Шпаргалки по философии

Аристотель  – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:

1. Закон тотожності.
2. Закон усунення протиріччя.
3. Закон виключеного третього.

Вчення  про людину та суспільство. За Аристотелем  проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина  – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна  мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

№15 Герменевтика як метод ф-фії.

Герменевтикою (фундпатор  – В.Дільте) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герм. – розуміння. Процесс розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герм. з різних боків: сематичного, логічного, психологічного, гносеологічного, соціологічного, математичної теорії прийняття рішень тощо.

На  цьому герменевтична інтерпретація  не зупиняється, враховується ще намір  автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб"єктивно-психологічних  факторів. Герменевтика вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб”єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб”єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова  оголошується “творчою і виробничою силою”, оскільки текст є “об”єктивною самостійністю” по відношенню до будь-якого суб”єкта, включаючи автора та інтерпритатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

№16 Натурфіл-я епохи Відродження.

Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху відродження  філософія знову звертається  до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачеться пантеїстично. В перекладі з грецької мови «пантеїзм» означає «всебожжя». Християнський бог свій трансцендентальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності.

Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства військової справи, тобто розвиток матеріального в-ва, обумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму.

Одним з характерних  представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський (1401 – 1464 рр). Аналіз його вчення дає змогу особливо яскраво побачити різницю між старогрецькою трактовкою буття і трактовкою буття в епоху Відродження.

Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він переосмислював вчення неоплатоників, починаючи з ценрального для них поняття «єдиного». У Платона і у неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність «іншому», неєдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які протиставляли єдине множинності, границю – безмежності. Кузанець, який поділяв принципи християнського монізму, заперечує античний дуалізм і заявляє, що «єдиному ніщо ен протилежне». А звідси він робить характерний  висновок: «все є все» – формула, яка звучить пантеїстично і безпосередньо передує пантеїзму Жордано Бруно (1548 – 1600 рр).

Ця формула неприйнятна  для християнського теїзму, який принципово відрізняє творіння («все» від  творця («єдиного»), але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоників, які ніколи не ототожнювали «єдине» з «усім». Ось тут і проявляється новий підхід до проблем онтології.

З твердження, що єдине  не має протилежності, Кузанець робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її «максимумом», єдине ж – «мінімумом». Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму.

Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родональників новоєвропейської діалектики.

№17 Філософське вчення Б.Спінози.

Значний внесок у подаланні  дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози  світ це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно своерідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для  подальшого розвитку філософії мало вчення Пантеізму Спінози. Згідно з  ним Бог не існує окремо від  природи, а розчиняється в ній. З  цього логічно випливала атеістична думка про те, що пізнання світу  іде не через пізнання Бога, а  через пізнання самої природи.  Тобто Спіноза  закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування единої субстанції, Спіноза стояв на позиції гелозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає енаявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деяки дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

№18 Поняття матерії, місце матеріалізму в історії філософії.

Матерія – це бескінечна кількість всіх існуючих в світі  об’єктів і систем, субстрат будь яких якостей, зв’язків, відношень і форм руху. Матеріалізм одне ізі двох головних філоофських напрямків, яке вирішує основне питання філософії на користь превинноостті матерії, природи, буття, фізичного, об’єктивного і роз8лядає свідомість, дух, мислення і т.д. Признання первинності матерії означає, що вона некім нестворена, а існує ваічно, що пространв\ство, час і рух – об’єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення неід’ємне від матерії, що єдність сіту состоїть в його матеріальності. Слово «М.» Почали використовувати в 17 ст. головним чином в розумінні фізичних уявлень про матерію, а пізніше в більш загальному філос. розумінні для протиставлення М. Ідеалізму.

№19 Предмет та призначення філ-ії.

Предметом філософії є  виявлення найбільш загальних закономірностей  розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, цінністне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моніоничне, дуалістичне, пляралістичне.

Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, примічна, практично – перетворювальна та ін.    

№20 Французький матеріалізм.

Французкий  материализм 18 столетия имеет много  общего с филисофией Просвещения, но ему свойственны и отличительные черты. Его отличает материалистическая направленность во взглядах на природу. Материя существует объективно, связана с движением. По Гольбаху существует движение материальных масс (атомов) а также энергетических; материя существует в пространстве и времени.

Ж.Ламерти  сделал попытку показать процесс  постепенного перехода от животного до человека, показать их сходство и различия. Человек отличается от животного , считал он, лишь боьшим кол-вом потребностей и большим кол-вом разума.

Во взглядах Дидро видно наклонность рассматривать всё как такое, что развивается. Мир постоянно зарождается и умирает, он никогда не стоит на месте.

К.Гельваций  указывал на единство личного и общественного интереса. Человек - продукт но вместе с тем и субъект общественных отношений несёт за них ответственность. Они также настаивали на том, что с помощью разума можно изменить человека, единственный возможный способ улучшить общество и особенно мораль - просвещение и воспитание.

№21 Проблема соціального прогресу та його критерії.

Об`єктивною причиною соціального прогресу є  сам х-р суспільства, як життєдіяльного организму. Регрес якшо і з`являється, носить тимчасовий х-р і повинен  переходити в стабілізацію, а потім  в прогрес. Осн. критерієм сусп. прогресу є розвиток продукт сил, виробничих відносин, НТП. Є допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо.  Основними щаблями сусп прогресу є зміна суспільно-економ формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів -  прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес антагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами сусп-ва. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи в об`єкта пригноблення, експлуатації в суб`єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу.

№22Карл Маркс про відчуження праці.

К.Маркс (05.05.1818, Трір – 14.03.1883, Лондон) ген. Теоретик і вел. пролитарський революціонер, основоп. Діалектич. І істор. Матеріалізму, марксистської політ. Економії і наукового комунізму, засновник і керівник перших міжнар. Пролетарських організацій.

М. Звенувачує приватну власність, тому що вона кінець-кінцем порджує всі форми відчуження. Тому він займає позицію заперечення приват. Власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник – держава, яка експлуатує і поневолює людину. М. Стверджує ідею про необхідність перетворення “прив власності” у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне “присвоєння люд. Відчуженого від неї багатства”. Йдеться про все багатство – матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільств, де зліквідовано відчуженість, – це люд. багата, багата різнобічними потребами, інтелектуал., морально і фізично розвинена, тобто це універ. люд., яка живе в злагоді з суспільством і природою. М. гордо критикує так званий “казармений комунізм”, який уніфікує люд, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

№23 Філософські погляди  Т.Шевченка.

Т.Г. Шевченко - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість  якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. У творах великого Кобзаря простежується еволюція його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподіваня укр народу, являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво  і самодержавства він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем у Російській Імперії. Протягом усього свого життя він був неприметимим противником царського режиму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття людської гідності, боровся за національну свободу. Поет високо цінував волелюбний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку січ. Ідея свободи - центральна в його творчості.Оригінальні погляди Шевченка, що стосується проблем соціального погресу, пов`язанного з прогресом техніки, промисловості. Філософські погляди поета дуже складні. В центрі його уваги перебуває насамперед людина, ії багатий духовний світ, ії свобода, щастя, доля. Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до Бога - х критикою релігії. Шевченко відіграв велику роль у розвитку української літератури і мистецтва , в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні.

 

 

 

№24 Закон єдності і  боротьби протилежностей в діалектиці.

Є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішних суперечностях, притаманнх процесам і явищам об`єктивної дійсності -  боротьбі протиложностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і ,взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностій, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

№25 Ідеї матеріалізму та діалектики в роботах Ф. Енгельса.

Класична  нимецька філософія - філософська праця  Енгельса. В 1888 році разом з додатком - тезами про Фейрбаха-  К. Маркса - ця праця Енгелься вийшла окремим виданням. У творі дано всебічний глибокий аналіз становлення і розвитку марксицької філософії, ії теоритических джерел, розкрита сутність здійсненного к Марксом револійційного перевороту в філософії, показано докоріну відмінність діалектичного матеріалізму, як наук, теорії пізнання і перетворення світу, як до кінця послідовного і партійного вчення  від усіх попередніх філософських систем. У першому розділі розглядається філософія Гегеля, як одне з ідейних джерел Марксизма . Розкриваючи революційну ролю діалектичного методу Гегеля, Енгельс разом з тим показує, що революційна сторона Гегелівської філософії вступає в соперечність з догматичним змістом його системи, внаслідок чого з філософії гегеля можуть випливати різні і навідь цілком протилежні -  революційні і консервативні - погляди і практичні дії, залежно від того , що в ній береться за озброєння - діалектичний метод чи ідеалистична система. Ніщивного удару ідеалістичної філософії Гегеля, за словами Енгельса, завдав Фейрбах. Він віднови материалізм, як наук.філософію. Напрям і тим самим зробив величезний вплив на подальший розвиток філософії. Філософія Фейрбаха є другим важливим теоритичним джерелом Марксизма. Однак Фейрбах критикуюч ідеалізм Гегеля, не сміг розкрити суть його філософії. Він відкинув також націніше його досягнення - діалектику. Новий висший стан у розвитку  філософії Енгельс пов`язує з іменем маркса, який не тільки поєднав матеріалізм з діалектикою а й докорінно переробив їх, долаючи обмеженність філософії Гегеля і Фейрбаха. У другому рощзділі Енгельс дає наукове визначення основного питання філософії його двух сторін, розкриває наукову неспроможність ідеалістичної філософії, протиставить ій діалектичний матеріалізм як науковий світогляд. Говорячи про пізнанність світу Енгельс піддає критиці агностицизм Канта і Д.Юма. Він показує, що найрішучішим спростуванням всякой не наукової філософії, агностицизму і скептицизму з очки зору діалектичного матеріалізму є практика. У Третьому розділі Енгельс дав критичний аналіз поглядів Фейрбаха на мораль і релігію, розкрив їхній абстрактний антропологічний х-ер, ідеалізм Фейрбаха у поглядах  на суспільний розвиток. У 4 останньому розділі Енгельс виклав основні положення філософії, ідеаликтичного матеріалізму як революційне вчення, що перетворює дійсність.