Зовнішньоторговельні угоди з купівлі-продажу послуг

Ці 12 секторів були розподілені на 155 підсекторів, які перелічені у додатку Б.

У країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги поділені на п'ять категорій:

1) фінансові;

2) інформаційні (комунікаційні);

3) професійні (виробничі);

4) туристичні;

5) соціальні.

На практиці широко використовується класифікація послуг, запропонована МВФ:

1) морські перевезення;

2) інші види  транспорту;

3) подорожі;

4) інші приватні  послуги;

5) інші офіційні послуги [29, с. 10].

За В. Кардашем, стосовно вірогідних покупців товарна класифікація в найбільш загальному вигляді є такою:

• споживчі послуги (це дії, з допомогою яких створюється виріб, забезпечується обслуговування, досягається інший корисний ефект):

• послуги з орендування товарів (наприклад, прокат туристичного спорядження);
• послуги, направлені на власність споживача (лагодження одягу та взуття);
• особисті послуги (індивідуальне навчання або консультування).

• послуги виробничого призначення.

Також існує  більш детальна класифікація типів  послуг, яку пропонує В.Д. Маркова: виробничі, розподільчі, професійні, споживчі (масові, громадські [40, с. 155].

З точки зору аналізу ситуації на світовому ринку послуг важлива пропозиція О. Кірєєва про виділення послуг, придатних для продажу за кордон і не придатних [36, с. 266].

На жаль, відсутність  чітких критеріїв розмежування товарів  і послуг, національні розходження  в підходах до регулювання цієї сфери  нерідко стають причиною виникнення конфліктних ситуацій. Подолання  теоретичних розбіжностей і розробка єдиного методологічного підходу дозволять закласти фундамент нового механізму регулювання міжнародної торгівлі послугами.

 

 

 

1.2.Регулювання  міжнародної торгівлі послугами

 

 

Залежно від  масштабів втручання держави  в міжнародну торгівлю розрізняють  два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної  торгівлі не передбачає втручання держави  в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює  не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого – може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів.

Система протекціоністських заходів у сфері міжнародної торгівлі послугами дуже складна: захаращена численністю обмежень, що тягне за собою значне зростання зловживань.

Складність  і численність інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами пояснюється тим, що торгівля послугами, як правило, супроводжує або торгівлю товарами або рух капіталу.

Будь-яка зовнішньоторговельна угода з купівлі-продажу товарів  не може бути здійснена без міжнародної  купівлі-продажу послуг, передусім  транспортних, фінансових, страхових (зокрема транспортно-експедиторські операції, обслуговування суден в іноземних портах, здійснення міжнародних розрахунків, міжнародне кредитування тощо). Крім того, традиційні зовнішньоторговельні операції не можуть здійснюватись без міжнародного обміну послугами у сфері зв’язку, ділових поїздок, реклами, юридичних послуг, консалтингу, оподаткування, аудиту та інших видів послуг.

Таким чином, ця сфера міжнародних економічних  відносин регулюється інструментами  зовнішньоторговельної політики, які  використовуються у сфері міжнародної торгівлі товарами та міжнародного руху капіталу.

А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи [36].

1. Заходи регулювання  доступу на ринок — включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам — виробникам послуг оперувати на місцевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать:

а) обмеження  на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями;

б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних  фільмів, які можуть бути закуплені  та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу;

в) обмеження  на створення на внутрішньому ринку  філій іноземних компаній, що надають  послуги. Наприклад, заборона на законодавчому  рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних  компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям;

г) обмеження  на пересування виробників послуг у  формі державного ліцензування імпорту  робочої сили. Наприклад, обов’язкове  ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони отримають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно;

д) обмеження  на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості  в’їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу.

2. Заходи вилучення  із національного режиму —  включають інструменти внутрішньої  економічної політики, які дискримінують  на внутрішньому ринку іноземних  виробників послуг порівняно  з місцевими. До цих заходів  відносять:

а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг — страховим, туристичним та іншим компаніям;

б) створення  місцевим виробникам більш сприятливих  умов, ніж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни.

З початку 80-х  років постійно постає питання про  необхідність лібералізації міжнародної  торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації  торгівлі послугами здійснюються на рівні міжнародних організацій, в рамках окремих галузей на двосторонньому рівні.

На рис. 1.1 зображено  сукупність інструментів протекціонізму та рівні лібералізації міжнародної  торгівлі послугами.

 

Рис. 1.1. Інструменти протекціонізму та рівні лібералізації міжнародної торгівлі послугами

 

Спеціалізовані  міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня  туристична організація), зосереджені  на регулюванні послуг у рамках окремих  галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.

Досить розповсюдженими, особливо в середині 80-х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділило велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.

На регіональному  рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних  регіональних угод. У ЄС, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.

У глобальному  плані регулюванням торгівлі послугами  донедавна займалося Генеральне угода з тарифів і торгівлі, створене спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80-х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70-х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.

Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні  послуг використовувати того ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентність (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.

В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим  стосовно іноземних фірм, тобто надає  їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи де регулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80-х років де регулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.

Країни, що розвиваються, зі своєї сторони, прагнуть зберегти за собою право контролювати діяльність іноземних фірм і насамперед філій  ТНК, тобто орієнтуються на режим найбільшого сприяння.

У 1986 р. на нараді в Пунта дель Есте (Уругвай) була досягнута домовленість про створення спеціальної групи і початок обговорення питань торгівлі послугами на глобальному рівні. Переговори про послуги були винесені за офіційні рамки ГАТТ і стали проводитись паралельно з обговоренням питання про торгівлю товарами. Результатом тривалих переговорів з'явилося прийняття спеціальної угоди, що отримала назву ГАТТ (Генеральна угода по торгівлі послугами) і складалася з трьох частин: рамкової угоди, що визначає загальні принципи і правила регулювання торгівлі послугами; спеціальних угод, прийнятних для окремих сервісних галузей; списку зобов'язань національних урядів по ліквідації обмежень у сервісних галузях[36].

Результатом переговорів  у рамках Уругвайського раунду було досягнення угоди про лібералізацію  торгівлі послугами. Регулюванню піддалися  послуги в галузі телекомунікації, фінансів і транспорту. На настійну вимогу Європи і насамперед Франції, що турбувалася за збереження самобутності своєї національної культури, зі сфери дії угоди були виключені питання експортного продажу кінофільмів і телепрограм.

З 1 січня 1995 р. Угода про регулювання торгівлі послугами ввійшло в якості невід'ємної і складової частини в пакет документів про створення Всесвітньої торгової організації. ГАТТ функціонує в рамках ВТО.

Нині міжнародний  ринок послуг є надзвичайно динамічною сферою, яка відіграє значну роль в  економічному розвитку багатьох країн  світу. Такий важливий сегмент міжнародних торговельних відносин, не може лишатись не врегульованим на світовому рівні.

1.3. Механізм укладення і виконання угод з купівлі-продажу послуг

 

 

Більшість соціально-економічних  відносин суб'єктів здійснюється за допомогою різноманітних контрактів. Ці відносини все в більшій мірі пов'язані з правами власності. Економічні суб'єкти зацікавлені в тому, щоб закріпити свої відносини у правовій формі. Відповідно виникають правові обмеження і норми. Збільшується необхідність санкцій за порушення зобов'язань контрактів. Здійснення обмінів відбувається в умовах інтеграції та глобалізації світогосподарських зв'язків, що вимагає знання та дотримання міжнародних норм і правил угод. Контрактні відносини обміну все більшою мірою потребують регулювання з боку інституційної системи суспільства. Контракти і процес їх укладення грають центральну роль у сучасній   економіці.

Відповідно  до ч.1 ст.67 Цивільного кодексу України  відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами  в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Поняття договору розкривається через поняття угоди, оскільки договір є одним з видів угоди. Відповідно до ст.41 ГК України під угодами визначаються дії громадян, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Договори - це двух- або багатобічні угоди.    

Договір - найважливіший  механізм правового регулювання  майнових і відповідних немайнових стосунків. Договір виконує функцію  формування правових зв'язків між  окремими особами і є інструментом створення таких зв'язків. Стосунки учасників договору засновані на взаємній рівності [71].    

Зміст договору в тій чи іншій мірі безпосередньо  визначається законодавством або формується з врахуванням нормативних актів. Істотними умовами будь-якого договору є: предмет договору, розмір оплати, термін виконання, права, обов'язки і відповідальність сторін, їх реквізити.

Одним з найбільш поширених видів договорів є  договір про надання послуг. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу [84].