Формування і регулювання фінансових інвестицій

 

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповід­ною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробниц­тво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові мож­ливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризи­ком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

 

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місце­вому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок прид­бання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

 

Такий спосіб інвестування використовується переважно в про­цесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

 

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвесту­вання вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержан­ня очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпе­чує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні по­слуги тощо.

 

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення сту­пеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємства, організації). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішен­ня про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До та­ких ознак належать:

 

характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

 

доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого се­редовища;

 

наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили,

 

її реальна вартість і продуктивність;

 

ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвес­торів);

 

можливість репатріації капіталу (передовсім наявність зако­нодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і при­бутку);

 

стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріори­тетною, особливо для динамічних галузей — виробництва комп'­ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);

 

торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

 

міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

 

наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

 

політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найваж­ливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інве­стування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризи­кувати своїми капіталами в нестабільному політичному середо­вищі;

 

сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

 

достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

 

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 року їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 року — приблизно 80%. При цьому в промисловості Украї­ни вона знизилася з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 раза — у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 раза — у ма­шинобудування і металообробку (з 17, 3 до 10,0%). Водночас об­сяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в охорону здоров'я — у понад 50 разів.

 

Державне регулювання та ефективність залучення інозем­них інвестицій. Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991— 1996 років Верховною Радою, і декретом Кабіне­ту Міністрів України.

 

Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» 1991 р. передбачає, що:

 

а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

 

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком ви­падків стихійного лиха;

 

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отри­маних на законних підставах.

 

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом Ук­раїни «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом перед­бачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають на­ціоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іно­земними інвестиціями.

 

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підста­вах. У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інве­стицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства.

 

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.) визначає: пріоритетні сфери для іно­земного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах.

 

До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетич­ний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, лег­ку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.

 

Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:

 

а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;

 

б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних тех­нологій;

 

в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне викорис­тання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспожи­вання на одиницю продукції;

 

г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

 

 

 

Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах на­даються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та аг­регати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.

 

Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту інозем­них інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвестора­ми в Україні можуть бути:

 

1) юридичні  особи, створені відповідно до  законодавства інших країн;

 

2) фізичні  особи — іноземці, які не мають  постійного місця проживання  в Україні;

 

3) іноземні  держави, міжнародні урядові та  неурядові організації;

 

4) інші  іноземні суб'єкти інвестиційної  діяльності.

 

В окремому розділі викладено засади функціонування інозем­них інвесторів за концесійними договорами (контрактами), регла­ментовано порядок виробничої кооперації, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної діяльності.

 

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвес­тора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкла­дання митом.

 

Для всіх іноземних інвесторів на території України встанов­люється національний режим інвестиційної та іншої господарсь­кої діяльності.

 

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебі­льшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни — одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення влас­ного капіталу в те чи те місцеве підприємство.

 

Ефективність іноземних інвестицій характеризується пере­довсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одини­цю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (по­вернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники ре­ально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджу­ють ефективність іноземних інвестицій.

 

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизня­ними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми но­вих видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирі­шенню проблеми неплатежів тощо.

 

Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарсь­кої фірми «КрафтЯкобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн доларів СШАдовгострокових кредитів.

 

 

За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласни­ком освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фаб­риці «Україна» збільшився у 1,6 раза. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від елект­ромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регуляр­но вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за елек­троенергію для місцевих споживачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. 
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні. 
Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи. 
З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом.

Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств. 
Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.

Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне використання, визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.  
В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами.  
Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності). Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку. Коли ми говоримо про основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування. Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.  
У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини.  
При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищенні ефективності виробництва.  
Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що оборотні активи є однією з головних складових здійснення процесу виробництва. Їх ефективне і раціональне використання дозволить отримувати більший прибуток і бути лідером серед підприємств конкурентів.