Бібліотека Ашурбаніпала, як історичне джерело

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 

                         Кафедра всесвітньої  історії

 
 
 
 
 

БІБЛІОТЕКА  АШШУРБАНІПАЛА, ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

 

                                     Курсова робота

                                     студента І-А курсу 

                                     історико-юридично-філософського  факультету

                                     Кришні Є.В.

                                          Науковий керівник:

                                          викладач  Гальченко С.І. 
 
 
 
 
 

Черкаси - 2005

 

ЗМІСТ 
 

Вступ                                                                                                                    3

Розділ 1. Історична доля бібліотеки Ашурбаніпала                                  5

     1.1.Археологічні  пошуки                                                                         5

     1.2.Бібліотека  Ашурбаніпала, як історичне джерело                           17

Розділ  ІІ. Розвиток Ассирійської держави за правління Ашурбаніпала 26

Висновки                                                                                                             39

Список  опрацьованої літератури та джерел                                                    41

 

ВСТУП 

     Актуальність  теми. Все більше людей усвідомлюють, що прилучення до історичного минулого – це не тільки знайомство з шедеврами світової цивілізації, унікальними пам’ятниками давнього мистецтва і словесності, не тільки школа морального і художнього виховання, але й невід’ємна частка сучасного життя, певною мірою оцінка теперішнього і навіть “відкриття” майбутнього крізь призму історичного досвіду. Подібно до решти держав стародавнього Сходу, Ассирія створила неперевершені зразки літератури, скульптури, архітектури, живопису, які й донині дивують людство.

     Метою даної роботи є спроба вивчити історію розвитку бібліотеки Ашшурбаніпала, як історичного джерела, та простежити на основі наявних джерел особливостей розвитку Ассирійської держави в часи правління Ашшурбаніпала.

     На  основі опрацьованої літератури, виходячи з загальної мети, автор ставить  наступні завдання:

• розглянути процеси, які проходили в культурному житті Ассирії,
• з’ясувати яку роль відіграв в культурному житті цар Ашшурбаніпал;
• визначити на основі джерел характерні риси внутрішньої та зовнішньої політики..

     Основним  джерелом з обраної теми є археологічні знахідки та писемні джерела, що збереглися. Зокрема, так звані ”Аннали Ашурбаніпала”, з яких стає зрозумілим спрямованість ассирійської зовнішньої політики [1, 3].

     Щодо  історіографії теми, то в науковій літературі питання утворення, розвитку та занепаду ассирійської бібліотеки висвітлене не досить повно. В ряді праць розкриті певні аспекти проблеми. Найбільш повну інформацію подає праця Садаева Д.И. ”История древней Ассирии” [10]., яка містить багатий фактичний матеріал, що характеризує розвиток ассирійської літератури в період імперії.

     Історіографія включає в себе наукові надбання Матвеева К.П. ”Когда заговорила клинопись”, Массона В.М. ”Первые цивилизации”, Мелларта Дж. ”Древнейшие цивилизации. Ближнего Востока”, Чайлд Гордона ”Древнейший Восток в свете новых раскопок” [13, 14, 15, 16], в цих дослідженнях автори розкривають питання утворення бібліотеки та дають їй оцінку з точки зору історичного джерела. Крім того, вказані праці містять значний матеріал, що розкриває особливості історичного та археологічного пошуку бібліотеки Ашурбаніпала та подають окремі аспекти його правління.

     Отже, зібрана література висвітлює загальний  розвиток стародавньої Ассирії і в його контексті приділяє увагу процесам появи, розвитку та історичної долі бібліотеки Ашшурбаніпала.

     Виходячи  з завдань та мети дослідження  дана робота має таку структуру. У  вступі автор обґрунтовує актуальність даного дослідження, ставить перед  собою мету та завдання дослідження, проводиться історіографічний огляд опрацьованої літератури. Основна частина складається з трьох розділів, У висновках, автор підводить підсумки дослідження. Завершує роботу список опрацьованих джерел і літератури. Загальний обсяг роботи 32 сторінки. Список використаної літератури складається із 16 найменувань.

 

      РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНА  ДОЛЯ БІБЛІОТЕКИ АШШУРБАНІПАЛА

     1.1.Археологічні  пошуки.

     Своїми  знаннями історії народів Месопотамії  і її сусідів людство зобов’язано в першу чергу глиняній табличці. На родючій низовині між Тігром і Евфратом, в Месопотамії, відвіку жили шумери – якнайдавніший культурний народ миру.

     Ассірійці значно спростили клинопис, привівши її в певну систему і остаточно  перейшовши до горизонтального листа. Ассірійці і вавілоняни писали паличками з обчищеного очерету на виробленій шкірі, на дерев’яних дощечках і на папірусі, який одержували з караванами, що приходили з Єгипту, не говорячи вже про написи, висічені на камені, металеві пластини, судини і зброю [2, 174].

     Проте основним матеріалом для листа залишалася глина. Її брали сирою, виготовляли  плитки, схожі на подушечок або  шматки туалетного мила. Іноді ці плитки мали форму циліндра.

     Писали  паличкою на зразок грифеля з тупим  кінцем у вигляді трикутника. Після  того, як вся поверхня плитки була списана, її сушили на сонці, а для більшої міцності і довговічності – обпалювали. Завдяки цьому знаки зберігалися, а плитки не страждали від вогкості. Цей спосіб листа перейняли і сусідні народи – еламіти, перси, мідяни, хетти, урарти, частково фінікійці (в Угаріте).

     Звичайний лист в Месопотамії було складовим, але в деяких випадках, як і в  глибоку старизну, користувалися  знаками, що передавали ціле поняття. Були, нарешті, і такі знаки, які можна  було сприймати двояко: як склад і як ціле слово. Читати такі тексти було нелегко навіть для вавілонян і ассірійців. Доводилося користуватися особливими словниками, граматиками й покажчиками. Одне з такого керівництва допомогло згодом ассиріологам при розшифровці клинопису [2, 175-176].

     Багато  табличок виявилися ув’язненими в глиняні футляри, також надписані і обпалені. На книгах іноді ставилося щось на зразок штемпеля або ж великий химерний напис такого, наприклад, типу: ”Ашшурбаніпал, цар множин, цар народів, цар Ассирії, якому боги дали чуйні вуха і просвітлені очі, з поваги до Набу (богу мудрості) зібрав ці таблички, повелівав списати їх і закріпити власноручним друком”.

     В Месопотамії, як і в Єгипті, існували навіть школи. Під час розкопок вдалося  відкрити одну школу в р. Марі, а  в ній – допомоги для навчання і задачі учнів. Одна з табличок проголошувала: ”хто відрізниться в читанні і листі, той блищатиме, як сонце”.

     Чотири  курси доводилося долати і кожного  разу долати нові перешкоди, щоб вивчити  клинопис. Декілька років було потрібне для оволодіння мистецтвом листа. Треба було правильно ”вдавлювати” грифель в м’яку глину, наносити знаки якомога дрібніше і дотримувати необхідний проміжок між ними .

     Останні археологічні знахідки дозволили знайти на території стародавньої Ассирії  навіть своєрідний університет.

     Приблизно в 10 км на схід від Багдада розташована  стародавня фортеця Тіль-Кармаль. Знахідки в цьому місці дозволили зробити  висновок про те, що тут і знаходився свого роду першого університету в історії людства. Вдалося встановити назву містечка Стародавньої Ассирії – Шадупум, що на арамейській мові означає ”рахункова палата” або ”казначейство”. Вивчені археологами Генеральної дирекції стародавніх пам’ятників Іраку глиняні таблиці з клинописом говорять про те, що Шадупум був місцем зберігання важливих документів Ашшура, центром зосередження людей, досвідчених не тільки в мистецтво листа, але і в різних областях культури і науки.

     Довгий  і важкий був шлях археологів, вчених-дешифровщиків до відкриття бібліотеки. Багато довелося подолати їм труднощів, перш ніж з пагорбів на берегах Тігра постала колись багата і велика Ніневія. Знадобився науковий подвиг декількох поколінь археологів, щоб людство проникло в таємниці однієї з найяскравіших цивілізацій Стародавнього Сходу [2, 176].

     В історії археологічних відкриттів в Стародавній Ассирії і Вавилонії велику роль зіграли праці Клавдія Джеймса Річа, англійського генерального консула в Багдаді. До цього всі відомості про Ніневію, Вавілон і інші стародавні міста Месопотамії черпалися з Біблії. Поштовхом до пошуку К. Рича послужило видатне відкриття Георга Гротефенда і його колег з дешифровки клинопису. Річ зацікавився пагорбом Куюнджік на правому березі Тігра, напроти міста Мосула. Виходячи з опису Ніневії – столиці Ассирії – в Біблії і в творах античних авторів, Річ в 1820 році приступив до розкопок. Важка праця увінчалася першими знахідками. Декілька глиняних таблеток (книг) з клинописними написами, уламки керамічних виробів підтверджували, що Річ на вірному шляху.

     Але життя англійського археолога обірвалося рік потому після початку пошуку. Холера, що лютувала в цих місцях, убила його в розквіті сил.

     Науковий  пошук не припинився. В британському музеї залишилася колекція старовин, зібрана Річем. В 1836 році дружина  Річа опублікувала його книгу про  перебування в Месопотамії, а в 1839 році вийшли в світ щоденники дослідника.

     Праці Річа, його знахідки зацікавили багато сходознавців. Юліус Міль, відомий  французький сходознавець, вивчаючи роботи Річа, повірив тому, що Ніневія  прихована в пагорбі Куюнджік. Він переконав французький уряд в необхідності призначити в Мосул віце-консула з розпорядженням збирати рукописи і предмети старизни. Віце-консулом був призначений лікар з Туріну Поль Еміль (Паоло Еміліо) Ботта. Ботта народився в 1802 році в Італії. Він став лікарем в 1826 році і після закінчення інституту відправився в трирічну подорож. Повернувшись до Парижа, де жив його батько, відомий поет і історик, Ботта в 1829 році захистив дисертацію. Здавалося, що тепер все життя буде присвячено медицині. Але це тільки здавалося. Працюючи лікарем в Каїрі у правителя Єгипту, Ботта в 1838 році приїхав до Парижа. Зустріч з Юліусом Молем, призначення віце-консулом в місто Мосул, непереборне бажання знайти столицю Ассирії Ніневію зумовили його подальшу наукову долю [13, 8-9].

     25 травня 1842 року, з першого дня  перебування в Мосулі, починається важка багаторічна праця, коли надіям і пошукам дослідника протистоять страшна жара, хвороби, релігійний фанатизм місцевих жителів, їх страх перед духом предків і потойбічним світом. Ботта довго вивчає праці Річа, оглядає величезний горб Куюнджік і з декількома робітниками починає розкопки.

     Проте його праці не приносять успіху. Проходять дні за днями, тижні  за тижнями. І ось, коли, здавалося, його терпінню прийшов кінець і віра у  відкриття була підірвана, Ботта повідомили, що його хоче бачити якийсь місцевий житель. Араба запросили в намет, і Ботта дізнався, що у села Хорсабад – на північному сході від Морула – розташовані телли – горби, в яких знаходять дивні плитки, списані химерними знаками.

     Прибувши  в Хорсабад, Ботта і його супутники  приступили до розкопок. Перші ж  хвилини принесли успіх. Робітники  знаходять першу алебастрову  плитку, потім другу, третю. Робітники розкопали стіну. Лише сутінки примусили археологів покинути пагорб і повернутися в село. На наступний ранок Ботта посилає за всією робочою бригадою до Куюнджіку і розвертає роботи. Знахідки поступають одна за одною.

     Нарешті за терпіння, позбавлення і працю  учений був винагороджений. Перед  ним зростали, звільняючись від землі, стіни і колони царського палацу. Вхід в палац охороняли величезні чудовиська – крилате тіло бика або лева, голова бородатого чоловіка. Очі виконані з кольорового каміння. Обчищені від землі крилаті чудовиська, немов живі, поглядали на людей, що наважилися збудити їх від багатовікового сну. Ботта зателеграфував до Парижа про відкриття казкової Ніневії.