Період правлення Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого у Київській Русі

Корелюючі ознаки           

 Коефіцієнт кореляції 

 

Кут носових кісток – загальний кут особи

Покажчик виступання особи –  ширина носа

Загальний кут особи – верхня висота особи

Загальний кут особи – скуласта ширина

Кут носових кісток – верхня висота особи

Кут носових кісток – скуласта ширина

Ширина носа – верхня висота особи            

  0.08 

0.05 

0.09 

0.10 

0.09 

0.11 

0.07 

 

 

  

 

3.1. Морфологічні ознаки.

Основними ознаками, по яких раси відрізняються, один від одного є: форма волосся на го¬лові; характер і міра розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуса) і на телі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір во¬лосся, шкіри і райдужної оболонки очей; форма верхнього століття, носа і губ; довжина тіла, або зростання. Найважливішою расовою ознакою є також пігментація. У шкірі пігмент (меланін) залягає в поверхневому шарі, епідермісі. У глибшому шарі шкіри, дермі, пігмент у дорослих людей, як правило, відсутній. Якщо він все-таки є, то шкіра набуває синюватого відтінку, оскільки меланін просвічує через тонкий шар епідермісу. Явище це частіше наголошується у дітей в області крижів. Вперше його спостерігали у монголів, тому воно отримало назву «Монгольських плям». Для кольору шкіри істотне значення має просвічування крові через стінки найдрібніших судин (капілярів). Таке просвічування додає шкірі рожевий колір і характерний світлошкірим. Велике значення для виділення рас мають різні ознаки голови і особи, що вивчаються антропологами, як на живих людях, так і на черепах. З абсолютних діаметрів голови частіше всього вимірюють її найбільшу довжину між надбрівною і зати¬лочною крапками (172—198 мм) і найбільшу ширину між тім'яними крапками (129—159 мм). Процентне відношення другого розміру до першого називається «Голов¬ним покажчиком» (70—88); якщо він нижче 75,9, говорять про долихокефалії, якщо вагається від 76,0 до 80,9 — про мезокефалії, якщо перевищує 81,0—о брахикефалії (грец. «кефалоп» — голова). 

 

 

 

Найбільш широка особа у багатьох народів Північної і Центральної Азії, Північної Америки, а також в деяких здебільшого брахикефальних груп європейців на Балканах, в Альпах, на півночі Європи. Дуже вузьке обличчя харак¬терно для бушменів, пігмеїв, народів Ефіопії і деяких інших груп африканців, для багатьох народів Південної Європи і Індії, для негритосів Південно-східної Азії. У складі будь-якої людської раси можна знайти типовіших і менш типовіших її представників. Так само і раси зустрічаються характерніші, різкіше виражені що мало відрізняються від інших рас. Деякі раси носять проміжний характер.

Часто у вигляді окремої раси виділяють австралоїдов, які майже  так само темношкірі (їх шкіра має  шоколадний колір), як і негроїди, але  для них характерні темне хвилясте волосся, крупна голова і масивна  особа з дуже широким і плоским  носом, виступаючим підборіддям, значне зростання волосся на обличчі  і тілі. Австралоїди є аборигенами Австралії. Проте австралоїдів часто відносять до негроїдів.

Інколи виділяють американоїдів, що мають смугляву шкіру, ску¬ласту  особу, досить виступаючий ніс і  епікантус, синяво-чорне волосся. Проте часто американоїдів зараховують до монголоїдів. Усередині великої європеоїдної раси (білою) с ніс у них незрідка з увігнутою спин¬кой, а перенісся не дуже висо¬ке і іншої форми, чим в північно-західних європеоїдних типів, саме в атланто-балтійской групі, представники якої зустрічаються головним чином в населе¬нні країн Північної Європи. Більш темно-забарвлені груп¬и південних європеоїдів утворюють основну масу населення Іспа¬нії, Франції, Італії, Швейца¬рії, країн Балканського півос¬трова і інших.  

На Землі вже нараховується  близько 6 млрд. людей. Серед них немає, і не може бути двох абсолютно однакових людей; навіть близнюки, що розвинулися з одного яйця, незважаючи на величезну подібність їхнього зовнішнього вигляду, і внутрішньої будови, завжди якимись дрібними рисами відрізняються один від одного. Наука, що вивчає зміни фізичного типу людини, відома під ім'ям «антропології» (грец, «антропос» - чоловік). Особливо сильно помітні тілесні розходження між територіальними групами людей, віддаленими один від одного і живуть в різній природно-географічної обстановці. Ділення виду Homo Sapiens на раси відбулося два з половиною століття тому. Походження терміна «раса» точно не встановлено, можливо, що він представляє собою видозміну арабського слова «рас» (голова, початок, корінь). Є також думка, що термін цей пов'язаний з італійським razza, що значить «плем'я». Слово «раса» приблизно в тому сенсі, як воно вживається тепер, зустрічається вже у французького вченого Франсуа Берньє, який опублікував у 1684 р. одну з перших класифікацій людських рас.  
Раси - це історично сформовані угруповання (групи популяції) людей різної чисельності характеризуються подібністю морфологічних і фізіологічних властивостей, а також спільністю займаних ними територій. Розвиваючись під впливом історичних факторів і відносячись до одного виду (H.sapiens), раса відрізняється від народу, чи етносу, який, володіючи певною територією розселення, може містити кілька расових комплексів. До однієї і тієї ж раси може належати ряд народів і носіїв багатьох мов. Більшість вчених сходяться на думці, що існує 3 великих раси, які у свою чергу розпадаються на більш дрібні. В даний час на думку різних вчених, нараховується 34 - 40 рас. Раси відрізняються один від одного по 30-40 елементам. Расові особливості спадкові і є пристосувальними до умовіснування.  
Метою моєї роботи є систематизувати і поглибити знання про людські раси.  
1. Раси і їхнє походження.  
Наука про раси називається Расознавство. Расознавство вивчає расові особливості (морфологічні), походження, формування, історію.  
1.1. Історія людських рас.  
Про існування рас люди знали ще до нашої ери. Тоді ж були зроблені і перші спроби, пояснити їхнє походження. Наприклад, у міфах стародавніх греків виникнення людей з чорною шкірою пояснювалося необережністю сина бога Геліоса Фаетона, який на сонячній колісниці так наблизився до Землі, що обпік стояли на ній білих людей. Грецькі філософи в поясненнях причин виникнення рас велике значення надавали клімату. Відповідно до біблійною історієюродоначальниками білої, жовтої та чорної рас були сини Ноя - улюблений богом Яфет, Сим і проклятий богом Хам відповідно.  
Прагнення систематизувати представлення про фізичні типи народів, що населяють земну кулю, датуються XVII століттям, коли, спираючись на розходження людей у ​​будові особи, кольору шкіри, волосся, очей, а також особливості мови і культурних традицій, французький лікар Ф. Берньє вперше в 1684 році розділив людство на {три раси - європеоїдної, негроїдної та монголоїдної). Подібну класифікацію пропонував К. Лінней, який, визнаючи людство як єдиного виду, виділяв додаткову (четверту) pacy - лапландську (населення північних районів Швеції і Фінляндії). У 1775 році Ж. Блюменбах розділив рід людський на п'ять рас-кавказьку (білу), монгольську (жовте), ефіопську (чорну), американську, (червону) і малайську (коричневу), а в 1889 році російський вчений І. Є. Деникера - на шість основних і більш ніж на двадцять додаткових рас.  
На підставі результатів вивчення антигенів крові (серологічних розходжень) У. Бойдом у 1953 році було виділено в людстві п'ять рас.  
Незважаючи на наявність сучасних наукових класифікацій, у наш час дуже широко поширене підрозділ людства на європеоїдів, негроїдів, монголоїдів і австралоїдів.  
1.2. Гіпотези про походження рас.  
Уявлення про походження рас і первинних осередках расообразованія відображені в декількох гіпотезах.  
Відповідно до гіпотези поліцентризму, або Поліфілія, автором якої є Ф. Вайденрайх (1947), існувало чотири вогнища расообразованія - в Європі чи Передній Азії, в Африці на південь від Сахари, у Східній Азії, у Південно-Східній Азії і на Великих Зондських островах. У Європі чи Передній Азії склався расоутворення, де на основі європейських та переднеазиатских неандертальців виникли європеоїди. В Африці з африканських неандертальців утворилися негроїди, у Східній Азії синантропи дали початок монголоїдів, а в Південно-Східній Азії і на Великих Зондських островах розвиток пітекантропів і яванських неандертальців привело до формування австралоїдів. Отже, європеоїди, негроїди, монголоїди й австралоїди мають свої власні осередки расообразованія. Головним у расогенезе були мутації і природний відбір. Однак ця гіпотеза викликає заперечення. По-перше, в еволюції не відомі випадки, коли б ідентичні еволюційнірезультати відтворювалися кілька разів. Більш того, еволюційні зміни завжди нові. По-друге, наукових даних про те, що кожна раса володіє своїм власним вогнищем расообразованія, не існує. У рамках гіпотези поліцентризму пізніше Г. Ф. Дебец (1950) і Н. Тома (I960) запропонували два варіанти походження рас. За першим варіантом, расоутворення європеоїдів і африканських негроїдів існував в Передній Азії, тоді як расоутворення монголоїдів і австралоїдів був приурочений до Східної та Південно-Східної Азії. Європеоїди пересувалися в межах Європейського материка і прилеглих до нього районів Передньої Азії.  
За другим варіантом, європеоїди, африканські негроїди і австраловди складають один стовбур расообразованія, тоді як азіатські монголоїди і американоїди-другий.  
B Відповідно до гіпотези моноцентризму, або. монофілії (Я. Я. Рогінський, 1949), яка заснована на визнанні-спільності походження, соціально-психічного розвитку, а так само однакового рівня фізичного та розумового розвитку всіх рас, останні виникли від одного предка, на одній території. Але остання вимірювалася багатьма тисячами квадратних кілометрів Передбачається, що формування рас відбулося на територіях, Східного Середземномор'я, Передньої і, можливо Південної Азії.  
2. Механізм утворення рас.  
Виділяють чотири етапи расообразованія (В. П. Алексєєв, 1985) На першому етапі мало місце формування первинних осередків расообразованія (території, на яких відбувається цей процес) і основних расових стовбурів,-західного (європеоїди, негроїди і австралоїди) і східного (азіатські монголоїди і монголоїди іамериканоїди). Хронологічно це припадає на епохи нижчого чи середнього палеоліту (близько 200 000 років тому), тобто збігається з виникненням людини сучасного типу. Отже, основні расові сполучення в західних і східних районах Старого Світу складалися одночасно з оформленням ознак, притаманних сучасній людині, а також з переселенням частини людства в Новий Світ. На другому етапі відбувалося виділення вторинних вогнищ расообразованія і формування гілок у межах основних расових стовбурів. Хронологічно цей етап припадає на верхній палеоліт і частково мезоліт (близько 15 000 - 20 000 років тому).  
На третьому етапі расообразованія відбувалося становлення локальних рас. За часом це переддень мезоліту і неоліту (близько 10 000 - 12 000 років тому).  
На четвертому етапі виникли четвертинні вогнища расообразованія і сформувалися популяції з поглибленої расової диференціацією, подібною ссовременной. Це почалося в епоху бронзи і раннього заліза, тобто в IV-III тисячоліттях до нашої ери.  
2.1. Фактори расогенеза.  
Серед факторів расогенеза найбільша роль належить природному добору, особливо на ранніх стадіях расообразованія. За колір шкіри відповідальні шкірні клітини, що містять пігмент званий меланіном. Всі люди, за винятком альбіносів, мають у клітинах шкіри меланін, кількість якого детермінується генетично. Зокрема, утворення пігменту визначається присутністю гена, контролюючого тирозиназу яка каталізує конверсію тирозину в меланін. Однак крім тирозиназина пігментацію шкіри впливає ще один фермент, за який відповідальний інший ген, що міститься в клітинах людей з білою шкірою і впливає на кількість у ній меланіну. Коли цей фермент синтезується, те меланін утворюється в малих кількостях і шкіра є білою. Навпаки, коли він відсутній (не синтезується), то меланін утворюється у великих кількостях і шкіра є чорною. Є дані, що дозволяють вважати, що для кольору шкіри має значення і меланін, що стимулює гормон. Таким чином, у контролі кольору шкіри беруть участь, щонайменше, три пари генів.  
Важливість кольору шкіри як расового признаку пояснюється зв'язком між сонячним освітленням і продукцією вітаміну D, який необхідний для підтримки в організмі балансу кальцію. Надлишок цього вітаміну супроводжується відкладенням кальцію в кістках і веде до їх крихкості, тоді як недолік кальцію має наслідком рахіт. Тим часом кількість вітаміну D, синтезованого в нормі, контролюється дозою сонячного опромінення, яке проникає в клітини, які знаходяться глибше шару меланіну. Чим більше меланіну у шкірі, тим менше світла він пропускає. До періоду, коли були розроблені способи штучного збагачення їжівітаміном D, люди були залежні в продукції вітаміну D від сонячного світла. Щоб вітамін D синтезувався в оптимальних кількостях, тобто достатніх для підтримки нормального балансу кальцію, люди зі світлою шкірою повинні були жити на визначеній географічній широті далеко від екватора, де сонячна радіація більш слабка. Навпаки, люди з чорною шкірою повинні були знаходитися ближче до екватора. Як видно, територіальний розподіл людей з різною пігментацією шкіри є функцією географічної широти. Просвітлення шкіри у європеоїдів сприяє проникненню сонячного світла глибоко в тканини людини, що прискорює синтез Протирахітичний вітаміну D, який зазвичай повільно синтезується в умовах нестачі сонячної радіації. Міграції людей з інтенсивно пігментованою шкірою до віддалених від екватора широт, а людей з недостатньо пігментованою шкірою - до тропічних широт могла вести до дефіциту вітаміну D у перших і надлишку в других з відповідними наслідками. Таким чином, в минулому колір шкіри мав селективне значення для природного відбору. 

 
Значно виступаючий вузький ніс  у європеоїдів подовжує носоглотковий  шлях, завдяки чому холодне повітря  нагрівається, що захищає від переохолодження  гортань і легені. Розвиток слизових сприяє більшій тепловіддачі. Кучеряве волосся краще захищають голову від перегріву, тому що створюють повітроносну прошарок. Витягнута висока голова теж нагрівається слабкіше, ніж широка і низька. Безсумнівно, що ці ознаки є адаптивними. Таким чином, в результаті мутацій і природного відбору багато расові ознаки виникали як пристосування до умов географічного середовища проживання.  
До факторів расогенеза відносяться також дрейф генів, ізоляція і змішання популяцій.  
Дрейф генів, контролюючих ознаки, здатний змінювати генетичну структуру популяцій. Підраховано, що в результаті дрейфу генів вигляд популяцій може змінитися протягом 50 поколінь, тобто близько 1250 років.  
Сутність генетичного дрейфу полягає в тому, що в ізольованих популяціях, де майже всі шлюби ендогамни, значно підвищуються шанси зустрічі в алельних парах рецесивних генів, знижується рівень гетерозиготності і підвищується концентрація рецесивів в гомозиготному стані.  
У популяціях (демах), де протягом багатьох поколінь шлюби полягають переважно усередині своєї групи, з плином часу можуть відбуватися помітні зміни расових особливостей, які призводять до того, що спочатку подібні популяції виявляються різними. Виникнення таких розходжень, що не носять адаптивногохарактеру, є результатом зрушень у частоті появи окремих ознак. Вони призводять до того, що одні особливості можуть зовсім зникнути, а інші отримати дуже широке поширення.  
Ізоляція популяцій виявлялася в різних формах і обсягах. Наприклад, географічна ізоляція первісних колективів в епоху палеоліту супроводжувалася диференціацією їхнього генетичного складу, перериванням контактів з іншими колективами. Різні географічні бар'єри впливали не тільки на генетичну диференціацію популяцій, але і на концентрацію культурних традицій.  
Змішання популяцій мало значення в далекому минулому і ще більше значення - при формуванні молодих рас. У далекому минулому більш прогресивні форми зустрічалися з архаїчними, що вело не тільки до винищування останніх, але і до метисації. Серед «молодих» рас найбільш характерною є північноамериканська кольорова раса (негритянське населення США), яка виникла в результаті змішування лісової негроїдної раси з расами банту, а також північно-західної європейської, альпійської, середземноморської і, можливо, іншими расами Південно-африканська кольорова раса виникла на основі банту, бушменів і готтентотів. В даний час на Гавайських островах формується нова расова група внаслідок метисації європеоїдів, монголоїдів і полінезійців.  
На сучасному етапі майбутнє рас визначається поруч діючих у наш час факторів. Триває зростання чисельності населення земної кулі, збільшується йогоміграція, підвищується частота міжрасових шлюбів. Припускають, що завдяки двом останнім чинникам у віддаленому майбутньому почне формуватися єдина раса людства. У той же час можливо й інший наслідок міжрасових шлюбів, пов'язане з формуванням нових популяцій із власними специфічними сполученнями генів.  
2.2 Роль умов середовища на формування рас.  
Вплив природних умов на розвиток людських рас, безсумнівно. Спочатку в стародавньому людстві воно було, напевно, більш сильним, у процесі ж формування сучасних рас позначався слабкіше, хоча і до цих пір в деяких за ознаками, наприклад в пігментації шкірного покриву, виявляється з достатньою ясністю. Вплив усієї складної сукупності умов життя, очевидно, мало найважливіше значення для виникнення, формування, ослаблення і навіть зникнення расових ознак.  
При розселенні по Землі люди попадали в різні природні умови. Але ці умови, настільки сильно впливають на види і підвиди тварин, не могли так само і з тією ж інтенсивністю діяти на якісно відмінні від них раси людства, усе більш і більш використовує природу та перетворюючого її в процесі суспільної праці.  
В еволюції різних людських груп багато расових особливостей, безсумнівно, мали відоме пристосувальне значення, але пізніше в значній мірі втратили його у зв'язку з наростанням ролі факторів суспільного характеру і поступовим ослабленням, і майже повним припиненням дії природного відбору. Спочатку велике значення для розвитку рас мало розселення по нових областях, завдяки чому багато груп людей, потрапивши в різні природні умови, довгостроково існували окремо один від одного. Образ харчування їх відповідно дифференцировался. Пізніше, однак, у міру збільшення чисельності людства, усе більш підсилювалося зіткнення расових груп, що призводило до процесу їхнього змішання один з одним.  
3. Расогенез і генетика.  
Раніше існувало уявлення, згідно з яким кожен індивід несе ознаки певної раси. Воно отримало назву типологічної концепції раси. Ця назва пов'язана з цілком чіткою і практично лише єдиною задачею расового аналізу - визначенням расового типу індивідуума. В основі типологічної концепції раси лежала гіпотеза спадкування расових ознак, згідно з якою вони передаються від покоління до покоління цілим комплексом. Це означає, що расові властивості спадково зчеплені,гени расових ознак розташовані в одній або декількох близьких хромосомах і будь-який расова ознака фізіологічно нерозривно пов'язаний з усіма іншими. Алефізіологічна залежність між расовими ознаками насправді або зовсім відсутня, або дуже слабка. На що вказують низькі коефіцієнти кореляції між расовими ознаками. Існує група вчених, яка стверджує про незалежне успадкування расових ознак, їх перший основний постулат - індивідум не є носій расових властивостей. Другий постулат - популяція і раса (як група популяцій) являє собою не суму, а сукупність індивідуумів, а всередині популяції і раси діють певні закономірності мінливості. Расова мінливість - групова, а не індивідуальна, і про неї має сенс говорити, починаючи з популяційного рівня. Подібніморфологічно і генетично популяції, що утворюють ту чи іншу расову спільність, пов'язані між собою не випадково, а в силу походження чи якихось інших історичних причин. Раса, будь-яка расова спільність складається з окремих історично організованих елементів, але це, однак, не індивідууми (як думали раніше), а популяції. Мозаїка расової мінливості складається з мозаїки популяційної мінливості. Обидві вони в сукупності і створюють усе багатство мінливості людського виду. Кожну популяцію стали вивчати не як суму індивідуумів, а як неповторне по своїй специфіці поєднання групових властивостей. Популяційнаконцепція спирається на досягнення популяційної генетики, новітньої біометрії, математичній теорії еволюції і т. д.  
Коефіцієнти внутрішньогрупової кореляції ознак, що служать для виділення основних расових варіантів. 

Корреллірующіе ознаки	Коефіцієнт кореляції
Кут носових кісток - загальний кут особи   Покажчик виступанія особи - ширина носа   Загальний кут особи - верхня висота особи   Загальний кут особи - вилична ширина   Кут носових кісток - верхня висота особи   Кут носових кісток - вилична ширина   Ширина носа - верхня висота особи	0.08   0.05   0.09   0.10   0.09   0.11   0.07

3.1. Морфологічні ознаки.  
Основними ознаками, за якими раси відрізняються, один від одного є: форма волосся на голові; характер і ступінь розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуса) і на тілі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір волосся, шкіри та Райдужна оболонка очей, форма верхньої повіки, носа і губ; довжина тіла, або зростання. Найважливішим расовою ознакою є також пігментація. У шкірі пігмент (меланін) залягає в поверхневому шарі, епідермісі. У більш глибокому шарі шкіри, дермі, пігмент у дорослих людей, як правило, відсутня. Якщо він все-таки є, то шкіра здобуває синюватий відтінок, тому що меланін просвічує через тонкий шар епідермісу. Явище це частіше відзначається в дітей в області крижів. Вперше його спостерігали в монголів, тому воно одержало назву «монгольських плям». Для кольору шкіри істотне значення має просвічування крові через стінки дрібних судин (капілярів). Таке просвічування додає шкірі рожевий колір і характерний світлошкірим. Велике значення для виділення рас мають різні ознаки голови й обличчя, досліджувані антропологами, як на живих людях, так і на черепах. З абсолютних діаметрів голови найчастіше вимірюють її найбільшу довжину між надбрівної і потиличної крапками (172-198 мм) і найбільшу ширину між тім'яними крапками (129-159 мм). Процентне відношення другого розміру до першого називається «головним покажчиком» (70-88); якщо він нижче 75,9, говорять про доліхокефаліі, якщо коливається від 76,0 до 80,9 - про мезокефаліі, якщо перевищує 81,0-о брахікефаліі (грец. «кефалоп» - голова).  
 
Найбільш широке обличчя в багатьох народів Північної і Центральної Азії, Північної Америки, а також у деяких переважно брахікефальних груп європейців на Балканах, в Альпах, на півночі Європи. Дуже вузьке обличчя характерне для бушменів, пігмеїв, народів Ефіопії і деяких інших груп африканців, для багатьох народів Південної Європи та Індії, для негритосів Південно-Східної Азії. У складі будь-якої людської раси можна знайти більш типових і менш типових її представників. Точно так само і раси зустрічаються більш характерні, більш різко виражені і порівняно мало відрізняються від інших рас. Деякі раси носять проміжний характер.  
Часто у вигляді окремої раси виділяють австралоїдів, які майже так само темношкірі (їхня шкіра має шоколадний колір), як і негроїди, але для них характерні темні хвилясте волосся, крупна | голова і масивне обличчя з дуже широким і плоским носом, виступаючим підборіддям, значний ріст волосся на обличчі й тілі. Австралоїди є аборигенами Австралії. Однак австралоїдів часто відносять до негроїдів.  
Іноді виділяють американоїди, що мають смагляву шкіру, вилицювате обличчя, досить виступаючий ніс і епікантус, синяво-чорне волосся. Однак часто американоїди зараховують до монголоїдів. Всередині великої європеоїдної раси (білої) розрізняють за забарвленням волосся і очей три малі раси: більш виражені північну (світлофарбованим) і південну (темно-забарвлену), а також менш виражену середньоєвропейську (із проміжним фарбуванням). Значна частина російських відноситься до так званої Біломорсько-балтііской групі типів північної малої раси. Для них характерні свотлорусие або біляве волосся, блакитні або сірі очі, дуже світла шкіра. Разом з тим ніс у них нерідко з увігнутою спинкою, а перенісся не дуже висока і іншої форми, ніж у північно-західних європеоїдних типів, саме у атланто-балтійської групи, представники якої зустрічаються головним чином у населенні країн Північної Європи. Більш темно-забарвлені групи південних європеоїдів утворюють основну масу населення Іспанії, Франції, Італії, Швейцарії, країн Балканського півострова і інших. 

Морфологічні ознаки	Європеоїдна раса	Монголоїдна раса	Негроїдна раса
1. Колір шкіри.   2. Забарвлення і форма волосся і очей.   3. Форма губ і носа.   4. Волосяний покрив   5.Форма особи і підборіддя.   6. Зростання	Світлошкірі: рожево-тость шкіри завдяки просвічування кро-веносних судин: у одних більше світла забарвлення шкіри, в інших більш смаглява Прямі або волніс-ті світло-русяве або темно-русяве м'яке волосся. Сірі, сіро-зелені або карі-зелені очі.   Вузький і сильно виступаючий ніс, тонкі губи.   Середня або сильний розвиток волосся на тілі і на обличчі.     Мало виступаючі вперед щелепи і верхній відділ особи, середньо виступаючий підборіддя.   У більшості зростання середній, нерідко ви-сокій.	Шкіра смаглява, жовто-ватих відтінків, иног-так жовто-коричнева.   Прямі жорсткі ис-синя чорне волосся, вузькі і злегка розкосі очі з складкою верхньої повіки (епікантус).   Плоский і досить широкий ніс, губи розвинені середньо.   Третинний волосяний покрив розвинений слабко: борода і вуса у чоловіків появ-ляють пізно, рідко досягають густоти. Особа плоске, вилиці широкі, підборіддя і щелепи мало видаються вперед.  Зростання у більшості середній або нижче середнього.	Шоколадно-коричн-вая або навіть майже  чорна (жовтувато-коричнева) шкіра.   Кучерями-шерстисті темне волосся, карі або чорні очі.     Досить плоский і мало виступаючий ніс з низьким перено-сьем і широкими крилами, товсті губи.   Третинний волосяний покрив розвинений слабко.   Особа вузьке і низьке, помірно розвинений підборіддя, вилиці виступають слабко.   Зростання у більшості високий або нижче високого.

Додати в блог або на сайт

Література

1.         Общая биология: Учебник для 10–11-го кл. с угл. изучением биологии. /В.К. Шумный и др. Изд. 2-е. – М.: Просвещение, 1995.

2.         Слюсарев А.А., Жукова С.В. Биология – Киев: Выща школа, 1987.

3.         Биология: В 2 кн. Кн. 2: Учебн. для мед. спец. вузов. /В.Н. Ярыгин. – М.: Высшая школа, 1997.

4.         Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: в 3 т. Т. 3. Пер. с англ. – М.: Мир, 1990.

5.         Яблоков А.В., Юсуфов А.Г. Эволюционное учение: Учебн. для биол. спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1989.