Пенсионная система Украины

Як видно з таблиці 3.1, більшість країн Центральної та Східної Європи відреагували на проблеми старіння населення й збільшення пенсійних виплат, що зумовлює серйозну загрозу банкрутства, підвищенням пенсійного віку і перебувають зараз у процесі поступового впровадження цього заходу. Крім того, кілька країн, зокрема Угорщина, Польща та Чехія, розглядають проведення другого раунду підвищення пенсійного віку у своїх країнах і доведення його до 65 років.

2. Переосмислити концепцію пенсійної реформи. Міжнародний досвід переконує, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три й більше працівників, які сплачують внески до системи. Якщо цього немає, система буде фінансово нестабільною. Недарма Президент США Дж. Буш нещодавно ініціював національну дискусію з приводу необхідності проведення у США пенсійної реформи, оскільки співвідношення між платниками внесків і пенсіонерами у недалекому майбутньому зміниться із 3 до 1, як це має місце сьогодні, до 2 до 1 у недалекому майбутньому.

В Україні на 10 пенсіонерів  сьогодні припадає 12 платників пенсійних  внесків, що за американськими стандартами означає крах солідарної системи. Окрім того, як показав український досвід осені 2004 року, солідарна пенсійна система дуже вразлива щодо політичних маніпуляцій, коли напередодні виборів політики за будь-яку ціну намагаються задобрювати електорат пенсійними обіцянками.

Враховуючи усе вищесказане, деякі дослідники пропонують прийняти законодавче рішення, за яким усі громадяни до 20 років включно, котрі перебувають у трудових відносинах, почали сплачувати до накопичувального фонду або недержавного пенсійного фонду 10% від свого заробітку для майбутньої пенсії [14, с. 69]. Працедавці та інші страхувальники на зазначену величину повинні підвищити заробітну плату згаданим особам, натомість вони звільняються від сплати страхових внесків за цих осіб до Пенсійного фонду (32,3% фонду оплати праці). Осіб 1985–1989 років народження, які перебувають у трудових відносинах, налічується в Україні близько 600 тисяч. Якщо вилучити їх із солідарної пенсійної системи, у Пенсійному фонді бракуватиме страхових внесків в розрахунку на рік 1,23 млрд. грн. та щорічно сума зростатиме приблизно на 1 млрд. грн., а згодом потреба у додатковому фінансуванні зменшуватиметься за рахунок вибуття пенсіонерів. Отже, потрібна програма бюджетної підтримки такого заходу. Але вона того варта. Ухвала такого рішення, по-перше, стимулюватиме працедавців до прийняття на роботу молоді, то позитивно впливатиме на ринок праці. Такі особи не матимуть права на пенсійне забезпечення за солідарною системою, а лише на пенсію за накопичувальною системою. Відтак солідарна система поступово буде скасована та зменшиться — і це, по-друге, — навантаження на фонд оплати праці, що означатиме також стимулювання до виходу економіки із „сірої” зони. Досвід Угорщини, Казахстану та деяких інших країн із схожою до нашої демографічною ситуацією свідчить на користь такого рішення.

3. Серед інших заходів, які сприяли б підвищенню фінансової стабільності пенсійної системи, можна назвати пришвидшення рішення щодо припинення фінансування пільгових пенсій за рахунок страхових внесків. Тут не йдеться про скасування пільгових пенсій взагалі, а лише про джерела фінансування так званих пільговиків із числа загальних професій. Сьогодні працівники загальних професій, як і ті, хто має право на отримання пільгової пенсії, зобов'язані сплачувати пенсійні внески за однаковою ставкою. Проте пільговики отримують вищі пенсії при досягненні молодшого пенсійного віку, ніж працівники, які мають право на отримання звичайних пенсій за віком. Отже, створюється нерівноправне становище, оскільки однаковий розмір внесків має надавати право на отримання однакової пенсії. Тому вартість фінансування пільгових пенсій має покриватись не за рахунок пенсійних внесків, а за рахунок працедавця шляхом переведення пільговиків до системи недержавного пенсійного забезпечення до терміну досягнення нормального пенсійного віку.
4. Невідкладним завданням пенсійної реформи, що також сприятиме зростанню фінансової стабільності пенсійної системи, є врегулювання цивілізованим шляхом питання щодо пільгових пенсій державним службовцям, народним депутатам, прокурорам, суддям, науковцям, журналістам тощо, завдяки чому буде знято проблеми дискримінації та нерівності права громадян щодо розмірів призначених пенсій. По суті йдеться про перехід усіх українців на один пенсійний закон та скасування інших двадцяти восьми законодавчих актів.

Не зважаючи на великий обсяг інформації щодо пенсійної реформи, багато наших співвітчизників, особливо молодих, не надають їй належної уваги, вважаючи, що їм ще зарано думати про пенсію. Відтак, обізнаність населення щодо впроваджуваної в Україні пенсійної системи залишається досить низькою. Вбачається доцільним запровадити в школах та вищих навчальних закладах 1-4 рівнів акредитації вивчення основ пенсійного страхування. Крім того, пенсійну реформу дуже часто пов'язують із підвищенням пенсій нинішнім пенсіонерам. Насправді ж, пенсійна реформа, в першу чергу, розрахована на людей працездатного віку, а її суть полягає в переході від пенсійного забезпечення до пенсійного страхування. Вона, в першу чергу, розрахована на молоде покоління, яке виросло в незалежній Україні. Тому молоді люди, які сьогодні розпочинають свою трудову діяльність, повинні знати: перша отримана заробітна плата — це початок формування їхньої майбутньої пенсії. Кожному сьогодні надано широкі можливості для створення необхідного рівня добробуту після досягнення пенсійного віку. Вони визначені в солідарній та накопичувальній системах.

Водночас, слід зауважити, що пенсійна реформа — це не одноразовий захід, а системна, розрахована на десятки років, робота. Тому вдосконалення пенсійного законодавства доцільно продовжити. Ці питання без зайвого популізму та економічно необґрунтованих обіцянок повинні обговорюватись за участі висококваліфікованих спеціалістів різних галузей на конференціях, круглих столах, в пресі. Це сприятиме розвитку демократії в державі, утвердженню законності та справедливості в суспільстві, відродженню соціального оптимізму та розумінню особистої відповідальності за власне благополуччя.

3.2. Перспективи розвитку недержавних  пенсійних фондів в Україні

Одним із найважливіших  завдань нормального функціонування будь-якого суспільства є турбота  про людей літнього віку. Сукупність різних форм забезпечення людей у  старості або в разі втрати працездатності за рахунок коштів держави називається  соціальним забезпеченням. Найважливішою його складовою є пенсійне забезпечення. Загальновизнано, що забезпечення в старості є одним з основних обов'язків держави. Останнє повинно зумовити створення системи пенсійного забезпечення, що охоплює всіх громадян. Йдеться про те, що метою такої системи є не тільки система благодійності, спрямована на запобігання бідності в старості, а й також державні і приватні системи, за якими пенсії надаються відповідно до сформованого рівня життя громадян [5, с. 220].

В Україні з'явилася можливість створювати недержавні пенсійні фонди зі здобуттям незалежності 1991 року, а до цього часу функціонувала система державного пенсійного забезпечення. Недержавні пенсійні фонди почали проводити свою діяльність щодо залучення та використання грошових коштів для фінансування заходів, пов'язаних із додатковим пенсійним забезпеченням.

9 липня 2003 року був  прийнятий Закон України „Про  недержавне пенсійне забезпечення” №1057. За цим Законом система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Схематично проведення недержавного пенсійного страхування  через недержавний пенсійний фонд наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Пенсійне забезпечення через недержавний пенсійний фонд [5, с. 228]

Як свідчить досвід розвинутих країн, які успішно ввели елемент  недержавного пенсійного страхування до загальної системи пенсійного забезпечення, слід дотримуватися певних принципів побудови системи приватних пенсійних фондів [10, с. 52-53]:

1. Розробка всеохоплюючого  і гнучкого законодавства. Тут  важливо враховувати той факт, що різні типи пенсійних програм  (схем) прийнятні до різних типів  фірм, залежно від їх розмірів, виду діяльності, стилю управління, кадрової політики, рівнів оплати праці працівників. Наприклад, солідна стабільна фірма з довгостроковими планами розвитку могла б запропонувати для своїх працівників програму „визначених доходів” з метою стимулювання довгострокової, стабільної зайнятості. Подібні програми стримують працівників, які вже досить довго працюють на фірмі, від дострокового виходу на пенсію, оскільки їхні пенсійні доходи прямо пов'язані з тривалістю роботи. З іншого боку, фірми, працюючи в умовах нестабільного ринку, можуть надавати перевагу програмам „визначених внесків”, де пенсійні фонди репрезентують акумульовані внески роботодавців і працівників з урахуванням інвестиційного доходу.

Великі компанії можуть дозволити собі постійні витрати  на управління власним пенсійним фондом, тоді як дрібні — більш зацікавлені у дешевшому варіанті оплати послуг фінансового адміністратора — керівника активами. Деякі фірми повинні мати можливість поєднувати власні пенсійні програми із стимулюючими схемами, коли внески до пенсійного фонду зростатимуть, якщо прибутки компанії за поточний період досягнуть наперед визначеного рівня. Крім цього, для диверсифікації пенсійних активів необхідне ефективне податкове регулювання. Протягом всього періоду функціонування на пенсійні фонди справляють вплив зміни рівнів оплати праці, розвиток фінансового ринку, зміни в оподаткуванні, специфіка взаємовідносин між працівниками й роботодавцями. Зрозуміло, що всі можливі варіанти укладення угод між працівниками і роботодавцями мають бути передбачені новим пенсійним законодавством.

2. Наявність перехідних положень. Впровадження додаткових до державної солідарної системи рівнів пенсійного забезпечення населення може обумовити значне зростання витрат на оплату праці, і, як наслідок, скорочення кількості зайнятих, або значне скорочення рівня заробітної плати на користь формування пенсійних фондів. З метою уникнення подібних негативних тенденцій на ринку праці, слід розробити перехідні засади розвитку приватних систем пенсійного забезпечення: мінімальні стандарти впровадження нових принципів пенсійного страхування, які обумовлять поступові зміни чинної системи пенсійного забезпечення. Наприклад, замість поточного підвищення рівня заробітної плати у конкретному році, роботодавці можуть обрати шлях до наповнення власного пенсійного плану (програми).

3. Розмежування довго-  і короткострокових заходів стимулювання розвитку приватних пенсійних систем. Поряд із законодавчими важелями регулювання процесу розвитку приватних пенсійних фондів важливо чітко визначити довгострокові заходи, які встановлять певні індикатори (податкові, інвестиційні) для статусу розвитку пенсійних програм через 5-10 років. Ці заходи мають передбачити мінімальні стандарти охоплення працівників фірм пенсійними програмами, рівні формування і витрачання коштів пенсійних фондів, інвестиційні комбінації використання активів пенсійних фондів, рівні пенсійних виплат тощо.

Що стосується короткострокових заходів, то уряд може стимулювати становлення  ринку ануїтетів, забезпечити податкову  базу для підвищення портативності пенсій, дозволивши переказувати кошти між пенсійними фондами, впроваджувати інвестиційне регулювання коштами пенсійних фондів, визначати права і обов'язки фінансових інститутів-управлінців пенсійними фондами (великих роботодавців, банків, страхових компаній тощо), навчати актуаріїв та адміністраторів пенсійних фондів, впроваджувати професійні асоціації і регулюючі органи для пенсійних програм.

4. Чітке визначення  меж: державного регулювання діяльністю  приватних пенсійних фондів. Необхідність регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів можна визначити кількома причинами. Такі фонди мають досить складну природу і громадяни можуть не розуміти переваг і вартості програм, до яких вони хочуть приєднатися. Зважаючи на податкові пільги, у підприємств, у свою чергу, може виникнути спокуса скористатися капіталом пенсійного фонду, як джерелом капіталовкладень, спробувати зареєструватися фондом пенсійної програми, хоча насправді вони лише виконують роль каналу передачі коштів вкладника підприємству. Керівники пенсійного фонду можуть спокуситися на вкладення активів пенсійного фонду у свої власні підприємства, чи у підприємства своїх родичів, замість того, щоб інвестувати їх розважливо. Оскільки виплата пенсій передбачена через багато років після створення пенсійного фонду, втрати внаслідок шахрайства і невдалих капіталовкладень будуть виявлені через 20-25 років, що є додатковим захистом від викриття для шахраїв і некомпетентних керівників фонду.

Складність введення накопичувальної системи із залученням недержавних інститутів пенсійного забезпечення в Україні обумовлена значною недовірою з боку громадян до таких інститутів, побоюваннями втратити свої заощадження. Зрозуміло, що ці настрої не можна ігнорувати з огляду на значні втрати населенням власних грошових вкладів та фінансові скандали, пов'язані з трастами, псевдопенсійними фондами та збанкрутілими банками. З огляду на це, у законопроекті „Про недержавне пенсійне забезпечення” окреслено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їхніми активами. Крім цього, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їхнього персоналу), що здійснюватимуть управління пенсійними активами, адміністративне управління пенсійними фондами, надання агентських послуг у цій сфері. Окремо визначено вимоги до банківських установ-зберігачів та положення щодо їхніх функцій і відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень. Встановлено також вимоги до складу пенсійних активів, напрямів, ринків та диверсифікації їхнього інвестування, передбачено суворий державний нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення.