Методи одержання аудиторських доказів

 

 

 

За відношенням до об´єктів аудиту докази можуть поділятися на прямі  та непрямі. Прямі докази можна отримати безпосередньо з первинних документів, робочих файлів даних, інших матеріальних свідчень, що стосуються об´єкта дослідження. Прямі докази є найвагомішими чинниками для прийняття рішення аудитором з того чи іншого питання. Приоцінці непрямих доказів визначають взаємозв´язок факторів, які взаємно стверджують прямі докази. Тому для складання попередніх висновків про кожний об´єкт аудиту доцільно застосовувати єдиний комплексний підхід до оцінки сукупності прмих і непрямих доказів, використовуючи аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, логічні прийоми тощо.

Відповідно до поділу аудиторського  процесу на основі стадії, аудиторські  докази можуть належати до початкової, дослідної, та завершальної стадій. Докази, отримані на початковій стадії, мають привентивний(попередній) характер і часто є непрямими. Наприклад, зібрані в процесі планування аудиторські докази, що засвідчають рівень ефективності внутрішнього контролю, можуть лише непрямо підтверджувати фактичний стан основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та інших об´єктів аудиту.

Докази, отримані на дослідній стадії в процесі перевірки об´єктів аудиту, становять основу для формування думки аудитора про ці об´єкти. Процедури отримання доказів повинні бути проведені в необхідний момент, охоплювати достатню кількість одиниць досліджуваних елементів, забезпечувати принципи репрезентативності та надійності підсумкової інформації.

Аудиторські докази, отримані на завешальній  стадії, являють собою результат  процедур, використаних для уточнення  спірних моментів, підтвердження деяких фактів, що не були з´ясовані своєчасно. Окрему категорію доказів завершальної стадії становлять результати процедур економічного аналізу. Ці докази є похідними(вторинними) за природою, але мають велику аналітичну цінність для узагальнення й оцінки матеріалів аудиторської перевірки.

Наступна ознака класифікації –  джерела отримання аудиторських доказів. За цією ознакою докази поділяються  на первинні і вторинні(похідні). До первинних доказів належать ті, що отримані з першоджерела (прибуткових і видаткових документів, актів інвентаризації каси, порівнювльних відомостей тощо). Вторинними доказами можуть бути свідчення повторного характеру(наприклад, наказ керівника про стягнення збитківз матеріально відповідальної особи).

За формою подання аудиторські  докази поділяють на матеріальні  та усні. Найцінніші матеріальні докази – документи, машинограми, інформація на магнітних та лазерних носіях, аудіо та відеозаписи, схеми, графіки тощо. Усна інформація, отримана від керівництва, працівників підприємства або третіх осіб, також може використовуватися як аудиторські докази, але за умови, що джерело інформації перевірене і надійне.Матеріальні аудиторські докази поділяють на такі, що зберігаються на паперових і технічних носіях інформації. Технічні носії, в свою чергу, також можна класифікувати за видами і способами відтворення інформації. За видами вони поділяються на магнітні, лазерні, оптичні та інші, а за способами відтворення інформації – звукові, візуальні та візуально-звукові.

Розглянута класифікація аудиторських доказів не остаточна. Серед ознак класифікації були вибрані найбільш суттєві та характерні особливості, що дають змогу найповніше реалізувати принцип системності у наукових і практичних дослідженнях з аудиту.

Важливим питанням є класифікація аудиторських доказів за ознакою використовуваних для їх отримання процедур. Одні вчені називають дві категорії доказів, які отримують внаслідок використання процедур документального і фактичного контролю. Інші виділяють значно більше категорій доказів, для отримання яких використовують певні адиторські процедури: фактичний контроль; підтвердження; опитування клієнта; арифметична точність; аналітичні процедури.

 

3. Джерела одержання аудиторських доказів

Якість доказів залежить від  їхніх джерел. У залежності від  змісту об´єкта контролю аудитор  вибирає відповідні джерела інформації, що дають повну характеристику досліджуваного об´єкта. Такими джерелами можуть служити:

1. Дані первинних документів, у  яких відбивається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів, чи представлені узагальнені дані про об´єкт контролю за визначений період часу.

2. Облікові регістри, де узагальнюється і накопичується інформація з відповідних первинних документів і звітів у розрізі їхнього економічного змісту.

3. Головна книга – регістр синтетичного обліку, де відбиваються залишки на початок і на кінець звітного періоду й обороти дебету і кредитувідповідних рахунків.

4. Бухгалтерська, податкова і  статистична звітності.

5. Плани, кошториси, калькуляції  і і розпорядницькі документи.

6. Матеріали перевірок і ревізій,  проведених державними податковими  інспекціями, органами державної  контрольно-ревізійної служби й інших органів управління.

7. Матеріали внутрішньогосподарського  контролю підприємства, у тому числі: за результатами раптових перевірок та інвентаризацій основних засобів, запасів, коштів, розрахунків й ін.

8. Дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю об´єктів аудиту.

9. Письмові й усні заяви працівників  підприємства й третіх осіб щодо змісту досліджуваних об´єктів.

10. Результати аналізу фінансово-господарської  діяльності економічного суб´єкта.

11. Зіствлення одних документів клієнта з іншими, а також зіставлення документів клієнта з документами третіх осіб.

12. Статутні документи, договори, накази й інші адміністративні  документи.

13. Звертання до керівництва за роз´ясненнями в усній і письмовій формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Методи одержання аудиторських доказів

Для того, щоб одержати аудиторські  докази в залежності від змісту об´єктів аудиту й умов їхнього дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням і інструкціям відповідних органів керування.

Доцільнітсь операції визначається її цілеспрямованістю на виконання задач, що стоять перед підприємством за умови дотримання законності.

Варто враховувати, що операція може бути законною, але не доцільною і навпаки.

Вірогідність господарської операції встановлюється при формальній і  арифметичній перевірках документів, тобто фактичної. Формальна перевірка документів полягає в тім, що аудитор повинен переконатися в реальності визначеного документа. Для цього рекомендується вибрати визначені записи в бухгалтерському обліку аж до того первинного документа, що повинее підтверджувати реальність і доцільність виконаня цієї операції.

Для одержання аудиторських доказів  застосовуєтьс наступні прийоми:

- зустрічна перевірка документальних даних. Ця перевірка дозволяє знайти випадки крадіжок, що вуалюються шляхом виправлення даних в окремих документах, складання нових, підроблених документів, і заміни ними дійсних, неправильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій чи не відображення їх у бухгалтерському обліку;

- взаємний контроль. Зіставлення  окремих документів шляхом вивчення  і зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в ряді документів  і відображають взаємозалежні операції;

- при наявності в аудитора  сигналів про крадіжку товарно-матеріальних  цінностей чи коштів, невиявленої  проведеними на підприємстві інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки, тобто перевірки руху зазначених цінностей. Це дозволяє виявити невраховані товарно-матеріальні цінності, наявні цінності(оприбуткування яких не підтверджено документами), відпустка цінностей, не зафіксованих у документах тощо.

У практиці аудиту широко затсосовуються такі прийоми документального контролю для одержання доказів, як техніко-економічні розрахунки і нормативна перевірка.

- техніко-економічні розрахунки  проводяться аудитором при одержанні  доказів про правильність окремих  показників бізнес-плану, правильність  складання кошторисів загальновиробничих  і загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання  матеріалів на обсяг виробництва продукції чи будівельних матеріалів, на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт, тощо;

- прийом нормативної перевірки  застосовується аудитором для  одержання доказів про виконання  визначеної задачі. Виявлені при  цьому відхилення підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їхнього виникнення і відповідальних за це посадових осіб. На основі отриманих даних аудитор дає оцінку показників і розробляє пропозиції, що дозволяють попередити надалі виникненння відхилень негативного характеру;

- простежування. Процедура, у ході якої аудитор перевіряє деякі первинні документи. Відображення даних первинних документів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію рахунків і переконується в тім, що відповідні господарські опетрації правильно чи неправильно записані в бухгалтерському обліку.

Простежування дозволяє визначити  нетипові статті і події відображені в документах клієнта. При визначеннні категорії операцій, у відношеннні яких варто застосовувати прийом чи процедуру простежування, аудитору рекомендується вивчити кредитові обороти по аналітичних рахунках, записаних у Головній книзі, звертаючи увагу на нетипові кореспонденції рахунків;

- підтвердження - це одержання інформації про реальність залишків на архунках обліку коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської і кредиторської заборгованості. Аудитор повинен одержати підтвердження в письмовій формі від незалежної(третьої) сторони.

У законі України „Про аудиторську  діяльність” зазначено, що аудитор  має право особисто перевіряти наявність  майна, коштів. Цінностей, а також жадати від керівництва суб´єкта проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції.

Як показує практика, перевагу аудитори надають документальному контролю:

Формальна перевірка дає можливість переконатися в заповненні всіх реквізитів документів, що забезпечують його юридичну чинність.

Арифметичний контроль підтверджує правильність кількісних вартісних показників, що містяться в документах.

По змісту. Перевірка зв´язана з оцінкою законності й істотності господарських операцій.

Аналіз. Основна ідея в тім, що відхилення від очікуваних чи відомих взаємозв´язків між показниками звітності, зміна тенденції показників може бути результатом помилки.

На анйбільш високому рівні логічного осмислення взаємозв´язку між фактами, показниками, документами базується зустрічна перевірка, оскільки з її допомогою можуть бути виявлені помилки й обман.

Аналітичні процедури. Це аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації, дослідження найважливіших фінансових і економічних показників економічного суб´єкта, що перевіряється, з метою виявлення незвичайних і невірно записаних у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з´ясування причин помилок і перекручувань.

По багатьом об´єктам аудитор повинен  встановити їх реальний стан. Це досягається  під час проведення аудиту за допомогою прийомів фактичного контролю, до яких відносяться: інвентаризація, контрольне обмірювання, експертна оцінка, обстеження на місці, контрольний запуск сировини і основних матеріолів у виробництво, перевірка якості сировини й основних матеріалів, тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, аудиторські докази збирають для для підтвердження логічної тези про достовірність(реальність) даних фінансової звітності та обліку. Для отриманні цих доказів можна використовувати різні прийоми аудиторського контролю.

Належну увагу аудитор повинен  приділяти перевірці правильності підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у регістр синтетичного обліку – Головну книгу, тому що на основі наявної в ній інформації складається фінансова звітність.

Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції, спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор установлює терміни і порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності. Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України „Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від 3 квітня 1993 р. №250 і „Положення про документальне забезпеченння записів у бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995р.№88, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р.№996-14(зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000р.№1707-3). Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000року. Відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998р.№1706, набрала чинності ціла низка положень(стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.