Реформа обліку та звітності в Україні

Чернігівський центр професійно-технічної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

На тему: «Реформа обліку та звітності в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

учениця групи 13-94 БК

Ленько Катерина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2013

Зміст:

 

 

1. Вступ
2. Бухгалтерський облік
3. Фінансова звітність
4. Мета бухгалтерського обліку, і фінансової звітності
5. Реформа обліку і звітності в Україні
6. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

 

Методологія  фінансового  обліку  ґрунтується  на  загальноприйнятих  у міжнародній  практиці  принципах  бухгалтерського  обліку  —  основоположних концепціях,  що  лежать  в  основі  відображення  в  обліку   та   звітності господарської  діяльності  підприємства,  його  активів,  доходів,   витрат, фінансових результатів.

 

2. Бухгалтерський  облік.

 

 

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, виміру, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання й передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішньою користувачем прийняття рішень.

16 липня 1999 року в  другому слуханні України прийняв  закон України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності України». Закон вводять у дію з року і це дата синхронізується провідною датою початку реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 року № 1706.

Мета бухгалтерського  обліку, і фінансової звітності.

1. Метою ведення бухгалтерського  обліку, і складання фінансової  звітності є надання користувачам  прийняття рішень повної, правдивої і непередбачуваної інформації фінансове стані, результати роботи і руху коштів підприємства.

2. Бухгалтерський облік  обов'язковий виглядом обліку, що  ведеться підприємством. Фінансова,  податкова, статистична інші види  звітності, що використовують грошовий вимірювач, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

 

1. Державне регулювання  бухгалтерського обліку, і фінансової  звітності України здійснюються  з єдиною метою:

— освіти єдиних правил ведення бухгалтерського обліку, і складання фінансової звітності, що є обов'язковими всім підприємств і гарантують, не захищають інтересів користувачів;

— вдосконалення бухгалтерського  обліку, і фінансової звітності.

 

3. Фінансова звітність.

З даних бухгалтерського  обліку підприємства зобов'язані скласти  фінансову звітність. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних від суб'єктів господарської роботи і суб'єктів малого підприємництва) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, звіт про власні капітали і примітки до звітів.

Для суб'єктів малого підприємництва і іноземних представництв від суб'єктів господарської діяльності національними положеннями встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і за звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності  банків та порядок заповнення встановлюється Національного банку України  за погодженням із Державним комітетом  статистики України.

 

Підприємства, які мають дочірні  підприємства, крім фінансових звітів свої господарських операціях, зобов'язані складати і давати консолідовану фінансову звітність.

Консолідована фінансова  звітність — фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

 

Міністерства, інші центральні органи виконавчої, до сфери управління яких ставляться підприємства, засновані  державному, і органи, які проводять  управління майном підприємства, засновані на комунальної власності, крім суто власних звітів, становлять і подають зведену фінансову звітність за всі підприємствам, які належать до сфері їх управління. Зазначені органи також окремо становлять зведену фінансову звітність по господарських товариствам, акції яких перебувають відповідно державній і комунальній власності.

Зведена фінансова звітність — це звітність, яку складають міністерства центральні органи виконавчої влади до сфери управління яких налажать підприємства засновані на державній власності та органи до сфери яких належать підприємства, що належать до сфери їх управління.

Фінансова звітність  забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

— придбання, продажу  володіння цінними паперами;

— участі у капіталі підприємства;

— оцінки якості управління;

— оцінки здібності підприємства своєчасно виконати свої зобов'язання;

— забезпеченості зобов'язань  підприємства;

— визначення суми дивідендів, які підлягають розподілу;

— регулювання діяльності підприємства;

— інших рішень.

Фінансова звітність  має відповідати потреби тих  користувачів які можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхньої конкретних інформаційними потребами.

Стаття наводиться у  фінансовому звітності, якщо відповідає наступним критеріям:

— консолідації фінансових звітів;

— припинення (ліквідації) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння  активами;

— участі у спільні  підприємства;

— виявлених помилках минулих років і що з ними коригуваннях; переоцінка статей фінансових звітів;

— інший інформації, розкриття яка передбачає відповідним положеннями (стандартами);

 

 

Надання і оприлюднення фінансової звітності.

Підприємства зобов'язані надавати квартальну і річну фінансову  звітність органам до сфери управління якому вони ставляться, за трудовим колективом на вимогу, власникам відповідно до установчих документів. Органам виконавчої, іншим користувачам фінансова звітність надається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності Кабінет Міністрів України.

5. Реформа обліку і звітності в Україні

А тепер декілька слів про реформа  обліку і звітності в Україні

Система бухгалтерського обліку в банках України, що діяла до 1997 p., сформувалась у межах колишнього СРСР. Її функціонування було зумовлене потребами централізованого управління економікою. Головна мета бухгалтерського обліку полягала в забезпеченні збереження соціалістичної власності та кої ітролі за виконанням Державного плану (бюджетного, кредитного, касового та ін.). Інформація, яка відображалася в бухгалтерському обліку і звітності, передусім призначалась для міністерств та відомств і використовувалась ними для управління галуззю та економікою в цілому і розрахунку податкових платежів. Зовсім не застосовувалась практика складання і надання фінансової звітності для зовнішніх користувачів. У цьому не було потреби, оскільки зовнішньоекономічна діяльність становила монополію держави.

Розробка методології  і правил ведення обліку та звітності  в колишньому СРСР покладалась на Міністерство фінансів, яке жорстко  регламентувало організацію бухгалтерського  процесу і здійснення всіх бухгалтерських процедур.

Правила організації  й ведення обліку та звітності для банків регламентував Держбанк СРСР. Базуючись на загальних принципах обліку, запропонованих Мінфіном, Держбанк розробляв номенклатуру статей балансу (план рахунків), правила виконання, обліку та контролю всіх банківських операцій. Це дозволяло контролювати кожний крок діяльності банківських установ. Отже, Держбанк СРСР був єдиним емісійним, касовим і розрахунковим центром.

Функції банків як фінансових посередників були обмеженими. Через  банки здійснювався розподіл коштів між бюджетом і підприємствами та організаціями у межах виконання Державного плану. Кредитні ресурси використовувались як планове джерело формування обігових коштів підприємств. Банківські установи виконували операції з фінансування капітальних вкладень, касового виконання бюджету, виходячи з затверджених лімітів (контрольних цифр), а не з наявності кредитних ресурсів. За таких умов бухгалтерський облік використовувався як важливий інструмент управління централізованою плановою економікою, а за своїми функціями і методами роботи наближувався до управлінського. Отже, така система бухгалтерського обліку не давала змоги отримати об"єктивну інформацію щодо результатів діяльності та фінансового стану суб"єкта господарської діяльності (суми активів, зобов"язань, власного капіталу), у тому числі й банків.

Після проголошення в 1991 p. Україною незалежності прерогативу встановлення правил ведення обліку і звітності для банків передано Національному банку України (НБУ). Період становлення НБУ як центрального банку характеризувався повним відтворенням підходів і засад соціалістичної системи господарювання. Бухгалтерський облік розглядався тільки як рахівництво, тобто як реєстрація всіх проведених банком операцій і відображення в бухгалтерських формах (регістрах) облікових даних щодо цих операцій. Роль бухгалтерського обліку, як і раніше, недооцінювалась. Систематизація облікових даних у бухгалтерській звітності здійснювалась за старими принципами, оскільки форма і зміст бухгалтерської звітності — бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та витрати, звіт про розподіл прибутку та ін.— будь-яких суттєвих змін не зазнали.

Сучасний етап розвитку економіки в Україні було визнано  як перехідний період становлення нової  моделі господарчої системи, заснованої на ринкових відносинах.

У країнах з розвинутою ринковою економікою фінансовий облік виконує дві основні функції:

—вимірює і відображає фінансовий результат;

— відображає фінансовий стан підприємства: його активи, зобов"язання і власний капітал.

Практика бухгалтерського  обліку в таких країнах побудована на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку і міжнародних стандартах обліку та звітності. Вона спрямована на:

— об"єктивне визначення й відображення фінансового результату діяльності та фінансового стану;

— відображення ринкових ризиків;

— урахування впливу ринку  на діяльність.

У міжнародних економічних  відносинах бухгалтерський облік розглядають  як мову бізнесу, інструмент ділових  стосунків. Тому інтеграція вітчизняних  банків у світову банківську систему  потребує відображення фінансового стану відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Неспроможність банку надавати фінансову інформацію згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку реальним чи потенційним партнерам гальмує відкриття кредитних ліній, а також унеможливлює залучення такого банку в довгострокові ділові відносини. Отже, до 1998 p. українським банкам необхідно було залучати міжнародні аудиторські фірми для складання річних звітів згідно з міжнародними стандартами, що потребувало значних коштів.

Можна з усією відповідальністю стверджувати, що в умовах ринкової економіки без переходу на нову методологію  обліку, звітності та контролю бухгалтерський облік стає гальмом у розвитку ринкових відносин, зовнішньоекономічної діяльності суб"єктів господарювання, залучення іноземних інвестицій в економіку України та ін.

Таким чином, ситуація, що об"єктивно склалася, зумовила закономірну  необхідність проведення в Україні  масштабної реформи у галузі бухгалтерського  обліку в цілому та в банківській  системі зокрема.

Концепція побудови фінансового  обліку повинна знайти своє втілення в Законі про бухгалтерський облік. Тільки після прийняття цього  Закону можуть бути затверджені нові національні стандарти бухгалтерського  обліку, адекватні потребам ринкової економіки.

Реформа обліку і звітності  в цей перехідний період повинна  відобразити еволюційний процес трансформації однієї облікової  системи в іншу і водночас забезпечити  стабільність облікової політики. Це покликано підвищити довіру інвесторів до нашої держави.

 

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам прийняття рішень повної, правдивої  і неупередженої інформації фінансове  стані, результатах роботи і рух  коштів підприємства.

А, щоб фінансова звітність  була зрозуміла користувачам, вона повинна містити дані про:

— підприємства;

— дати звітності і  звітний період;

— валюти звітності і одиниці її виміру;

— відповідну інформацію щодо звітного періоду;

— облікову політику підприємства міста  і її змінах.