• умови про судові витрати по можливих позовах третіх осіб про порушення їх патентних прав;
• інші умови.

Визначення вартості (ціни) ліцензії - одне з найбільш складних питань ліцензійної торгівлі, оскільки реальна комерційна цінність ОІВ, що передаються по ліцензії, може бути встановлена лише в процесі експлуатації цих об'єктів в майбутньому.

Розрахунок ціни ліцензії зводиться до визначення тієї поточної вартості інтелектуальної власності (тобто її вартості на дату складання ліцензійної угоди), по якій ліцензіат згідний був би на умовах ліцензійної угоди придбати в тимчасове використання права на інтелектуальну власність ліцензіара, а ліцензіар за такою ціною погоджується за умовами договору ці права передати в тимчасове використання.

Залежно від угоди між покупцем і продавцем, застосовують відповідні ліцензійні платежі: паушальні, роялті та змішані. При передачі усіх прав на патент в більшості випадків використовують паушальні платежі. У такому разі продавець отримує обумовлену угодою плату при передачі прав на ліцензію. Такий вид розрахунків зумовлює проблеми визначення розміру паушальної плати, що ґрунтуються на різних степенях ризику продавця і покупця.

Продавець отримує повну вартість ліцензії, тоді як покупець здійснює витрати в рахунок прогнозованих доходів майбутніх періодів.

Найбільш широко в міжнародній ліцензійній торгівлі використовують два основних методи розрахунку ціни ліцензії:

– на основі розміру прибутку ліцензіата;

– на базі роялті.

При розрахунку ціни на основі розміру прибутку ліцензіата звичайно виходять з того, що розмір виплат ліцензіару визначається як частина прибутку, що отримується ліцензіатом від виробництва і реалізації продукції за ліцензією. При цьому доля ліцензіара коливається в досить широких межах від 10 до 50 % прибутку ліцензіата і залежить від цілого ряду ціноутворюючих факторів, основними з яких є обсяг переданих прав, наявність патентної охорони і розміри додаткового прибутку ліцензіата.

Здебільшого в світовій практиці розрахунки здійснюють за роялті, постійними відрахуваннями. Базою для таких відрахувань можуть бути як обсяг продажу ліцензованої продукції за відповідний період, так й інші економічні показники, наприклад прибуток, отриманий від використання нематеріальних активів, або вартість прямих затрат на виготовлення ліцензованої продукції.

При платежах на базі роялті у відповідних статтях ліцензійного договору вказується, що ліцензіат періодично після закінчення звітного періоду (звичайно раз в рік) повинен здійснювати платіж ліцензіару у вигляді певних відсоткових відрахувань або фіксованих сум (роялті) від того показника (обсяг продажу, собівартість, прибуток і інш.), до якого буде прив'язана ставка роялті, тобто від бази роялті.

В практиці міжнародної торгівлі ліцензіями розмір роялті звичайно визначають не розрахунковим шляхом, а емпірично – шляхом встановлених в світовій практиці для різних галузей промисловості опосередкованих розмірів роялті – «стандартних» ставок роялті.

Для прикладу відомі «стандартні» ставки роялті для електронної промисловості 4-10%, електротехнічної промисловості 1-5%, фармацевтичної промисловості 2-7%, літакобудування 6- 10%, автомобільної промисловості 1-3%, верстатобудівної промисловості 4,5-7,5%, виробництв споживчих товарів з малим терміном використання 0,2-1,5%, тривалого використання 5%.

В практиці ліцензійної торгівлі, по причині відсутності  достовірних статистичних даних для конкретного ринку, частіше за все розмір роялті вибирають з таблиць ставок роялті, що беруться з доступних джерел інформації без будь-якого розрахункового обґрунтування, але з загальними традиційними рекомендаціями необхідності обліку ціноутворюючих факторів. Це в більшості випадків приводить до суб’єктивного і недостатньо обґрунтованого вибору роялті. Зокрема, в процесі переговорів ліцензіар (продавець ліцензії) в більшості випадків настоює на максимальному значенні величини роялті з опублікованого в літературі діапазону, а ліцензіат (покупець) – на мінімальному, але частіше за все, і ліцензіар, і ліцензіат не можуть розрахунковим шляхом підтвердити обґрунтованість своїх претензій.

Паушальні платежі являють собою певну зафіксовану в тексті ліцензійного договору суму, яку виплачують ліцензіару у вигляді одноразового платежу або по частинах, наприклад, при вступі ліцензійного договору в силу, в момент видачі ліцензіату технічної документації, після випуску перших зразків продукції по ліцензії.

Визначаючи ціну ліцензії при паушальному типі оплати, використовують метод дисконтування, тобто приведення вартісних показників різних років до порівнянних величин.

Коефіцієнт дисконтування визначається за допомогою методу складних процентів.

Виплата ліцензійної винагороди у вигляді паушального платежу або роялті може  виявитися неприйнятною для одного або обох партнерів. У таких випадках звичайно використовуються комбіновані платежі. Вони складаються з первинного платежу, що виплачується на початку дії ліцензійного договору, і роялті, що відраховується в період комерційного використання винаходу після закінчення кожного звітного періоду.

Первинний платіж служить свого роду гарантією серйозності намірів ліцензіата, що дуже важливо для вітчизняної практики торгівлі ліцензіями. У той же час він дозволяє ліцензіару окупити витрати на маркетинг, укладення угоди, виготовлення і передачу технічної документації, зразків спеціального обладнання, приладів, виконання інших умов договору, на певних умовах витрати на створення винаходу.

Розмір первинного платежу встановлюється звичайно в межах 25% розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті. Перевести її в комбіновані платежі можна, встановивши на початку розмір первинного внеску, а пропорційно цьому платежу зменшивши роялті.

Щоб стимулювати використання винаходу ліцензіатом при застосуванні комбінованих платежів, в угодах передбачають також мінімально гарантовані платежі. Їх виплачують після закінчення звітного періоду незалежно від результатів освоєння винаходу, обсягів виробництва і реалізації ліцензійної продукції. При цьому сума первинного і мінімальних гарантованих платежів, як правило, не повинна перевищувати 75% суми винагороди у вигляді роялті при повній і винятковій ліцензії, 50% -при простій. Розмір щорічних мінімальних гарантованих платежів фіксується в договорі. Їх скасування передбачається в тому випадку, якщо ліцензіат перейшов до виробництва продукції з кращими споживчими властивостями, що користується великим попитом, що виготовляється з меншими виробничими витратами.

При змішаній формі розрахунків, при якій покупець сплачує частину вартості ліцензії при передачі йому права на використання, тобто сплачується паушально. Решту частини суми за угодою необхідно погашати при отриманні прибутку від продажу ліцензованої продукції, тобто у вигляді постійних відрахувань – роялті.