Поняття та види непідприємницьких товариств

      Непідприємницькими  визнаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Таким чином, критерієм розмежування виступає не можливість отримання чи неотримання прибутку (всі юридичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю та отримувати прибуток), а можливість його подальшого розподілу. В непідприємницьких товариствах учасники не можуть розподіляти між собою прибуток від підприємницької діяльності. Цей прибуток має спрямовуватися на фінансування діяльності цієї юридичної особи.

      До  непідприємницьких товариств належать передусім об'єднання осіб, які  мають так звані ідеальні цілі — політичні, наукові, соціальні, художні тощо. ЦК не містить переліку видів непідприємницьких товариств, однак це не означає, що ЦК відходить від закритого переліку форм і видів юридичних осіб. Річ у тім, що всі види непідприємницьких товариств можуть створюватися безпосередньо на підставі загальних положень про товариство, які містяться в ЦК, якщо для окремих їх видів спеціальні закони не встановлюють особливості їхнього правового статусу. Так, наприклад, правовий статус споживчих кооперативів визначено в Законі про споживчу кооперацію та в Законі про кооперацію; об'єднань громадян — У Законі про об'єднання громадян; релігійних організацій — в Законі про свободу совісті та релігійні організації; профспілок — у Законі про професійні спілки тощо.

      Щодо господарських товариств, то слід зазначити, що на практиці сьогодні найчастіше вони створюються у вигляді акціонерних товариств чи товариств з товариств з обмеженою відповідальністю. Що стосується таких організаційно-правових форм, як, наприклад, повне товариство та товариство з додатковою відповідальністю, у сучасних умовах, вони використовуються лише у виключних випадках, а саме коли законодавець прямо пов’язує можливість здійснювати підприємницьку діяльність у якійсь із вказаних організаційно-правових форм. До того ж законодавець розмірковує так: коли йдеться про ринок фінансових послуг і при здійсненні визначених видів діяльності є великий ризик зловживань з боку засновників (учасників) стосовно споживачів, клієнтів та інших осіб, тоді закон, з метою захисту інтересів останніх, дає змогу здійснювати подібну діяльність лише тим товариствам, учасники яких несуть додаткову чи повну відповідальність (здійснення ломбардних операцій – ПТ; здійснення довірчих операцій ТДВ). Ведучи мову про практичне застосування вказаних організаційно-правових форм, можна виокремити два основні аспекти:

1. дані форми все рідше використовуються не за примусом, оскільки не відображають той баланс інтересів, який реально складається стосовно організаційно-правових форм підприємництва;
2. сфера, де тільки і функціонують товариства зазначених організаційно-правових форм, відповідно до вимог законодавця, це ринок фінансових послуг, особливістю якого є дуже сильний правовий компонент, який у свою чергу проявляється у спеціальних вимогах до визначених елементів структурі організаційно-правових формах таких суб’єктів

      Список  використаних джерел:

1. Конституція України // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВРУ. – 2003.– №№ 40-44. – Ст. 356.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВРУ. – № 18, 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
4. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
6. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. –1992. – № 34. – Ст. 504.
7. Декрет Кабінету Міністрів України № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 94.
8. Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» віл 17 березня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 207.
9. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – Ст. 80.
10. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
11. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
12. Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні». від 2 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 13. – Ст. 52.
13. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
14. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
15. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50-51. – Ст. 384.
16. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.
17. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. – К. Істина, 2005. – 312 с.
18. Кашанина Т. В. Корпоративное право – М.: Норма-Инфра, 1999. – 567с.
19. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины. – Х.: Эспада, 2001. – 288 с.
20. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К. : Істина. – 928 с.
21. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
22. Господарське право України / За ред. Н.О. Саніахметової. – К.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 658 с.
23. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004. – 274 с.
24. Цивільне право України: Підручник / Є.Ю. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
25. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – К.: Правова єдність, 2007. – 928 с.
26. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1 Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий дія «Ін Юре», 2003. – 520 с.
27. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.
28. Гук А. Органи господарських товариств з одним учасником // Юридичний журнал. – 2006. – № 8. – с. 68-70.
29. Кошевська Т. Публічні і приватні – замість ВАТ і ЗАТ. Коментарі до Закону «Про акціонерні товариства» // Юридичний журнал. – 2009. – № 3. – с. 16-19.