Інтелектуальна економіка, як складова інноваційної моделі розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка інтелектуальної власності»

на тему: «Інтелектуальна економіка, як складова інноваційної моделі розвитку»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ

У ринкових умовах господарювання для економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності економіки важливу роль відіграють наукові знання та їх технологічне застосування. Саме невичерпний потенціал науки і техніки стає домінуючим вектором економічного зростання, формує інноваційний тип розвитку, який здійснюється через сукупність процесів зародження нового та його втілення у всі сфери людської діяльності.

Посилення орієнтації господарської діяльності на освоєння новітніх досягнень  науки і техніки разом із забезпеченням конкурентних переваг та зміцненням економічних механізмів сприяють підвищенню технологічного розвитку держав, рівня та якості життя населення.

Світова економіка початку ХХІ століття характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного зростання. У розвинених країнах частка секторів економіки з інтенсивним використанням інтелектуального капіталу сьогодні складає понад 50% і ця цифра постійно зростає. Країни з високим рівнем технологічного розвитку економіки відрізняються розвинутою системою освіти, науки і культури. Саме це зумовлює й визначає рівень цивілізованості того чи іншого суспільства.

У промислово розвинених державах постійно збільшується питома вага результатів інтелектуальної діяльності у вартості суспільного продукту, а саме: 80-95% приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних у найсучасніших технологіях.

Тобто, основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво. Інтелектуалізація економіки передбачає перш за все процес створення нової інформації – знань, що носять індивідуальний характер, а також втілення нової інформації в конкретних продуктах та процес тиражування продукту, що містить нову інформацію, а це в кінцевому результаті приводить до розвитку конкурентоспроможних виробництв.

Інтелектуальна складова, високий освітній та науковий рівень є не лише основою забезпечення інноваційного розвитку регіону, а й інструментом його реалізації. Отже, інноваційний тип розвитку економіки базується перш за все не лише на ресурсозбереженні, високих технологіях, інформатизації виробництва, але й на інтелектуалізації усієї виробничої діяльності. Економічне зростання все більше залежить від здатності отримувати нові знання і застосовувати їх, а знання й навички працівників спрямовані на формування перспективного ринку високотехнологічної продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основна частина.

1. Інтелектуальна економіка, як складова інноваційної моделі розвитку.

Економіка інтелектуальної власності, або інтелектуальна економіка - це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка - це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, які спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Економіка інтелектуальної власності вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Слід зазначити, що підвищення інноваційності економіки України забезпечується за рахунок інновацій, які започатковуються певними галузями науки і переносяться у виробництво, спричиняючи у ньому суттєві прогресивні зміни. Відмітимо також і те, що будь-який інноваційний процес на своєму початковому етапі здійснюється через наявні ресурси діючого виробництва, а лише в кінцевому результаті після доведення його до використання сприяє підвищенню якості та збільшенню асортименту продукції, розвитку виробничих відносин, що в кінцевому результаті сприяє досягненню високих економічних результатів.

Невід'ємною складовою частиною сучасної економіки є наукоємні інновації та передові інформаційні технології, в яких перш за все ефективно використовуються примножені знання. Всі нововведення – новітні технології, інновації – потребують надійного захисту. Тобто в ринкових умовах господарювання серед вирішальних чинників економічного розвитку є інтелектуальне виробництво, а його ключовою формою – інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність – це особливий вид власності, об'єктами якої є творення людського розуму й інтелекту.

Результати колективної або індивідуальної інтелектуальної діяльності, будь-які досягнення мають свого автора, при оформленні яких використовуються права інтелектуальної власності.

Права інтелектуальної власності суттєві для багатьох видів комерційної діяльності, оскільки захищають інвестиції в наукові дослідження і допомагають забезпечити доходи, від яких залежить наука.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Сутність та джерела інвестицій.

Для забезпечення виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Термін «інвестиція» походить від лат. слова invest, що означає «вкладати». Нині інвестиції – це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втарт від інфляції та неодержання відсотків від банківських вкладень капіталу.

Це два процеси - вкладання капіталу і отримання прибутку, які можуть здійснюватися в різній часовій послідовності. При послідовному проходженні цих процесів прибуток отримується одразу після завершення інвестицій в повному обсязі. При паралельному їх проходженні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування.

При інтегральному проходженні цих процесів між періодом завершення інвестицій і отриманням прибутку проходить деякий час.

У нашій країні термін «інвестування» ідентифіковано з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування може бути спрямоване на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хаі).

Деякі автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують тільки угрошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватись не тільки у грошовій, а й у будь-якій іншій формі: майна, немайнових активів (пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності), сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань, виробничого досвіду, прав використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» наведено визначення інвестицій. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Можна виділити наступні основні джерела інвестицій:

І. внутрішні:

а) Прибуток.

Підприємства та організації часто використовують прибуток як джерело інвестицій. Частина отриманого прибутку направляється ними на розвиток бізнесу, розширення виробництва і впровадження нових технологій.

б) Банківський кредит.

Банківське кредитування в багатьох розвинених країнах є одним з основних джерел інвестицій. При цьому, особливу роль відіграє довгострокове кредитування, оскільки в цьому випадку навантаження на позичальника невисока і у підприємства є час на розкрутку бізнесу. У цілому, банківське кредитування сприяє поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загальному підйому економіки країни.

в) Емісія цінних паперів.

У розвинених країнах саме випуск цінних паперів є одним з основних джерел фінансування інвестиційних проектів. З метою отримання коштів підприємства можуть випускати як акції, так і облігації. При цьому, покупцями цінних паперів, як правило, можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи, які володіють вільними коштами.

г) Бюджетне фінансування.

д) Амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування спрямовані на відновлення засобів виробництва, що зношуються в процесі використання при виробництві товарів.

Фінансових коштів, одержуваних національною економікою за рахунок внутрішніх джерел інвестицій, не завжди достатньо для успішного економічного розвитку країни. Це особливо актуально для країн з економікою, що розвивається або з перехідною економікою.

У зв'язку з цим, необхідно окремо розглядати зовнішні джерела інвестицій, тобто джерела іноземних інвестицій, а саме:

а) Прямі іноземні інвестиції.

Під прямими інвестиціями прийнято розуміти капітальні вкладення в реальні активи (виробництво) інших країн, в управлінні якими бере участь інвестор. Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор може створити повністю належне йому підприємство, філія або представництво, створити спільне підприємство, стати співвласником вже існуючого і нормально функціонуючого підприємства і т.д.

б) Портфельні іноземні інвестиції.

Портфельними іноземними інвестиціями прийнято називати капіталовкладення в цінні папери закордонних підприємств і організацій. Також можливе інвестування коштів у цінні папери іноземної держави. В якості цінних паперів, в які вкладають кошти іноземні інвестори, в основному виступають акції та облігації російських підприємств.

в) Іноземні кредити.

Середньострокові і довгострокові кредити можуть надаватися промисловим і торговим корпораціям, підприємствам, банкам, фінансовим компаніям, а також безпосередньо державі. В останні роки на міжнародному ринку часто використовується така форма довгострокового фінансування, як проектне фінансування. Воно полягає в наданні великих кредитів під конкретні промислові проекти підприємств. Таким чином, зазначена форма довгострокового кредитування наближується до прямих інвестицій.

1.2. Інноваційна діяльність в сфері інтелектуальної економіки.

Світовий досвіт економічного розвитку свідчить, що на сучасному етапі інноваційним технологіям немає альтернативи. Прискорений розвиток інноваційних процесів, який базується на ефективному використанні науково-технічного потенціалу, є основним фактором економічного зростання країни.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» (2002 p.), інновації – це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукти або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

В основу інноваційної діяльності покладена інноваційна політика, яка здійснюється на рівні держави (макрорівні) або на рівні підприємства (мікрорівні).

Головною метою державної інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації,
• трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
• сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;
• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;
• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Інноваційна модель розвитку економіки та її стратегія.