Поняття правової інформації

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Приватний вищий навчальний заклад

Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж 
 
 

Реферат

з дисципліни: “Комп’ютерні технології в юридичній діяльності” на тему:

Поняття правової інформації 

Виконала:

Студентка ІІІ курсу

Групи  26Ю

Бендеревська  Г.В 

Перевірила:

Викладач

Бобрик  С.А 

Рівне – 2011

План

1. Вступ………………………………………………………………2

2. Поняття правової інформації, її ознаки та особливості………..3

3. Поняття інформаційної культури юриста, її складові………….4

4. Висновки…………………………………………………………..10

5. Використана література…………………………………………..11 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    В Законі України «Про інформацію» вказується, що інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Звідси випливають певні властивості інформації - корисність, повнота, достовірність, новизна, цінність, які підкреслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Для юриста особливе значення має така властивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини насаджується дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто відновити природну достовірність фактів.    Функціонування інформації пов'язане з такими основними поняттями: інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продукція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформаційні бар'єри, інформаційний потенціал, інформаційний режим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційний фонд.        Інформаційну діяльність треба розуміти як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Під інформаційним запитом розуміється звернення, вимога про надання можливості ознайомитися з офіційними документами.                             Документи в офіційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. 
 
 

1.Поняття правової інформації, її ознаки та особливості

     Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профіла­ктику. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.                                                                                                    Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

     Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.                                                                                  Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом.   

     Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом. 

     Для здійснення окремих форм державної діяльності відкритої інформації недостатньо. Для цього потрібна інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну й таємну. Вважається, що конфіденційна інформація - це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізичні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний розсуд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом. До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю, її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди суспільству, державі, особі.

     Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, що впливає на його професійну діяльність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поняття інформаційної  культури юриста, її складові

     Інформаційна культура юриста — це ступінь володіння належним обсягом інфор­мації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержати й ефективно ре­алізувати її у юридичній діяльності.

     Інформаційна культура юриста певною мірою пов'язана з іншими видами культур - правовою, національною, духовною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологічною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо.

   Функціонування інформаційної культури юриста доцільно розглядати за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхідності, корисності.

     Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформацію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформації. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої інформації, а для інших видів - кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп'ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.

     Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання і тісно пов'язані з повнотою її надання. Також цей принцип прямо залежить від інтелекту реципієнта. Тут мають значення уміння вибрати достовірну й точну інформацію, здатність абстрагуватися від власних емоцій, симпатій та антипатій, фактор часу, використання різноманітних джерел інформації, сумлінність реципієнта та ін.

     Принцип необхідності орієнтує на вибір серед інформаційних потоків саме   інформації, яка потрібна для конкретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає змоги зосередитися на головному, призводить до розсіяності. Тобто можна говорити про ступінь необхідності одержання інформації (адже деяка інформація може знадобитися на короткий час). Тут має значення пам'ять юриста, здатність зосередити основну увагу на необхідній інформації (другорядну інформацію потрібно розглядати як окремий випадок). Наголосимо, що не вся необхідна інформація є корисною.                                           У деяких випадках інформація, яку треба було б отримати, може зашкодити. Тобто корисність інформації доцільно розглядати у контексті конкретної інформаційної системи з метою розв'язання конкретного правового завдання.

     Функціональність інформаційної культури юриста суттєво зумовлюють принципи справедливості, раціональності, доцільності.

     Суть принципу справедливості полягає в тому, що використовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їхньої значущості. Правильний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб, підвищенню інформаційної культури як юриста, так і населення. Однак на практиці цього досягнути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб'єк­тивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

     Із тактичних міркувань використання інформації може здійснюватися певними дозами, економно, ефективно. Значення принципу раціональності особливо зростає у випадку недосвідченого споживача-юриста. Важливо правильно ре­гулювати дозування враховуючи наступність, послідовність, що сприятиме поступовому підвищенню культури використання інформації.

     Часто у використанні інформації на перший план виступає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста від отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з'ясування мети використання. У випадку вірогідності при задоволенні потреб інформація видається повно й об'єктивно.

     Культура поширення інформації пов'язана також з принципами вільного обміну, об'єктивності, відповідальності.

     Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюдження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допомогою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що цс не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльності. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

     Принцип об'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезінформації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необхідність перевірки вірогідності інформації.

     Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відповідальність за її об'єктивність чи порушення таємності. Кожна особа, поширюючи інформацію, зобов'язана керуватися гарантією її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації досить поширене явище, однак відповідальність настає рідко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

     Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні правила зберігання.

     Таким чином, функціонування інформаційної культури юриста значною мірою зумовлюється законністю, етичністю, своєчасністю. Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї. Етичність забезпечується високими моральними якостями суб'єктів інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, моральних кодексів. Це своєрідний захист від моральних збитків, яких завдяки дезінформації можуть зазнати як юристи, так і громадяни. Своєчасність інформації виконує узагальнюючу функцію у процесі її одержання, використання, зберігання.

     Інформаційна культура юриста виявляється у відповідних формах, а саме: повсякденному спілкуванні, ознайомленні з матеріалами засобів масової інформації, отриманні офіційних зведень, інформаційних запитах тощо.

     Повсякденне спілкування - це традиційний обмін інформацією між людьми. Людське суспільство не можливе у повній суті без спілкування. Накопичена таким чином інформація передається від покоління до покоління. Загалом це відповідає вимогам повноти правової інформації, що суттєво визначає ефективність професійної діяльності юриста.

     На розвиток інформаційної культури суспільства значною мірою впливають засоби масової інформації. Проте є підстава говорити про рівень об'єктивності задоволення інформаційних запитів населення. Засоби масової інформації не завжди використовують достовірні джерела. В деяких випадках вони зорієнтовані на односторонній безадресний зв'язок. Така інформація, а точніше, дезінформація, знижує рівень інформаційної культури суспільства.

     В інформаційних взаєминах часто використовуються офіційні зведення, статистичні документи тощо. Своєчасність і точність інформації, яка міститься в них, має організуюче значення. Ці факти потрібно вміти аналізувати, зіставляти, тлумачити. При цьому важливу роль відіграють компетентність, інтелектуальна культура суб'єктів інформації.