Теорія судових доказів

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

 

РОЗДІЛ 1. Теорія судових доказів як складова частина науки кримінального процесу………………………………………..……………………………………..3

1. Теоретичні аспекти доказового права……………………………….3
2. Поняття та розвиток теорії доказів……………………………….….7

 

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування теорії доказів………….…………………..13

2.1. Методологічні основи теорії доказів………………………………..13

2.2. Поняття судових доказів і засобів доказування…………………...14

 

РОЗДІЛ 3. Законодавче забезпечення теорії судових доказів……………….....18

3.1. Докази у новому кримінально-процесуальному законодавстві України……………………………………..……………………………….18

3.2. Історія і розвиток  теорії доказів в Україні………………..………..27

Висновки…………………………………………………………………..……..33

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………….………………………37

 

Вступ

Актуальність  теми. Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого дотримання законності, викорінення будь-яких порушень правопорядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд України намітив і виконує комплекс заходів з виконання зазначених завдань. Нині особлива увага приділяється удосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на стороні законності, захисту прав громадян та інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення  кримінальних справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної  діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування доказів  і їх процесуальних джерел по виявленню, дослідженню, збиранню, перевірці, закріпленню та оцінці, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Питання теорії судових доказів досліджували такі вчені, як С.С. Алексєєв, І.Л. Брауде, К.Г. Замятіна, О.С. Іоффе і деякі інші вчені.

Об’єкт: Правовідносини, стосовно теорії судових доказів

Предмет: Історія становлення та розвитку теорії судових доказів

Завдання  курсової роботи:

1. Дослідити теоретичні аспекти доказового права та теорії доказів

2. Розкрити практичне застосування теорії доказів, а саме її методологічні основи та основні поняття

3. Зясувати стан  законодавчого забезпечення теорії  докізав в Україні

4. Розглянути історію та розвиток теорії судових доказів

 Курсова робота складається з 36 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. Теорія судових  доказів як складова частина науки  кримінального процесу

1. Теоретичні аспекти доказового права

Доказове право  – це система правових норм, які  регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право впливає на досить специфічне коло суспільних відносин у сфері кримінального судочинства, які складаються в процесі виявлення, збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів. Ця обставина, як і деякі особливості застосованого тут методу кримінально-процесуального регулювання, лежить в основі виділення доказового права в підгалузь кримінально-процесуального права, що має свої специфічні інститути.

За своїм  змістом норми доказового права  можуть бути досить чітко розмежовані  на норми загальної й особливої  частини даної підгалузі права, пронизані, однак, єдністю правових цілей, що проявляється в організації відповідних суспільних відносин у напрямі пізнання об'єктивної істини по кожній кримінальній справі. Як істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази й на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказування й докази є основним змістом кримінального процесу.

Загальне поняття  доказування в кримінальному  процесі можна визначити таким чином: це — діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їхніх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обгрунтування або спростування.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які у своїй сукупності називаються доказовим правом. До системи норм доказового права входять:

а) насамперед норми, що регулюють предмет доказування  в кримінальній справі, поняття й  оцінку доказів і процесуальні джерела доказів;

б) норми —  принципи кримінального процесу;

в) норми, які  передбачають права й обов'язки суб'єктів  кримі-. кального процесу;

г) норми, які  регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;

д) норми, які  встановлюють підстави, а також порядок  прийняття та обгрунтування процесуальних рішень.

Доказове право  вивчається теорією доказів, що є  складовою частиною науки кримінального  процесу, причому не тільки в його статиці, а й у динаміці, в його історичному розвитку, в застосуванні на практиці як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах. Теорія доказів розробляє наукові рекомендації щодо розвитку доказового права та його застосування в судовій, слідчій, прокурорській та адвокатській практиці.

Сипання доказів  та їхніх процесуальних джерел - це врегульована КПК діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації.

Способами збирання доказів та їхніх джерел є слідчі та судові дії (допити обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії, зокрема одержання пояснень, витребування документів, вимога осіб та органів, які ведуть процес, про проведення ревізії, а також подання доказів (предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, будь-якими іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Перевірка доказів  та їхніх джерел передує їхній  оцінці та є необхідною передумовою останньої. Головна відмінність перевірки й оцінки полягає в тому, що перша здійснюється як за допомогою слідчих і судових дій, так і логічним шляхом, шляхом розумової діяльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю.

Метою перевірки доказів та їхніх джерел є визначення їх доброякісності, достовірності, повноти, законності засобів 'їх одержання.

Основні способи  їх перевірки — аналіз кожного  з них окремо, зіставлення з  іншими доказами та їхніми джерелами, а також провадження повторних або нових слідчих і судових дій.

Способами перевірки  є також оперативно-розшукові  заходи органів дізнання (але це — не процесуальний спосіб), застосування тактичних прийомів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, обвинувачених, авторів документів.

Оцінка доказів  та їхніх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожен крок осіб та органів, які ведуть процес, стосовно збирання і перевірки доказів та Їхніх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти процесуальне рішення — про притягнення особи як обвинуваченої, закриття справи, віддання обвинуваченого до суду, засудження чи виправдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудженого тощо. Оцінка доказів та їхніх джерел, таким чином, є необхідною передумовою прийняття (та обгрунтування) майже будь-якого рішення в справі.

Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є їхнє відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність.

Непрямі (побічні) докази не є гіршими, ніж прямі, але  користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, де кожний непрямий доказ був би наче кільцем нерозривного ланцюга.

Стосовно підозріння, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні й виправдувальні. Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих обставин. Виправдувальні ж докази свідчать, що події злочину не було або що дана особа до неї не причетна, або ж що є пом'якшуючі вину обставини. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.

За джерелом одержання відомостей про факти, за характером формування джерела доказів  останні та їхні джерела бувають  первинними й похідними. Первинні докази та їхні джерела ще називають першоджерелами. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа. Якщо ж свідок дає показання з чужих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що коли показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці ) особи мають бути допитані. Якщо джерело повідомлених свідком | даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом. Це ж стосується й показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів.

При провадженні  в кримінальній справі, як і в  будь-якій іншій сфері людського  пізнання, треба намагатися користуватися  першоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть , бути цінними засобами процесуального пізнання, корисними, зокрема, при перевірці повноти й правильності першоджерела, ! наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваченого, змісту оригіналу документа.

Розкриваючи закономірності розвитку доказового права та практики його застосування, теорія доказів вказує суб'єктам кримінального процесу шляхи правильного застосування відповідних норм при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

1.2. Поняття та розвиток теорії доказів

Доказове право  часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

Теорія доказів  являє собою частину науки  кримінального процесу, яка присвячена вивченню процесу доказування при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи.

Як і будь-яка  наукова теорія, вона має внутрішню  цілісність і відносну самостійність  у рамках відповідної науки. Дійсно, як доказування не може бути відокремлене від усього кримінального процесу в цілому, так і теорія доказів не може бути ізольована від науки кримінального процесу. Як частина і ціле вони органічно пов'язані між собою.

Термін „теорія  доказів” використовується вченими давно, часто і, як правило, у широкому розумінні. Але фактично, маються на увазі численні процесуальні аспекти, котрі так чи інакше пов’язані з доказами, доказуванням, а також окремі гносеологічні, психологічні і організаційні засади доказування.

Розвиток теорії доказів нерозривно пов'язаний з  розвитком загальних принципів  кримінального судочинства. Дослідження  конкретних проблем доказування  вимагає залучення матеріалу  з інших підгалузей науки кримінального  процесу. Наприклад, вивчення проблем участі обвинуваченого, потерпілого в доказуванні неможливе без аналізу процесуального статусу цих осіб, їхніх прав і обов'язків, вивчення питань збирання доказів особою, яка проводить дізнання, дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею), вимагає розгляду їх процесуальних функцій тощо, У той же час дослідження проблем, пов'язаних із гарантіями прав особи в процесі, може виявитися досить формальним, якщо воно буде відокремлене від розроблення питань доказування.

Уявляється, що наука кримінального процесу так само, як і інші галузеві юридичні науки, не є ані чисто теоретичною, ані чисто прикладною, а об'єднує в собі всі ці якості. Те, що правильно для всієї науки кримінального процесу, правильно й для її частини — теорії доказів. Найменування «теорія» означає тут тільки те, що поряд із описом різних явищ, які стосуються процесу доказування, дається також їх пояснення, розкривається їх сутність. Таке узагальнення, що пояснює значення, прийнято називати теоретичним.

У сучасній філософській і  логічній літературі вироблені певні критерії, яким повинна задовольняти будь-яка теорія.

Теорія доказів  у кримінальному процесі в  сучасному її вигляді відповідає цим основним вимогам.

Теорія доказів  описує дійсно існуючий нормативний  порядок доказування та його практичну  реалізацію, не обходячи стороною істотних труднощів, суперечностей, прогалин і тому подібних явищ у практиці. Це відповідає вимозі адекватності теорії своєму предмету, її інтерпретованості1. Як складова частина науки кримінально-процесуального права теорія доказів являє собою систему наукових положень, що мають досить широкий і багатогранний предмет дослідження . До числа її компонентів варто віднести, насамперед, доказове право як систему юридичних норм, що регулюють мету, зміст, порядок, межі й правові засоби збирання, дослідження, перевірки, закріплення й оцінки доказів, обґрунтованість і вмотивованість висновків правозастосовних органів у ході процесуального доказування. Однак було б неправильно обмежувати предмет цієї теорії тільки доказовим правом. Як і будь-яка теорія, що є логічним узагальненням досвіду суспільної практики, теорія доказів має своїм предметом також практичну діяльність, а точніше закономірності, які виявляються в процесі застосування норм доказового права суб'єктами кримінального судочинства.