Шпаргалки по философии

№45 Система діалектики: принципи, закони, категорії.

Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категрій. Крім цього слід розрізняти два типи діалектики – об’єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб’єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики.

Принципи  діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку; принцип об’єктивності; принцип детермінації; принцип відображення; принцип взаємозв’язку.

До основних діалектичних законів належать – 1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення.

Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.

Універсальні  зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку.

Структурні  зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.

У філософів  різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля.

Діалектика  виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну.

№46 Феномен релігії, його  осмислення в філософії.

Релігія –  це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображення тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному жииті. Специфічною  ознакою релігії є віра в реальне існування надприродних осіб та  можливість їхнього втручання в реальн життя. Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях  стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов`язаною з релігієй була проблема з`ясування причин що спонукали людей створити в своїй йяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтуання існування бога взагалі чи окремих богів.Для матеріалістів головним у вивченні релігії було з`ясування причиниії їснування, для ідеалістів- визначення сутності надприродного і його впливу на людину.

№47 Поняття практики у  філософії

Практика (грецьке – діяння, активність) є  матеріальна, чуттєво – предметна  цілеспрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних  та соціальних об’єктів і становить  всезагальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання. Під практикою розуміють не тільки і не стільки діяльність окремої людини, скільки спільну діяльність, досвід всього людства в його історичному розвитку. Практика – специфічний людський спосіб буття, що має суспільний характер. Вона є матеріальною основою, що забезпечує зв’язок часів (минулого, сучасного, майбутнього) людства, спадкоємність культурного досвіду поколінь. Найхарактерніша особливість практики – здатність виражати всезагальність людського способу буття, таку всезагальність, яка втілюючись в конкретних діях, конкретних індивідів, і суспільних властивостях створюваних ним предметів та ситуацій, і має водночас статус безпосередньої дійсності. Всезагальність та безпосередність – ті властивості практики, діалектична взаємодія яких забезпечує її постійний динамізм та рухливість.

№48 Філософське вчення Р. Декарта.

(31.03.1569, Лае, Турень, – 11.02.1650, Стокгольм), видатний фран. філософ і математик, засновник класичного раціоналізму. В 1629-49 жив в Голандії, де були створені основні твори “Рассуждения о методе”, “Метафизические размишления”, “Начало философии” та ін.

В історії  нової філософії Д. займає особливе місце як творець дуалістичного  філософського вчення. Він побудував свою філ. систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. “Світ стверджував Д., – складається з двох незалежних субстанцій – духовної і матеріальної”. Атрибутом духовної субстанції, вважав мислення, а матеріальної – протяжність в довжину, ширину і глибину. Людина, за Д., це механічне поєднання цих двох субстанцій.

Єдино правильним методом пізнання Д. вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують в розумі.

Концепція раціоналізму включає в себе два  елементи: це уявлення про розум  як вищий спосіб досягнення істини; і друге: правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеню, як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму.

Намагаючись очистити дедуктивний метод від  схоластичного формалізму, але не розуміючи ролі практичної діяльності в формуванні змісту логічних понять, Д. розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї. Вони, на думку Д., скриті в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно.

№49 Поняття суспільно-економічної  формації, його місце в історії  філософії.

Для ісорико-філософського  вивчення процесу розвитку суспільства  К.Маркса була введена така важлива  категорія, як суспільно-економічна формація(СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Суспільству відомі такі типи формації: первіснообщинний і рабовласницький лад, феодализм, капіталізм, комунізм, постіндусріальні країни і посткомуністичний лад. Основними структурними елементами СЕФ є  базис та надбудова, а також надбазові та надбудовні елементи - нація, мова, культура, побут, сім`я та інше. Базисом називається сукупність усіх виробничих ваідносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватись і іншого визначення : базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів. Надбудова - це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існу для захисту базису і складається з 3-х елементів : 1- сукупність ідей, теорій; 2-  наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеі , теорії; 3- наявності ідеологічної спрямованості - забеспечення функціонування панівного ладу. Між бахисом та надбудовою існує діалектичний зв`язок, в якому провідне місце посідає базис.

№50 Роль Києво-Могилянської академії в розвитку української філософії.

Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольнила освітні потреби Росії та Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалася      2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу. Серед діячів академії 17-18 ст. провідне місце у розвитку філософської думки посідали І.Гізель, С.Яворський,     Ф.Прокопович, Г.Бужинський та ін.

№51 Філософське вчення  Канта.

Іммануїл  Кант тяжів до просвітнитницької  програми. Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить , що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні .

 

 

№52 Ф-ке вчення Гегеля, суперечність між його методом та системою.

Г. (27.08.1770, Штудгард, – 14.11.1831, Берлін) нім. філ., представник нім. клас. філ., создатель систематичної теорії діалектики на основі об”єктивного ідеалізму.

Якщо  в цілому характеризувати філ. Г., то потрібно сказати, що це найбільш відомий філ. об”єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об”єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Основні роботи: “Наука логіки”, “Філ. природи”, “Філ. права”, “Філ. руху”, “філ. історії” та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право.

Заслуга Г. полягала також у тому, що він  весь природний, історичний і дух. світ вперш подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Розробляючи філ.  історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття люд. є вивчення діалектики суб"”ктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин.

Протиріччя  між діалектичним методом і ідеалістичною  і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при  цьому на непослідовність його діалектики. Вона вся була зверенена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філ. права – конституційна монархія; в історії філ. – філ. система самого Г.

Г. вважав, що розвиток завершується, досягши  рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Г.  була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій.

№53Поняття істини, абсолютність та відносність.

Кінцевою  метою пізнання є досягнення істини. Істина є правильне відображення суб`єтом об`єктивної дійсності, підтверджене практикою. Абсолютна істина - означає  повне- вичерпане знання про щось. До абсолютних істин можна віднести вірогідні встановлені факти, дати подій, народження і смерті тощо, алек такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому поніманні -  це всеосяжна істина про реальність вцілому, або реальність окремих ії фрагментів. Абсолютна істина складаєтьсЯ із суми відносних істин. Відносна істина -  це обмежено правильне знання про щось.

Основні х-ки істини: обєктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою.  Абсолютизація моменту абсолютного в знаннях веде до догматизму, абсолютизація відносно до релятивізму, тобто агностицизму, фактичнрї відмови від пізнання.

№54 Поняття буття, проблеми його філософського  осмислення.

Буття - філософська  категорія, яка обозначає реальність, яка існує об`єкетивно, вне і незалежно від свідомості людини. Філософчське розуміння Буття і його співвідношення з свідомістю визначає рішення основного запитання філософії. Є три аспекта проблем філософського буття. 1-Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змфінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. 2- Існування всього, що є, було і буде є об`єктивною передумовою єдності світу. 3- він пов`язаний з тим що світ вцілому і все що в ньому існує є сукупною реальністю, дійсеістю, яка має внутрішню логіку всього існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих інливідів і поколінь людей.

№55 Поняття випадковості, можливості та необхідності

Для розвитку характерна інтегративніть (накопичення  нових ознак на основі синтезу  старих). Сам розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє у  нижчому у вигляді можливості (в хімії є можливість виникнення живого, в живому – людини). Можливість не є небуття, це потенційне буття. В світі ні що не виникає в силу тільки можливості, все виникає в силу об’єктивної необхідності. В суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом.

Закон діалектики заперечення заперечення  б об’єктивний в дійсності  діє не в чистому вигляді, прокладає шлях через безліч випадковостей.

№56 Роль потреб, інтересів та цінностей  в житті людини та суспільства.

Цінністю  називається позитивне чи негативне  значення речей, подій, духовних витворів тощо. Цінність має як об`єктивний так  фі суб`єктивний х-р. Основними типами цінностей є  гносеологічні ( наукові  відкриття), етичні, естетичні, соціальні, ринкові, проіесіональні, індивідуально-особисті, групові, загально-людські. Еа основі аналізу і співвідношення цінностей формується ціннісна орієнтація особи, яка є важливою складовою частиною ії світогляду і  регулятором поведінки. Ціннісна орієнтація, як і самі цінності, соціально обумовлена і вимагає відповідного підбору. Основними типами ціннісної орієнтації є переконання, моральні принципи, інтереси, мотиви, психологічні установки.

№57Філософські погляди  Г.Сковороди

Г. Сковорода ( 1722-1794 рр.) – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли:

1.  належить  праця “Нарцис”, мислитель

стверджує, що людина віддільна від природи;