Період правлення Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого у Київській Русі

ПЛАН

ВСТУП         

1. Раси і їх походження.     

1.1. Історія людських рас.  

1.2. Гіпотези про походження рас.           

2. Механізм утворення рас. 

2.1. Чинники расогенезу.   

2.2 Роль умов середовища на формування рас.  

3. Расогенез і генетика.      

3.1. Морфологічні ознаки. 

Література    

Додатки  

ВСТУП

На Землі вже налічується близько 6 млрд. людей. Серед них немає, і не може бути двох абсолютно однакових людей; навіть близнята, що розвинулися з одного яйця, не дивлячись на величезну схожість їх зовнішнього вигляду, і внутрішньої будови, завжди якимись дрібними рисами відрізняються один від одного. Наука, що вивчає зміни фізичного типа людини, відома під ім'ям «антропології» (грец, «антропос» – людина). Особливо сильно помітні тілесні відмінності між територіальними групами людей, що віддаленими один від одного і живуть в різній природно-географічній обстановці. Ділення вигляду Homo Sapiens на раси сталося два з половиною століття тому. Походження терміну «раса» точно не встановлено; можливо, що він є видозміною арабського слова «рас» (голова, почало, корінь). Є також думка, що термін цей пов'язаний з італійським razza, що означає «плем'я». Слово «раса» приблизно в тому сенсі, як воно вживається тепер, трапляється вже у французького вченого Франсуа Бернье, який опублікував в 1684 р. одну з перших класифікацій людських рас.

Раси - це угрупування (групи попу¬ляції) людей різної чисельності, що історично склалися, що характеризуються схожістю морфологічних і фізіологічних властивостей, а також спільністю займаних ними територій. Розвиваючись під впливом історичних чинників і відносячись до одного вигляду (H.sapiens), раса відрізняється від народу, або етносу, який, володіючи певною територією розселення, може містити декілька расових комплексів. До однієї і тієї ж раси може належати ряд народів і носіїв багатьох мов. Більшість учених погоджуються на думці, що існує 3 великих раси, які у свою чергу розпадаються на дрібніші. В даний час на думку різних учених, налічується 34 – 40 рас. Раси відрізняються один від одного по 30-40 елементам. Расові особливості спадкові і є пристосовними до умов існування.

Метою моєї роботи

Сахари, в Східній Азії, в Південно-східній Азії і на Великих островах Зондських. У Європі або Передній Азії склалося вогнище расоутворення, де на основі європейських і переднеазіатских неандертальців виникли європеоїди. У Африці з африканських неандертальців утворилися негроїди, в Східній Азії синантропи дали почало монголоїдам, а в Південно-східній Азії і на Великих островах Зондських розвиток пітекантропів і неандертальців яванців привів до формування австралоїдов. Отже, європеоїди, негроїди, монголоїди і австралоїди мають свої власні вогнища расоутворення. Головними в расогенезі були мутації і природний відбір. Проте ця гіпотеза викликає заперечення. По-перше, в еволюції не відомі випадки, коли б ідентичні еволюційні результати відтворювалися кілька разів. Більш того, еволюційні зміни завжди нові. По-друге, наукових даних про те, що кожна раса володіє своїм власним вогнищем расоутворення, не існує. В рамках гіпотези поліцентризма пізніше Г.Ф.Дебец (1950) і Н.Тома (1960) запропонували два варіанти походження рас. По першому варіанту, вогнище расоутворення європеоїдов і африканських негроїдів існувало в Передній Азії, тоді як вогнище расоутворення монголоїдів і австралоїдів було приурочене до Східної і Південно-східної Азії. Европеоїди пересувалися в межах Європейського материка і прилеглих до нього районів Передньої Азії.

По другому варіан¬ту, європеоїди, африканські негроїди і австралоїди  складають один ствол расоутворення, тоді як азіатські монголоїди і американоїди—  інший.

B відповідності з гіпотезою  моноцентризму, або. монофілії  (Я.Я.Рогинський, 1949), яка заснована  на визнанні-спільності походження, соціально-психічного розвитку, а так само однакового рівня фізичного і розумового розвитку всіх рас, останні виникли від одного предка, на одній території. Але остання вимірювалася багатьма тисячами квадратних кілометрів Передбачається, що формування рас сталося на територіях, Східного Середземномор'я, Передньою і, можливо Південній Азії. 

2. Механізм утворення рас. 

Виділяють чотири етапи расоутворення (В.П.Алексєєв, 1985) На першому етапі  мало місце формування первинних  вогнищ расоутворення (території, на яких відбувається цей процес) і основних расових стволів, —західного (європеоїди, негроїди і австралоїди) і східного (азіатські монголоїди і монголоїди і американоїди). Хронологічно це доводиться на епохи нижчого або середнього палеоліту (близько 200 000років тому), тобто збігається з виникненням людини сучасного типа. Отже, основні расові поєднання в західних і східних районах Старого Світла складалися одночасно з оформленням ознак, властивих сучасній людині, а також з переселенням частини людства в Нове Світло. На другому етапі відбувалося виділення вторинних вогнищ расоутворення і формування гілок в межах основних расових стволів. Хронологічно цей етап доводиться на верхній палеоліт і частково мезоліт (близько 15 000 — 20 000 років тому). 

На третьому етапі расоутворення  відбувалося становлення локальних  рас. За часом це переддень мезоліту і неоліту (близько 10 000 — 12 000 років тому). 

На четвертому етапі виникли  четвертинні вогнища расоутворення  і сформувалися популяції з поглибленою  расовою диференціацією, схожою з сучасною. Це почалося в епоху бронзи і раннього заліза, тобто в IV—III тисячоліттях до нашої ери. 

2.1. Чинники расогенезу.

Серед чинників расогенезу найбільша  роль належить природному відбору, особливо на ранніх стадіях расоутворення. За колір шкіри відповідальні шкірні клітки, що містять пігмент званий меланіном. Всі люди, за винятком альбіносів, мають в клітках шкіри меланін, кількість якого детермінується генетично. Зокрема, утворення пігменту визначається присутністю гена, контролюючого тирозиназу яка каталізує конверсію Тирозину в меланін. Проте окрім тирозинази на пігментацію шкіри робить вплив ще один фермент, за який відповідальний інший ген, що міститься в клітках людей з білою шкірою і що впливає на кількість в ній меланіну. Коли цей фер¬мент синтезується, то меланін утворюється в малих кількостях і шкіра є білою. Навпаки, коли він відсутній (не синтезується), то меланін утворюється у великих кількостях і шкіра є чорною. Є дані, що дозволяють вважати, що для кольору шкіри має значення і меланін, стимулюючий гормон. Таким чином, в контролі кольору шкіри беруть участь, щонайменше, три пари генів. 

Важливість кольору шкіри як расова ознака пояснюється зв'язком  між сонячним освітленням і продукцією вітаміну D, який необхідний для підтримки в організмі балансу кальцію. Надлишок цього вітаміну супроводиться відкладенням кальцію в костях і веде до їхкрихкості, тоді як недолік кальцію має слідством рахіт. Тим часом кількість вітаміну D, який синтезується в нормі, контролюється дозою сонячного опромінення, яке проникає в клітки, що знаходяться глибше за шар меланіну. Чим більше меланіну в шкірі, тим менше світла він пропускає. До періоду, коли були розроблені способи штучного збагачення їжі вітаміном D, люди були залежні в продукції ві¬таміна D від сонячного світла. Аби вітамін D синтезувався в оптимальних кількостях, тобто достатніх для підтримки нор¬мального балансу кальцію, люди зі світлою шкірою повинні були мешкати на певній географічній широті далеко від екватора, де сонячна радіація слабкіша. Навпаки, люди з чорною шкірою повинні були знаходитися ближче до екватора. Як видно, територіальний розподіл людей з різною пігментацією шкіри є функцією географічної широти. Прояснення шкіри у європеоїдів сприяє проникненню сонячного світла глибоко в тканині людини, що прискорює синтез протирахітичного вітаміну D, який зазвичай повільно синтезується в умовах недоліку сонячної радіації. Міграції людей з інтенсивно пігментованою шкірою до віддалених від екватора широт, а людей з недостатньо пігментованою шкірою - до тропічних широт могла вести до дефіциту вітаміну D в перших і надлишку в других з витікаючими наслідками. Таким чином, у минулому колір шкіри мав селективне значення для природного відбору. 

Значно виступаючий вузький  ніс у європеоїдов подовжує носоглоткову дорогу, завдяки чому холодне повітря  нагрівається, що захищає від переохолодження  гортань і легені. Розвиток слизових оболонок сприяє більшій тепловіддачі. Кучеряве волосся краще оберігає голову від перегріву, оскільки створюють  повітреносний прошарок. Витягнута висока голова теж нагрівається слабкіше, ніж широка і низька. Поза сумнівом, що ці ознаки є адаптивними. Таким чином, в результаті мутацій і природного відбору багато расових ознак з’являлись як пристосування до умов географічного місця існування.  

До чинників расогенеза відносяться також дрейф генів, ізоляція і змішення популяцій. 

Дрейф генів, контролюючих ознаки, здатний  змінювати генетичну структуру  популяцій. Підраховано, що в результаті дрейфу генів подоба популяцій може змінитися впродовж 50 поколінь, тобто близько 1250років.

Єство генетичного дрейфу полягає  в тому, що в ізольованих популяціях, де майже всі браки ендогамні, значно підвищуються шанси зустрічі в алельних парах рецесивних генів, знижується рівень гетерозиготності і  підвищується концентрація рецесивів  в гомозиготному стані.

У популяціях (демах), де впродовж багатьох поколінь браки полягають переважно  усередині своєї групи, з часом  можуть відбуватися помітні зміни  расових особливостей, які наводять до того, що спочатку схожі популяції  виявляються різними. Виникнення таких відмінностей, що не носять адаптивного характеру, є результатом зрушень в частоті появи окремих ознак. Вони наводять до того, що одні особливості можуть абсолютно зникнути, а інші набути дуже широкого поширення.

Ізоляція популяцій виявлялася в різних формах і об'ємах. Наприклад, географічна ізоляція первісних кол¬ективів в епоху палеоліту супроводилася диференціацією їх генетичного складу, перериванням контактів з іншими колекти¬вами. Різні географічні бар'єри робили вплив не лише на генетичну диференціацію популяцій, але і на кон¬центрацію культурних традицій.

Змішання популяцій мало значення у далекому минулому і ще більше значення — при формуванні молодих рас. У далекому минулому прогресивніші форми зустрічалися з архаїчними, що вело не лише до винищування останніх, але і до метисації. Серед «молодих» рас найбільш характерною є північноамериканська кольорова раса (негритянське населення США), яка виникла в результаті змішання лісової негроїд¬ной раси з расами банту, а також північно-західною європейською, альпійською, середземноморською і, можливо, іншими расами Південно-Африканська кольорова раса виникла на основі банту, бушменів і готтентотів. В даний час на Гавайських островах формується нова расова група унаслідок метисації європеоїдів, монголоїдів і Полінезії. 

На сучасному етапі майбутнє рас визначається що поруч діють  у наш час фак¬торів. Продовжується  зростання чисельності населення  земної кулі, збільшується його міграція, підвищується частота міжрасових браків. Передбачають, що завдяки двом останнім чинникам у далекому майбутньому почне формуватися єдина раса людства. В той же час можливий і інший наслідок міжрасових браків, зв’язане з формуванням нових популяцій з власними специфічними поєднаннями генів. 

2.2 Роль умов середовища на  формування рас.

Вплив природних умов на розвитоклюдських рас, неодмінно. Спочатку в древньому  людстві воно було, напевно, сильнішим, в процесі ж формування сучасних рас сказувалось слабкіше, хоча і  до цих пір в деяких при знаках, наприклад в пігментації шкірного покриву, виявляється з достатньою ясністю. Вплив всієї складної сукупності умов життя, вочевидь, мав найважливіше значення для виникнення, формування, ослабіння і навіть зникнення расових ознак.

При розселенні по Землі люди потрапляли в різні природні умови. Але ці умови, що настільки сильно впливають на види і під¬види тварин, не могли так само і з тією ж інтенсивністю діяти на якісно відмінні від них раси людства, все більш і більш використовуючого при¬роду і що перетворює її в процесі суспільної праці.

У еволюції різних людських груп багато расові особливості, поза сумнівом, мали відоме пристосовне значення, але пізніше значною мірою втратили його у зв'язку з наростанням ролі чинників суспільного характеру і поступовим ослабле¬нням, і майже повним зупиненням дії природного відбору. Первинне велике значення для розвитку рас мало розмелення по нових областях, завдяки чому багато груп лю¬дей, попавши в різні природні умови, тривало існували окремо один від одного. Образ харчування їх відповідно диференціювався. Пізніше, проте, у міру збільшення чисельності людства, усе більш посилювалося зіткнення расових груп, яке наводило до процесу їх змішення один з одним. 

3. Расогенез і генетика.

Раніше існувала вистава, згідно якій кожен індивідум несе ознаки певної раси. Воно отримало назву типологічної концепції раси. Ця назва пов'язана із сповна чіткою і практично лише єдиним завданням расового аналізу — визначенням расового типа індивідуума. У основі типологічної концепції раси лежала гіпотеза спадкоємства расових ознак, згідно якої вони передаються від покоління до покоління цілим комплексом. Це означає, що расові властивості спадково зчеплені, гени расових ознак розташовані в одній або декількох близьких хромосомах і будь-яка расова ознака фізіологічно нерозривно пов'язана зі всіма іншими. Але фізіологічна залежність між расовими ознаками насправді або зовсім відсутня, або дуже слабка. На що вказують низькікоефіцієнти кореляції між расовими ознаками. Існує група учених, яка стверджує про незалежне спадкоємство расових ознак, їх перший основний постулат - індивідуум не є носій расових властивостей. Другий постулат — популяція і раса (як група популяцій) є не сумою, а сукупністю індивідуумів; усередині популяції і раси діють певні закономірності мінливості. Расова мінливість – групова, а не індивідуальна, і про неї має сенс говорити, починаючи з рівня популяції. Схожі морфологічно і генетично популяції, створюючі ту або іншу расову спільність, зв'язані між собою не випадково, а через походження або якихось інших історичних причин. Раса, будь-яка расова спільність складається з окремих історично організованих елементів, але це, проте, не індивідууми (як думали раніше), а популяції. Мозаїка расової мінливості складається з мозаїки мінливості популяції. Обоє вони в сукупності і створюють все багатство мінливості людського вигляду. Кожну популяцію стали вивчати не як суму індивідуумів, а як неповторне по своїй специфіці поєднання групових властивостей. Концепція популяції спирається на досягнення генетики популяції, новітній біометрії, математичній теорії еволюції і так далі

Коефіцієнти внутрішньо-групової кореляції  ознак, службовців для виділення основних расових варіантів.