Бібліотека Ашурбаніпала, як історичне джерело

     В 1851 році, не витримавши місцевого клімату, Лейярд повертається до Англії як національний герой. Вся Англія читає його двотомний твір про розкопки в Ніневії. Ця книга виходить в німецькому перекладі в Лейпцігу. Поступово книги Лейярда стали відомі у всьому світі. Влітку 1894 роки Остін Генрі Лейярд помер. Але пам’ятником йому залишилася відкрита миру Ніневія [13, 22]

     Вслід за Лейярдом розкопки продовжував його вихованець Хормузд Рассам, ассірієць  за національністю, помічник Лейярда  по Месопотамії. Серед ассиріологів відомі російські учені В. Ф. Діттель, І. Н. Березін, H. П. Ліхачев, М. В. Никольській, В. З. Голеніщев, В. В. Стасов і ін.

     Викладач  казанського університету В. Ф. Диттель  був фахівцем по східних мовах. З  метою вдосконалення в арабському, персидському і інших мовах, а  також вивчення звичаїв, вдач, історії  народів Сходу Діттель зробив в 1842 році тривала подорож по Арабському Сходу. Прибувши в Мосульській пашалык, російський учений спостерігав розкопки Ботта в Хорсабаде, відвідав Німруд.

     Йому  належить здогадка, що столицю Ассірії  було слід шукати не під пагорбом Німруд, а у іншому місці. В Ірані Діттель зробив важливе відкриття. Майже два тижні він провів в колишній столиці персидських царів Ахеменідів і тут знайшов раніше нікому не відомий клинописний напис.

     Ось що писав про це сам Діттель: ”чудовим придбанням моїм було зняття написів з іншої частини Персеполіса, не знятих до того часу жодним мандрівником. Це придбання зроблено мною... з скелі, званої Накши-Рустем, в якій припускають могилу Дарія. Написи, що знаходяться тут, не були помічені мандрівниками унаслідок надзвичайної висоти, на якій вони вирізані”.

     В 1842 році на схід відправився магістр  казанського університету І. Н. Березін. В Месопотамії він був свідком перших археологічних розкопок Ботта і Лейярда.

     Російський  учений До. Ф. Свенске так писав  про І. Н. Березіна: ”він добув багаті, частиною зовсім нові матеріали про історію і географію Сходу, зняв безліч стародавніх написів, до 40 планів і 300 малюнків і зібрав багато відомостей про звичаї і повір’я жителів Сходу” [13, 23-24].

     У вересні 1843 року він виїхав на північ Месопотамії через Кіркук, Ербіль в місто Мосул, заздалегідь побувавши в Ірані. В Ірані на розвалинах Персе поля – колишньої столиці стародавніх персидських царів з династії Ахеменідів – він побачив і скопіював клиноподібні написи, намалював план, зробив малюнки барельєфів. Н. П. Лихачов затрачував величезні засоби на придбання для Росії ассиро-вавилонських клинописних табличок. Його заслуга полягає в тому, що він не тільки купив і помістив сотні глиняних плиток в своїй знаменитій бібліотеці в Петербурзі, але і відкрив до них доступ всім, хто займався або хотів займатися молодою наукою. Лихачов підтримував в російських учених це прагнення, надавав і моральну і матеріальну допомогу. Зокрема, він допоміг молодому російському ученому, що став згодом ”батьком російської ассиріології”, М. В. Нікольському. Великий внесок в історію, культуру і археологію Стародавнього Сходу вніс чудовий вчений, видатний російський музикознавець, музичний критик, суспільний діяч, археолог В. В. Стасов. В своїх численних статтях про археологічні розкопки в Месопотамії він знайомив широкі шари читачів Росії з історією, архітектурою, релігією, народною творчістю народу Ассирії. 

     1.2. Бібліотека Ашурбаніпала, як історичне джерело

     Того, хто посміє понести  ці

     таблиці... нехай покарають своїм гнівом

     Ашшур і Белліт, а ім’я його і його

     спадкоємців хай буде зраджено забуттю в цій

     країні.

     Це  грізне застереження, за задумом повелителя Стародавньої Ассирії Ашурбаніпала, повинне було повергнути в стан страху, сум’яття кожного, хто лише подумає викрасти книгу з царської бібліотеки в Ніневії. Напевно, так і було. Ніхто з підданих царя-царів не насмілювався понести книгу. І лише нашестя ворога, що розграбував, розорив велике місто Ніневію, надовго поховало в землі сховище мудрості Набу, все те, що так ретельно збиралося і заносилося на таблетки писарями храмів і царя Ашурбаніпала. Велика частина книг, що пролежали в землі майже 2500 років, загинула, написи стиралися, і зміст тисяч і тисяч сторінок загублений...[13, 25].

     Йшов 1854 рік. В бібліотеку Ашурбаніпала проник шукач скарбів. По законах Ніневії за стародавніх діб не зносити б йому голови. Але це був Хормузд Рассам, що переступив закони Ассирії ради її відродження в пам’яті людей, в пам’яті грядущих поколінь.

     У той час він ще не міг прочитати те, що було записано в особливих табличках і скріпляє друком царів Ассирії. З трепетом, захопленням і благоговінням очищав він глиняну табличку, на якій було накреслено: ”того, хто посміє понести ці таблиці... нехай покарає своїм гнівом Ашшур і Белліт, а ім’я його і його спадкоємців хай буде зраджено забуттю в цій країні”.

     Рассам  після закінчення Оксфордського університету продовжував дослідження. Він знав, що шукає – скарбу Ашурбаніпала, останнього великого царя Ассирії перед її падінням. Рассам шукає палац. Але коли перед ним виникли залишки палацу, якесь внутрішнє відчуття підказувало, що тут криється щось більш цінне, ніж чудові стіни з алебастру, мідні прикраси і крилаті кам’яні колоси з людськими головами.

     В другому палаці Лейярд і його співробітник О. Рассам знайшли дві порівняно невеликі кімнати, підлога яких весь була завалена обламаннями всілякої цегли або, вірніше, плиток з обпаленої глини, покритих з обох боків клиноподібним листом. Нога вище за щиколотку йшла в це сміття, що утворилося, очевидно, тому, що провалилася верхня частина будівлі. Плитки, складені в певному порядку на полицях уздовж стін, повалилися всередину кімнати і розбилися при падінні. Проте, як це не дивно, знайшлося і немало цілих. Рассам зібрав частину їх в декілька ящиків і відіслав в британський музей, здогадуючись про історичну цінність знахідки [13, 26].

     Уламки  ці декілька років пролежали, повалені в купу; у вчених ніяк не доходили руки, щоб перебрати і розсортувати весь цей матеріал, перш ніж можна  буде навіть подумати про розбір текстів.

     Як  вже було сказано, в 1872 р. Джордж Сміт, вивчаючи клинописні тексти з Ніневії, знайшов на одній з клинописних  табличок уривки з найбільшого твору  ассиро-вавилонської літератури –  поеми про Гільгамеша.

       Дорогоцінні тексти розсортували, підібрали, і ретельно складена з них колекція була відтворена за допомогою фотографа і гравера. Дослідження Сміта підтвердили існування бібліотеки царя Ассирії Ашурбаніпала, яку він дві з половиною тисячі років тому зібрав зі всіх великих міст Двуріччя і розмістив в архівах свого палацу [16, 70].

     Тоді  Рассам не міг ще знати про певні  пізнавальні знаки, які допомогли  пізніше привести у відносний  порядок цю розорену бібліотеку і  класифікувати 30 тисяч глиняних табличок, покритих клинописом...

     Археолог  ретельно упакував таблиці і відправив  до Лондона. Але лише через 30 років  читачі змогли познайомитися з описками книг бібліотеки царя Ашурбаніпала. Ці списки склали п’ять томів під назвою ”Каталог клинописних таблиць Куюнджікського збору британського музею”. Першим його видавцем був німецький ассиріолог Карл Бецольд з Гейдельберзького університету. Бецольд на той час вільно читав тексти на двох таблицях: ”я, Ашшурбаніпал, спіткав мудрість Набу, все мистецтво писарів, засвоїв знання всіх майстрів, скільки їх є, навчився стріляти (з) лука, їздити (на) коневі (і) колісниці, тримати віжки... Я вивчив ремесло мудрого Адапа. Спіткав приховані таємниці мистецтва листа, я читав про небесні і земні споруди і роздумував (над ними). Я був присутній на зборах царських переписувачів. Я спостерігав за ознаками, я тлумачив явища небес з вченими жерцями, я вирішував складні задачі з множенням і розподілом, які не відразу зрозумілі... В той же час я вивчив і те, що належить знати пану; і пішов по своєму царському шляху”.

     В царювання Ашурбаніпала книги ретельно збиралися, сортувалися залежно  від тематики і ставилися в  певний відділ. На кожній табличці був  знак її приналежності до царської бібліотеки: ”Екаль Ашурбаніпал, куля кишшати, куля мат Ашшур..” – ”Палац Ашурбаніпала, царя царів, царя країни Ашшур, якому бог Набу і богиня Тазміта дарували чуйні вуха і гострозорі очі, щоб розшукати творіння письменників мого царства”[13, 88].

     Судячи  із записів в табличках, бібліотека Ніневійського палацу була публічною. Про це свідчить одна з табличок: ”палац Ашурбаніпала, царя миру, царя Ассирії, якому бог Небо (Набу) і богиня Тазміта (богиня науки) дали вуха, щоб чути, і розплющені очі, щоб бачити, що представляє єство правління. Це клиноподібне .письмо, прояв бога Небо, бога вищої місії. Я його написав на плитках, я пронумерував їх, я привів в порядок їх, я помістив їх в своєму палаці для повчання моїх підданих”. Читач міг легко орієнтуватися в бібліотеці царя Ашурбаніпала завдяки чітко виробленій системі. На кожній глиняній книзі внизу була назва, номер, перші слова твору. Крім того, останній рядок глиняної ”сторінки” ставився на початку наступної таблетки.

     В бібліотеках Ассирії були створені каталоги, де чітке і ясно указувалося місцезнаходження книги, роздягнув, серія і т.д. Указувалося також число рядків в кожній таблетці. В сучасних бібліотеках збережений приблизно той же порядок для рукописів.

     ”Книги” в бібліотеці Ашурбаніпала зберігалися на стелажах по відділах. До стелажу прикріплялася глиняна етикетка з найменуванням галузі знань, до якої відноситься дана група книг. Це дуже схоже на написи, прикріплені до шаф в наших бібліотеках: ”історія”, ”математика”, ”медицина” і т.д. В бібліотеці були словники: синонімів мови Ассирії, антонімів, ассиро-шумерський і шумеро-ассирийский словники, ідіоматичних виразів, енциклопедичний і медичний словники, різні енциклопедії (географічна, історична, ботанічна і інші). Всі вони були написані на глиняних таблетках [13, 28].

     Для таблеток використовували глину  високої якості. Її довго місили, робили брикети. Розмір такої книги був 32 на 22 сантиметра, а товщина – 2,5 сантиметри. Коли таблетка була готова, то писар брав трикутну залізну паличку і писав на сирій таблетці. Паличку він тримав похило, натиски на глину робилися злегка. Кут залізної палички залишав відповідний слід, і виникала риска, яка дуже нагадувала клин або цвях. Звідси і з’явилася назва цього листа – клинопис. З глини такого ж сорту робили і обгортки для книг, і поштові конверти для листів. Потім таблички обпалювали, і вони ставали довговічними [2, 41].

     Листи також писалися на глиняних таблетках. Звичайно один лист посилали адресату, а інше з тим же текстом залишали на зберігання в архіві. Працівник  архіву сортував їх по корзинах, віддрукував і наклеював відповідні етикетки з глини. На одній з корзин археологи знайшли етикетку, яка свідчила: ”Корзина для книг про рибаків, що промишляють в морі і річках”. Далі напис: ”Барнам тара – дружина Лугальнда, ишакку Лагаша. Рік другий”.

     Глиняні листи з міста в місто, а  також з Ассирії в інші держави перевозилися в опечатаних корзинах. Для цієї мети шматочок глини з друком відправника і адресата прикріплявся до мотузка, що перетягував корзину [13, 29].

     Основне місце в бібліотеці займали книги  релігійного і наукового змісту, головним чином по математиці і астрономії. І в тій і в іншій стародавні ассірійці і вавілоняни досягли великої досконалості. Можна з упевненістю сказати, що разом із стародавніми єгиптянами вони зробили перші відкриття в цій області. Але разом із справжньою наукою розвивалася і астрологія, в основі якій лежало вчення про вплив небесних тіл на долі людей. Астрологію вважали справжньою наукою не тільки вавілоняни, але і що прийшли їм на зміну народи. До наукової ж категорії можна віднести і різне географічне керівництво: списки відомих у той час гір, морів, річок, міст і народів, а також рослин і тварин, в яких помітні навіть спроби встановити деякого роду класифікацію [2, 178].

     Історичного матеріалу тут трохи: історія  або, вірніше, літописання знайшли  своє віддзеркалення головним чином  на палацових і храмових стінах. Проте написи історичного змісту про долі Вавилону і Ассирії в бібліотеці представлені у великій кількості.

     По  своєму характеру вони діляться на два розділи: 1) літописи і урочисті написи; 2) договори, листи, донесення, списки провінцій і т.д.

     Писарі  Ашурбаніпала увічнили його бойові походи і подвиги в п’яти різних написах, начертав їх на великих глиняних призмах. Знайдені також аналогічні написи про військові подвиги видатних царів Ассирії – Асархаддона і Синах-херіба. Ці тексти за своїм змістом зводяться до трьох частин: а) введення, що містить коротку молитву, звернену до великих богів-володарів Ассирії, а також перелік їх титулів і епітети; б) опис діянь царя, його звитяжних походів, успішно отриманих перемог над ворогами; в) розповідь про будівельну діяльність царя [2, 179].

     Один  з написів містить прогноз  богині Іштар військового успіху військам царя і благословляє його на майбутній військовий похід, в інший оракул проголошує: ”Лука Елама я зламаю, але твої руки (Ашурбаніпала) я зроблю міцними; зброя твоє осилить всіх ворогів твоїх... і своєю могутньою зброєю я підбадьорю твоє серце до знищення ворогів твоїх...”.

     Звернення до бога сонця – Шамашу починається  трафаретною фразою: ”про бог сонця, великий владика! Прихильно прошу  відповісти мені на питання моє...”  Приводом для такого роду ”обігу”  були звичайно важливі політичні  моменти в житті царського двору або всієї держави. Загроза небезпеки війни, невпевненість в долі відправлених царем військових експедицій і посольств, заколоти на межах Ассирії або усередині країни – були такі головні мотиви, що вимушують владик Ассирії звертатися до бога сонця.

     Асархаддон  і Ашшурбаніпал звернення до Шамашу доповнювали молитвами про допомогу, про відновлення міст, створенні нових торгових факторій, нових храмів і палаців; писали про те, як споруджувати нові квартали, споруджувати статуї з присвятними написами [13, 29].

     Іноді тексти присвячувалися опису царських полювань, особливе на левів. В них мовиться також про турботи царя, пов’язані з розвитком скотарства, торгівлі, ремесел, деревонасадження, квітникарства. Всі військові походи перераховуються тут в строго хронологічному порядку, освітлюються події даного царювання, обов’язково указується час складання тексту.