Шпаргалка по «Философии»

Видатним  представником іонійської філософії був  Геракліт  із Ефесу (544/540—бл.483 рр. до н.е.). Виходець з роду царів і жерців свої  правничі  функції він передав брату. Жив бідно  і  самотньо, останні роки свого життя провів у хатині в горах. Геракліт  є  одним  з  основоположників діалектики,  величезне історичне  значення  якого визначається створеною  ним  концепцією розвитку матерії. Першоречовиною він обрав вогонь, що сприймав  як матеріал,  як  силу,  джерело  безупинної  зміни.  Уся  природа  в уявленні Геракліта — метаморфоза вогню. Діалектична натурфілософія Геракліта  була однією з перших форм розв’язання проблеми  єдності матерії як «матеріалу» і як джерела руху.

6. Пифагорейский союз - с одной стороны научно-философское сообщество людей, с другой стороны - этико-политическое сообщество людей. С большой неприязнью они относились к анархии в обществе. Жизнь союза была основана наиерархии ценностей. Пифагор подразделял всех разумных существ на 3 категории: к разумным существам он относил богов, затем людей и к третьей категории он относил существа, подобные самому Пифагору, поскольку он возвеличивал себя над остальными людьми. Согласно точке зрения более поздних мыслителей, таких как Ямвлих и Боэций, Пифагор учил, что основой всего сущего является число. Пифагорейцы пытались связать математику и философию и поставили вопрос о числовой структуре мироздания. Т.е. Пифагор учил, что число владеет всеми вещами, то есть выбирал его в качестве архэ.

Согласно Ямвлиху и Боэцию, однажды Пифагор проходил мимо кузнецы и его привлекли созвучия, которые издавали различные молоты, у которых была различная масса. Удары этих молотов различной массы создавали различные созвучия, но как известно, массу можно измерить, она поддается числовому исчислению. Отсюда Пифагор сделал вывод, что качественные явления, а именно созвучия, находятся в зависимости от количественных характеристик, а именно от числовых характеристик. Отсюда он сделал вывод о том, что число является основой всего сущего, что число владеет вещами. Более того, с числом Пифагор сопоставлял человеческую душу, поскольку душа трактовалась как гармония, а гармония - это определенное числовое соотношение. Справедливость Пифагор понимал как число, умноженное само на себя. С Пифагором связывают зачатки математической физики.

Физические элементы он сопоставил с математическими элементами, а именно посчитал, что такие элементы, как земля, огонь, вода, воздух и эфир состоят из частиц определенной геометрической формы. Причем эти частицы имеют форму правильных многогранников. Земля состоит из частиц, имеющих кубическую форму, огонь из частиц формы тетраэдра, воздух - из восьмигранников, эфир - из двенадцатигранников, вода - из двадцатигранников.

Помимо философии и математики Пифагорейцы занимались медициной, психотерапией. В частности пытались разрабатывать приемы улучшения умственных способностей человека и человеческой памяти. Пифагорейцы предпочитали вести созерцательный образ жизни всвзяи с тем, что в их представлении космос представляет собой упорядоченное целое.

7. Місто Елея з’явилось на пдн. Італії в VI столітті до н.е. Там з’явилось багато мудреців, що0  сформували Елейську школу. Не розглядались питання про першоначала, почались філософські  диспути.

Один з відомих мислителів елейської школи

Вчення Парменіда про буття

Парменід народився в Елеї, тому приналежність його до елейської школи безперечна. Його «акме» припадає на V ст... до н.е. Він теж є автором філософської поеми «Про природу» (від грецького «Пері Фюзіз»). Там розповідається про зустріч філософа з богинею Гіхе (богиня справедливості), яка розповіла йому таємниці всесвіту. Отож, філософіяПарменіда:

Пропонує єдність мислення і буття: «Мислити означає те ж саме, що й бути»;

Пропонує концепцію: «Буття є, а небуття немає». Намагався знайти гармонію між ними;

Говорить про безперервність буття та його постійність: «Не може бути більше буття, чи менше, воно просто Є!»;

Відкриває закон виключення третього: «або є, або немає, третього не дано»;

Започатковує Онтологію – вчення про буття (з грецького «онтос» — суще, «логос» — буття);

Розглядав світ, як єдність видимого та невидимого, що сполучаються «еросом» (з грецького – «сполучення»);

Апорії Зенона Елейського

Ще один представник елейської школи –

 Зенон — супроводжував  свої думки аргументами і зважав  на можливі контраргументи. Був  учнемПарменіда. Філософія Зенона:

Повністю заперечує рух;

Намагався з’ясувати природу та значення мислення;

Займається гносеологічною проблематикою

Гносеологія – наука про знання, пізнання.

Вивчаючи питання механіки, чимало уваги звертав саме на проблему пізнання;

Започатковує логічний аналіз філософських проблем;

Висновки:

Представників елейської школи цікавило широке коло філософських проблем: етика, онтологія, гносеологія, логіка, вагоме значення відігравала і практика релігії Ксенофана;

Парменід був першим давньогрецьким мислителем, що обґрунтував концепцію буття;

3 Пріорітетним напрямком  філософії представники елейської  школивважали дослідження мислення

8. Философия Гераклита.

Центральным местом в учении Гераклита явл представление о вечном изменении всего существующего (всё существующее имеет приходящий характер) т.е. все изменяется. «все течет все изменяется». Гер считал, что для изменения имеются причины. Он как и все милетские философы также занимался поисками первовещества из которого все произошло. По его мнению первоначалом является огонь. Гер говорит: «мир изменятеся потому, что всякое свойство всякая вещь изменяется ни каким угодно образом, а переходит в свою противоположность. Гер считает борьбу противоположностей причиной движения вещей. Такое учение, согласно которому мир развивается через борьбу противоположностей называется диалектика. Гер был первым диалектиком. Древняя диалектика называется стихийной(не подтвержденная научными данными). Гер. Считал, что миром правит закон, необходимость - логос, Этот закон природный.

9. Атом (дослівно: неподільний) - логічне продовження просторово-тілесної монади (дослівно: один, одиниця, єдине, неподільний як синоніми). Традиційно виникнення античного атомізму (учення про атоми) зв'язують з іменами Левкіппа і Демокріта, погляди яких на природу Макрокосму однакові. Демокріт досліджував і природу мікрокосмосу уподібнюючи його Макрокосму. І хоча Демокріт не на багато старший за Сократа, а коло його інтересів дещо ширше за традиційну досократівську проблематику (спроби пояснити сновидіння, теорія кольору й зору, що не мала аналогів у ранній грецькій філософії), все ж таки його відносять до досократиків. Концепцію давньогрецького атомізму часто кваліфікують як “примирення поглядів" Геракліта і Парменіда: існують атоми (прообраз - парменідівське буття) і порожнеча (прообраз - небуття Парменіда), де атоми рухаються і, з'єднуючись один з одним, утворюють речі. Тобто світ плинний і змінний, буття речей множинне, але самі атоми - незмінні. «Жодна річ не відбувається надаремно, але все через причинний зв'язок і необхідність» - вчили атомісти і демонстрували тим самим філософський фаталізм. Та фаталізм не залишає місця випадковості. Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здатна до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа - це сукупність атомів; необхідна умова життя - дихання, що атомізм розумів як обмін атомів душі із середовищем. Тому душа безсмертна. Залишивши тіло, атоми душі розсіваються в повітрі, і ніякого «загробного» існування душі немає і бути не може. Демокріт розрізняє два види існування: те, що існує в дійсності, і те, що існує в загальній думці. До існування в дійсності Демокріт відносить тільки атоми й порожнечу, що не мають чуттєвих якостей. Чуттєві ж якості є те, що існує в загальній думці, - зорові, смакові та ін. Проте чуттєва якісність виникає не просто в думці, а в загальній думці. Демокріт вважає таку якісність не індивідуально-суб'єктивною, а загальнолюдською, і об'єктивність чуттєвих якостей має свою основу у формах, величинах, порядках та в розташуванні атомів. Водночас Демокріт усвідомлював складність і трудність процесу досягнення істини: «Дійсність - у пучині». Тому суб'єктом пізнання може бути лише мудрець. «Мудрець - міра всіх існуючих речей. За допомогою відчуттів міра - сприйманих речей, а за допомогою розуму - міра осягнутих речей». Детермінізм (лат. Determinatus — визначний, обмежений) — філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі. Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).

10. Великий вплив на античну філософію справив Сократ. Все життя Сократа – це є втілення його вчення. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Антропологія – вчення про природу і сутність людини, тобто вчення про внутрішній світ людини та її місце в природі.  Його філософія народжувалась під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що нічого не знаю” (світ ми не можемо змінити, ми можемо змінити себе в цьому світі) При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майєвтикою. Ціль майєвтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття, народження істини. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання (вірні, але не підкріплені доказами уявлення не є знаннями) Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, справи, і в цьому основне завдання філософії. Власних творів Сократ не залишив. Про філософські погляди можна судити лише з творів Платона і Ксенофонта. За своїм способом життя  й філософування Сократ ближчий не до філософа в традиційному розумінні, а до народного мудреця. Основне своє завдання він вбачав не в розбудові власної філософської системи, а в залученні до філософської співтворчості, процесу продукування філософсько-етичних ідей співбесідників за допомогою маєвтичного, повивального мистецтва. Обговорюючи, в дискусіях і розмовах питання про зміст і співвідношення різноманітних,  передусім етичних понять, таких як доброчинність, справедливість, чесність, Сократ шляхом  цілеспрямованих і повторюваних з  новими співбесідниками спроб поступово окреслює, зокрема й для себе, шлях сходження від плинних поодиноких речей, явищ і процесів реальності, через окремі уявлення до дедалі і дедалі загальніших понять методом бесіди, діалогу. Арістотель стверджує, що саме Сократ почав використовувати індуктивні докази та робити загальні визначення.

11. Афінський філософ Платон (427—347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона — Арістокл, а Платон — прізвисько (від "платюс" — "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець — особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло — смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла — бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа свторена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. Государство, по Платону, как и душа, имеет трехчастную структуру. В соответствии с основными функциями (управление, защита и производство материальных благ) население делится на три сословия: земледельцы-ремесленники, стражи и правители (мудрецы-философы). Справедливое государственное устройство должно обеспечить их гармоничное сосуществование. Первое сословие образовано из людей, в коих преобладает вожделеющее начало. Если в них преобладает добродетель умеренности, своего рода любовь к порядку и дисциплине, то это достойнейшие люди. Второе сословие образовано из людей, в коих преобладает волевое начало, долг стражника - бдительность по отношению как к внутренней, так и к внешней опасности. Согласно Платону, государством призваны управлять только аристократы как лучшие и наиболее мудрые граждане..Правителями должны быть те, кто умеет любить свой Город более других, кто способен исполнить свой долг с наибольшим усердием. А всего важнее, если они умеют познавать и созерцать Благо, то есть в них преобладает рациональное начало и их можно по праву назвать мудрецами. Итак, совершенное государство - это такое государство, в первом сословии преобладает умеренность, во втором - мужество и сила, в третьем - мудрость.

12. Філософські погляди Аристотеля.

  Вчення про душу.  Душа є формою по відношенню до матерії. Душу може мати лише природне, а не штучне тіло (при чому це тіло має бути здатним до життя). Здійснення можливості життя природного тіла називається душею. Душа – це прояв активності життєвої сили. Розумною душею володіє лише людина і Бог. Розум – це основне начало цієї душі, він не залежить від тіла, він невмирущий і знаходиться в тісному зв’язку з всесвітнім розумом. Будучи вічним і незмінним, він здатний до пізнання вічного буття. Вчення про людину. Головна відмінність людини від тварини засновується на здатності людини до інтелектуального життя. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять як добро і зло, правда і неправда. Мета, яку люди бажають, лише заради неї самої – вище благо. Діло людини – розумна  діяльність, а призначення „ідеальної” людини – в прекрасному виконанні розумної діяльності. Етика. Центральне місце етики Аристотеля – це поняття середини, під якою розуміється вміння орієнтуватись і вибрати належний вчинок. Необхідно вибрати найкраще.

„Чесноти”: етичні (чесноти характеру) – виникають завдяки звичці; інтелектуальні – виникають шляхом навчання. „Блаженство” – мета людського життя. Ідеальний вид блаженства – наукове спостереження, спостереження істини. Бог – ідеальний філософ, який осмислює свою власну діяльність. Про наукову систему. Вперше філософію називає наукою, філософське знання ставиться в один ряд з науковим.

Науки: -теоретичні, які ведуть пошук знання не заради нього самого перша філософія (власне філософія) або „метафізика” – спостережне пізнання світу; друга філософія (фізика) – предметом вивчення є природа; математика; -практичні – добувають знання заради морального вдосконалення (етика, економіка, політика); -творчі, їх мета – знання заради творчості  (поетика, риторика). Єдине, що розділяє „першу філософію” від „другої” (фізики та інших наук) – це загальність і абстрактність філософії. Певні науки пізнають окремі сторони сущого, а філософія досліджує суще як суще, таким яке воно є, а також все, що притаманне йому. Про пізнання. Розумна душа притаманна людині і Богу, вона не залежить від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву. Це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого пізнання. Предмет науки – загальне – те, що осягається розумом. Але загальне існує лише в одиничному, яке чуттєво сприймається і пізнається через нього. Людина пізнає лише загальне за допомогою уяви. Уява допомагає осягнути загальні знання розумом. Аристотель придерживался органической теории происхождения государства, т. е. государство возникает по природе вещей. Это следует из природы человека. Государство - это продукт естественного развития. В этом отношении оно подобно таким естественно возникшим первичным формам общения как семья и поселение. Но государство является высшей формой общения. Государство - это политическое общение между свободными и равными. Человек по своей природе существо политическое и в государстве завершается генезис этой политической природы человека.  
Элементы государства.  
1. Единая территория (которая должна быть небольшой по размеру).  
2. Коллектив граждан. (Гражданином является тот кто участвует в законодательной и судебной власти).  
3. Единый культ.  
4. Армия.  
5. Общий запас.  
6. Единые представления о справедливости.  
Аристотель оправдывает частную собственность. "Частная собственность, - говорит Аристотель, - коренится в природе человека, в его собственной любви к себе". Собственность должна быть общей только в относительном смысле, а вообще частной. "К тому, что составляет предмет владения очень большого числа людей, прилагается наименьшая забота". Люди заботятся более всего о том, что принадлежит лично им.