Інвестиційні правовідносини

• розгалуженість і велика кількість нормативних актів, причини цього: об’єктивні – складність відносин у сфері інвестування, динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб’єктивні – недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення;
• наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих і локальних;
• відсутність інвестиційного кодексу.

В інвестиційному законодавстві домінує принцип рівності в регламентації прав вітчизняних та іноземних інвесторів, і відповідно до цього принципу має формуватися система нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інвестування [8, с.31].

За завданням та обсягом правового регулювання у сфері інвестиційної діяльності серед цієї системи актів, на думку В.П. Нагребельного, можна виділити дві основні групи:

1. комплексні законодавчі і підзаконні акти, які мають універсальний характер і встановлюють основні принципи та загальні положення правового регулювання діяльності на території України вітчизняних та іноземних інвесторів;
2. предметні або рамкові законодавчі та підзаконні акти, які спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму інвестиційної діяльності чи її конкретних організаційних та правових форм, легалізованих в Україні [12, с.201].

Інвестиційне законодавство як форма реалізації інвестиційного права містить широке коло нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Основу нормативно-правових актів, що регулюють цей вид діяльності, складають, безумовно, закони. Разом з тим особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності є те, що відносини регламентуються широкою системою підзаконних нормативних актів [21, с.52].

Система інвестиційного законодавства – це розташування масиву інвестиційно-правових норм з врахуванням зв’язків і залежностей між ними. Спеціальне інвестиційне законодавство – це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки.

Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до її суб’єктів, правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу, та однаковою мірою стосуються всіх суб’єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини [8, с.31].

У сфері інвестиційної діяльності діють положення Конституції України щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ст. 13); права власності (у т.ч. інтелектуальної) (ст. 41); права на підприємницьку діяльність (ст. 42); основних засад законодавчого регулювання у сфері економіки (ст. 5, 7-9, 91) тощо; положення кодексів: Цивільного кодексу України; Господарського кодексу України, зокрема щодо правового регулювання інноваційної діяльності (глава 34), іноземних інвестицій (глава 38), спеціальних (вільних) економічних зон (глава 39), концесії (глава 40) тощо; Господарського процесуального кодексу щодо вирішення господарських спорів; Кодексу законів про адміністративні правопорушення України щодо адміністративної відповідальності; Земельного кодексу України щодо використання земельних ділянок під забудову (ст. 62, 68, 69) та ін. [21, с.53].

У Господарському кодексі України окремі норми можна віднести до основних положень інвестиційного права, зокрема: ст.6 – щодо загальних принципів господарювання, які значною мірою збігаються з принципами інвестування; положення глави 2, які визначають основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання [1].

Важливі положення універсального характеру містяться в Цивільному кодексі України від 16.01.2003р. це стосується, насамперед, ст. 13, яка визначає межі здійснення цивільних прав і відповідно – необхідність дотримання учасниками цивільних відносин прав та законних інтересів інших осіб, моральних засад суспільства, вимог антимонопольно-конкурентного та природоохоронного законодавства, а також необхідність їх утримання від зловживання правом в іншій формі.

Стрижнем загальної частини спеціального інвестиційного законодавства залишається Закон України від 18.08.1991 р. «Про інвестиційну діяльність». Це основний кодифікаційний акт, який визначає правові й економічні основи інвестиційної діяльності в Україні, а саме:

• розкриває поняття «інвестиції» (ст.  1), «інвестиційна діяльність» (ст. 2);
• визначає об’єкти інвестування (ст. 4);
• дає визначення понять «суб’єкти інвестиційної діяльності», «інвестор» (ст.5), закріплює їх основні права (ст. 7) та обов’язки (ст. 8);
• визначає правові форми державного регулювання у сфері інвестування (ст. 12);
• закріплює державні гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності (ст. 18) та захисту інвестицій (ст. 19)

Важливу роль відіграють і підзаконні нормативно-правові акти, що визначають концепцію інвестиційної політики держави та основні її напрями, з врахуванням соціально-економічної ситуації та основні її напрями, з врахуванням соціально-економічної ситуації в країні, стану інвестування та потреб в певних видах та формах інвестування. Це – Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.1995р. №384), Указ Президента України від 12.07.2001р. №512/2001 «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», прийнята відповідно до цього Указу постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на  2002 – 2010 роки» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09. 09. 2002 р. №440-р «Про схвалення плану заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 – 2010 роки».

Друга частина включає нормативні акти , що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначають особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об’єктів, за участю певних суб’єктів. Особлива частина спеціального інвестиційного законодавства складається з таких інститутів:

1. корпоративне інвестування;
2. капітальне будівництво;
3. інноваційне інвестування;
4. іноземне інвестування;
5. приватизаційне інвестування;
6. інвестування на територіях пріоритетного розвитку та у спеціальних (вільних) економічних зонах;
7. концесійне інвестування;
8. лізингове інвестування;
9. спільне інвестування [8, c.32-34].

 Слід  сказати, що в цілому в Україні  створено правові засади здійснення  інвестиційної діяльності, але деякі  законодавчі акти потребують  змін та доповнень. Серед загальних  тенденцій формування вітчизняного  законодавства – зміцнення законодавчого пріоритету, що цілком природно для спроби побудувати правову державу, в тому числі шляхом наділення норм, що мають ключове значення  для тих чи інших суспільних відносин, вищою юридичною силою. В цьому контексті слід звернути увагу на той факт, що правовий режим комплексу суспільних відносин з приводу інвестування з України визначається не законами, а низкою підзаконних нормативно-правових актів, що в сучасних умовах є неприпустимо [9, с.115].

З метою дотримання ідеального для економіки країни балансу між позитивними і негативними функціями іноземного капіталу держава повинна здійснювати  регулювання цих процесів, у тому числі шляхом створення належного, внутрішньо узгодженого правового поля [9, с.64].

Чисельність нормативних актів, що видаються для регулювання інвестиційних відносин, велика кількість органів, уповноважених видавати такі акти, створюють масив несистематизованих та невпорядкованих актів. Цей масив не має у своїй основі системоутворюючого акту (деякою мірою цю прогалину заповнює Закон України «Про інвестиційну діяльність»), який потрібний для того, щоб:

• зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування;
• створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій, виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні;
• в ієрархії нормативного регулювання витримати  вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня.

Ці проблеми можуть бути вирішені тільки шляхом кодифікації інвестиційного законодавства. І саме тому заслуговує на підтримку думка про доцільність розробки та прийняття Інвестиційного кодексу України [21, с.57-58].

  На  основі законодавства має бути  створене сприятливе правове  середовище , яке забезпечує сукупність  свобод і прав вітчизняних  суб’єктів і їх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних форм; у призначенні і використанні джерел фінансування , доступ до ресурсів, право володіння  і розпорядження коштами виробництва. Розробка системи законів має бути спрямована на функціонування саморегуляції ринку.

В Україні для регулювання інвестиційних відносин уже створена законодавча система, яка включає Конституцію, як основний закон, і комплекс законодавчих  і нормативних актів. Разом з тим відсутність відповідних пріоритетів і логічної їх послідовності знижує регулюючий вплив законодавства і ускладнює його використання. Особливої актуальності набуває очевидна потреба в прискоренні і завершенні роботи законодавчих органів з підготовці необхідної правової бази, що регламентуватиме процес інвестування в економіку України, створенні кодифікованого правового документа, який буде регулювати інвестиційні відносини в окремих галузях господарства та бізнесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Державне регулювання  інвестування та захист інвестицій

 

Вплив держави на інвестиційну діяльність здійснюється шляхом державного регулювання та державного управління цією діяльністю, які не слід ототожнювати. Державне регулювання поділяється на економічне (економіко-правове) та соціальне (соціально-правове). Економічне регулювання інвестиційною діяльністю призначене для досягнення переважно економічних результатів. Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство, яке впливає на більшість суб’єктів підприємницької діяльності взагалі й інвестиційної зокрема. Соціальне ж регулювання в основному переслідує соціальні цілі, і прикладом його є захист зовнішнього середовища [21, с.206].

Регулювання інвестиційної діяльності, безсумнівно, повинно враховувати характерні риси (ознаки) цієї діяльності. Перелік та конкретний зміст таких ознак є дискусійними з огляду на надмірну лаконічність визначення інвестиційної діяльності у ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (як сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій). С. Теньков констатує тавтологічність легального визначення інвестиційної діяльності і вказує, що прийнятна, з огляду на потреби судової практики, дефініція цієї діяльності відсутня [19, с.177]. В.В. Поєдинок вважає принципово важливою рисою (ознакою) інвестиційної діяльності, яку слід брати до уваги при визначенні цілей та вибору засобів регулювання останньої інвестиційний ризик  [15, с.72-73].

При здійсненні державного регулювання інвестиційною діяльністю необхідним є поєднання державного регулювання та економічної свободи суб’єктів інвестиційної діяльності, саморегулювання, тобто соціально-орієнтоване, публічно-правове регулювання. Державне регулювання – це один із напрямків державного впливу на розвиток інвестиційних процесів, поряд із плануванням, стимулюванням, контролем, моніторингом та державним протекціонізмом. Державне регулювання як елемент системи державного впливу на інвестиційну діяльність реалізується шляхом використання регулятивних повноважень, які надані державним органам. Регулювання та відповідні його організаційно-правові засоби належать до системи державного впливу на інвестиційну діяльність і на економіку взагалі методами безпосереднього державного контролю та опосередкованими контрольними механізмами.

Державне регулювання інвестиційною діяльністю ґрунтується на законодавстві, яке має переважно імперативний характер. Узагалі державне регулювання інвестиційною діяльністю розуміється як форма державного впливу на інвестиційну діяльність, який здійснюється винятково державними органами і спрямований на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки суб’єктів, а також на коригування їх поведінки шляхом застосування норм, що забезпечуються юридичною відповідальністю.

Наскільки важливе значення має законодавче регулювання для вирішення складних проблем економічного розвитку свідчить, зокрема, досвід створення та розвитку правових умов іноземного інвестування. Залучення іноземних інвестицій є одним із суттєвих засобів фінансування виробничого, соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави [32, с.183-186].

Забезпечити здійснення інвестиційної діяльності з урахуванням суспільних інтересів у масштабі країни спроможна лише держава як виразник таких інтересів. У зв’язку з цим українським законодавством передбачається державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державне регулювання – це вид діяльності держави, що полягає в здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади [38, с.260].

Державне управління інвестиційною діяльністю розглядається як складова частина державного управління економікою країни. У сфері управління інвестиційною діяльністю можна виділити загальні та спеціальні форми державного управління інвестиційною діяльністю.

Форма державного управління інвестиційної діяльністю – це юридично впорядкована діяльність конкретних суб’єктів управління по здійсненню певних дій, необхідних для успішної реалізації закріплених за ними  функцій управління інвестиційною діяльністю [13, с.126].