Теорія судових доказів

Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного  джерела та носія. Перетворення інформації в самостійну субстанцію – це наївний ідеалізм. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими можу бути  ідентифіковане знаряддя. Але наприклад, у ході огляду місця події знайдено речовину, що швидко псується, яка містить сліди знаряддя вчиненого злочину. У даному разі інформація, отримана з допустимого джерела, переноситься на процесуальний носій, який забезпечує її збереженість та перенесення у просторі та часі, можливість використання в ході судового слідства у відкритому судовому розгляді. Доказ являє собою єдність фактичних даних та процесуального носія. [7;185]

У сучасній науці не має  єдиного погляду й на поняття  «джерела» доказів.

Одні вчені вважають, що фактичні дані, котрі містяться в чиїх-небудь показаннях (свідка, потерпілого тощо), висновках експертів, різних предметах і документах не можуть існувати окремо від цих джерел, інші заперечують таку думку.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України «Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами».

Дані, які отримано з  порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної сили та не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися в процесі доказування в кримінальній справі.

Основна суперечка на мою думку виникла тому, що не всі розмежовують поняття матеріальних джерел та процесуальних джерел доказів. [8;187]

Під джерелом розуміється  те, що дає початок будь-чому, під носієм – те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, переносу. Джерелом фактичних даних слід вважати такі не заборонені законом (з причини недоброякісності) джерела інформації, від яких може надходити (потенційні джерела) або надходить (реальні джерела) доказова інформація (фактичні дані). Джерело будь-якого явища, у тому числі і доказів, не може бути одночасно і формою цього явища. Джерело повинно бути поза цим явищем.

Будучи здатними не тільки давати імпульс інформації, а й  переносити її в просторі та часі, фіксувати її, вони виступають і як носії доказової інформації.

Джерелом фактичних  даних можуть виступати й об’єкти, які не можуть бути самі збережені  та слугувати засобом збереження інформації про злочин. В доказуванні  використовується цілий арсенал похідних доказів, які являють собою ніщо інше, як єдність фактичних даних та їх носіїв.

Зміст доказів – фактичні дані, отримані з належних джерел, а  їх матеріальною основою слугує вже  не саме джерело, а штучно створений  відповідний процесуальний носій.

Джерела фактичних даних, які становлять інтерес для процесу  доказування, не завжди утворюють нерозривну єдність з інформацією, що виходить з них. [5;232]

Єдність змісту та форми  в доказі можлива як єдність фактичних  даних та їх процесуальних носіїв. Останні виступають як невід’ємний атрибут самого доказування.

Процесуальними носіями  фактичних даних є об’єкти, які можуть служити засобом фіксації, збереження та перенесення доказової інформації в просторі та часі разом з тим – джерелом інформації у справі для суб’єктів кримінального процесу та його учасників на будь-яких стадіях процесу.

Доказ являє собою  єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв.

Разом з тим, у поняття  доказу вкладається більший зміст, ніж у поняття «фактичні дані»  або «сліди злочину».

Сліди злочину, зокрема, так як і інформація взагалі є  лише гносеологічною  першоосновою доказів. Безпосередньому використанні їх у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосуванням до такого використання, перетворення «речі в собі» в «річ для всіх».

У пристосуванні слідів злочину та інших фактичних даних  до використання у доказуванні можна  виділити, спрямовану на одержання, закріплення  та збереження фактичних даних  та процесуально-засвідчувальну форму даної діяльності, яка покликана забезпечити достовірність одержаних фактичних даних та їх перевірність на предмет встановлення законності одержання.

У процесі такої діяльності фактичні дані отримують статус доказів. [6;135]

На завершення даного дослідження варто відмітити, що поняття «доказів» в теорії кримінального процесу України  знаходиться на доволі таки високому рівні розвитку у порівнянні із закордонною теорією, але як відомо нічого не стоїть на місці та нічого не буває ідеального, тобто не потрібно зупинятися на досягнутому, потрібно вдосконалювати та вдосконалювати теорію кримінального процесу і як результат і практику її застосування. Проте, варто вивчати переваги закордонної теорії доказів та використовувати в подальшому при досліджені такого важливого поняття в теорії кримінального процесу як «доказ».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – Харків, «Фоліо», 2008. – 47 с.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України : від 13 квітня 2012 р. N 4651-VI / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2012. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань).
3. Кримінальний процес України: Підручник / Є. Г. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
4. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
5. Ляш А. О. Кримінальний процес (Особлива частина): Навчальний посібник для дистанційного навчання. – К.: Університет «Україна», 2006. – 470 с.
6. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальних справах: Навчальний посібник. Острог. 2001. – 265 с.
7. Попелюшко В.О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія. – К. Прецедент. 2005. – 228 с.
8. Стахівський С.М. Показання свідків як джерела доказів в кримінальному процесі. К. 2001. – 295 с.           
9. В.М. Тертишник «Кримінально-процесуальне право України». К. «А.С.К.». 2003. – 450 с.
10. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К., 1980. – 155 с. 
11. Козинець І. Щодо доцільності  збереження принципу з'ясування істини у кримінальному процесі України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 5.
12. Мотовиловкер Я.О. Установление истины в советском уголовном процессе. – Ярославль, 1974. – 71 с.
13. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів, 1978. – 110 с. 
14. Орлов Ю.К. Проблемы истины в уголовном процессе // Государство и право. – 2007. – №3. – С.50-56.
15. Павлишин А. Вплив процесуальної форми на встановлення істини у кримінальних справах // Вісник прокуратури –2011. – №4. – С.75-82.
16. Погорецький М. А. Ймовірність та достовірність у кримінально-процесуальному пізнанні // Держава та регіони. Серія: Право. – 2004.– №1.
17. Стратонов Василь. Інформаційні основи пізнавальної діяльності слідчого // Вісник прокуратури. – 2009. – №8. – С.79.
18. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. – М., 1955. – 384 с.
19. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина.   – М., 1973. – 735 с.
20. Чучукало О. Встановлення істини як мета доказування // Право України. – 2006. – №1. – С.57.