Історія на сторінках полтавської періодики

ЗМІСТ 
 

ВСТУП……………………………………………………………………….  3

РОЗДІЛ 1. ПЕРІОДИКА ЯК ОДНА З ОСНОВ ІСТОРІЇ………………..  5

1.1. Періодика як джерело історичних відомостей ………………………   5

2.2. Загальний  огляд періодики XX століття. Газета «Полтавские губернские ведомости», часопис « Рідний край» ……………………………………   9

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ІСТОРІЇ НА СТОРІНКАХ СУЧАСНОЇ ПЕРІОДИКИ …………………………………………………..............................…………  18

1.1. Сучасна  полтавська періодика. Науковий  публіцистичний літературно-художній  альманах «Рідний край» …………..............................…………  18

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..    21

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …….…………………..……...…23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЕРІОДИКА ЯК ОДНА З ОСНОВ ІСТОРІЇ

  Періодика як джерело історичних відомостей

  Люди, що не мають ні якого відношення до історичних наук уявляють собі роботу з історичними джерелами дуже просто. Є джерело у якому є інформація і вона або достовірна, або ні. Отже їй можна вірити, або не вірити. Наприклад, якщо це газети, або архівні документи радянського часу, то звичайно їм вірити не має сенсу, адже всі розуміють, що правдивості в ній шукати годі. Але якщо це праці нобелевського лауреата Солженіцина, тут без варіантів – потрібно вірити.

  Реальна робота над історичними документами не зводиться до банальних термінів «Вірити» або «Не вірити». Завжди варто враховувати специфіку джерела та можливості викривлення данної інформації: чиї погляди виражає, з якою метою і на кого спрямована інформація

  Вивчення  джерел – це один із головних  методів пізнання історичної  дійсності. Жоден історик у своїй праці, чи дослідженні не зможе обійтися без фактів, що були документально затвержденні, а одже вони використовують будь-які документи, що зможуть підтвердити їх теорії. Наявність писемних данних  становлять неоціненне значення для всебічного вивчення та аналізу історії, особливо, якщо події, що досліджуються дуже віддалені від сучасності.

  Про  події та факти минулого ми  можемо знайти відомості у  архівних документах, хроніках, часописах,  нормативно-законодавчіх актах,  спогадах та мемуарах сучасників. Та жоден з них не може подавати більш точних відомостей ніж тогочасна періодика. Одже вона стоіть у дослідженні історії не на останньому місці.

  Мистецько-культурні події, політичні зрушення та економічні питання завжди висвітлювалися і будуть висвітлюватися у газетах. За ними ми можемо змалювати набагато повнішу і найбільш приближену картину життя окремих регіонів та міст. З цього погляду зазначений друкований масив становить найбільший інтерес для дослідників.

  Головною перевагою періодичних видань є те, що журналісти змальовують усе безпосередньо як свідки зазначених подій, адже вони на той момент були очевидцями. Та й не менш важливим є те, що кожен з них репрезентує факти переломлені через призму тогочасної епохи та світобачення суспільства. Зі статті можна здогадатися про реакцію жителів регіону, що звичайно буде відрізнятися від нашої реакції, бо ми живемо у зовсім різних реаліях. На них впливае мода, політичні події, ідеали, стереотипи, виховання і тому подібне саме їхньої сучасності. Ми можемо навіть побачити, читаючи крізь рядки, емоції тогочасного суспільства. Ці всі факти для кожного дослідника являють собою величезний скарб, що дає змогу подивитися на історію крізь призму часу, неначе подивитися очами сучасників події.

  Але  у той же час, періодика є найвразливішою ланкою серед писемних джерел. Її життя досить недовговічне. Звичайно це день або два і через втрату нею актуальності газета іде на смітник. Тому проблема полягае у тому, щоб просто віднайти на стількі цінне джерело на відміну від книг, у яких тираж був невимовно меншим ніж у періодики. Адже книги колекціонували і зберігали, як скарб, а зберігати сотні чисел газет у помешканні досить важко, тим паче, що для свідка тогочасних подій вони не несли ніякої нової інформації на відміну від книг, що слугували розвагою, абож навчальним посібником тощо. Але цей факт зовсім не впливає на те, яку інформацію ми можемо винести з газет.

  Проблемою вивчення історії через періодику є період Радянського Союзу. Адже саме у цей період головною у пресі була не достовірність, а верхівка влади. Одже новини та події того часу доходять до нас в дуже викривленому вигляді і надзвичайно важко визначити правду за періодикою, адже журналісти виконували соціальне замовлення, тобто волю хазяїна, журналісти не зупинялися ні перед чим, підбираючи потріпне і відкидаючи непотріб, і ,якщо було потрібно, брехали, викривляли, замовчували. Саме останній прийом замовчування був найголовнішим у період Радянського Союзу. Газети намагалися показати реальність не такою, якою вона була на справді, а такою, якою вона мала бути, - підпорядковуючусь офіційно прийнятій схемі розвитку суспільства.

  Але  це не єдина біда преси того  часу. Не тільки тотальна залежність  від місцевих партійно-радянських  органів стояла на шляху до правдивих фактів, на півдорозі до свободи слова стояла цензура. Її у СРСР здійснював ГлавЛіт, згадка про який була у пресі табу. Критика була дозволена, але в локальному значенні, без глобальності. На справді замовчувалася більша кількість проблем. Категорично заборонено було писати про міжрасові конфлікти, прівелегії високопосадовців, релігійне життя, діяльність КГБ, злочини у армії, секс та еротика, проституція, гомосексуалізм, наркоманія, проблеми у психіатричних лікарнях та у місцях позбавлення волі, про НЛО, астрологію, магію, аварії радянських космічних ракет та літаків.

  Гласність  та демократизація на сам перед  торкнулися українських видань. Саме у цій сфері суспільно-політичного  життя відбулися найбільш суттєві  демократичні зміни і на сам  перед слід говорити про кількісні зміни: газет і журналів стало більше, стрімко підвищилися тиражі найбільш популярних видань. Якщо раніше місцеві газети не знали про що писати ( ілюзорна відсутність матеріалу), то у 90-ті роки з’явилися газети навіть міських районів. Змінювався не тільки зміст газет, але і сам підхід до журналістської діяльності. У засобах масової інформації почав перемагати так називаємий англо-саксонський принцип журналістики: чіткий розділ – новини і аналітичний огляд.

  У  роботі журналіста це має колосальне значення. Репортер завжди відчуває бажання надати оцінку до повідомлення. Однак по свіжим, гарячим подіям обєктивно оцінити факт дуже важко, тим паче, що виникає загроза викривити суть події. Саме з цієї причини констатація фактів, поступовий збір інфориації, засіб, безумовно, найбільш прийнятний, що не тягне за собою завчасних сенсаційних висновків. Він дає можливість аналізувати факти саме читачу без втручання інших осіб і сформувати своє власне судження про них. Але читачів - аналітиків всеж небагато. Більшість аудиторії вимагає від газети пояснень, оцінок, практичних висновків та дій. Відроджуючи найкращі якості демократичної преси буржуазного суспільства, радянська періодика використовувала  і такі, що було зовсім не обовязково залишати: сенсанціонність та «смажені факти». Але це, судячи з усього, невідємна частина комерційной справи, у  тому числі і газетної.

 Офіційна  преса не завждя являла собою  достовірне джерело інформації у сферах соціально-економічного, політичного, культурного розвитку країни на період усієї історії. Нещодавні дослідження аргументовано і на великій кількості прикладів доводять, що у офіційній періодиці мали місце значне викривлення фактів, дат, цифр підгинаючись під ту чи іншу ідеологічну необхідність. У великій кількості публікацій, особливо що стосувалися демократичного руху та його представників, допускалися неточне цитування, зміна смислового наголосу, використання вирізаних із контексту фраз, викривлення або пряма підтасовка фактів біографії. Всі такі публікації мали на собі відбиток емоційно-ідеологічний і не як не історико-аналітичний характер.

  Але  виходом була альтернативна преса.  Вона виступала як один із  важливих джерел достовірної  інформації. Вона не тільки повідомляла  про позиції різних груп, але  і суттєво доповнювала факти, що викладалися офіційною пресою, що була залежна від викривлення і замовчування.

  У  історичному дослідженні досить  важко використовувати альтернативну  пресу. Адже ми стикамося з  цілим комплексом проблем, що  повязані з пошуком численних видань, особливо малотиражних. Деякі видання стали бібліографічною рідкістю, багато з яких осіли у приватних колекціях. Приблизно половина журналів, газет та бюлетенів надруковано не чітко та на папері низької якості, що робить текст сладним для читання.

  З  іншого боку існували проблеми, що були повїязані з інформативністю і достовірністю незалежної преси. На відміну від офіційних видань альтернативна не проходила цензуру, а матеріали, що у ній публікувалися, як правило, не являлися результатом діяльності колективу професійних журналістів,  тому вся опублікована у ній інформація залишалася на совісті авторів. Альтернативна періодика через своє положення і недостатню матеріальну базу досить часто використовувала плітки, сюжети, що були передані з других рук, неперевірені  матеріали радянські та закордонні, сумнівні факти з радіо.

  Це  особливо стосувалося усього, що  було повязане з промисловістю  та сільським господарством, роботою  органів влади, правоохоронних  служб та іншого. В альтернативній  пресі, в залежності від симпатій автора, не рідко випливали повідомлення, що були побудовані на протилежних фактах. Окрім невірно переданої інформації, мало місце бажання збільшити популярність видання якою-небуть сенсаціонною публікацією, тому деякі повідомлення були результатом фантазії авторів.

  Неточні  повідомлення у більшості випадків  повязані з некомпетентністю  кореспондентів, складністю перекладів, або просто неуважним відношенням  до інформації. Через це викривлялися  факти, імена, дати, назва та  суть подій. Не рідко виділялася одна подія і замовчувалось інше, що здавалося автору менш важливим.

  У матеріалах альтернативної періодики, посвячених культурі, живопису, музиці, кінематографії, достатньо достовірно і, як правило, з перших рук представлені не тільки новини авангарду, але і концепції розвитку різних спрямувань. За допомогою цих матеріалів може бути відтворена картина духовного життя того періоду, залучаючи його до нових цінностей.

  Альтернативна  преса різнобічна, як різнобічні  грані суспільного життя, що діляться на міліони різних інтересів. Природнім здається виникнення сімейних журналів, дитячих та юнацьких газет і тому подібне. Це нормальне життя суспільства, що відображається у різній неформальній періодиці. В наш час вже відсутній на стільки бурхливий розвиток преси, так як суспільство стабілізується і ринкова конкуренція вносить серйозні корективи. У цьому процесі відіграє свою роль і боротьба за владу над засобами масової інформації – цієї могутньої зброї впливу на суспільство. 
 

  Загальний  огляд періодики XX століття. Газета «Полтавские губернские ведомости», часопис « Рідний край»

  Під  час Великої  вітчизняної війни  велика кількість Полтавської  періодики була втрачена, що значно  ускладнює завдання для дослідників,  що вивчають історію Полтави. Але це не означає, що зовсім не залишилося джерел. Ми можемо перелічити немало газет та журналів нашого регіону.

  Певні масиви періодики збереглися, і найбільші з них зосереджені у фондах Центральної національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Полтавській обласній бібліотеці імені В. Г. Короленка, бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, Полтавському обласному краєзнавчому музеї та деяких інших культурно-мистецьких закладах регіону. Найбільш повну інформацію що до історії нашого краю нам можуть надати: «Полтавские губернские ведомости» (1838–1919); «Полтавский вестник» (1903; 1909; 1913–1915); «Рідний край» (1905–1907); «Киевская старина» (1882 –1906), ; «Полтавщина» (1905–1906). Епізодично інформація про культурно-мистецькі події потрапляла на шпальти газет «Полтавская речь» (1912); «Полтавский край» (1912); «Полтавский день» (1913–1916); «Полтавский голос» (1914); «Кременчуцький голос» (1911); «Хуторянин» (1907); «Южанин» (1913–1914); «Руслан» (1899); «Правда» (1876), «Киевлянин» (1897); «Украинский вестник» (1906) та ін.

      Однією з найяскравіших з них  була «Полтавские губернские  ведомости». Це офіційна урядова  газета, що виходила у Полтаві  в 1838 – 1919 рр., спочатку два  рази на тиждень, з №66 у 1907р. – тричі на тиждень, з №78 – щоденно. Складалася з двох частин: офіційної, де друкувалися розпорядження, постанови і повідомлення центральної і місцевої влади, і неофіційної – інформація про місцеві події, матеріали з етнографії, археології, історії, економіки, географії краю, літературні твори. Редактором неофіційної частини тривалий час був П.І. Бодянський. У 1901—1902 рр. друкувалися щотижневі додатки з черговими газетними матеріалами; у 1901—1916 рр. — оголошення про підряди, поставки, списки кандидатів у присяжні засідателі та інші офіційно-відомчі матеріали. У 1905—1906 і 1912 рр. — списки по виборах до Державної думи, у 1906 і 1914 рр. — списки нижніх чинів, убитих, поранених і пропалих безвісти. Неофіційна частина «Полтавских губернских ведомостей» з № 430 за 1909 р. мала додатки: «Ежедневная газета», з № 724 за 1910 р. — «Ежедневная общественная, политическая газета». У 1911 р. — «Ілюстрований додаток до № "Полтавских ведомостей"». У 1908—1911 рр. «Полтавские губернские ведомости» виходили під назвою «Полтавские ведомости». У 1918—1919 рр. «Полтавские губернские ведомости» видавалися українською мовою, під час окупації Полтави денікінцями — російською мовою. Ця газета однією з перших почала писати про культурне життя Потавщини. Ця інформація досить яскраво відображає суспільне життя полтавців. Інтереси видання концентрувалися передусім на виступах місцевих музикантів, аматорських спектаклях, духовних концертах, звітах про випускні акти у навчальних закладах. Огляд тогочасної преси показує, що у висвітленні культурного життя жодна з губернських газет не мала настільки яскраво вираженого патріотичного спрямування, як «Полтавские губернские ведомости». Це періодичне видання, завдяки правдивому висвітленню сучасних проблем розвитку культури регіону, прагненню до повноти відображення мистецьких процесів у всьому розмаїтті їхніх проявів, отримало високу оцінку багатьох істориків у культурологів.