Терроризм в Латиснкой Америке

Після невдалих переговорів з урядом, сапатисти на деякий час приривають всі контакти з зовнішнім світом, для проведення внутрішніх консультацій з тої ситуації, яка їм здавалася безвихідною. У період цього мовчання, що тривав з 2001-2003 року тема повстання в Чіапасі зникла з перших сторінок світової преси, і навіть сьогодні події які пов’язані з сапатистами мало висвітлюються в пресі, крім декількох мексиканських газет і іспаномовних сайтів. [65]

Сапатистська організація, яка зараз знаходиться на непростому шляху відновлення опору і нових відносин суспільства з владою. Сапатисти в силу об'єктивних причин залишаються відокремленими від інших частин штату, вони відтіснені у важкодоступні райони Чіапасу, всі навколишні їх "традиційні" громади отримують економічну допомогу з боку різних політичних сил - як уряду, так і опозиції, що можуть в майбутньому підштовхнути сапатистів до дезертирства. Невирішеною залишається і тема біженців, які під тиском бойовиків продовжують залишатися в таборах, що знаходяться на більшій частині території штату. Всі ці проблеми ускладнюються тим, що в умовах бурхливих міжнародних подій останніх років, проблематика Чіапасу в світових ЗМІ відійшла на задній план, що повністю збігається з інтересами політичної еліти Мексики, яка вже давно взяла курс на їх ізоляцію. [4]

Якщо говорити за сам штат Чіапас, то усього близько 10-15% індіанських громад штату визнають себе сапатистами, також цивільні сапатистські громади, що існують і розвиваються, незважаючи на постійне прагнення уряду знищити їх. Також Чіапас - найбідніший штат Мексики, переважна частина це індіанці, які живуть своїми відокремленими громадами, незважаючи на постійні загрози з боку мексиканської армії. Вражає складність політичної організації цих громад і рішучий настрій їх мешканців. Однак, скільки вони проіснують при відсутності серйозних політичних змін в Мексиці, особливо в світлі того, що тиск на права індіанців в області самоврядування зростає, - це питання відкрите.

          РОЗДІЛ 2. ПРОТИДІЯ МІЖНАРОДНОМУ ТЕРОРИЗМУ.

          2.1 Міжнародні зусилля у боротьбі з тероризмом.

Після 11 вересня 2001 року проблема протидії міжнародному тероризму вийшла на перший план у  політиці більшості держав Землі, в коментарях мас-медіа і в працях політичних аналітиків. Терористичні дії на Латиноамериканському континенті все ж таки мали локальний зміст, і не мали ніякого відношення до міжнародного тероризму. Але часи змінюються і тепер мі можемо говорити про появу так званого тероризму транскордонного (що виходить за межі держав), тобто різні повстанські угруповання можуть обмінюватися своїм досвідом, допомагати один одному в досягненні своїх цілей, хоча вони й стоять на різних концептуальних засадах. Комплекс заходів, спрямованих на розкриття та ліквідацію джерел фінансування тероризму, тісно пов'язаний із зусиллями по боротьбі з наркобізнесом. Вирішальна роль доходів від наркобізнесу у фінансуванні терористичних організацій багато разів підтверджена і доведена.

Гостро стоїть питання про законодавче забезпеченням антитерористичної стратегії, зокрема, шляхом прийняття поправок до законів про оборону та громадську безпеку. Питання про те, як поєднувати ефективні заходи, включаючи силові акції з придушення терористичної активності, із збереженням прав і свобод особистості, залишається відкритим [61].

З цього випливає, що для  попередження терактів і придушення осередків тероризму необхідне  втілення в життя концепції кооперативної  безпеки, розробленої латиноамериканськими експертами. Ця концепція пропонує з метою нейтралізації нових загроз, розвивати активну взаємодію спецслужб, відділів по боротьбі з наркотиками, фінансових відомств і судових органів країн регіону. Різнобічний характер такого підходу видається більш плідним, ніж ставка на переважно силові рішення. Розробка проблематики тероризму, безумовно, вимагає проведення міждисциплінарних досліджень, а також залучення експертів з різних галузей. В Ібероамериканському регіоні в проблемі протидії тероризму ключову роль займають такі організації, як ООН, ОАД, CELAC, та співпраця з США окремо в рамках виділення фінансової допомоги.

США стала першою країною, що почала допомагати латиноамериканським країнам у боротьбі з повстанськими угрупованнями. Зараз це дуже добре видно на співпраці США з Колумбією. Історія взаємодії цих двох країн починається у 1964 році, спільною операцією проти селян у департаменті Толіма (район Маркеталія), де поширювалися ідеї самодостатньою комуни - «комуністичного анклаву» в Андах – що дуже занепокоїла США, яка не хотіла допускати поширення комуністичних ідей на Латиноамериканському континенті після Кубинської революції. «Операція Маркеталія» задіяла 5000 елітних колумбійських військових підрозділів, за підтримки американських вертольотів і винищувачів, щоб знищити озброєних селян, які підняли повстання проти уряду і армії. Хоча тоді операція пройшла успішно, але вона не знищила повністю селянські угруповання, які потім сформували майбутні повстанські угруповання. [54]

В рамках «Плану Колумбія», який був заявлений як проект ефективного припинення наркопоставок в Сполучені Штати, домінуюча увага приділялася завданням нейтралізації бойового потенціалу партизанів. Спецслужби США і колумбійські військові стали застосовувати ті ж самі методики та напрацювання, які раніше використовувалися для "нейтралізації" повстанців у Центральній Америці - Гватемалі, Сальвадорі і Нікарагуа, перевага надавалася фізичній ліквідації. [17]

З 2000 року Вашингтон витратив близько $ 6 млрд на «План Колумбія», в рамках якого колумбійські війська проходять навчання, отримують обладнання, для боротьби з наркоторговцями та ліквідації плантацій коки. Спочатку Конгрес США виділяв гроші в рамках цього плану тільки на боротьбу з наркобізнесом, однак, починаючи з 2002 року адміністрація президента Джорджа Буша розширила компетенцію своєї допомоги на боротьбу з тероризмом. Зараз багато аналітиків, що розглядають ситуацію в Колумбії заявляють, що межа між наркобізнесом і повстанськими угрупованнями більшою мірою розмиті. США і Колумбія підписали спільну угоду в жовтні 2009 року, щоб дозволити американським військовим використовувати кілька колумбійських авіабаз. Деякі з сусідніх країн висловили свою занепокоєність у збільшенні військової присутності США на території Колумбії, навіть якщо це допомога уряду у боротьбі з тероризмом та наркобізнесом. [32]

У проекті бюджету  США на 2013 рік в розділі витрат пропонується скоротити обсяг допомоги на розвиток збройних сил і боротьбу з наркоторгівлею в Латинській Америці. У першу чергу це стосується Колумбії і Мексики. Військова допомога Латинській Америці скоротиться з 67 мільйонів доларів в 2012 році до 62,3 мільйона в 2013. Колумбія отримає у 2013 році 30 млн від США ц рамках «Плану Колумбія», а Мексика отримає 7 млн дол. Передбачається збільшити військову допомогу Гондурасу, Сальвадору і Панамі. Перу в рамках бюджету отримає 47 млн дол.[16]

Міжнародна  Організація Американських Держав (ОАД) також займається проблемами тероризму, та кооперує зусилля держав у протидії повстанцям.  Спеціально утворений орган для досягнення цієї мети – Міжамериканський комітет по боротьбі з тероризмом (СІКТЕ – Inter-American Committee against Terrorism), розвиває співробітництво між державами-членами з метою запобіганні, припиненні та ліквідації тероризму. Комітет діє відповідно до принципів Статуту ОАГ та Міжамериканскої конвенції про боротьбу з тероризмом, при повній повазі суверенітету держав, верховенства закону та міжнародного права, включаючи міжнародне гуманітарне право, міжнародне право прав людини і міжнародного права біженців. Комітет проводить щорічні сесії з державами-членами, де обговорюються та приймаються рішення з питань боротьби з тероризмом. [12]

Останній міжнародний  документ, який був прийнятий комітетом  та діє зараз – це «Декларація  про співробітництво в запобіганні, припиненні та ліквідації тероризму», який підписали 17 березня 2011р. в Вашингтоні. В документі визначаеться, що держави-члени досягли значного прогресу в глобальній боротьбі проти тероризму, необхідно продовжувати заходи на національному рівні з метою попередження, припинення та ліквідації терористичних груп. Також необхідно продовжувати співробітництво держав у боротьбі з тероризмом на двосторонньому, регіональному та міжнародному рівнях. [15]

23 лютого 2010 року було  утворено нове регіональне об’єднання латиноамериканських держав під назвою «Співдружність латиноамериканських і карибських держав» (CELAC -  Comunidad de Estados Latinoamericanos y Caribeños). До цього блоку входять 33 країни крім США і Канади. CELAC утворено з метою збільшення інтеграційних процесів між латиноамериканськими країнами, та зменшення впливу в економічних і політичних питаннях «впливового сусіда» США. [27]

Деякі експерти вже розглядають CELAC як альтернативу організації ОАД (Організація Американських  Держав). В ході діяльності цього регіонального об’єднання, планується  створити нову комісію з дотримання прав людини, яка повинна допомогти в урегулюванні регіональних протиріч між країнами, протидії тероризму і наркобізнесу, відстоювати демократичні цінності. Можливо в майбутньому саме цей блок держав допоможе розпочати переговорні процеси в країнах, де діють партизанські угруповання, та повернути їх до мирного життя.

 9 вересня 2011 Організація Об'єднаних Націй відзначила 10-у річницю терактів 11 вересня в США, провівши спеціальне засідання Генеральної Асамблеї. З приводу цієї дати вже 22 вересня було розпочато роботу Глобального антитерористичного форуму в Нью-Йорку. Це новий міжнародний механізм антитерористичного співробітництва, в якому взяли участь країни Євросоюзу, США, Нова Зеландія, Колумбія, ПАР та деякі країни середньої і східної Азії. Цей форум представляє собою неформальний механізм взаємодії країн у сфері боротьби з тероризмом. [29]

 В рамках цього форуму планується створити Центр по боротьбі з тероризмом, який уособлюватиме в собі якісно нову кооперацію сил усіх держав, для яких проблема міжнародного тероризму має суттєве значення. У структурі нового форуму створено багато комітетів та робочих груп, які спеціалізуються на окремому аспекті міжнародного тероризму: сектор кримінальної юстиції та порушення прав людини, протидія екстремізму, надання економічної допомоги для боротьби з тероризмом, насамперед усунення соціальних причин, що спонукають до появи терористичної діяльності. Можливо для Іберо-Америки програми ООН в майбутньому стануть альтернативою програмам США, саме присутність цієї країни в Латинській Америці породжують гострі дискусії. [50]

Щодо міжнародних документів, які регулюють антитерористичну боротьбу держав на міжнародному рівні, то головним є резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка проводить свою контртерористичну стратегію с середини XX ст. З 2006 року і до сьогоднішнього часу діє Глобальна контртерористична стратегія Організації Об'єднаних Націй. Резолюції Генеральної Асамблеї та додаток до неї План дій - є унікальним глобальним документом, який має на меті зміцнення національних, регіональних та міжнародні зусилля по боротьбі з тероризмом. ООН заявляє, що тероризм неприйнятний у всіх його формах і проявах, висловлює рішучість зробити практичні кроки, як в індивідуальному, так і в колективному плані , по запобіганню тероризму і боротьби з ним. Ці практичні кроки включають широке коло заходів, що варіюються від зміцнення державницького потенціалу в справі боротьби з терористичною загрозою, до кращої координації контртерористичної діяльності системи Організації Об'єднаних Націй. [36]

          2.2 Політична і військова протидія урядів повстанським угрупованням.

Стратегія протидії терористичним діям партизанських  організацій в кожній країні регіону  має свої особливості. Так, наприклад  в Колумбії, Перу та Мексиці уряди  використовують виключно силові методи, в Іспанії поєднуються як силові так і політичні методи, ЕТА має свою легалізовану політичну партію «Еррі Батасуна». Також потрібно відмітити і співпрацю окремих країн на регіональному рівні у боротьбі з повстанськими організаціями.

В останні роки спостерігається пожвавлення зв’язків між Колумбією та Мексикою, проводяться спільні навчання армії у попередженні терактів та боротьбі з нелегальним наркотрафіком, який є основним джерелом доходів повстанців в цих двох країнах. Діяльність ФАРК призвела до погіршення взаємовідносин між країнами-сусідами Колумбією та Венесуелою, які мають дуже тісні як історичні, культурні так і економічно-політичні зв’язки вже багато століть. В другій половині 2010 року з країн були відкликані дипломатичні місії, після заяви Колумбійських політиків про укриття урядом Венесуели бійців ФАРК на своїй території. Адже відомо, що партизани після вчинення терористичних атак ховалися на кордонах Венесуели. Стосунки покращилися з приходом нового президента Хуана Мануеля Сантоса. [14]

На досвіді  Колумбії можна розглядати всі плюси  і мінуси ведення урядом антитерористичної стратегії. У період з 2002-2010 рр. президентом був Альваро Велес Урібе, який проводив досить жорстку політику, щодо діючих повстанських угруповань. Період президентства Урібе відзначений кардинальними перетвореннями у соціально-політичній, економічній, культурно-освітньої, зовнішньополітичній сферах, які серйозно змінили обличчя країни. Також з 2000-их років проводиться «політика демократичної безпеки», яка націлена на припинення діяльності повстанських угруповань в країні. Був прийнятий «Антитерористичний статут», що надає владі необхідні інструменти для запобігання терористичних актів.

В районах, де розміщенні повстанці, створюються «зони реабілітації», де керуючі функції покладаються на армію, поліцію і спецслужби. Поліції надається право перехоплювати і реєструвати приватну кореспонденцію, за необхідністю затримувати, та проводити обшук без судового ордеру. Президент Урібе поширює практику «CONVIVIR» (Співіснування) на всю країну, в рамках якої сформовано фронти безпеки в населених кварталах, створені мережі інформаторів на дорогах і в сільських районах. Відкрита спеціальна антитерористична телефонна лінія, куди надходять дзвінки з інформацією про терористичні операції бойовиків. Під контролем армії знаходяться всі основні магістралі країни. [7]

На «політику  демократичної безпеки» виділяються багато коштів, також в рамках цієї програми частина коштів на боротьбу з наркобізнесом. Джерелом поповнення бюджету антитерористичної стратегії є спеціальний військовий податок в розмірі 1,2%, який зобов'язані виплачувати всі громадяни країни, чиї капітали перевищують 60 тис. євро. Також міністерство оборони сприяє демобілізації партизан. З 2005 року Конгрес уклав законопроект, який гарантував демобілізованим партизанам амністію, безпеку та виплату певних субсидій. Вже склали зброю вісім тисяч бойовиків: 3992 фарківця, 2752 напіввійськових і 156 членів інших повстанських формувань. [57]