Поняття та правова природа банківського рахунку

        - поточні (накопичувальні) рахунки  виборчих фондів.

        Інструкцією чітко визначено,  які рахунки мають право відкривати  ті чи інші суб'єкти, перелік  документів, необхідних для відкриття  рахунку в залежності від його  виду.

        Юристи банку, до функціональних  обов'язків яких віднесено юридичне  супроводження справ на розрахунково-касове  обслуговування клієнтів, повинні  дуже добре знати положення  цієї Інструкції і обов'язково  відстежувати всі зміни, які  досить часто вносяться Національним  банком України. Також необхідно  звертати увагу не лише на  наявність тих чи інших документів, які вимагаються для відкриття  рахунку, але й на правильність  їх оформлення відповідно до  законодавства.

     Закриття  рахунку в установах банків може відбутися:

• на підставі заяви власника рахунку;
• на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;
• на підставі рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
• на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку і власником рахунку.

     За  своїм бажанням банк закрити рахунок  клієнта не може. Банк може розірвати  договір з клієнтом і це буде визнаватися  підставою для закриття рахунку. Однією з причин розірвання банком договору з клієнтом може бути відсутність  операцій на розрахунковому рахунку  протягом певного строку. Якщо клієнт відмовляється закрити рахунок  на пропозицію банку, банк може порушити справу в арбітражному суді про розірвання договору на розрахунково-касове обслуговування. Без згоди власника не можна закрити  бюджетний рахунок. 

3. Договір банківського рахунку.

        При укладанні договору банківського рахунку клієнтові або зазначеній ним особі відкривається рахунок у банку на умовах, погоджених сторонами.

        Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку із клієнтом, що звернувся із пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком для відкриття рахунків даного виду умовах, що відповідають вимогам, передбаченим законом і встановленими відповідно до  нього банківськими правилами.

        Банк не вправі відмовити у  відкритті рахунку, здійснення  відповідних операцій по якому  передбачено законом, установчими  документами банку й виданим  йому дозволом (ліцензією), за винятком  випадків, коли така відмова викликана  відсутністю в банку можливості  прийняти на банківське обслуговування  або допускається законом або  іншими правовими актами.

     Договір банківського рахунка — це банківський  договір, за яким одна сторона (банк або  інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта  про перерахування і видачу відповідних  сум з рахунка та проведення інших  операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК). Правове регулювання цього договору здійснюється главою 72 ЦК.

     Договір належить до договорів про надання  фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік  грошових коштів у безготівковій  формі. Договір банківського рахунка  слід розглядати як самостійний вид  цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

     Юридичні  ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним, однак відповідно до ч. 2 ст. 1067 ЦК банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

     Сторонами договору є банк та клієнт. Правила  про договір банківського рахунка  застосовуються і до інших небанківських  фінансово-кредитних установ, які  мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Укладення договору банківського рахунка опосередковується  відкриттям рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Основними  видами рахунків залежно від їх призначення  є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.

     Форма договору — проста письмова.

     Предметом договору банківського рахунка є  надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють  послуги, що надаються банком клієнту  на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом  грошей з рахунка (на рахунок) цього  клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших  операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи  та переказ грошей в Україні").

     Зміст договору (тобто коло операцій, які  може бути вчинено за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об'єднують поняттям "операції за рахунком" або "розрахункові банківські операції" (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). До операцій за рахунком належать зарахування, видача або перерахування грошових коштів, дії банку з здійснення безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.

     Обсяг та види операцій, які банк може вчиняти  за певним рахунком для клієнта, залежать від виду рахунка, правовий режим  якого визначено законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.

     Відповідно  до ч. 3 ст. 1066 ЦК банк не має права  визначати та контролювати напрями  використання грошових коштів клієнта, а також встановлювати обмеження  прав клієнта на розпорядження клієнта  грошовими коштами на власний  розсуд. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що містяться на його рахунку, допускається за рішенням суду у випадках, встановлених законом (накладення арешту чи вчинення запобіжного заходу тощо).

     Банк  має право користуватися грошовими  коштами, які містяться на рахунку  клієнта, при цьому гарантуючи право  клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а  відповідно, клієнту кореспондує  право вимоги щодо нарахування процентів  за користування коштами, що надходять  на рахунок. Розмір таких процентів  встановлюється безпосередньо у  договорі, а якщо цей розмір договором  не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

     Законом встановлено також підстави списання коштів із рахунка та черговість списання грошових коштів, особливо якщо грошових коштів, що є на рахунку клієнта, недостатньо для виконання його доручень та вимог інших осіб, вказівки яких для банку є обов'язковими. Наприклад, за загальним правилом банк виконує розрахункові документи  відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не передбачено договором з клієнтом (ч. 1 ст. 1072 ЦК).

     Спеціальним положенням договору банківського рахунка  слід визнати можливість кредитування рахунка (овердрафту), тобто здійснення банком платежу з рахунка клієнта, незважаючи на те, що на ньому немає  грошових коштів. Договір банківського рахунка з умовою кредитування за своєю природою є змішаним, оскільки містить положення про позику та кредит (§ 1, 2 гл. 71 ЦК).

     Істотним  обов'язком банку при договорі банківського рахунка, як і при договорі банківського вкладу, є збереження банківської таємниці, яка містить, відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК, відомості  про банківський рахунок, операції за рахунком та відомості про клієнта. У разі неправомірного розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК, ст. 60 Закону України "Про банки  і банківську діяльність").

     Відповідальність  сторін встановлено за невиконання  чи неналежне виконання договору банківського рахунка (за порушення  строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання  розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК). Законодавством також встановлено низку штрафних санкцій за невиконання або неналежне  виконання банком своїх зобов'язань  за договором банківського рахунка (наприклад, ст. 32 Закону України "Про  платіжні системи та переказ грошей в Україні").

     Банк  у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою  неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок повинен повернути ці кошти, а також сплатити клієнту пеню в розмірі процентної ставки, що встановлено цим банком за короткостроковими кредитами.

     Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Умови договору, які спрямовані на обмеження такого права клієнта, є нікчемними. Договір вважається розірваним із моменту отримання  банком заяви про закриття рахунка, якщо інший, пізніший строк, не встановлено  у заяві про закриття рахунка. Поточний рахунок фізичної особи  закривається на підставі його заяви  або у разі смерті та в інших  випадках, передбачених договором або  чинним законодавством.

     Банк  має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених ст. 1075 ЦК. Також банк має  право відмовитися від договору банківського рахунка та закрити  його у разі непроведення операцій за рахунком клієнта протягом трьох років поспіль через те, що немає залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1077 ЦК). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Отже, існує три розуміння банківського рахунка: 1) як правового інституту; 2) як виключної банківської діяльності; 3) облікового запису в бухгалтерських регістрах банку. Самоаналіз рахунка з точки зору трьох зазначених розумінь надає можливість для найповнішого розуміння його правової природи.

     Можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунка носять передусім публічно-правові, а вже потім — приватно-правові. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов'язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

     Таким чином, банківський рахунок як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють  правовідносини, які виникають у  процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають  у зберіганні банку.

     Інше  розуміння банківського рахунка  полягає в розумінні його як форми  підприємницької діяльності, яка  має свої нормативи та правила  здійснення. Ця діяльність є одним  з елементів виключної банківської  діяльності. Такий підхід ґрунтується  на тому, що, згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської  ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою  платіжних інструментів та зарахування  коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

     При цьому умови здійснення цього  виду банківської діяльності максимально  стандартизовані та врегульовані законом.

     Третє розуміння банківського рахунка  полягає в сприйнятті його як фікції — облікового запису в бухгалтерських реєстрах банку. З огляду на зазначений підхід, не існує і не може існувати такого поняття як власник рахунка  в розумінні інституту права  власності, адже, згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України, правом власності  є право особи на річ (майно), яке  вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.