Ринок цінних паперів

2. Класифікація  учасників ринку цінних паперів

     На  ринку цінних паперів його учасники можуть мати один з наступних статусів: виступати як фізичні особи, інститути  і як органи державно-правового регулювання.

     Індивіди  або індивідуальні учасники ринку  – це фізичні особи, що отримали можливість у процесі ринкової взаємодії  користуватися правами та виконувати зобов’язання учасника ринку цінних паперів України. Це можуть бути громадяни  України, іноземні громадяни чи особи, визначені законом України. На ринку  цінних паперів індивідуальні учасники найчастіше розглядаються як окремі індивіди, що вступають у взаємини з приводу цінних паперів.

     Індивідуальні учасники найчастіше виступають як інвестори, рідше – як посередники, дуже рідко  – в ролі осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

     Індивідуальні учасники можуть відрізнятися один від одного такими характерними ознаками:

• За кількістю та видами цінних паперів, якими вони володіють;
• За рівнем активності, з якою вони проявляють себе на ринку;
• За цінами, які вони встановлюють;
• За способами вибору та прийняття рішень стосовно купівлі-продажу цінних паперів;
• За ринковими «нішами», де вони здійснюють свою діяльність.

     Н ринку цінних паперів індивідуальні  учасники не посідають домінантного становища, залишаючи право на це інституційним учасникам. Але завдяки  їхній багаточисленності емітенти отримують можливість залучити в  значних обсягах грошові кошти, розпоряджатися ними в господарських  цілях, виробляти необхідні населенню  продукцію та надавати послуги. Отже, індивідуальні учасники ринку цінних паперів, переслідуючи особисті інтереси та вкладаючи готівку в різні види цінних паперів, опосередковано беруть участь у вирішенні завдань, які мають важливе соціальне значення, та одночасно сприяють насиченню загальнонаціонального і місцевих ринків товарами та послугами.

     Другою  групою, що займає домінантне становище  на ринку цінних паперів, є інституційні учасники, під якими розуміють  групу учасників ринку цінних паперів, що не має відношення до попередньої  категорії, тобто до категорії індивідів  і одночасно не належить до органів  державно-правового регулювання.

     Інститути – це організаційно-оформлені сукупності індивідів, які діють на принципах  самоуправління і на основі своїх  засновницьких документів та інших  норм права, визначених державою. На відміну від індивідів, які мають статус фізичних осіб, інститути ж у більшості випадків мають статус юридичних осіб. Основними рисами юридичних осіб є наявність організаційної єдності, закріпленої в статуті, що визначає структуру та діяльність юридичної особи як самостійного суб’єкта права; спроможність вступати від свого імені у відносини з приводу операцій з цінними паперами, купувати права та виконувати зобов’язання; наявність розрахункового рахунка в банку; можливість виступати від свого імені в судах як позивач чи відповідач; внесення відомостей про даний інститут у державний реєстр юридичних осіб.

     У ролі інститутів найчастіше виступають підприємства, організації, товариства, установи, фонди, корпорації та інші.

     До  третьої, не менш важливої категорії  учасників ринку цінних паперів, належать органи державно-правового  регулювання. Під такими органами, які  здійснюють зазначене регулювання  ринку, розуміють органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх умовно розподіляють на чотири групи:

• Органи, які забезпечують загальні засади державного регулювання ринку цінних паперів;
• Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів;
• Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
• Органи, які здійснюють контроль або управління ринком цінних паперів;
• Органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законів.

     Особливими  рисами органів державно-правового  регулювання є наявність фактичної  влади, організаційної оформленості, право  видавати акти, в міру необхідності застосовувати санкції.

     Державно-правове  регулювання ринкових економічних  механізмів намагається здійснювати  загальноосвітній, регулюючий вплив на поведінку інституційних та індивідуальних учасників ринку.

     Залежно від функцій, які виконуються  в процесі взаємодії на ринку  цінних паперів, учасники ринку можуть бути розподілені таким чином: інвестори, емітенти, посередники, інститути-регулятори, особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів і спеціальні та загальні державні органи регулювання  ринку цінних паперів.

     Емітентом вважається юридична особа або держава, яка здійснює емісію цінних паперів  і бере на себе обов’язки та відповідальність за їх випуском.

     Емітентами  в Україні можуть виступати підприємства, товариства, держава, кредитно-фінансові  установи, муніципальні органи, інші юридичні особи. Учасниками ринку цінних паперів  України можуть бути і юридичні особи  інших країн у межах, передбачених чинним законодавством.

     Функції, які виконує емітент на ринку  цінних паперів, залежать від ряду обставин.

     При випуску облігацій найбільш типовими функціями емітента є: інформування про умови випуску цих цінних паперів; випуск цінних паперів; виконання  зобов’язань, зазначених в умовах випуску.

     При випуску акцій – інформування про умови випуску акцій; випуск акцій; випуску звітів про результати господарської діяльності та фінансове  становище; проведення зборів акціонерів, виконання інших зобов’язань, передбачених в умовах випуску і рішеннях зборів акціонерів.

     Інформаційне  повідомлення про випуск цінних паперів  має містити: характеристику емітента; опис ділової діяльності емітента; дані про емісію цінних паперів; перелік  і результати попередніх емісій цінних паперів, а також розподіл цінних паперів за видами; кількість іменних  цінних паперів; строк погашення; чинники  ризику; аудиторський висновок; іншу інформацію згідно з чинним законодавством.

     Особливо  важливим для емітента і інвестора  є здійснення випуску цінних паперів. Під випуском цінних паперів розуміють комплекс заходів, які здійснюються емітентом безпосередньо або за допомогою посередників з метою отримання шляхом продажу цінних паперів необхідних емітентові коштів. Найбільш важливими заходами в даному контексті є прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів, виготовлення цінних паперів, поширення інформації про випуск цінних паперів, організація пунктів придбання цінних паперів, укладання угоди з посередниками про розміщення цінних паперів цього випуску та деякі інші.

     Третьою, найбільш важливою із функцій, які виконує  емітент, є функція використання прав та виконання зобов’язань, передбачених в умовах випуску. Що стосується боргових цінних паперів, то це означає зобов’язання емітента у встановлені строки повністю повернути власнику таких цінних паперів суму боргу та сплатити йому винагороду у вигляді доходу. Що стосується цінних паперів, які свідчать про участь в організації-емітента, то діапазон взаємних прав і зобов’язань є набагато ширшим. Специфіка їх полягає саме в тому, що власники таких цінних паперів є одночасно власниками організації-емітента, і в силу цього вони можуть брати участь в управлінні справами емітента на загальних зборах.

     Інвесторами в межах ринку цінних паперів  здебільшого називають тих учасників  ринку, які вкладають свої власні кошти в різні види цінних паперів.

     У більшості випадків інвестори переслідують на ринку цінних паперів одну чи кілька певних цілей. Іноді вони хочуть зберегти свої грошові кошти від  знецінення, а в інших випадках сподіваються отримати дохід від  вкладів, у третіх – встановити контроль над емітентом.

     При придбанні цінних паперів інвестори  головним чином використовують як засіб  платежу готівку.

     Інвесторами на ринку цінних паперів переважно  виступають індивіди та інститути, рідше  – держава. Індивіди і держава  проявляють себе на цьому ринку менш активно, ніж інститути. Щоправда, інституційні інвестори являють собою також  досить неоднорідну групу учасників.

     До  інвесторів, які беруть участь у  формуванні і розвитку українського ринку цінних паперів, можна віднести:

• Фізичні особи або індивіди;
• Державу в особі відповідних державних інститутів;
• Кредитно-фінансові установи: комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інші установи;
• Суб’єкти господарської діяльності: підприємства з державною формою власності, підприємства з недержавною формою власності, товариства, компанії, корпорації та інші резиденти;
• Іноземні суб’єкти господарської, комерційної чи інших форм діяльності.

     Інші  учасники ринку цінних паперів теж  можуть виступати інвесторами, за умови, якщо це передбачено чинним законодавством. Ця група учасників ринку цінних паперів є найбільш важливою, тому що наявність потенційних інвесторів дає можливість емітентам випускати  різні види цінних паперів, акумулюючи необхідну кількість коштів для  власного власного розвитку. І лише за наявності емітентів та інвесторів з’являються інші учасники ринку цінних паперів – посередники, фондові біржі, розрахунково-клірингові установи, реєстратори.

       Невелику активність проявляють  на ринку цінних паперів суб’єкти  господарської діяльності України,  незалежно від того, які форми  власності вони обрали. Такі суб’єкти переважно обмежуються або випуском певного виду цінних паперів під час приватизації, або, купуючи цінні папери емітента, вони беруть участь в управлінні його діяльністю.

     Найбільш  дієвими серед інституційних  інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Активні учасники ринку постійно здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, сприяючи таким чином  забезпеченню ліквідності ринку  цінних паперів. Отже, ступінь активності таких інститутів на ринку цінних паперів разом із посередницькими  послугами та досконалою інфраструктурою  визначають рівень розвитку ринку.

     Комерційні  банки – це кредитно-фінансові  заклади, головною метою яких є залучення  грошових та інших коштів для зберігання і використання цих коштів для видачі короткотермінових кредитів. Доходи, отримані від цієї діяльності, складають основну частину доходів комерційних банків.

     Якщо  в країні ділова активність спадає, то й попит на кредитні ресурси  зменшується. Це означає, що для надання  клієнтам банків кредитів може бути використана  лише певна частина грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні  комерційних банків, а останні  ж залишаються «зайвими» для  фінансового закладу.

     Але ж банку не вигідно, щоб хоч  якась частина коштів «бездіяла», то їх часто використовують для придбання  цінних паперів. Зазвичай слідкують, щоб  такі цінні папери були надійними, ліквідними та дохідними. Тому комерційний банк повинен вміти визначати, якому  виду цінних паперів надавати перевагу в даний час. Нерідко це можуть бути державні чи місцеві короткотермінові облігації, комерційні папери, депозитні  сертифікати інших банків. Вкладаючи частину вільних грошових коштів у цінні папери, комерційний банк отримує такі переваги: по-перше, він зберігає свої кошти; по-друге, отримує дохід від вкладів; по-третє, може надавати гарантійні та забезпечувальні послуги; по-четверте, він спроможний сплачувати відсотки на депозити за рахунок продажу частини придбаних цінних паперів.

     Якщо  період спаду ділової активності минає, то попит на кредити починає  поступово зростати, аж поки не досягне  найвищої межі. У зв’язку з тим, що прибутковість від кредитної  діяльності завжди вища у порівнянні з прибутковістю від цінних паперів, комерційний банк може продати частину портфеля цінних паперів і використати отримані кошти для надання кредитів клієнтам.

     Під пенсійними фондами розуміють спеціалізовані фінансові заклади, основною функцією яких є акумулювання грошових ресурсів і здійснення виплат з цих ресурсів пенсій особам, які мають право  на їх отримання.

     Пенсійні  фонди можуть бути державними і недержавними. Характерними рисами пенсійних фондів, як інституційних інвесторів, що діють  на ринку цінних паперів, є регулярність, з якою грошові кошти до них  надходять, і з яких зазначені  фонди виплачують пенсії. Ці фонди  можуть передбачати обсяги надходжень та виплат.