Етапи розвитку законодавства України у сфері промислової власності

 Знак  для товарів і послуг є товаром, тому він може бути предметом будь-яких цивільно-правових угод. Власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника цього свідоцтва. Проте, передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення споживача в оману, щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовляє товари чи надає послуги. Договори про передачу права власності на знак також підлягають обов'язковій реєстрації у Держпатенті.

 Для запобігання  позадоговірному використанню знака  власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

 Особа,  яка здійснює посередницьку діяльність  під своїм знаком, має право на підставі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, поряд із знаком зазначених осіб або замість нього проставляти свій знак.

 Свідоцтво зобов'язує його власника добросовісно користуватися виключним правом. Якщо протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати припинення використання знака, не використовується в Україні без поважних причин, то будь-яка особа має право звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва.

 Видача  свідоцтва може бути заперечена  будь-якою особою протягом шести  місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва. Заперечення розглядається Апеляційною радою Держпатенту України протягом шести місяців від дати його надходження в межах мотивів, викладених у ньому. Власник свідоцтва має право на ознайомлення з матеріалами заперечення. Він також має право разом з особою, яка подала заперечення, брати участь у розгляді його в Апеляційній раді. Рішення Апеляційної ради може бути оскаржене у судовому порядку.

 Якщо  в установлений строк до Апеляційної  ради не надійшло заперечень  проти видачі свідоцтва, то воно може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку.

 Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

 У разі  експортування продукції за кордон  або надання послуг у зарубіжних  країнах знак для цих товарів і послуг може бути зареєстрований в іноземних державах. Заявка на реєстрацію знака в іноземних державах подається через Держапатент України. Витрати, пов'язані з реєстрацією знака в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.

 

VI. Промислова власність як об'єкт  управління

 

З огляду на глобальний характер і зростаючу активність промислової власності система управління нею не може концентруватися, головним чином, на підтримці й розвитку охорони прав. Чим більшого значення в економічному розвитку й створенні матеріальних благ набуває названа власність, тим нагальнішою стає потреба створення ефективної системи управління цією сферою, яка є основою для переходу вітчизняного виробництва на інноваційний шлях розвитку.

 Головне завдання державної політики у науково-технічній сфері полягає у використанні результатів інтелектуальної діяльності в інтересах технічного і технологічного переозброєння виробництва. Інноваційна спрямованість цієї політики, у свою чергу, є інструментом реалізації вказаного завдання, а державна політика у сфері промислової власності — зв'язуючою ланкою між процесами створення результатів інтелектуальної діяльності та їх використання в нових об'єктах техніки і технології.

 Останнім часом зроблено декілька кроків до регулювання питань у сфері промислової власності. Зокрема, Указом Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» намічені шляхи подальшого приведення основних параметрів системи промислової власності у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами і стандартами. Але він не вирішує питань створення цілісної системи управління зазначеною власністю.

 Суттєвим  недоліком існуючої системи управління  промисловою власністю є те, що  фактично не існує комплексного  підходу до процесів інформаційного забезпечення, експертизи, забезпечення правового захисту, економічної оцінки вартості та використання об'єктів промислової власності. Як наслідок цього — стратегічні цілі, завдання та пріоритети спрямовані переважно на вирішення окремих аспектів. Управління вказаною власністю сьогодні фактично закінчується на стадії видачі охоронного документа, а система управління, яка вирішувала б питання, пов'язані з оцінкою прав на об'єкти промислової власності і введенням їх у господарський обіг, тобто економічною віддачею — одержанням прибутку або іншої користі — головного, заради чого, власне, створюються об'єкти промислової власності, відсутня.

 На сьогодні  існує актуальна потреба в  удосконаленні існуючої системи  управління промисловою власністю,  приведенні її параметрів у відповідність з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища. Обгрунтування основних напрямів формування сучасної державної системи управління названою власністю, на мій погляд, органічно пов'язане з низкою чинників, серед яких найважливішими є: головна мета (цілі) проведення заходів з формування ефективної системи управління промисловою власністю в Україні; відповідність концептуальних засад розвитку державної системи управління вказаною власністю технологічному процесу формування об'єкти промислової власності та введення його у господарський обіг; вдосконалення організаційних, економічних та нормативно-правових засад у системі охорони промислової власності, створення конструктивних механізмів взаємовідносин між власниками прав, особами, зацікавленими у використанні прав промислової власності, та посередниками у процесі набуття науково-технічною продукцією ринкової вартості.

 Щодо  першого, то головними цілями  формування такої системи є: переконлива демонстрація господарюючим суб'єктам практичних можливостей одержання реальної відчутної матеріальної користі з факту володіння охоронним документом, навіть, у несприятливих економічних умовах; створення відповідних умов для максимального розширення таких можливостей, інтенсифікації процесів введення об'єкти промислової власності у господарський обіг за рахунок цілеспрямованої законодавчої політики.

 Нещодавно  прийнята Концепція розвитку  національної системи правової  охорони інтелектуальної власності.  Але, на жаль, вона переважно  зосереджується на питаннях правової  охорони, що підтверджується також її назвою, і не розв'язує комплексну проблему управління інтелектуальною, зокрема, промисловою власністю, яка є основою інноваційного розвитку будь-якої держави.

 Система  правової охорони промислової  власності, безумовно, може розглядатися  як самостійна система у замкнутому колі правового поля. Але у даному контексті систему правової охорони зазначеної власності слід розглядати як підсистему всієї системи управління такою власністю.

 До речі, в Україні, відповідно до законодавства,  існує не національна, а державна  система правової охорони інтелектуальної  власності, яка, на жаль, містить  обмежене коло структурних одиниць,  підпорядкованих Міністерству освіти і науки України. Якщо йдеться про виконання зазначеної Концепції патентним відомством, то воно повинно діяти у межах своєї компетенції, основна функція якого — надання і регламентація прав власності.

 Вартісна  оцінка прав на об'єкти інтелектуальної власності — прерогатива Фонду державного майна України. Проведення наукових досліджень у сфері зазначеної власності та участь у розробленні проектів законів й інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності покладено урядом також на наукові установи Академії правових наук України. Експертним забезпеченням правосуддя, у тому числі щодо питань вказаної власності, займаються наукові установи Міністерства юстиції України. Припинення недобросовісної конкуренції, у тому числі у зазначеній сфері, — питання Антимонопольного комітету України. І, нарешті, захистом прав власників об'єктів інтелектуальної власності займаються правоохоронні органи.

 Щодо  змісту Концепції, то вона складається  з наступних підрозділів: обґрунтування концептуальних засад, мета та основні завдання, принципи та шляхи реалізації, очікувані результати. Крім того, вона насичена гаслами, які мають право на існування, скільки існуватиме у державі патентне відомство (наприклад, удосконалення нормативно-правової бази, стимулювання інноваційної діяльності, удосконалення інформаційного забезпечення, підготовка та перепідготовка кадрів, зміцнення економіки держави тощо).

 Система  державного управління сферою  промислової власності, як будь-яка  система, містить елементи, механізми взаємозв'язку між останніми, що забезпечують її єдність, скоординований вектор розвитку цих елементів, загальну мету, яка спрямовує функціонування кожного елемента системи.

 Виходячи  з наведеного, можна визначити  державну систему управління  промисловою власністю як систему  органів, повноважень і процедур, яка регулює процес набуття  та здійснення прав на об'єкти  промислової власності з метою  подальшого забезпечення необхідного  рівня їх правового захисту і отримання економічного результату. Де захист прав розуміється не як функція, що здійснюється певним органом влади при видачі охоронного документа на об'єкти промислової власності і підтриманні його у силі, а як систематичний процес, що пронизує всю організаційну структуру даної системи.

 Таким  чином, управління промисловою  власністю — це алгоритм управлінських  функцій, послідовна реалізація яких може забезпечити раціональний (економічно ефективний) процес просування об'єкти промислової власності на ринок та узгодити інтереси розробника і споживача такого товару.

 Вдосконалення  правової бази та введення  об'єкти промислової власності  у господарський обіг дозволять  задіяти суттєві резерви для  додаткових надходжень до бюджету  за рахунок: скорочення тіньового  ринку об'єкти промислової власності  та контрафактних товарів, трансферу  технологій, ліцензування та передачі  об'єкти промислової власності,  отримання додаткового прибутку  від ефективного використання об'єкти промислової власності у виробництві.

 На сьогодні, можна вважати, що в Україні  тільки закладені підвалини законодавчої та нормативно-правової бази у сфері охорони промислової власності. І багато у чому законодавство не відповідає потребам економічного розвитку держави, а також міжнародним нормам та вимогам.

 За останні  роки набуття знань у сфері  інтелектуальної власності здебільшого  відбувається через отримання  другої вищої освіти, а такий  доступний і дієвий спосіб, як  короткострокове підвищення кваліфікації, в Україні не розвивається.

 

  VII. Захист прав на об'єкти промислової власності

 

 Спори, що виникають у зв'язку із застосуванням законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки» та іншими розглянутими законодавчими актами, що визначають об'єкти промислової власності, розглядаються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України (відповідно ст.30, ст.27). Деякі спори розв'язуються в адміністративному або в адміністративно-судовому порядку. Так, будь-яке рішення Держпатенту, що стосується заявки, може бути оскаржене протягом трьох місяців від дати одержання рішення чи копій затребуваних патентних матеріалів. Дана скарга має бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту протягом чотирьох місяців від дати надходження в межах мотивів, викладених у скарзі (ст.22 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

 Держпатент  має право також відповідно  до п.14 ст.15 Закону «Про охорону  прав на винаходи і корисні  моделі» та п.9 ст.14 Закону «Про  охорону прав на промислові  зразки» поновити пропущені з поважних причин строки, що стосуються експертизи заявок.

 В адміністративному  порядку розглядаються спори  з приводу видачі патенту. Будь-яка  особа може оскаржити в Апеляційній  раді видачу патенту протягом  шести місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Скарга має бути розглянута Апеляційною радою також протягом шести місяців від дати її надходження. Власник патенту повинен бути ознайомлений з матеріалами скарги. Скаржник і власник патенту мають право брати участь у розгляді скарги. Скарга має бути розглянута в межах викладених у ній мотивів.

 Рішення  Апеляційної ради може бути  оскаржене в судовому порядку  протягом шести місяців від дати одержання рішення.

 У судовому порядку розглядаються спори з приводу будь-якого порушення патентних прав, передбачених чинним законодавством. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені чинним законодавством, тягне за собою відповідальність. На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові патенту заподіяні збитки. Вимагати відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

 У судовому  порядку розв'язуються спори про:

 — авторство  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок;

 — встановлення  власника патенту;

 — порушення  майнових прав власника патенту;

 — укладання  та виконання ліцензійних договорів;

 — право  попереднього користування;

 — винагороду  винахіднику;

 — компенсації.

 Суди  розглядають також інші спори,  пов'язані з охороною прав, що надаються чинним законодавством власникам патентів.

 Свідоцтво на знаки для товарів і послуг може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

 —    невідповідності зареєстрованого  знака умовам надання правової  охорони;

 —    наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

 В адміністративному  порядку розглядаються спочатку  скарги на будь-яке рішення Держпатенту щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту чи копій затребуваних матеріалів.

 Апеляційна  рада зобов'язана розглянути скаргу  протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній (ст. 15 Закону).