Зовнішньоекономічні зв'язки України: стан та особливості розвитку

НАТО відстоює принципи стабільності й недоторканності кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність. На відміну від окремих політичних сил сусідніх держав, НАТО визнає територіальну цілісність, кордони України та її демократичний вибір. Виходячи з цього, Рада національної безпеки і оборони України оголосила курс на майбутній вступ України в НАТО.

Можливість визначення та реалізації узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчий період та віддалену перспективу, яка передбачається відповідним рішенням Єврокомісії, має бути максимально ефективно використана українською стороною. Потрібно творчо осмислити досвід країн першої хвилі євроінтеграційного процесу, зробити все, аби уникнути помилок, яких припустили країни Центральної та Східної Європи[2, с. 48-49].

Євросоюз наполегливо закликає Україну посилити заходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економіки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністративних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з МВФ. ЄС активізуватиме діяльність у напрямку з'єднання українських транспортних систем із транс'європейськими мережами. Серед конкретних проектів: ІМОGАТЕ (міжнародний транзит нафти і газу в Європу) та ТRАСЕСА (транспортний коридор «Європа — Кавказ — Центральна Азія»).

Коло національних інтересів України щодо розвитку трансатлантизму базується на принципі поступового «наближення» до Європи при одночасному втіленні в життя основних положень масштабного українсько-російського договору. Україна бачить майбутнє Європи як континенту, об'єднаного суспільними і людськими цінностями, керівними структурами й інститутами.

Європейський досвід ставлення до людини як найвищої цінності, пріоритет загальнолюдських цінностей над національними с повчальним і є бажаним для реалізації в Україні, маг відбутися трансформація свідомості в українському суспільстві в розумінні, що має бути:

- пріоритет суспільства над державою, громадянських прав над державними законами;

- визнання людини, її прав і свобод найбільшою суспільною цінністю;

• економічна, ідеологічна, політична свобода громадян та їх добровільних об'єднань;
• ринкові відносини, подолання відчуження людини від засобів виробництва та результатів її трудової діяльності;

- наявність розвиненої соціальної структури та відповідна система представлення їх інтересів через політичні партії, громадські організації, рухи тощо;

- плюралізм і толерантність в усіх сферах суспільного життя; надійна та ефективна система соціального захисту;

- усвідомлення особою інтересів суспільства і держави.

Па сучасному етапі розвитку України має стати розуміння її громадянами місця і ролі України у співтоваристві європейських держав; усвідомлення того, що не лише Європа має щось зробиш для України, але й Україна здатна багато чим поділитися з європейцями, що наша держава відома Європі як «незалежна, суверенна», яка прагне до демократії, до побудови громадянського суспільства і правової держави [12, с. 16-18].

2.2. Необхідність та проблеми  входження України у світову  систему господарських зв'язків

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньо-економічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародною поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України [7].

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє" на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у-спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним. Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо. В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП). основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП. використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території.

Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових господарських зв'язків детермінується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям [9].

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового співтовариства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Слід зважити на те, що вихід України на світову господарську арену відбувається в умовах глобалізації, яка приховує в собі значні небезпеки. Протидіяти їм, убезпечити країну від шкідливих зовнішніх впливів якраз і покликана держава. її роль у інтеграційних процесах має бути активною, вона повинна організовувати й контролювати процес входження країни до світового господарства. Це передбачає розроблення спеціальної програми інтеграції країни у світове господарство з такими головними завданнями.

Вибір стратегії зовнішньоекономічного розвитку та розроблення відповідної економічної політики. Важливу роль у цьому процесі відіграє далекоглядність та завбачливість стосовно тенденцій розвитку світових господарських процесів. Ринок сам по собі такої інформації не налає. Його механізм працює в режимі теперішнього часу. Завдання держави полягає в тому, щоб піднятися над ринковою буденністю і ставити вищі (перспективні) завдання. При цьому вона може і мусить враховувати стартові умови та національні особливості розвитку. В України є "задовільні стартові умови" для виходу в світовий господарський простір. Це значний науково-технічний та (інтелектуальний потенціал, енергія будівників власної незалежної держави, працьовитість і господарність української нації.

Поєднання та синхронізація внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Річ у тім, що з "відкриттям" економіки до ендогенних чинників розвитку додаються екзогенні. Останні слід належним чином оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, внутрішні відтворювальні ланцюги подовжити зовнішніми ланками. Отже, необхідність додаткового урядового регулювання виникає саме через взаємозалежність внутрішніх господарських чинників розвитку із зовнішніми. Урядова програма розвитку України на 2000—2004 роки якраз і передбачає "реалізацію комбінованої моделі як з внутрішньою, так і з зовнішньою спрямованістю". А це потребує, зокрема, погодження національних господарських правил з тими, що діють у світовому просторі.

Забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Першочерговим завданням кожної держави є досягнення економічної самодостатності існування, захист від зовнішніх шкідливих збурень. Конкретизуючи це завдання, можна виокремиш такі момент:

• необхідність забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки шляхом організації експортної та імпортної діяльності, досягнення вигідних умов торгівлі:
• особливої уваги потребує організація надходжень товарів, що входять до складу критичного імпорту. Для України це передусім енергоносії, які надходять переважно із Росії, що робить Україну залежною від монопольної о постачальника, який сповна користується вигодами свого становища. Саме держава повинна докласти зусиль /для диверсифікації імпорту, щоб зменшити підпорядкованість діям сусіда;

— створення захисту проти фінансових потрясінь, що виникають у світовому фінансовому просторі. Гонконзька фінансова криза 1997 року, пройшовши країнами Східної Азії та Росією, завдала Україні значних економічних втрат. Це змушений був визнати і Президент України Л. Кучма, зазначивши, що "вітчизняна економіка має недостатню захищеність, продовжує залишатися надто залежною від світової кон'юнктури, критичного імпорту, зовнішніх інвестицій та кредитів, від запозичення високих технологій тощо";

— потреба досягнення сприятливих показників макроекономічних балансових агрегатів і насамперед торговельного й платіжного балансів. їхній стан безпосередньо впливає на стабільність національного валютного ринку, стійкість гривні та на привабливість країни для іноземних інвесторів;

— усвідомлення небезпеки для суспільного устрою, що випливає із незадовільного стану економіки, зокрема зумовленого і впливом зовнішніх чинників[6, с. 516-519].

Одними з перших це продемонстрували США. Ф. Рузвельт уперше створив Раду з національної безпеки, яка координувала діяльність за програмою "Нового курсу" і була розпущена із його завершенням. Б. Клінтон відновив її майже через 60 років, але тепер з огляду не на внутрішні, а на зовнішні загрози. Показово, що і світовий економічний лідер мусить рахуватися із впливами глобальних процесів, міжнародної конкуренції. Тим більше це актуально для України.

Використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної 
кооперації праці. Йдеться про отримання вигоди від інтеграції у світове 
господарство, частки так званого світового доходу. Це досягається шляхом створення та підтримки потужних експортоорієнтованих структур, розвитку високотехнологічних галузей економіки, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію, зміцнення національного виробника.

Сприяння залученню в національну економіку іноземних інвестицій. Для країн із перехідною економікою це майже обов'язкова умова успішного й динамічного розвитку. Адже для них початкова фаза розвитку є, по суті, періодом первісного нагромадження капіталу. Брак внутрішніх джерел нагромадження після інфляційних спустошень та обвального падіння життєвого рівня населення, притаманний більшості з них, зокрема й Україні, робить необхідним залучення іноземних капіталів. Останній, залишаючись лише додатком до національного, все ж може відіграти значну роль у розвитку економіки, прискорити темпи її поступу. Тому держава повинна проводити спеціальну полі піку залучення зарубіжних інвесторів, яка б охоплювала розроблення комплексної довгострокової програми розвитку інвестиційної діяльності в країні, міжнародні презентації привабливих інвестиційних проектів і головне — створення сприятливого інвестиційного клімату.

Забезпечення міжнародної конкурентної національної економіки. В умовах політичної та господарської глобалізації формується й глобальна конкуренція. І це не лише конкуренція товарів та послуг, а й конкуренція податкових, фінансових систем, економічних політик урядів. Від цього залежить позиція країни у світовому господарстві, її місце у планетарній ієрархії і, нарешті, розмір отримуваної частки "світового пирога". Слід зазначити, що в сучасному світі точиться запекла боротьба за "кращі місця" на всесвітній арені.

Отже, інтеграція національної економіки у глобальну господарську систему покладає на державу нові складні обов'язки. Від того, як вона впорається з ними, значною мірою залежить успіх трансформаційного процесу. Це зумовлюється тим, що зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни. Вона може суттєво впливати на масштаби та динаміку господарських процесів, на зростання національного добробуту [14, с. 149-152].

Одним із першочергових завдань держави у забезпеченні входження країни у світові господарські структури є налагодження співпраці з міжнародними економічними організаціями. Останні регулюють діяльність у головних секторах глобальної економіки, поділивши країни на інсайдерів та аутсайдерів. Для перших, тобто членів — учасників угод, створюються сприятливі, пільгові умови здійснення комерційних трансакцій. Тоді як другі обмежуються та дискримінуються на світових ринках. Тому країнам, які прагнуть інтегруватися у світовий простір і посісти там гідне місце, слід передусім досягти угоди з цими організаціями, стати їх учасниками.