Фінансово-правові засади банківського кредитування

 

ЗМІСТ

1. Банківський кредит як форма реалізації кредитних правовідносин………..6

2. Принципи та правові засади регулювання банківського кредитування…..10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Стан розвитку кредитних правовідносин визначальним чином обумовлює ефективність функціонування економіки, яка базується на ринкових засадах. Поступова трансформація пострадянської планової системи управління народним господарством та розбудова сучасних ринкових механізмів господарювання зумовили динамічний розвиток в Україні ринку фінансових послуг та його кредитної складової. Прийняте наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років законодавство, зокрема Закони України  «Про НБУ», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», послугувало належною правовою основою для створення в Україні основних інститутів та інфраструктури банківської системи і ринку фінансових послуг, включаючи їх відповідних професійних учасників (банки та інші фінансові установи) і регуляторів.

Перспектива подальшого розвитку кредитних відносин в Україні  безпосередньо залежить від імплементації  якісно нових підходів до їх правового регулювання. Передусім це регулювання потребує вдосконалення у напрямку забезпечення належного юридичного режиму функціонування конкретних механізмів та інструментів, що використовуються в діяльності суб’єктів фінансових та кредитних правовідносин. Особлива роль належить поглибленню та вдосконаленню правового регулювання у сфері банківського кредитування, оскільки банківські установи є домінуючим видом фінансових посередників, а здійснювані ними кредитні операції є найвагомішою для розвитку економіки фінансовою послугою.

Останнім часом  простежується тенденція розвитку законодавства у зазначеному напрямку. Зокрема, в українській правовій системі знайшли відображення прогресивні тенденції щодо регулювання спектру правовідносин, пов’язаних із забезпеченням виконання кредитних зобов’язань. Однак комплексного та системного підходу до розбудови належного правового регулювання у галузі банківського кредитування в Україні поки не існує. Недостатньо уваги вивченню й аналізу даних проблем приділяється і у вітчизняній юридичній літературі.

Метою контрольної роботи є виявлення основоположних принципів, складових елементів та особливостей фінансово-правового регулювання банківського кредитування, а також розробка й обґрунтування практичних рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення існуючої в Україні законодавчої і нормативно-правової бази у цій сфері. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати правовий зміст базових понять і категорій, що використовуються у сфері кредитних правовідносин;

- з’ясувати основні юридичні ознаки, притаманні для банківського кредиту як форми реалізації кредитно-грошових правовідносин, які зумовлюють його спеціальний фінансово-правовий режим;

- визначити об’єкт та суб’єктів правового регулювання банківського кредитування;

- сформулювати основні принципи регулювання кредитних правовідносин за участю банківських установ, а також дослідити особливості функціонування найважливіших елементів правового забезпечення банківського кредитування;

- висунути й обґрунтувати відповідні висновки, а також пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України в галузі банківського кредитування.

Об’єктом  є суспільні відносини щодо банківського кредитування та правове регулювання у цій сфері з огляду на його публічно-правову природу та фінансово-правовий характер.

Предметом є сукупність фінансово-правових норм і принципів регулювання відносин у сфері банківського кредитування, практичні аспекти їх реалізації, а також інші юридичні та організаційні засоби впливу держави на забезпечення стабільного розвитку банківської та кредитної системи України.

Методологічною  основою  є сукупність методів юридичного аналізу, сучасних наукових поглядів й практичних підходів до регулювання кредитних правовідносин за участю банків.

В процесі дослідження  використовувався формально-логічний метод, за допомогою якого визначені базові поняття у сфері кредитних правовідносин. Застосування методу функціонального аналізу дозволило визначити юридичні особливості банку як суб’єкта кредитних правовідносин. Діалектичний метод дав можливість виявити комплексний фінансово-правовий характер регулювання відносин у сфері банківського кредиту з урахуванням органічного взаємозв’язку з іншими аспектами правового регулювання банківської діяльності, а також з огляду на їх економічний зміст. Шляхом зіставлення різноманітних наукових поглядів на природу та зміст банківського кредиту, а також міжнародних підходів до регулювання діяльності банків загалом та їх кредитних операцій зокрема, порівняльно-правовий метод дав змогу визначити спеціальні принципи, покладені в основу правового регулювання банківського кредитування. За допомогою методів системного та структурного аналізу визначені основні складові елементи регулювання банківського кредитування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Банківський кредит як форма реалізації кредитних правовідносин

 

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит — важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та е важливим інструментом державного регулювання економікою [9, с. 154].

Слово «кредит» походить від латинського  «сгесіеге», що означає «вірити», «довіряти» [6, с. 243].

На сучасному  етапі розвиту народного господарства кредит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе [8, с. 143].

Поняттям  кредиту охоплюється таке коло явищ:

1. товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару)здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;
2. комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;
3. позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, передаються у власність позичальнику за умови повернення позикодавцеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;
4. податковий кредит [11, с. 14].

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статті 2 цього Закону банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних 
  умовах та на власний ризик;
• організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від 
  третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на 
  себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто 
  ринг);
• лізинг [6, с. 244].

Відповідно до п. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську систему" до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України "Про  банки і банківську діяльність" передбачено, що для проведення спільного  фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-у часники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов'язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється  прямо чи опосередковано надавати кредити  для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів  власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банки зобов'язані  при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків [9, с. 160].

Банки мають  право видавати бланкові кредити  за умов додержання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою [9, с. 161].

Чинне законодавство  також передбачає, що до функції  Національного банку України  належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає кредити комерційним банкам та Іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1 ст. 42 Закону України "Про Національний банк України").

Комерційні  банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які  вони створюють у процесі своєї  діяльності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів [5].

При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку [5].

Кредит як інститут, що включається до фінансової системи  держави, виконує емісійну, розподільчу  і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.

Емісійна  функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб'єктами господарської діяльності. Отже, за умов ринкової економіки зазначена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна  функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки [9, с. 155].

Отже, кредит в Україні є одним із видів економічних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та відплатносгі підприємствами, організаціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб господарювання.

2. Принципи та правові засади регулювання банківського кредитування

 

Банківське  кредитування — це самостійна ліцензована  підприємницька діяльність кредитних  установ, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах оплатності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов’язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування [7,с. 184].