Методичні засади управління державним боргом

1)     бути уповноваженим агентом Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національного банку України в питаннях управління державним боргом України;

2)     здійснювати ризик-менеджмент державних запозичень (управління кредитним ризиком, ризиком ліквідності, операційним та ін.) виходячи з принципу мінімізації ризиків за комплексом відповідних показників;

3)     формувати концепцію національної боргової політики;

4)     подавати пропозиції Міністерству фінансів України, Національному банку України та Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення нормативно-правової бази України управління державним кредитом;

5)     здійснювати аналіз боргового портфеля України;

6)     виступати організатором проведення аукціонів із продажу безнадійних боргів перед державою;

7)     здійснювати моніторинг як національних, так і зовнішніх фінансових ринків, проводить власні дослідження, публікує регулярні звіти, інформує про результати досліджень;

8)     інформувати Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України про факти перевищення лімітів запозичення органами місцевого самоврядування;

9)     готувати проект постанови щодо видачі державних гарантій до затвердження в Кабінеті Міністрів України, після проведення оцінки відповідного проекту та підтвердження його доцільності;

10)   інші функції з управління державним кредитом, виконання яких не буде суперечити законодавству України.

Інституційна підсистема найбільш тісно взаємодіє з правовою підсистемою, що є юридичною основою для функціонування інститутів, які забезпечують процес залучення коштів і управління державним кредитом.

Усю правову базу, яка забезпечує дієздатність системи управління державним кредитом в Україні, можна умовно поділити на такі групи :

1.    Група законодавчо-правових актів, які визначають загальні тенденції формування державної заборгованості, її критичні розміри відповідно до економічного розвитку країни.

2.   Закони, постанови, які регулюють сутність, структуру, порядок, умови, строки, види, прибутковість, емісію державних внутрішніх боргових зобов’язань, тобто визначають порядок формування і функціонування ринку внутрішніх боргових зобов’язань.

3.    Правові акти, які регулюють питання залучення кредитних ресурсів із зовнішніх фінансових ринків для стимулювання і розвитку виробничо-господарської діяльності, що надаються суб’єктам господарювання під гарантію Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів та Національного банку України.

4.    Правові акти, що регулюють обіг зовнішніх боргових зобов’язань, а також правові акти, які визначають і регулюють питання отримання кредитних ресурсів зі світового ринку позикових капіталів для фінансування державних програм. Значна частина правової бази, яка стосується цієї проблеми, охоплює безпосередньо угоди між урядами іноземних держав, міжнародними фінансово-кредитними інституціями та Україною щодо надання позик. Ця складова містить правову базу, яка регулює питання, пов’язані з отриманням, використанням ресурсів, сплатою доходів та погашенням заборгованості, і визначається відповідно до законодавчої бази країни-кредитора.

Створення спеціального Агентства з управління державного боргу, яке наразі активно пропонується, та прийняття Закону України «Про державний борг» сприятиме зростанню ефективності реалізації фінансової політики держави у контексті інноваційно-інвестиційного розвитку її економіки.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Методичні засади управління державним боргом

1. Боргова безпека держави та основні боргові індикатори.

Проблеми боргової безпеки широко розглядаються як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Серед українських науковців, які здійснили ґрунтовні дослідження питань боргової безпеки України та провели аналіз її стану на основі відповідних індикаторів, варто відзначити О. Барановського, В. Козюка, Н. Кравчук, С. Марченко, О. Царука .

Фінансова безпека містить такі складові: бюджетна безпека, валютна безпека, грошово-кредитна безпека, боргова безпека, безпека страхового ринку, безпека фондового ринку.

Згідно із Законом України "Про основи національної безпеки України", боргова безпека – це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи .

Розглядаючи заборгованість держави як загрозу фінансової безпеки, необхідно розмежовувати вплив як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості. Саме врахування цих боргів як елементів економічної системи і дає підстави вводити і розглядати таку категорію, як «боргова безпека».

До основних факторів, що впливають на рівень боргової безпеки, належать:

1) стан  нормативно-правової бази, що регламентує  формування державного боргу  і використання запозичених коштів;

2) загальний  обсяг, структура боргових зобов'язань, динаміка державного боргу;

3) перелік  наявних і потенційно можливих  боргових інструментів, а також  фактичні пропорції між ними  і можливість диверсифікації  ринку державних цінних паперів;

4) офіційний валютний курс і  темпи зростання ВВП;

5) існуюча система управління державним  боргом .

Державний борг є складовою державних фінансів. Це загальна сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх). Державний зовнішній борг класифікується по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і не інвестиційні позики); за умовами надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості; по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами) .

У практиці не має єдиного підходу щодо використання індикаторів боргової безпеки. Нормативним у світовій практиці вважається рівень  зовнішнього боргу, що не перевищує 60% ВВП, відповідно до методики Світового банку – 50 % від ВВП, О. Барановський  рекомендує граничне значення 25%, а А. Ілларіонов – 30% .

Для оцінки параметрів боргової безпеки світова практика використовує близько двох десятків показників-індикаторів. Такий широкий діапазон індикаторів зумовлений розмаїттям методологій, що застосовуються для їх розрахунку, а також специфікою розрахунку та застосуванням певних макроекономічних показників кожною державою, видом заборгованості й джерелами її погашення.

З аналітичною метою показники-індикатори обмежують пороговими або граничними значеннями оптимальності державного боргу, оскільки до конкретних меж ситуація із впливом боргу на економіку і стан фінансово-кредитної сфери країни в цілому можуть перебувати під контролем держави, а вихід за межі веде до створення й поглиблення кризових явищ у країні.

Наукові видання пропонують різні точки зору щодо граничної межі боргових індикаторів, і тому такі індикатори не треба сприймати як догму. Для країн, які відрізняються темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні. Світовий банк, наприклад, оцінюючи рівень зовнішньої заборгованості, здійснює ранжування країн відповідно до середньодушових показників ВВП (див. табл. 3.1)

 

 

Таблиця 3.1Класифікація держав за рівнем зовнішньої заборгованості (за методологією Світового банку)

 

Рівень заборгованості   Рівень доходу	PV/XGS>220% PV/GNP>80%	132%<PV/XGS<220% 48%<PV/GNP<80%	PV/XGS<132% PV/GNP<48%
Низький рівень доходу (ВНП на душу населення менше $ 765)	Країни з низьким доходом і надмірним боргом SILICs (37 країн)	Країни з низьким доходом і помірним боргом MILICs (12 країн)	Країни з низьким доходом і невеликим боргом LILICs (11 країн)
Середній рівень доходу (ВНП на душу населення $ 765-9 386)	Країни з середнім доходом і надмірним боргом SIMICs (12 країн)	Країни з середнім доходом і помірним боргом MIMICs (19 країн)	Країни з середнім доходом і невеликим боргом LIMICs (43 країни)

 

Вважається також, що у стабільних умовах країна може й далі збільшувати державний борг, якщо стійкий середній темп приросту її експорту перевищує середній рівень позикового відсотка, а борг з експорту невеликий, і особливо, коли ефективність використання позичених коштів більша від рівня відсоткової ставки за цими позиками.

Оцінюючи рівень боргового тягаря в державі, доцільно, з точки зору методології, чітко розмежовувати два поняття:

• платоспроможність у широкому розумінні (або загальна платоспроможність);

•     платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквідності).

Перший термін, згідно загальноприйнятої у світі концепції, означає здатність країни-боржника залучати іноземні позичкові ресурси і обслуговувати свій зовнішній борг, не порушуючи при цьому нормальний хід відтворювального процесу, і передбачає підтримку певних стабільних темпів економічного зростання. Для характеристики загальної платоспроможності країн в міжнародній практиці використовуються ті показники, які порівнюють обсяг зовнішнього боргу з основними параметрами відтворювального процесу (динаміка ВВП, норма нагромаджень, капіталовіддача та інші). Трактування платоспроможності у вузькому розумінні, як стану ліквідності, передбачає наявність у країни в даний момент чи період часу певної суми міжнародних платіжних засобів, достатньої для погашення поточних боргових зобов'язань.

Оцінка ліквідності, таким чином, базується на порівнянні розмірів поточних (прогнозованих) платежів за зовнішнім боргом з наявними (прогнозованими) обсягами ліквідних ресурсів (експортна виручка, золотовалютні резерви, резервна позиція в МВФ, та інші).

Для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель, яка визначає такі основні боргові індикатори:

Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг, що демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу;

Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП - показує загальний рівень боргової складової економіки;

Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг - коефіцієнт обслуговування боргу, який показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу;

Відношення відсоткових платежів до ВНП, що визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу;

Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг - визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу;

Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу, що показує чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу;

Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг - відображає запас фінансової міцності держави;

Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу, що показує, яку частку становить короткотерміновий борг у загальній сумі зовнішнього боргу;

Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу - відображає питому частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу, або, свого роду, залежність держави від фінансування цими організаціями.

Світовий банк розробив також нову методологію, яка використовується з 1994 року для оцінки загальної платоспроможності країн-дебіторів та їх класифікації за рівнем заборгованості. Згідно нової методології, рівень заборгованості держави визначають за такими двома індикаторами дебіторської заборгованості:

• співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування заборгованості до ВНП;

•     співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування боргу до експорту.

Згідно з методикою Світового банку, якщо хоча б один із цих двох індикаторів перевищує критичний рівень - 80% (поточної вартості погашення заборгованості до ВНП) або 220% (поточної вартості погашення заборгованості до експорту), то країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю. У випадку, коли критичного рівня не досягнуто, але співвідношення складає 3/5 критичного показника (тобто 48% поточної вартості погашення заборгованості до ВНП і 132% поточної вартості погашення заборгованості до експорту), країна відноситься до категорій країн з помірною заборгованістю. Якщо ж обидва співвідношення менші за 1/5 критичного значення, рівень заборгованості країни вважається низьким.