Рейтингова система, як новий підхід до оцінювання досягнень з фізичної культури

У талановитій праці "Серце  віддаю дітям" В.О. Сухомлинський, аналізуючи перші кроки навчання дітей у школі, з великим застереженням радив учителям вдумливо й обережно ставитися до використання оцінки в системі навчання. "З перших днів шкільного життя, — пише Сухомлинський, — на тернистому шляху навчання перед дитиною з'являється ідол — оцінка. До одного він добрий, милостивий, до іншого — жорстокий, безжалісний, невмолимий. Чому це так, чому цей ідол за одного заступається, захищає, а другого тиранить — дітям не зрозуміло. Адже не може семирічна дитина зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль — цього їй ще не збагнути. Вона намагається задовольнити або — в гіршому випадку — обдурити ідола і поступово звикає вчитися не для особистої радості, а для оцінки. Я далекий від того, щоб взагалі вилучати оцінку з шкільного життя. Ні, без оцінки не обійтись. Але вона повинна прийти тоді, коли дитина вже розумітиме залежність якості своєї розумової праці від особистих зусиль, затрачених на навчання».

Розвивальна функція  потребує спрямування контролю на формування самостійного, навіть творчого мислення вихованців, умінь систематизувати, узагальнювати й використовувати набуті знання, елементи тої чи іншої вправи у практичній діяльності в нестандартних ситуаціях, готовності виявляти творчий підхід до власної діяльності. При цьому треба враховувати індивідуальний рівень розумового та фізичного розвитку учнів, зважаючи на "найближчу зону розвитку". Не можна ставити надто високі вимоги, це створює певний бар'єр, викликає невпевненість у своїх силах, а отже, гальмує розвиток. Полегшені, занижені вимоги також не сприяють розвитку розумових та фізичних можливостей школярів, бо вони не активізують їхню працездатність. Отже, для успішного стимулювання розвитку вихованців у процесі контролю й оцінювання навчальної діяльності необхідно ставити такі пізнавальні завдання, які зумовлювали б достатнє напруження їхніх фізичних та інтелектуальних сил. При цьому учень має усвідомлювати, що лише міцні знання та вміння становлять надійне підґрунтя для розв'язання певних навчальних завдань і що знання та фізичний розвиток — це ті сходинки, якими людина поступово піднімається до вершин утвердження себе у суспільстві. Між навчанням і розвитком є взаємний зв'язок. Навчання активно сприяє розвитку особистості школяра і в той же час використовує результати розвитку для досягнення подальших успіхів у пізнавальній діяльності. Отже, контролюючи й оцінюючи навчальну діяльність учнів, вчитель підвищує не лише рівень їхніх знань, а й рівень інтелектуального розвитку.

Діагностична та коригувальна функції контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів передбачають виявлення прогалин у знаннях учнів. Процес опанування навчальним матеріалом з дисципліни «Фізичне виховання» в системі шкільного навчання має форму концентричної спіралі. Рівень і якість засвоєння навчального матеріалу на нижчому рівні є передумовою розуміння наступної порції наукових знань. Якщо на нижчих рівнях навчання з тих чи інших причин трапилися прогалини, то буде порушена закономірність спіралеподібної структури навчання. Тому дуже важливо своєчасно виявляти прогалини в знаннях та уміннях учнів, завчасно усувати їх і лише потім рухатися далі до їх ускладнень.

Прогностична функція  оцінювання фізичного виховання полягає у передбаченні шляхів, засобів і методів організації діяльності вчителя й учнів у контексті вирішення освітньо-виховних завдань. Прогностика, як наука розвивається у взаємозв'язку з теоріями передбачення, планування, програмування, проектування, керування. Контролюючи та аналізуючи діяльність учнів, учитель має змогу передбачити, спланувати, спроектувати подальші кроки власної діяльності та діяльності учнів, спрямовані на створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу з метою поліпшення теоретичних знань, прикладних умінь і навичок учнів, їхнього фізичного розвитку. Об'єктивна оцінка результатів навчальної діяльності учнів дає можливості для пошуків ефективних форм і методів навчання, переосмислення і зміни тих чи тих методів, засобів, організаційних форм пізнавальної діяльності, визначати фізичні та розумові тенденції кожного вихованця, моделювати своєрідну програму успішності опанування навчального матеріалу і розвитку учнів класу загалом та конкретного вихованця зокрема. На основі прогнозування можна (і необхідно) визначати перспективи соціального становлення особистості з погляду вибору професійних уподобань, особистісних інтересів, захоплень. Вчитель, перевіряючи й оцінюючи результати діяльності учня на уроці, крізь призму оцінки має бачити інтереси, захоплення вихованця, допомагати йому утверджуватися в своїх інтересах, моделювати перспективи для подальшого руху в руслі своїх інтересів і захоплень.

Стимулюючо-мотиваційна функція контролю й оцінювання навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляються в бажанні особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це зумовлено ще й тим, що в процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища й процеси. Досить часто внаслідок недостатнього рівня соціального, фізичного розвитку та досвіду самооцінки вихованцям важко об'єктивно оцінити якість оволодіння знаннями, вміннями й навичками з предмету «Фізичне виховання». Вчитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулюватиме школярів до активної пізнавальної діяльності, роботи над собою. Психолог П.І. Зінченко називає цей процес "психологічним погладжуванням", що стимулює кожну людину, а тим більше дитину, до активної діяльності.

С. Л. Рубінштейн, вказуючи на важливу роль оцінки в діяльності особистості, писав: "Із суспільною природою мотивації людської діяльності пов'язаний вплив, який справляє на неї оцінка...»

Психологічно значною  мірою якраз за допомогою оцінки здійснюється соціальний вплив на діяльність особистості. Тому практично дуже важливо правильно її організувати на уроці фізичної культури, теоретично — розкрити її тонкий і лабільний механізм.

Було б помилково  думати, що оцінка наділена лише позитивним або негативним знаком, плюсом чи мінусом, реєстрацією того, що людина незалежно від неї робить. Оскільки людина — істота свідома — очікує і передбачає оцінку, оцінка впливає, діє на її діяльність, спрямовуючи її в той чи інший бік, підвищуючи або знижуючи її рівень".

Великого значення стимулюючій ролі оцінки в навчальній діяльності учнів надавав В.О. Сухомлинський. У праці "Сто порад учителеві" він писав: "...я ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через ті чи інші умови, обставини опанувати знання. Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість — ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє. Тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки. Безрадісність, пригніченість приводять до того, що підкоркові центри, які відають емоційними імпульсами, емоційним забарвленням думки, перестають спонукати розум до праці, навпаки, вони мовби сковують його. Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, і цей крок стане джерелом емоційного стимулу думки — радості пізнання". Це яскраво проявляється процесі вивчення вправи чи її елементу, коли учні вчаться оцінювати власну діяльність, зіставляючи свої результати з поставленими основними та особистими навчальними завданнями (цілями). Цю роботу необхідно організовувати так, щоб учні змогли випробувати почуття емоційного задоволення від зробленого, радість перемоги над подоланням труднощів, щастя пізнання нового, цікавого. Тим самим буде формуватися в учнів орієнтація на переживання таких почуттів в майбутньому, що призведе до виникнення потреби у творчості, пізнанні, в самостійного навчання, тобто до появи позитивної стійкої мотивації навчальної діяльності.

Щоб цього досягнути  потрібно оцінювання проводити так, щоб учні змогли оглянути пройдений ними шлях, виділити в ньому найбільш значущі віхи і дороги, оцінити їх з точки зору майбутніх завдань навчання, доцільно використовувати не один і той же постійний прийом підведення підсумків, а різноманітні методи і прийоми, що дають можливість проявити учням самостійність та ініціативу.

Для формування позитивної стійкої мотивації навчальної діяльності на заняттях фізичною культурою важливо, щоб головним чином в оцінці роботи учня був якісний аналіз цієї роботи, підкреслення всіх позитивних моментів, просувань в освоєнні теоретичного та практичного матеріалу і виявлення причин наявних недоліків, а не тільки їх констатація. Цей якісний аналіз повинен спрямовуватися на формування в учнів адекватної самооцінки роботи, її рефлексії. Бальна оцінка повинна займати в оцінювальній діяльності вчителя другорядне місце.

 Особливо обережно  треба використовувати в поточному контролі незадовільні оцінки, а на перших порах навчання, мабуть, краще зовсім їх не використовувати. Замість цього треба просто вказувати на наявні недоліки в роботі. Такий аналіз треба десь фіксувати. При тематичній формі обліку і оцінювання роботи учнів це легко зробити.

Іншим правилом виставлення  оцінки вчителем для заохочення мотивації  є такий прийом, коли він порівнює успіхи не з успіхами інших учнів, а з його колишніми результатами.

Тільки захоплення створює  ту напругу духовних сил, яке веде до розвитку здібностей, зокрема фізичних. Тому, багатьох учених хвилює питання створення умов для прояву пізнавальної активності учнів: для успішної самостійної роботи, самореалізації при вирішенні поставлених на уроці завдань.

Підвищенню активізації  пізнавальної діяльності учнів на уроках фізкультури значно сприяють елементи проблемного та програмованого навчання, узагальнення в процесі вивчення матеріалу, нові підходи до використання різних засобів наочності й моделювання, дослідницька діяльність. Виховання загальних прийомів мислення вимагає створення умов для цілеспрямованого сприйняття досліджуваного матеріалу з предмету «Фізичне виховання» та його осмислення, для творчої переробки знань, умінь та навичок і застосування їх на практиці.

Підвищення активності школярів на уроках фізичної культури сприяє виробленню способів фізичного самовдосконалення, підтримці оптимального стану здоров'я, вихованню творчої соціально-активної особистості. Але при існуючих підходах до змісту фізичного виховання фактично випадають такі важливі компоненти, як формування ціннісних орієнтацій на фізичне і духовне вдосконалення особистості, її потреб і дієвих мотивів по відношенню до занять фізичними вправами, вихованню моральних і вольових якостей.

Активізувати діяльність учнів на уроці фізкультури можна протягом усього ходу уроку самими різними прийомами і засобами, але головним багато дослідників вважають ситуації успіху, які є потужним стимулом для тих, хто навчається. Для цього потрібно дотримуватися основних правил управління успіхом на уроці.

РОЗДІЛ II. ОЦІНЮВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Сучасне обґрунтування оцінювання з фізичного виховання

На сучасному  етапі освіти і фізичного виховання  зокрема успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання  рухових дій, що є виразом рівня  опанування техніки передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і  реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність вчителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й завдання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала  активізуючу роль, школярі повинні знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної культури. Вимога — це вказівка, переконливе прохання, обов'язкове для виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усвідомленою необхідністю. Адже всі вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього здоров'я, фізичну досконалість, зрештою, на підготовку до життя. Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні традиції.  Один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні  знання, передбачені програмою, і  вміти їх застосовувати у процесі  самостійних занять;

• опанувати  техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

• досягти можливого  для свого віку і здібностей розвитку сили, витривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

• використовувати  набуті знання, вміння і навички  у щоденній праці та побуті;

• вміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

• швидко реагувати  на команди і розпорядження вчителя  чи фізкультурних активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

• брати активну  участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

• мати належну  спортивну форму.

У ході занять пряма  вимога вчителя повинна підкреслюватися опосередкованими її формами: порадою, проханням, довірою, натяком, заохоченням. Жодна з них не є універсальною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна використовуватись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст  вимог для оцінювання повинен періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педагогічного колективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформивши, їх варто розмістити на видному, доступному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у залі).