Вища школа в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ століття: проблема ліквідації університетської освіти

Діяв інститут на підставі Тимчасового положення – основного документу вищого педагогічного закладу, який визначав усі сфери його діяльності. Пізніше, в червні 1927 року, постановою уряду було затверджено Положення про інститути УРСР.

Процес підготовки педагогічних кадрів в МІНО супроводжувався рядом суперечностей. Викладання, що велося українською мовою, було запроваджено без врахування національного складу населення, а на Миколаївщині, як відомо, проживало багато представників національних меншин. Партія усіляко намагалася поліпшити матеріальне становище учительства. На початку 1920-х років заробітна плата учителя щомісяця у середньому складала 6 крб., у так званих договірних школах – 4 крб., а в сільських – у більшості випадків йому платили по 5-10 пудів зерна на рік [23;100].

Негативні наслідки для підготовки вчителів мало також зняття шкільних установ з державного фінансування в зв’язку з переходом до госрозрахунку, і якщо в 1921 році на розвиток освіти виділялось 10,4% державного бюджету, то в кінці 1922 року – всього 3%. За даними 1927 року до інституту було прийнято 15 осіб без вступних іспитів, і вперше – 6 жінок. Такі чинники мали безпосередній вплив на становище вчительства України, серед якого через недостачу харчів траплялися випадки голодної смерті. Тих коштів,  що виділяла держава на освіту, не вистачало навіть на мінімальні потреби вчителів.

З кінця 1920-х років підтримувалися прагнення національних меншин. В 1928 році при Миколаївському інституті народної освіти була відкрита єврейська кафедра, основними предметами на якій були єврейська мова, література, історія та єврейський робітничий рух [26; с.81]. Вказуючи на здобутки МІНО, ми можемо стверджувати, що протягом десятиліття він був не тільки єдиним центром підготовки вчителів на Миколаївщині, але і місцем поширення краєзнавчого, видавничого та національного руху. Збільшення кількості студентів та поглиблення їх фахової підготовки було викликано зростанням кількості шкіл в окрузі, збільшенню кількості годин вивчення української мови в школах національних меншин.

Отже, 20-ті роки XX століття для Миколаєва були часом бурхливого розвитку української культури й освіти, періодом національного ренесансу.  У цей час були сформовані найважливіші компоненти підготовки національних учительських кадрів області. Постійно велися пошуки нових форм та методів, створення інноваційних технологій підготовки вчителів, що в цілому привело до вдосконалення всієї системи підготовки педагогічних кадрів. У цей історичний період потреби в об’єктивному аналізі досвіду розвитку системи підготовки педагогічних кадрів не було, але саме для цього часу характерним є початок формування нової вчительської інтелігенції Миколаївщини.

РОЗДІЛ IV. реорганізація юр`ївського учительського інституту в херсонський інститут народної освіти

4.1. Історія розвитку ХІНО в 1920-1930-х роках.

У відповідності із загальним курсом радянської влади на впровадження народної освіти, у підрадянському Херсоні у Інститут народної освіти було перетворено Юрі`ївський учительський інститут, минуле котрого сягало відомого в Європі Тартуського університету в Прибалтиці.

Так, під час післявоєнної розрухи керівництво університету прийняло рішення переїхати до Херсона. Сталася ця подія в листопаді 1917 року.

У липні 1919 р. Юр’ївський вчительський інститут було реорганізовано у Херсонський педагогічний інститут з 4-річним строком навчання.

Під час денікінщини (серпень 1919 р. – лютий 1920 р.) інститут знаходився в такому ж важкому становищі, як і при тимчасовій владі іноземців. Коли в лютому місяці 1920 р. на Херсонщині була встановлена радянська влада, з 2-го березня педінститут відновив свою діяльність [33;115].

У червні 1921 року відбулася Всеукраїнська нарада з питань освіти. Педагогічні інститути були реорганізовані в інститути народної освіти (ІНО). Відповідно до завдань підготовки працівників освіти для системи професійних навчальних закладів та для проведення політико-освітньої роботи серед широких мас вважалося, що ІНО покликані здійснювати цю роботу, повинні мати й відповідні факультети, У зв’язку з цим істотні зміни відбулися і в структурі Херсонського педагогічного інституту, в 1921 році його назву було змінено на Херсонський інститут народної освіти (ХІНО). Було створено 2 факультети: професійної освіти та соціального виховання [32;с.17].

Неврожай 1921 року, що приніс із собою голод у Поволжі та на Україні, особливо тяжко відобразився на Херсонщині. Від наслідків голоду померли декан факультету профосвіти М.А. Богашев та колишній директор і голова педради, лектор, історик А.Ф. Гальковський, який переїхав разом з Юр’ївським інститутом. Студентство в більшості розійшлося у пошуках хліба. Лектура теж припинила роботу в інституті. Лишилася невеличка група викладачів та студентів на чолі з адміністрацією, що не кинули своїх постів. Почувалася тверда воля цього колективу за всяку ціну зберегти інститут. Нарешті спільними зусиллями його було врятовано [33;с.+116].

І вже навесні 1922 року ХІНО відвоював собі краще помешкання першої чоловічої гімназії, яка знаходилась на вулиці Соборній (зараз вул. Леніна). Губернський відділ народної освіти 15.05.1922 року постановив передати всі наукові кабінети, які залишилися від 62 комуністичних курсів: фізичний, мінералогічний, природничо-історичний, бібліотечний (3 тис. 196 книг) у повне розпорядження інституту, однак запропонувати можливість користуватися цим різним профшколам.

У серпні 1922 року ХІНО переїхав у приміщення ІІ жіночої Маріїнсько-Олександрівської гімназії, де і залишився на довгі роки. Гімназія була побудована в 1896 році і одержала таку назву на згадку про одруження спадкоємця цесаревича Олександра Олександровича і дружини його Марії Федорівни [32;с.10].

Відстоюючи право на придбання власного помешкання, збираючи шкільне майно (книжки, приладдя, меблі), що залишалося без догляду після закриття деяких шкіл, ХІНО водночас доводилося боротися і за власне існування. Ще в липні 1920 року розпорядженням Миколаївського губернського відділу народної освіти інституту було запропоновано об’єднатися з Миколаївським, а першого вересня того ж року і зовсім його закрити; викладачі та студенти повинні були негайно переїхати до Миколаєва. Але рада інституту та активна частина студентства досягли зміни цього рішення на компромісне – “вважати Херсонський інститут філіалом Миколаївського”. Колектив інституту боровся за самостійне існування і, нарешті, добився перемоги. 5 лютого 1921 року колегія народного комісаріату просвіти виокремила Херсонський інститут у самостійну вищу школу, незалежно від Миколаївського вузу [32;с.10].

У ці тяжкі роки (1921–1923 рр.) становлення інституту його директором був професор Гревізірський Костянтин Юрійович.

Найважливішою справою усіх інститутів України в цей період була їх “пролетаризація”. У 1917–1919 роки студентство інституту складалося переважно з естонців та латишів мішаного соціального складу, що переїхали до Херсона разом з Юр’ївським учительським інститутом. У 1920–1921 роках склад студентів оновлювався за рахунок місцевого населення і за складом був дрібнобуржуазним. Це були вихідці із старої дореволюційної школи, яким було необхідно отримати вищу освіту.

1920 року інститут було  перетворено на 3-річний інститут  соціального виховання [33;с.120].

Наказ Укрпрофосвіти від 20 квітня 1921 року впроваджував нову систему прийому за рознарядками. Був узятий курс на пролетаризацію, поповнення складу студентства переважно дітьми села: набір 1921 р. склав: 68% селян (15% – середній клас, решта – незаможні селяни або бідняки); 32% міських робітників та службовців.

Важливим чинником “пролетаризації” інституту був порядок комплектування студентів, коли до інституту почали приймати за відрядженням профспілок, партійних органів, військових частин та комітетів незаможних селян [29;с.265].

21 вересня 1920 року вийшла постанова Раднаркому УРСР “Про введення української мови в школах і радянських закладах”. До кінця 1924 року українізація ХІНО проходила стихійно і визначалася головним чином наявністю українського студентства (з 231 студента: 204 – українця, 15 – росіян, 6 – євреїв, 6 – інших національностей) та введенням до навчальних планів факультетів обов’язкового курсу української мови.

Згідно з постановою Наркому освіти від 25 листопада 1925 року викладання усіх дисциплін на всіх факультетах інститутів повинно було бути цілком українізовано. На початку 1925–1926 навчального року лише один із 28 викладачів інституту не володів українською мовою [32;с.15].

Головна увага приділялась у цей період зміцненню матеріально-технічної бази інституту.

У 1924 році за ХІНО закріпили помешкання Пушкінської школи, разом із церковкою (клуб юних піонерів), радіоприймачем, астрономічною вишкою та метеорологічною станцією. З листопада того ж 1924 роки носив ім’я Надії Крупської. У цей же період інституту передали і студентські інтернати, де жило 87 осіб: жінок – 54, чоловіків – 33. Жіночий інтернат був загальною площею 59,72 кв.саженів, чоловічий – 73,50 кв.саженів. За кошти НКО було зроблено частину капітального ремонту інтернату на суму 1 тис. карбованців. У 1927 році в інтернатах мешкали 121 студент [32;с.15]. 

У ці роки керування ХІНО належало правлінню, яке призначалося Наркомом освіти на один рік. Правління керувало науково-навчальною та адміністративно-господарською частинами. Очолював його директор, який призначався Головним Управлінням професійної освіти.

Отже, створення Херсонського інституту народної освіти було однією зі складових реформування системи вищої освіти в Україні початку 1920-х років. З огляду на розглянуті вище Одеський та Миколаївський інституту народної освіти, ми можемо стверджувати, що тенденція розвитку педагогічної освіти, пов’язана з підготовкою вчительських кадрів для мережі середніх навчальних закладів, що невпинно зростала, була пріоритетом у діяльності Рад.

4.2. Організація навчального процесу в ХІНО (1920-1930-ті рр.).

Створення нової системи освіти в 20-ті роки давало простір для вибору методів навчання. Пошуки ефективних методів випливали з концепції розвитку освіти, що відповідала реаліям життя і була направлена на підготовку професійно освіченої людини. Головну увагу спрямовували на організацію методичної підготовки та перепідготовки вчителів, яка здійснювалась у педагогічних закладах освіти.

При вивченні звітів про методичну роботу Херсонського інституту народної освіти, які зберігаються в архівах [16;с.254] виявлено, що вирішенням програмно-методичних та організаційних питань займалася Факультетська комісія, яка у своїй діяльності керувалася інструкціями Головпрофосу. Планування навчальної роботи, розробка навчальних програм, визначення засобів і методів навчання, здійснення методичного контролю,  висвітлення послідовності у проходженні певних дисциплін тощо входили в коло діяльності Предметових комісій (секції Факкомісії). З актуальних питань збирали пленуми, де на загальних зборах всієї лектури разом із представниками студентства обговорювалися зазначені питання. Факкомісія поступово переносила центр ваги програмово-методичної роботи на Предметові комісії, готуючи себе до самоліквідації у майбутньому. У цей час в ХІНО працює чотири Предметові комісії: а) Громадознавча комісія мала у своєму складі викладачів та асистентів політичних, історичних, словесних (мова та література) та економічних наук;  б) Трудознавча – викладачі та асистенти фізики, математики, хімії та трудознавства; в) Природознавча – викладачі та асистенти природничих та географічних наук; г) Соцвиху – викладачі з педагогічних дисциплін та керівники педагогічного практикуму. До складу комісій увійшли всі наукові співробітники відповідного циклу та представники студентства у кількості 50 % [16; с.255].

Організація роботи на факультетах ХІНО відповідала загальному напрямкові державної політики. В історичній ретроспективі слід згадати, що Херсонський інститут народної освіти став центром українізації на Херсонщині, започаткувавши проведення семінару для підготовки викладачів українознавства й української мови для установ, підприємств та ін. Тут паралельно діяли кафедра української та єврейської мов.

Факультет професійної освіти орієнтувався на підготовку вчителів професійних шкіл, шкіл фабрично-заводського учнівства і викладачів загальних дисциплін технікумів [15;с.172].

У зв’язку з тим, що основним завданням була підготовка “керівників-організаторів в області вивчення основних наук” факультет був розділений на секції: математики з підсекцією з фізики, хімії, механіки; природничу з підсекцією географії; соціально-історичну та мови і літератури.

Факультет соціального виховання (ФСВ) мав готувати працівників вищої кваліфікації для роботи в закладах соціального виховання (дитячому садку, дитбудинку, школі). На ФСВ не було ніяких спеціальностей, крім педагогічної: дитинство, його організація і робота з дітьми.

Велика робота була проведена у цей час зі складання програм навчальних дисциплін. Необхідність їх розробки зумовлена тим, що нових програм ще не було, а старі дореволюційні не відповідали вимогам, які висувалися перед новою школою. Особливістю нових навчальних програм було “пов’язання всіх видів занять між собою, а також зв’язок із життям”. Перші навчальні плани ХІНО були розроблені та затверджені на засіданні правління у складі директора інституту, професора, історика К.Ю. Гревізірського, професора Х.А. Бєльського, викладача М.В. Катинського та інших. Вихідним елементом плану, загальним для всіх секцій, було формування соціально-історичного світогляду. Паралельно з цим йшла інша група дисциплін – “елементи вивчення виробництва”. Студенти повинні були вивчати машинознавство, технологію, організацію праці та виробництва. З метою вивчення виробництв проводили також екскурсії [33;с.210].

Третю, найважливішу групу загальних дисциплін, склали ті, що зосереджували увагу на питаннях методики, педагогіки та психології. Навчальним планом передбачалося, що з чотирьох тисяч загальної кількості годин при трьохрічному терміні навчання і шестигодинному робочому дні педагогічним предметам відводилося більше тисячі годин.

Підсумовуючи, ми можемо сказати, що реформування в системі організації навчального процесу було не необхідністю, викликаною часом, а закономірним результатом формування єдиної всесоюзної системи освіти, уніфікації культури, науки, культури на принципах інтернаціоналізму, соцреалізму, плановості і всеосяжної централізації. Херсонський інститут народної освіти був одним з форпостів вищої освіти Півдня України. Із модернізованою системою управління, «омолодженим» керівництвом він готував педагогічних працівників для загальноосвітніх навчальних закладів регіону.