Пенсионная система Украины

Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах забезпечують покриття видаткової частини бюджету в міру надходження коштів. У разі їх браку для забезпечення своєчасної виплати пенсій і грошової допомоги в необхідних сумах головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі проводять перерозподіл коштів: з регіону-донора вилучається перевищення доходів над видатками, а дотаційному регіону надається фінансова допомога. Аналітичний перерозподіл коштів проводиться також у цілому по Україні між головними управліннями Фонду.

 

1.3. Досвід зарубіжних країн пенсійного забезпечення громадян

 

80-90 роки XX століття відзначилися масовим реформуванням світових пенсійних систем. Основний принцип реформ пролягав у переході від солідарних, перерозподільних пенсійних систем до накопичувальних, коли громадяни несуть персональну відповідальність за своє майбутнє пенсійне забезпечення. За підрахунками спеціалістів, у світі існує близько 268 різних пенсійних систем, у яких тим чи іншим чином поєднуються солідарна та накопичувальна моделі.

Головна причина необхідності пенсійних реформ - старіння населення, яке є результатом зниження народжуваності та збільшенням середньої тривалості життя. За даними демографічних прогнозів, демографічна ситуація буде дедалі погіршуватись і через декілька десятиліть досягне свого піку [12, с. 17].

Реформування системи  пенсійного забезпечення в країнах світу відбувається за різними схемами залежно від економічних умов, наявних політичних структур, особливостей розподілу відповідальності між державою і приватним сектором, історичного розвитку країни.

Як правило, розвинуті  країни реформують свої пенсійні системи не радикально. Лише Швеція, Швейцарія та Великобританія провели відносно значні реформи шляхом запровадження додаткового компоненту накопичувальної схеми. Натомість в країнах з перехідною економікою, зокрема, в Хорватії, Угорщині, Польщі, Латвії, обов'язкова накопичувальна схема с основою пенсійної системи. У таблиці 1.1 наведені дані про існуючі пенсійні системи, які різною мірою використовують три рівня пенсійної системи: обов'язкову перерозподільну (солідарну), обов'язкову накопичувальну та додаткову добровільну системи.

Модель пенсійної системи США ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. Ця модель функціонує в деяких країнах Латинської Америки, а також у Португалії.

Таблиця 1.1

Зарубіжні пенсійні системи [12, с. 18]

Країна	Населення, млн. чол.	Активи ПФ, млрд. дол.	Перший рівень	Другий рівень	Третій рівень	Частка ВВП  на фінансування, 2000 р.	Прогнозна частка ВВП на фінансування, 2050 р.
Великобританія	69,3	1445	С	Д	П	5,1	3,9
Данія	5,3	166	Д	Д	С	10,23	13,2
Швеція	8,9	226	Д	С	Д	9,0	10,0
Німеччина	82,0	289	Д	С	С	10,3	14,6
Данія	59,0	95	Д	С	С	Немає даних

Д – домінуючий;  П – проміжний;  С – порівняно слабкий

У США функціонують як державні, так  і приватні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну функцію. Більш того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку. Загальна схема пенсійного забезпечення в США представлена на рисунку 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура пенсійного забезпечення в США [8, с. 102]

 

Громадяни мають право  самостійно обирати пенсійні плани: чи з фіксованими виплатами, чи з фіксованими внесками. Майже 50% американців охоплено приватним пенсійним страхуванням. Третина з них користується системою з фіксованими виплатами, третина – системою з фіксованими внесками, третина – поєднує дві системи. Приватна пенсійна система більш вигідна для осіб з високими заробітками. Для низькооплачуваних працівників основним джерелом є державна пенсійна система.

Фінансовий стан державної  перерозподільної системи в США, як і в більшості країн світу, дедалі погіршується, оскільки перерозподільна  система є саморуйнівною. Вона сформувалася за найбільш сприятливих демографічних умов. Однак скорочення народжуваності, підвищення тривалості пенсійного віку призвело до старіння населення, а відтак, і до зниження ефективності перерозподільної системи [12, с. 18].

Модель пенсійної системи Німеччини. Ця модель, характерна також для Австрії, Італії, Франції і більшості інших країн Західної Європи. Система надання захисту у старості в Німеччині характеризується як „система трьох рівнів”. У цілому, основні ланки системи пенсійного забезпечення в Німеччині представлені на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Структура пенсійного забезпечення в Німеччині [8, с. 100]

 

Перший рівень являє  собою інтеграцію 4-х окремих обов'язкових  систем, які включають:

• обов'язкове пенсійне страхування для робітників і службовців, а також для деяких категорій самозайнятого населення;
• пенсійне забезпечення чиновників;
• допомога по старості для фермерів та членів їхніх сімей;
• пенсійне забезпечення за професійними групами (лікарі, адвокати, архітектори тощо).

Страхові внески до першого рівня складають 19,2%. Особи, що працюють за наймом, сплачують половину цього внеску. Рівень пенсійних виплат становить приблизно 70% від „чистої” середньої заробітної плати. Таким чином, участь тільки в першому рівні пенсійної системи дає можливість забезпечити достатній рівень життя в старості.

Накопичення коштів (другий рівень) здійснюється шляхом створення  забалансових рахунків підприємств, з  яких згодом виплачуються пенсії. Фактично пенсії виплачуються самими роботодавцями  з оборотного капіталу підприємства. Така пенсійна схема є вигідною як для підприємств, так і для держави, оскільки кошти, накопичені на позабалансовому рахунку, не оподатковуються і можуть інвестуватись підприємством у свій бізнес. З іншого боку, державі немає необхідності здійснювати додаткове пенсійне забезпечення.

Однак негативним моментом такої форми пенсійного страхування є те, що збільшується ризик для пенсіонерів, оскільки в разі банкрутства підприємства вони можуть втратити накопичені кошти. Натомість окремий пенсійний фонд може диверсифікувати ризики шляхом інвестування коштів в державні цінні папери, облігації місцевих органів влади та надійні компанії. З метою зменшення ступеня ризику в Німеччині створено спеціальний орган, який є гарантом на випадок банкрутства підприємства. Фінансується цей орган підприємствами, які здійснюють позабалансове фінансування пенсійних програм.

І, нарешті, третій рівень пенсійного забезпечення здійснюється через створення приватного капіталу шляхом 12_2004, с. 19].

У Великобританії поширені індивідуальні пенсійні програми, які характеризуються здійсненням громадянами індивідуальних накопичень через установи банків чи страхові компанії. Хоча індивідуальні пенсійні програми мають добровільний характер, участь у них стає обов'язковою у разі відмови від державних додаткових програм чи програм компаній.

Програми компаній у Великобританії ідентичні американським приватним накопичувальним програмам. Накопичення коштів здійснюється через спеціальні пенсійні фонди, які створюються компаніями. З цього приводу існує таке поняття як англо-американський тип пенсійного страхування. Накопичені кошти інвестуються у різні напрямки для забезпечення інвестиційного доходу.

Держава стимулює громадян до участі у недержавній системі пенсійного страхування. Так, для осіб, яким більше 30 років, передбачена знижка на внесок за умови участі в приватній системі. І навпаки, якщо вони залишаються в державній системі, розмір внеску збільшується.

Через спеціальні пенсійні фонди здійснюються фіксовані виплати. Індивідуальні пенсійні програми передбачають фіксовані внески. Стимулювання участі в індивідуальних пенсійних програмах розпочалося у Великобританії ще з 1988 року. При цьому виявилося, що найбільш ефективною є участь в індивідуальних пенсійних програмах, які мають обов'язковий характер [12, с. 18].

Чилійська пенсійна реформа була здійснена в 1981 році. Суть реформи полягала в приватизації пенсійної системи. Нова пенсійна система є накопичувальною. Її фінансування здійснюється шляхом справляння 10% пенсійних внесків. Держава практично відсторонилась від участі в пенсійному забезпеченні громадян. Її функція полягає в тому, щоб гарантувати виплати із перерозподільної системи. Свій борг перед учасниками перерозподільної системи держана оформила у вигляді довгострокових облігацій. Ці облігації щорічно дають 4% і повністю викуповуються державою при виході застрахованої особи на пенсію.

Накопичувальна система  не є додатком до перерозподільної, а являє собою фінансову основу пенсійного забезпечення громадян. Уряд зобов'язує кожного, хто отримує заробітну плату, сплачувати 10% до будь-якого пенсійного фонду. До реформи пенсійні внески складали 19%.

Застрахована особа  може здійснювати добровільні платежі до накопичувальної системи з тим, щоб вийти на пенсію раніше встановленого пенсійного віку. В Чилі він складає 65 років, для чоловіків і 60 років для жінок. У цьому випадку встановлюється більш високий рівень внесків [13, с. 16].

На відміну від латиноамериканських реформ, де основну роль відіграє накопичувальна система, та більшості промислово розвинутих країн, де збережено солідарну складову як обов'язкову в системі пенсійного страхування, країни Східної Європи обрали переважно змішану систему, яка поєднує в собі переваги солідарності поколінь з перевагами обов'язкових довгострокових накопичень.

Перетворення в пенсійній системі Угорщини розпочалися у 1998 році. Існуюча на той час перерозподілиш система була осучаснена наступним чином. До 2009 року вік виходу на пенсію буде збільшено і встановлено на рівні 62 років як для чоловіків, так і для жінок. Угорський уряд намагається звести до мінімуму право дострокового виходу на пенсію. Учасникам перерозподільної системи надане право справляти додаткові добровільні внески до фондів, які існують з 1993 року. При цьому в перерозподільну систему працедавці сплачують 24% від фонду оплати праці із поступовим зниженням до 22%. Працівники сплачують до цієї системи 1%. Нова пенсійна система передбачає, крім 1%, сплату працівниками 6% з поступовим збільшенням до 9% до накопичувальної системи.

Угорці можуть самостійно обирати варіант отримання пенсії накопичувального типу:

• довічна виплата без надання права успадковувати кошти;
• рента протягом обумовленого терміну з правом успадкування коштів у разі смерті пенсіонера до закінчення цього терміну;
• довічна пенсія з одночасно обумовленим терміном, протягом якого можна успадковувати кошти у разі смерті пенсіонера;
• пенсія, яка виплачується до кінця життя не тільки пенсіонера, але й осіб, які знаходяться на його утриманні.

Угорщина – одна з перших країн Східної Європи запровадила багаторівневу систему пенсійного забезпечення. Найбільший інтерес викликає додаткова добровільна система, оскільки вона вже діяла на момент запровадження пенсійної реформи і стала суттєвою базою для введення накопичувальної схеми.

Латвійський уряд також пішов шляхом створення багаторівневої пенсійної системи. Відмінною рисою латвійської реформи є те, що значну увагу було приділено реформуванню солідарної системи. Її основу складає віртуальний фонд із визначеним розміром внесків. Фонд вважається віртуальним, оскільки кошти існують тільки номінально, а по факту вже сплачені сьогоднішнім пенсіонерам. Розмір пенсійних виплат із солідарної системи залежить від розміру віртуального фонду та відповідного доходу на капітал і визначається шляхом ділення накопиченого капіталу на середню очікувану тривалість життя. Таким чином, розмір пенсії великою мірою залежить від часу виходу на пенсію, що створює стимул до тривалої трудової діяльності. Таким чином, латвійська солідарна система дещо аналогічна до накопичувальної, незважаючи на те, що 13_2005, с. 17].

Країни, які давно розпочали  реформування своїх пенсійних систем, мали багато варіантів стратегій  здійснення такого реформування. Однак на той час не було можливості передбачити довгострокові проблеми соціально-економічного характеру. З огляду на це, держави, які недавно розпочали здійснювати реформу пенсійної системи, у т. ч. й Україна, мають перевагу щодо можливості врахування досвіду тих, хто пройшов шлях спроб і помилок.

 

Розділ 2. Характеристика системи пенсійного забезпечення України

2.1. Становлення та розвиток системи  пенсійного забезпечення, пенсійна  реформа та її сутність

 

Пенсійна система в  сучасному суспільстві відіграє значну соціальну та економічну роль, тому що її надійність є запорукою соціальної та економічної стабільності. Через те що пенсійні системи в багатьох країнах світу не забезпечують виконання свого завдання, йде активна робота щодо розв'язання проблем реформування систем фінансового забезпечення людей похилого віку.

В Україні історично  склалася однорівнева схема пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає  фінансування пенсій працівників, які  завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.

Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном „старіння нації”. Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде „утримувати” відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35% [11, с. 65].