Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Января 2013 в 04:31, реферат
Работа содержит ответы на вопросы для экзамена (или зачета)
по дисциплине "Философия"
2. входить декілька робіт, одна з них «Дружня розмова про духовний світ» – подає вчення про людину, щастя, мораль;
3. Сковорода узагальнює думки про духовний світ,
загальний ідеал життя;
4. визначає те, з чим повинна боротись справжня людина.
За Сковородою, Бог і природа єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об’єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить від одного стану в інший. Таким чином, … близько підходить до поняття про незнищуванність матерії, неперервність її руху.
Філософія «серця», вчення про сродну працю, безумовно мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козатцтва, приниження гідності людини, яка перебувала в повній залежності від пана. Кріпатцтво і «сродна» праця не сумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною рушійною силою людських вчинків, матеріальний інтерес, гонитва за наживою.
Але саме ці ідеї роскривають гуманізм його поглядів, непересічний характер , їх життєву силу і значення для сучасності.
№58 Категорія явища та сутності в філософії.
Это философские категории, отражающие всеобщие необходимые стороны всех объектов и процессов в мире. Сущность - совокупность глубинных связей, отношений и внутренних законов, определяющих осмновные черты и тенденции развитие материальной системы. Явление - конкретное событие, свойства итли процессы, выражающие внешние стороны деятельности и представляющие форму проявления и обнаружения некоторой сущности. Категории сущности и явления всегда неразрывно связаны между собой.
Познание сущности даёт возможность отделить подменное объективное содержание явления от его видимости, устранить елементы искажения и субъективности в исследовании.
Во взаимодействии сущности и явления обнаруживается диалектика единства и многообразия. Сущность всегда более устойчиво чем конкретное явление, но в конечном счёте и сущнести всех систем и процессов в мире также изменяется в соответсвии со всеобщими диалектическими законами развития материи.
№59 Категорія окремого та загального в філософії.
Это философские категории, выражающие объективные связи мира, а также степени их познания. Эти категории также формируются в ходе развития практически познавательной деятельности. Каждый объект предстаёт перед человеком сначало как нечто единичное. Общие признаки, обнаруживающиеся у всех бех исключения представителей определённого класса, рассматриваются как всеобщие.
Роскрывая объективную связь вещей и явлений мира с помощью категорий единичного и всеобщего, материалистическая диалектика говорит, что всеобщая воплощает, в себе всё багатство индивидуального, отдельного, что единичное не существует без всеобщего, а последнее без единичество, что в известных условиях единичное не только связано с всеобщим, но и переходит в него. В категории единичного фиксируются отдельные вещи и явления, которые х-ться соответствующими границами. Единичное существует как диалектическое противоречие и мера всеобщего. В категории общего фиксируется объективно-существ неравенство между предметами явления и процессами в границах конкретной качественной вызначенности.
№60 Проблема причинності, характер і види причинних зв”язків.
Практичний досвід та наукові дослідження з”ясували, що у багатьох випадках знаходиться джерело відбувающихся в світі змін. Це джерело назване причиною, а те що сталося – наслідком. Причинно-наслідкові зв”язки не зворотні. Причини викликають певні наслідки, які їм відповідають (з кісточки винограду виростає виноградна лоза). Буває, що одночасно діє кілька причин, які викликають один наслідок, та навпаки: з однієї причини виникають багато наслідків. Існують причини, які викликають цілу низку наслідків, коли з одного наслідку витікає інший (П-Н1-Н2-…Нп). Причинні зв”язки можуть бути прямими та опосередкованими. До більш складних типів відносяться: – відображення (наслідок залишає в собі сліди впливу причини); – взаємодія ( причина та наслідок взаємовпливають один на одного, виконують одночасно роль і причини і наслідку (економіка-політика)). Причини розрізняють: – головні та другорядні; – прямі та не прямі. При аналізі причин зараховуються умови, поводи, а при участі людини – інтереси, мотиви, цілі, волю. Умови – внутрішні зв”язки предмету та зовнішні фактори, відображаючі середовища, в якому можливі розвиток причинних явищ і наслідків. Самі по собі умови не дають наслідку. Умовами обумовлене перетворення потенційної можливості причини в дійсність. Поводи – це явища (поштовх, імпульс), які розв”язують дію всього причинного комплексу. Причинна основа – сукупність всіх обставин при наявності яких настає наслідок. Вона включає: причини, умови, поводи, стимули.
№61 Поняття свідомості, ії структура та функції.
Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.
Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.
Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.
№62 Проблема пізнання філософії.
Християнський Бог недоступний для пізнання, але він відкриває себе людині і його відкриття явлено в священих текстах Біблії, тлумачення якиз і є основним шляхом пізнання. Вивчення священого писання привело до створення спеціального методу інтерпритації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створення світу можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.
В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність. Пізнання тієї чи іншї речі починається з відповіді на такі запитання:
Відповідь на перше запитання дає можливість з`ясувати існування речі. Відпоповівши на решту питань, можна з`ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні де буття і сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена Богом.
№63 Наука, як гносеологічний та соціальний феномен.
Наука – система знань, яка постійно розвивається і уточнюється в процесі суспільної практики.
Наука – система понять про дійсність і має свою ціль дослідження на основі методів пізнання об”єктивніх законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетвореннядійсності в інтересах суспільства, людини наука виконує такі основні функції:
Наука має справу з особливим набором об”ектів реальності, які не можливо звести до об”єктів щоденного досвіду Для опису цих об”єктів наука виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу на них створила систему спеціальних знарядь.
№64 Проблеми соціального пізнання, його специфіка.
Соціальне пізнання має особливо складний характер. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються. Відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер.
№65 Поняття суспільної свідомості, її структура та основні форми.
Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму 'їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відносин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в ній достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.
№66 Загальні методи пізнання.
Існують прийоми і методи пізнання притаманні людському пізнанню вцілому, на базі яких будується як наукове так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними: моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування.
№1 Геракліт
544-483 до н.е
Древньо-грецький філософ з Ефеса, Іонійська філософія, матеріалізм, «досократики».
Для його філософії характерний речово-тілесний характер світогляду буття (першооснова світу - вогонь) . Спробував визначити єдину об`єктивно-логічну закономірність (діалектику).
№2 Сократ
469-399 д н.е
Древньо-грецький
філософ класичного періоду.
№3 Платон
427-347 до н.е
Др грецький філософ «платонізм» творець першої послідовної системи ідеалізму - «місія Платона.»; процес пізнання - процес пригадування; людина і суспільство - єдине ціле; пізнання істинної дійсності - тільки розумом. Ідеї (універсалії)- первинні у бутті.
№4 Арістотель
384-322 до.н.е
Др грецький філософ - провідний філософ класичного періоду, філософська школа - Ліней.; буття - єдність матерії та форми; засновник формальної логіки; засновник етики евдемонізму - «щастя найвище благо»
№5 Августин
єпископ з Північної Африки, представник патрістики пропогує верховенство Церковної влади. Проповідує ліцемірний аскетизм
№6 Фома Аквінський
1125/26-1274
Вчення пролюдину - єдність душі і тіла; існування 4 рівеів буття; засновник томізму; намагався обгрунтувати основні принципи христ теології; поміркований реаліст.
№7 Мартін Лютер
1483-1546
Німецький філософ - засновник нім.протистантизма (лютеранства); намагався замінити авторитет церкви.
№8 Френсіс Бекон
1561-1626
Родоначальник пов.форми англійського матеріалізму; обгрунтував принцип емпіризму (фактично фундатор індуктивного методу наукового пізнання); визначив систему ідолів ; «Новий Органон», афоризм « Знання - сила».
№9 Р.Декарт
1506-1650
Видатний французский філософ, дуаліст, засновник раціоналізму; вважав єдино правильним методом пізнання раціоналізм, дедукцію.