Інвестиційні правовідносини

Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління інвестиційною діяльністю. Вони складаються в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності уповноважених органів виконавчої влади. Управлінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять до юридичних наслідків, інші не призводять.

При здійсненні державного управління інвестиційною діяльністю застосовуються правові та неправові форми. Правові форми – це діяльність органів управління, пов’язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, тобто зумовлюють виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин між суб’єктом і об’єктом управління.

Чинним законодавством передбачені такі форми державного управління інвестиційною діяльністю, як:

• законодавча (прийняття актів інвестиційного законодавства);
• дозвільна (видача ліцензій та дозволів на здійснення певних видів інвестиційної діяльності);
• реєстраційна (реєстрація суб’єктів інвестиційної діяльності);
• контрольна (контроль за дотриманням суб’єктами інвестиційної діяльності приписів чинних нормативних актів, стандартів; за діяльністю суб’єктів);
• обмежувальна (заборона чи зупинення на певний строк здійснення інвестиційної діяльності або окремих її видів);
• захисна (створення системи захисту прав інвесторів та відновлення їх попереднього стану, що мав місце до порушення їхніх прав) та інші форми).

Неправова форма або організаційна безпосередньо не викликає юридичних наслідків [21, с.220].

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, в свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб’єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно-податкову, грошово-кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій [10, с.366].

Статтею 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюється державними та місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів [2].

Законодавством визначені напрямки регулювання умов інвестиційної діяльності, до яких належать:

1. система податків з диференціацією суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитися диференційований податок на інвестиції;
2. проведення кредитної та амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть установлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування;
3. надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
4. державні норми та стандарти;
5. антимонопольні заходи;
6. роздержавлення і приватизація власності;
7. визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
8. політика ціноутворення;
9. проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;
10. інші заходи.

Проекти цільових комплексних державних програм розробляються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України з участю зацікавлених державних органів і громадських організацій та подаються Кабінетом Міністрів України на затвердження до Верховної Ради України у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку держави. Верховна Рада України затверджує в складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку держави обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок державного бюджету [21, с.210].

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає як одну із форм реалізації державних інвестицій державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві. Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов’язковій державній експертизі в повному обсязі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор зобов’язаний здійснити експертизу інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог і отримати відповідний висновок. Це зумовлено тим, що відповідно до ч. 2 цього Закону забороняється інвестування в об’єкти, які не відповідають вищеназваним вимогам, а також порушують права та інтереси фізичних, юридичних осіб і держави [2].

Державна експертиза інвестиційних програм і проектів здійснюється в порядку, який визначено Кабінетом Міністрів України, але в разі необхідності така експертиза може бути здійснена експертними комісіями, створеними Верховною Радою України [21, c.210].

Звідси, державне регулювання інвестиційною діяльністю і державне управління нею – не тотожні поняття. Державне регулювання реалізується шляхом використання регулятивних повноважень, які надані державним органам і включає в себе державне управління. Останнє здійснюється для певних досягнень у тій чи іншій сфері діяльності та має свої форми їх реалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Центральне місце у системній кризі суспільства й економіки посідає занепад інвестиційної сфери внаслідок недосконалого державного регулювання інвестиційної діяльності. В перехідний період державна інвестиційна політика була безсистемною та непослідовною, а вплив на інвестиційну сферу обмежувався функцією державного регулювання процесу вкладання капіталу.

Цей процес ускладнювався через негативний вплив на національну економіку внутрішніх і зовнішніх процесів перехідного періоду, до яких слід віднести непрофесіоналізм державних управлінців,  порушення принципу соціальної справедливості при проведенні приватизації державної власності,  невизначеність умов залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій та ін. В умовах реформування економіки в Україні мають бути розроблені свої власні механізми державного та правового регулювання інвестиційної діяльності.

На основі проведених досліджень, можна зробити наступні висновки:

1. Інвестиційні  правовідносини є різновидом  правовідносин взагалі і мають  свої особливості, обумовлені специфікою  інвестиційної діяльності, зокрема  відносинами власності, оскільки  передбачають володіння, користування  та розпорядження інвестиціями  і отриманим у результаті цього  прибутком.

2. Інвестиційні  правовідносини містять в собі  суб’єкти, об’єкти та зміст даних  правовідносин. Основним суб’єктом  інвестиційних відносин виступає  інвестор. Поділ їх на види  здійснювався багатьма вченими-науковцями  по-різному, ними були запропоновані  різноманітні критерії класифікації  суб’єктів інвестиційної діяльності.

Інвестування здійснюється в певні об’єкти. Об’єкти інвестування – це  об’єкти господарської (комерційної та некомерційної) та інших видів суспільної діяльності, в які вкладаються інвестиції.

3. Україна  одержала законодавство про інвестиційну  діяльність і про іноземні  інвестиції в порядку правонаступництва  держав від радянського режиму «перебудови», де ще не було достатньою мірою врегульовані питання інвестиційних відносин. Проте, з розвитком суспільства і ринкових відносин, а також з проголошенням Україною незалежності  вітчизняне законодавство пішло шляхом створення комплексних нормативно-правових актів з метою правового регулювання інвестиційних відносин.

4. Серед  загальних тенденцій формування  вітчизняного законодавства –  зміцнення законодавчого пріоритету, що цілком природно для спроби  побудувати правову державу, в  тому числі шляхом наділення  норм, що мають ключове значення  для тих чи інших суспільних  відносин, вищою юридичною силою. В цьому контексті слід звернути  увагу на той факт, що правовий  режим комплексу суспільних відносин  з приводу інвестування з України  визначається не законами, а низкою  підзаконних нормативно-правових  актів, що в сучасних умовах  є неприпустимим.

На основі законодавства має бути створене сприятливе правове середовище , яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб’єктів і їх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних форм; у призначенні і використанні джерел фінансування , доступ до ресурсів, право володіння  і розпорядження коштами виробництва. Розробка системи законів має бути спрямована на функціонування саморегуляції ринку.

В Україні для регулювання інвестиційних відносин уже створена законодавча система, яка включає Конституцію, як основний закон, і комплекс законодавчих  і нормативних актів. Разом з тим відсутність відповідних пріоритетів і логічної їх послідовності знижує регулюючий вплив законодавства і ускладнює його використання. Особливої актуальності набуває очевидна потреба в прискоренні і завершенні роботи законодавчих органів з підготовці необхідної правової бази, що регламентуватиме процес інвестування в економіку України, створенні кодифікованого правового документа, який буде регулювати інвестиційні відносини в окремих галузях господарства та бізнесу.

5. Вплив  держави на інвестиційну діяльність  здійснюється шляхом державного  регулювання та державного управління  цією діяльністю.

Державне регулювання – це вид діяльності держави, що полягає в здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності.

Форма державного управління інвестиційної діяльністю – це юридично впорядкована діяльність конкретних суб’єктів управління по здійсненню певних дій, необхідних для успішної реалізації закріплених за ними  функцій управління інвестиційною діяльністю.

Державне управління інвестиційною діяльністю визначається як підзаконна, юридично-владна виконавча та розпорядча діяльність відповідних органів виконавчої влади по здійсненню покладених на них функцій управління, необхідних у процесі управління економічним розвитком країн.

7. Для  забезпечення розвитку інвестиційної  діяльності в Україні законодавством  встановлюються гарантії та охорона  прав суб’єктів інвестування, а  також захист інвестицій. Предметом  захисту виступають суб’єктивні  права та охоронювані законом  інтереси  суб’єктів інвестиційних  правовідносин. Захист прав та  інтересів суб’єктів інвестування  здійснюється шляхом застосування  відповідних форм, засобів та  способів захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповіді на питання

 

1. Чи містить чинне законодавство України гарантію на випадок зміни ставок оподаткування прибутку для підприємств з іноземними інвестиціями?

Згідно зі ст.8 Закону “Про режим іноземного інвестування” якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ст.ст.7, 9-12 Закону), то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора зберігається застосування цих державних гарантій. На відміну від цього загального положення, де, по суті, мова йде про гарантії збереження гарантій, у відношенні прав і обов’язків інвесторів по договорах про розподіл продукції протягом терміну їхньої дії застосовується законодавство України, що діяло на момент їх укладення, за винятком змін законодавства з питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони навколишнього середовища.

З вищезазначеного випливає, що законодавство України не надає гарантій підприємствам з іноземними інвестиціями у випадку зміни ставки оподаткування на прибуток.

 

2 Чи підлягають розгляду спори між іноземними інвестором і державою в Арбітражних судах України? 

Згідно зі ст.2 Закону України від 24.02.1994 р. “Про міжнародний комерційний арбітраж”, термін “арбітраж” означає будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, чи створюється він спеціально для розгляду окремої справи або здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема, Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Згідно зі ст.1 цього Закону, у міжнародний комерційний арбітраж можуть за домовленістю сторін передаватися, зокрема, спори підприємств з іноземними інвестиціями, створених на території України, або спори учасників цих підприємств з іншими суб’єктами права України. Оскільки держава Україна також є суб’єктом права України, під Закон від 24.02.1994 р. підпадають як спори підприємств з іноземними інвестиціями з державою, так і спори з державою іноземних інвесторів — учасників цих підприємств.