Етапи розвитку законодавства України у сфері промислової власності

 —    порушення порядку зарубіжного  патентування.

 Права,  які надаються суб'єктам права  на винаходи, корисні моделі і  промислові зразки, прийнято поділяти  на дві групи: особисті (немайнові)  права і майнові права.

 Особисті (немайнові) права - право на  авторство, право на ім'я (спеціальну назву), право подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих (немайнових) і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.

 Як уже  зазначалося, право авторства  полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора.

 Зазначення  імені автора в разі використання  винаходу, корисної моделі чи  промислового зразка обов'язкове.

 Чинне  законодавство України про промислову  власність не передбачає присвоєння  імені автора чи іншої спеціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви.

 Право  власності на винаходи, корисні  моделі і промислові зразки, проголошене  чинним законодавством, дає його  суб'єкту ті самі правомочності,  які дає право власності на  будь-який інший об'єкт.

 Право  власності на винахід, корисну  модель і промисловий зразок  засвідчується патентом, який надає  його власнику виключне право  на використання зазначених об'єктів  на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам, то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте, жоден з них не має права видавати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передавати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту.

 Власник  патенту має право забороняти  будь-кому використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків передбачених законодавством.

 Право  власності на винахід, корисну  модель і промисловий зразок  може відчужуватися будь-яким  способом, не забороненим законом,  будь-якій третій особі — правонаступнику. Власник патенту має право дати дозвіл будь-якій особі (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Договори про передачу права власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок та ліцензійні договори підлягають обов'язковій реєстрації у Держпатенті України.

 Власник  патенту має право на винагороду  за використання винаходу, корисної  моделі і промислового зразка. Розмір винагороди, порядок її обчислення і строки виплати визначаются угодою сторін.

 Права,  що випливають з патенту, діють  від дати публікації відомостей  про його видачу за умови  сплати річного збору за підтримання чинності патенту (сплачується починаючи від дати подання заявки). Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Держпатенту одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту.

 Власник  патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту. Якщо він без достатніх підстав не дозволяє використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що може заподіяти шкоду суспільним інтересам або інтересам національної безпеки, то Кабінет Міністрів України має право дозволити заінтересованим особам користування зазначеними об'єктами без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.

 Якщо  винахід, корисна модель чи промисловий зразок протягом трьох років не використовуються або використовуються недостатньо, то будь-яка особа, що бажає використати зазначені об'єкти і виявляє до цього готовність, може звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про дозвіл на їх використання. За наявності відповідних підстав суд може видати такий дозвіл.

 

IV. Право на секрети виробництва  (ноу-хау), на селекційні досягнення, на селекційні досягнення в  галузі тваринництва, на науково-технічну  інформацію

 

Секретом  виробництва визнається технічна, організаційна, комерційна та інша інформація, яка  сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної діяльності і не відома третім особам. У силу зазначених факторів цей секрет має комерційну цінність.

 Комерційна  та інші види таємниць, які  охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, секретом виробництва (ноу-хау) не визнаються.

 Для одержання  правової охорони секрет виробництва  (ноу-хау) має відповідати певним  умовам:

 —    зазначена інформація має справді  комерційну цінність;

 —    інформація дійсно не відома  третім особам;

 —    до зазначеної інформації немає вільного доступу третім особам;

 —    володілець зазначеної інформації  вживає необхідних заходів для збереження її конфеденційності.

 Правова  охорона секрету виробництва  (ноу-хау) настає лише за умови,  що дана інформація належним  чином задокументована і засвідчена  відповідним свідоцтвом.

 Володілець  свідоцтва має право власності на секрет виробництва (ноу-хау), а також виключне право на його використання.

 Якщо  секрет виробництва (ноу-хау) містить  у собі результат творчої діяльності, то володілець свідоцтва має особисті (немайнові) і майнові права.

 Як і  будь-який власник товару, володілець  свідоцтва має право на відчуження будь-яким незабороненим способом свого секрету виробництва (ноу-хау) третім особам. Крім цього, володілець зазначеної інформації може передавати право на її використання іншим особам шляхом видачі виключної і невиключної ліцензії.

 Виведення  нового сорту будь-якої культурної рослини потребує великих затрат енергії, наполегливих пошуків, коштів, часу і зусиль. Це процес, який триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь. Відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин, регулюються Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., який набув чинності 1 листопада 1993 р.

 У Законі  дано визначення таких понять як сорт, використання сорту, запатентований сорт та інших, пов'язаних з правовою охороною сортів рослин.

 Так, Реєстр сортів рослин України — це реєстр, до якого занесено сорти, допущені для господарського використання; Державний реєстр сортів рослин України — реєстр, до якого занесено сорти, права на які охороняються; виключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником (ліцензіар) права на використання сорту будь-якій особі (ліцензіат), включаючи право продажу ліцензій на сорт третім особам; невиключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником права на використання сорту будь-якій особі, за винятком права продажу ліцензії на цей сорт третім особам.

 Об'єктом  правової охорони згаданий вище  Закон визнає майнові та немайнові  права автора сорту, власника  патенту або ліцензії. Перелік  родів і видів рослин, на сорти  яких видаються патенти, визначаються  Кабінетом Міністрів України.

 Патент  видається на сорт, який є новим та відповідає умовам відмінності, однорідності і стабільності.

 Суб'єктом  правовідносин, що виникають у  процесі створення і використання  сорту рослин, може бути будь-яка  фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності.

 Автором  сорту визнається громадянин, творчою  працею якого створено цей  сорт. Якщо сорт створено спільною  творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами зазначеного сорту. Авторові (співавторам) сорту належить право авторства. Автор сорту може в заявці на видачу патенту на сорт зазначити його назву, яка повинна певним чином індивідуалізувати сорт, відрізняти його від вже існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Закон встановив вимоги до назви і правила її використання.

 Заявку  на одержання патенту на сорт  рослин може подати передусім  автор (співавтори) сорту або його  правонаступники. Крім того, заявку  на сорт можуть подавати будь-які  фізичні або юридичні особи,  яким автор сорту передав це право, в тому числі роботодавець, у якого працює автор сорту. Роботодавець має право на подачу заявки за таких умов: а) сорт створено працівником під час роботи у роботодавця; б) сорт створено в порядку виконання службового завдання («службовий» сорт); в) між роботодавцем і автором сорту укладено письмовий договір, за яким автор сорту передає роботодавцю право на одержання патенту.

 Використання  сорту. Виключне право на використання  сорту рослин належить тільки  власникові патенту. Будь-яка  інша фізична чи юридична особа  може використати сорт лише  на підставі ліцензійного договору з власником патенту. Власник патенту, який є автором сорту, може передати своє право на патент будь-якій фізичній або юридичній особі, яка стає правонаступником власника патенту. Проте, якщо власник патенту не є автором сорту, він може передати патент третім особам лише на умовах, на яких сам отримав патент.

 

 Договори  про передачу патенту і ліцензійні  договори підлягають обов'язковій реєстрації в Держпатенті України.

 Власник  патенту має право оголосити  відкриту ліцензію на свій сорт.

 Виведення  нових порід тварин і птиці  вищої якості досить копітка,  тривала і складна справа. В  умовах ринкової економіки результати  селекційної діяльності в галузі  тваринництва стають товаром,  який користується великим попитом і здатний принести добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р., який набув чинності з дня його опублікування, тобто з 11 січня 1994 р. Цей Закон визначає загальні, економічні та організаційні основи діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці, а також правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва.

 Під тваринництвом Закон розуміє господарську діяльність з вирощування тварин і птиці. Племінне тваринництво — це виведення тварин і птиці вищої якості. Об'єктами племінного тваринництва є племінна (чистопородна) велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні та птиця (надалі тварини). Племінна тварина — це тварина вищої якості порівняно з Іншими тваринами свого виду; ця тварина пронумерована і може бути ідентифікована; вона походить від батьків, зареєстрованих у племінних документах і сама також зареєстрована у племінних документах як така, що має відповідно до встановлених вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації за типом.

 Отже, племінне  тваринництво — це наукова,  творча діяльність із виведення  нових племінних тварин, що істотно  відрізняються від своїх попередників цілим комплексом ознак (вищою продуктивністю, стійкістю проти хвороб тощо). Порода повинна бути дійсно новою порівняно з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно передаватися потомству.

 Суб'єктами  цієї діяльності є підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випробувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право займатися племінною справою.

 Порядок  видачі свідоцтв визначається Міністерством сільського господарства і продовольства України.

 Об'єктами  права на селекційне досягнення  в галузі тваринництва є селекціонери, творчою працею яких виведено  нову породу тварин, та їх правонаступники.

 Заявка  на нову породу тварин подається  до Міністерства сільського господарства  і продовольства України, де  вона підлягає обов'язковій експертизі. Після завершення експертизи приймається рішення про визнання пропозиції селекційним досягненням або про відмову в такому визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам охороноспроможності, то в Державному реєстрі селекційних досягнень України робиться відповідний запис і видається правоохоронний документ. Цим документом засвідчується авторство селекціонера і право власності на селекційне досягнення.

 Використання  селекційного досягнення іншими  особами може мати місце лише  на підставі ліцензійного договору.

 У сучасних  умовах будь-яке виробництво не може обійтися без належного забезпечення науково-технічною інформацією, яка за ринкової економіки стає товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Науково-технічна інформація може бути об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів. Правова охорона науково-технічної інформації встановлена Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. та іншими нормативними актами, що видаються на його розвиток.

 За згаданим  вище Законом науково-технічною  інформацією визнаються документовані  або публічно оголошувані відомості  про вітчизняні та зарубіжні  досягнення науки, техніки і  виробництва, одержані в ході  науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

 Отже, науково-технічна  інформація як об'єкт правової  охорони має відповідати певним  ознакам, встановленим Законом.  Це, передусім, інформація, певним  чином об'єктивована, тобто виражена  в будь-якій об'єктивній формі — документована або публічно оголошувана. Форма об'єктивізації інформації може бути будь-якою — письмовою, зафіксованою на магнітній плівці чи платівці, публічно проголошеною тощо.