Анализ банкротства предприятия

    ЗМІСТ 

ВСТУП .......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА  ПІДПРИЄМСТВА ......6

1.1. Характеристика  банкрутства ............................................................................6   

1.2. Державне  регулювання банкрутства в Україні .............................................10

1.3. Методи  оцінки платоспроможності та  фінансової стійкості підприємства.............................................................................................................18

1.4. Економіко-математична  модель діагностики банкрутства ...........................21

1.5. Характеристика  сучасних систем діагностики  банкрутства ..................,......24

1.6. Удосконалення  методів діагностики банкрутства .........................................30

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА СХИЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ДО БАНКРУТСТВА ................................................................34

2.1. Експрес-діагностика. Діагностика на підґрунті балансових моделей..........34

2.2. Оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу........45

2.3. Моделі Альтмана. Модель Лисса ....................................................................50

2.4. Модель  Таффлера. Модель Спрингейта ..........................................................53

2.5.  Російська R-модель ІДЕА ...............................................................................54

ВИСНОВКИ ..............................................................................................................56

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................58

ДОДАТКИ .................................................................................................................59 

    ВСТУП

    Сучасна світова фінансова криза, що розпочалася  в США, значно вплинула на українську промисловість, яка постраждала  найсильніше в СНД. За даними Держкомстату, обсяги промислового виробництва в  Україні у 2008 році різко скоротилися  на 4,5 % в порівнянні з 2007 роком. Спад обсягів промвиробництва по галузях  склав: видобувна промисловість  – 1,2 %, видобуток корисних копалин, окрім паливно-енергетичних – 2,3 %, видобуток  паливно-енергетичних корисних копалин  – 0,1 (зростання 2,4 %), як передає УНІАН . Спостерігався спад обробної і легкої промисловості. У Держкомстаті повідомили, що у вересні 2008 року в металургії і виробництві готових металевих виробів, порівняно з вереснем 2007 року, спад виробництва склав 17 %, у машинобудуванні зафіксовано спад на рівні 14,6 % (25 %) . Тому проблема запобігання кризовому стану підприємства шляхом розробки відповідної стратегії антикризового управління є досить актуальною і потребує значної уваги.

    Термін "криза" походить від грецького  слова "crisis", яке означає "вирок  з якого-небудь питання або рішення  в сумнівній ситуації". Проблематика антикризового управління розробляється  економістами багатьох країн. Відомі зарубіжні  дослідження теоретичних, методичних і практичних аспектів антикризового  управління як складової частини  загального менеджменту Е. Альтмена, У. Бівера, П. Друкера, Дж. М. Кейнса, Я. Корнаї, М. Портера, Т. Пітерса, Д. Речмена, П. Самуельсона, Р. Солоу, Дж. Ю. Стігліца, Дж. Сакса, М. Фрідмана, Дж. Ван Хорна, Дж. Форрестера, Й. Шумпетера, П. Уотермена.  Серед досліджень вітчизняних  учених проблеми антикризового управління висвітлені в роботах В.П. Александрової, О.М. Алимова, О.І. Ашомі, С.С. Аптекаря, І.О. Бланк, В.М. Гейця, Б.В. Грубського, Л.В. Дікань, З.П. Коровіної, І.І. Лукінова, А.А. Пересади, А.М. Поддєрьогіна, Г.О. П'ятаченка, О.А. Слюсаренко, О.О. Терещенка, А.М. Федорищевої, В. Федоровського, В.М. Федосова, Г.О. Швиданенко, В.Я. Шевчука, А.Д. Чернявського, М.Г. Чумаченка та ін.. Єдиного спільного визначення кризи у всесвітньо відомих економістів не існує. Економічна криза представляє собою певну ситуацію, яка складається з великої кількості фінансово-економічних проблем, а ресурсів для їх розв'язання у менеджерів обмежена кількість. Діяльність підприємства за таких умов знаходиться під загрозою та легко може опинитися у кризовому стані. На думку М.К. Колісника, кризовий стан підприємства – незапланований, небажаний процес, який може перешкодити або навіть унеможливити функціонування підприємства, а також пошук нових механізмів і напрямків управління. У сучасній теорії економічна криза розглядається також як об'єктивно необхідний процес, що дає поштовх для модернізації всієї фінансово-економічної діяльності підприємства. Банкрутство є «узагальнюючим» поняттям для характеристики неспроможності підприємства нормально функціонувати в сучасних ринкових відносинах.

     Світова практика банкрутства показує, що цей  процес болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, які випускають незатребувану продукцію, цілком виправдана. Використання процедури банкрутства  як прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого, який, власне, ініціює цю процедуру, є не українським ноу-хау тіньової приватизації, а одним із легітимних інструментів «вільного ринку». Щоправда, на Заході застосовувати такі схеми  стає дедалі складніше, а законодавство  Євросоюзу взагалі розцінює таку процедуру як практично неможливу, сприяючи фінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи  умови для «прозорого» переходу їх у руки інвестора-санатора. Україна  теж має законодавство про  банкрутство, але воно поки що не лише допускає «тіньову приватизацію», а  й ставить права кредитора  вище прав трудового колективу, інвестора, держави та підприємства-боржника. 

    Об’єктом  дослідження є ТОВ агрофірма «Киселі», приватної формі власності,  яка займає свою нішу в сільському господарстві.

    Предмет дослідження. В процесі пристосування до ринкових методів господарювання, що саме зараз і відбувається, Україна направляє основні свої зусилля на розв'язання макроекономічних проблем, у той час як мікроекономічним аспектам та економіці підприємства приділяється досить мало уваги. Саме перехід до ринкових методів господарювання вимагає здійснення належного контролю за фінансово-економічним станом суб'єктів господарювання з метою запобігання виникненню кризового стану підприємства.

     Метою даної роботи є дослідження основних методик діагностики банкрутства  підприємства та ідентифікація банкрутства  підприємства ТОВ «Киселі».

     Мета  роботи визначає її основні задачі. Розглянемо їх.:

1. Аналіз теоретичних основ банкрутства підприємства.
2. Дослідження іноземного досвіду діагностики банкрутства підприємства.
3. Аналіз предметної області.
4. Діагностика банкрутства предметної області.

    Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність підприємства, періодичні видання і підручники, нормативно-правові  акти, що регулюють господарські відносини  підприємств. 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ  БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА 

    1.1. Характеристика банкрутства

     Низка економічних проблем, притаманних  економіці, приводять до її нестабільності, збільшують значення та роль антикризового  управління підприємством. Антикризове  управління – це система управління підприємством, яка має комплексний  характер та спрямована на запобігання  або усунення несприятливих для  бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має  стратегічний характер та дозволяє усунути  тимчасові ускладнення, зберегти та помножити ринкові позиції за будь-яких обставин при опорі в  основному на власні ресурси.

     Антикризове управління включає два види управління: попереджуюче управління й кризове. Попереджуюче управління виникає при  появі "слабких" сигналів про кризові  ситуації й спрямоване на запобігання  розвитку кризи. Кризове управління здійснюється при наявності кризових ситуацій на підприємстві. Найбільш несприятливою  з точки зору підприємства кризовою ситуацією є його банкрутство. Банкрутство  підприємств – це останній етап розвитку кризової ситуації.

     Банкрутство підприємств є поширеним явищем в економіці, однак наслідки банкрутства  для держави можуть бути різні. З  одного боку, негативне функціонування фінансово нестійких підприємств  призводить до погіршення економічної  ситуації в Україні, з іншого –  зникнення одного підприємства може призвести до порушення технологічного ланцюжка у виробництві, збільшення соціальної напруженості в регіоні  і т. д.

     Згідно  з Законом України "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнанні його банкрутом" банкрутство  – це визнана арбітражним судом  нездатність боржника відновити  свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Процес банкрутства передбачає представлену у часі процедуру відновлення платоспроможності боржника за допомогою застосування санаційних заходів.

     Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання визнано арбітражним судом.

     Об’єктом  управління в системі, що розглядається, є процес банкрутства. Банкрутство  можна представити як багатокроковий керований процес і виділити дев’ять  складових цього процесу:

1. Подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника;
2. Порушення справи про банкрутство боржника;
3. Підготовче засідання арбітражного суду;
4. Попереднє засідання;
5. Проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів;
6. Прийняття рішень щодо санації чи ліквідації;
7. Проведення санації підприємства;
8. Аналіз результатів санації;
9. Кінцеве засідання суду.

     Кожну складову процесу можна представити  у вигляді окремої підсистеми, яка має свою структуру та множину  вхідних і вихідних характеристик. За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей термін ще до 6 місяців. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

     З моменту визнання боржника банкрутом:

     - припиняється підприємницька діяльність  боржника;

     - до ліквідаційної комісії переходить  право розпорядження майном банкрута  й усі його майнові права  та обов’язки;

     - вважається такими, що настали,  строки всіх боргових зобов’язань  банкрута;

     - припиняється нарахування пені  та відсотків на всі види  заборгованості банкрута;

     - відомості про фінансове становище  банкрута перестають бути конфіденційними  чи становити комерційну таємницю.

     Після визнання боржника банкрутом, з рішення  арбітражного суду, власників або  в інших, передбачених законом випадках, відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура – це задоволення  вимог кредиторів через продаж майна  та ліквідацію юридичної особи боржника.

     Здійснення  ліквідаційних процедур проводиться  ліквідаційною комісією. При цьому  слід зазначити, що характер ліквідаційних  заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з  інших, ніж банкрутство, причин, наприклад  у разі ліквідації підприємства з  рішення його власників.

     Закінчувати справу про банкрутство ліквідацією  боржника не завжди доцільно. У цьому  контексті слід зазначити, що одна із функцій закону про банкрутство  полягає в тому, що він повинен  сприяти реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для  успішної фінансово-господарської  діяльності у майбутньому. У ньому  повинні бути закладені механізми  фінансової санації чи реорганізації  юридичної особи. Саме такі механізми  містяться у законодавствах про  фінансову неспроможність підприємств  у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також не становить винятку.

     Рішення арбітражного суду щодо санації боржника або визнання його банкрутом та відкриття  ліквідаційної процедури приймається  на основному засіданні на підставі пропозиції комітету кредиторів, а  також на підставі відгуку експертної комісії. При прийнятті рішення  про проведення санації підприємства-боржника арбітражний суд за нарадою комітету кредиторів, Фонду державного майна  або Агентства з питань банкрутства  призначає керуючого санацією, приймає  план санації та визначає санаторів. Строк проведення основного засідання  – не пізніше, ніж 6 місяців після  проведення підготовчого засідання.