Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Декабря 2014 в 23:08, курсовая работа
Аналіз наявної історико-педагогічної літератури і архівних документів свідчить, що теоретичні та організаційно-практичні засади вищої освіти в Україні ХІХ – на початку ХХ століття було закладено саме класичними університетами [28; с.99]. Створення перших вітчизняних університетів було обумовлено прогресивними змінами у соціально-економічному житті суспільства, розвитком продуктивних сил, зростаючою потребою у спеціалістах для різних галузей знань.
ВИСНОВКИ
Спостерігаючи за сучасними політичними, соціально-економічними, духовними процесами в Україні, можна без перебільшення стверджувати, що національне відродження може бути повним і функціонально ефективним, якщо воно ґрунтується на культурологічному підході, на духовній, історико-педагогічній та господарській культурі, національній думці, які не просто є компонентами цілісності культури, а виражають найсуттєвіші її складники, безпосередньо пов’язані з історичною національною пам’яттю, господарською практикою, корінними інтересами людей.
Однією з найважливіших умов становлення молодої соціалістичної держави - СРСР - було вирішення проблем формування нової радянської інтелігенції. Реалізація цього завдання була покладена передусім на заклади вищої освіти. Висвітлення та аналіз проблем, з якими зіткнулася вітчизняна вища педагогічна освіта в період її становлення в умовах глибоких політичних та соціально - економічних змін в Україні 20-х років ХХ ст., сьогодні набуває особливої актуальності саме тому, що питання підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів завжди було предметом турбування громади й держави, особливо в періоди суспільних трансформацій.
У 1920-1921 роках для забезпечення вчителями усіх типів шкіл, вищих жіночих курсів, вчительських інститутів і семінарій було створено нову форму вищого навчального закладу – інститути народної освіти (ІНО), які до 1925 року були педагогічними навчальними закладами.
Варто наголосити, що, розпочавши у 1921 році створення на основі старих університетів Інститутів народної освіти, Нарком освіти України особливу увагу приділяв підготовці вчителів. На базі факультетів соціального виховання формувалися нові інститути соціального виховання, які незабаром були перетворені у педагогічні інститути. Цей інститут став вищою педагогічною установою, що готувала працівників освіти для всіх галузей освітньо-виховної роботи.
При вступі до вузів враховувалося соціальне походження – для робітників не вимагалося атестату про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Для них у 1921 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Протягом 20-х років кількість неписьменних скоротилася з 70% до 43% дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми О.Шумський, М.Скрипник. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Проте влада затвердила новий Статут Академії, де прямо вказувалося на необхідність «науково-творчої діяльності… на користь комуністичного суспільства».
Варто зазначити, що на території України були закладені основи національної системи освіти, а саме робота по націоналізації і українізації вищої школи, її доступність. Але ця робота проводилася в достатньо складних політичних і соціально-економічних умовах, і тому не всі прийняті рішення у справі реформування системи освіти були впроваджені в життя. Прихід до влади більшовиків в Україні призвів до ліквідації демократичних начал в національній системі освіти в цілому і системі номенклатурного управління зокрема. На зміну їм прийшла інтернаціональна уніфікована державна радянська вища школа і командно-адміністративна система управління.
Аналізуючи вищевказане, ми можемо стверджувати, що велика заслуга реформування освітньої сфери полягала в тому, що вона допомогла українському народові зробити великий крок вперед на шляху до перетворення у націю. І для українського громадянства та учительства історія освітнього руху 1920-х років стала показником сили та безсилля національно-визвольного руху.
Разом з тим, знищення університетської освіти на ціле десятиліття, пригнітило започатковані історичні традиції вітчизняної вищої педагогічної школи. Потужний професійний рівень підготовки вчителів у Південній Україні обумовлювався необхідністю підготовки педагогічних кадрів для загальноосвітньої школи. Як вже було зазначено вище, рівень неписьменності серед дорослого станом на 1926 рік становив близького 58,4%. Але не слід вважати, що такий високий він був лише на території підрадянської України, такою ж мірою ця проблема стосувалася і інших європейських держав, де мешкали українці.
Прикметно, що діяльність новостворених інститутів народної освіти були спрямована перш за все на ліквідацію цього явища. Окрім того, вони взяли на себе роль відновлювачів краєзнавчого руху в регіоні. На їх базі видавалися наукові записки, наукові збірки, проводилася робота по створенню бібліотек та накопиченню емпіричного матеріалу.
Нині колишні інститути народної освіти в Одесі, Миколаєві, Херсоні – це Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Херсонський державний університет, є провідними навчальними закладами Півдня України і продовжують започатковану колись справу підготовки педагогічних кадрів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ