Зовнішньоекономічні зв'язки України: стан та особливості розвитку

Двосторонні угоди в АТР мають різні форми - деякі з них укладаються між невеликими країнами, інші ж між великими державами, але в більшості випадків сторонами виступають одна велика і одна менша держава. Учений Потапов М.А. прогнозує, що в перспективі буде створена така система, в якій велика країна буде формувати потоки та структуру торгівлі на основі двосторонніх угод з меншими по розміру країнами. Але визріває проблема, що стосується розповсюдження даних угод - їх зростаюча кількість призводить до паралелізму і конфлікту обов'язків сторін, особливо по відношенню до сильно відмінних тарифів і правил походження товарів.

Політика цих угод контрастує не лише з процесом ВТО. але і з атесовськими принципами ""відкритого регіоналізму": перерозподіл торгових та інвестиційних потоків на користь учасників угод вплине на торгові зв'язки інших партнерів по АТЕС, які можуть опинитися в дискримінаційному положенні. Том) двосторонні угоди мають не лише не обмежувати регіональну інтеграцію лише зниженням тарифів, а й створювати умови, що будуть доповнювати і зміцнювати недискримінаційний багатосторонній підхід до лібералізації торгівлі [4].

Азіатсько-тихоокеанський регіон відрізняється найбільшою щільністю динамічно зростаючих економік світу. Посилюється внутрішньо регіональна економічна конкуренція: на світових товарних ринках і ринках капіталу Китай швидко перетворюється на конкурента Японії та Південної Кореї. І саме бурхливий ріст Китаю є однією з важливих глобальних трансформацій у системі міжнародних економічних відносин, що і зумовлюють дослідницьку зацікавленість.

Роль Китаю у світовій економіці та глобальній політиці за останнє десятиліття зазнала кардинальних змін. Останні ЗО років щорічне зростання ВВП Китаю наближалося до 10 %, а зростання зовнішньої торгівлі - до 16 %.

Таким чином, Азіатсько-Тихоокеанський реї іон є достатньо цікавим по інтенсивності та різнонаправленості інтеграційних процесів, де новий регіоналізм як створення регіональних груп є фактором поступової інтеграції країн-учасників у світову економіку. А розвиток взаємовигідних торгово-економічних зв'язків з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності багатьох країн, в тому числі й України.

 

Висновки до першого розділу

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.

Світове господарство характеризується:

— зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці:

— створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин:

— формування міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.

Економічними засадами функціонування світового господарства є:

• міжнародний поділ праці (МПП):
• інтернаціоналізація економіки:
• міжнародна конкуренція.

Європейський Союз, безперечно, тримається відособлено на фоні всіх інших ініціатив інтеграційної співпраці, реалізованої по всьому світу, однак приклади успішної співпраці спостерігаються і в країнах, що розвиваються, особливо в Південній Азії та Латинській Америці, навіть, якщо вони суттєво відстають від ЄС за масштабами та інтенсивністю. Також спостерігається зміцнення, насамперед, економічної самодостатності Азії на чолі з Китаєм. Отож, комплексний аналіз сучасної динаміки інтеграційних процесів, дає змогу зробити висновок, що у зазначеній системі інтеграційних процесів спостерігається реальний рух у напрямку утвердження багато полярності світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ: СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

2.1. Світові інтеграційні процеси  та їх вплив па ринкові реформи  в Україні

 

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Кіпр і Мальта з 2004 року стали рівноправними членами СС. Територія СС збільшиться майже на чверть, а населення - на одну п'яту. 75 мільйонів чоловік приєднаються до 375 мільйонів нинішніх жителів Євросоюзу, перетворюючи його в найбільший у світі торговельний блок. У квітні 2003 року 10 нових країн підписали Угода про вступ до СС. Угоду про розширення СС повинні ратифікувати парламенти всіх 15 країн, що входять до ЄС [ 2, с. 12]. Позиція східноєвропейських країн у відношенні війни в Іраку може ускладнити ратифікацію. Населення всіх країн-кандидатів в основному підтримує вступ у ЄС. однак в Естонії і Латвії рівень підтримки коливається на рівні близько 50% [4. с.

11].

  Виникнуть проблеми і політичного характеру. Коли до складу      Євросоюзу входять вже 27 членів, то процедура прийняття рішень, використовувана в ньому, може дуже ускладнитися. Оскільки для прийняття рішень із ключових питань, таких як оподаткування, бюджет й основні права, а також в інших галузях погрібна одностайність всіх членів Євросоюзу. то за існуючої неоднорідності їхніх економік це означає, що спільний знаменник для прийняття рішень в Євросоюзі ставатиме дедалі меншим. Збільшиться ймовірність виникнення коаліцій країн-учасників, створених для блокування прийняття певних рішень. Але в умовах зростаючої неоднорідності Союзу-27 буде потрібна ще гнучкіша інституційна структура. Потрібно змінити структурний та регіональний фонди Євросоюзу до того, як відбудеться розширення на Схід, оскільки після цієї події новоприйняті східноєвропейські країни зможуть утворювати коаліційну меншість, що блокує прийняття певних рішень. Політика в галузі сільського господарства має бути переорієнтована таким чином, щоб замість субсидій, регулюючих ціни, виділялися субсидії, які б збільшували прибутки, отримувані у вигляді соціальних

виплат, причому ці виплати повинні перетворювалися в національні боргові зобов'язання, а не в боргові зобов'язання Євросоюзу.

Самостійні національні держави Європи під час укладення договору про об'єднану Європу вже передали наднаціональному союзному органу з прийняття рішень ряд важливих питань, що стосуються їхнього суверенітету. Якщо цій передачі підлягатиме ще більше питань, що стосуються національного суверенітету, то проблема "дефіциту демократії" в Євросоюзі буде вирішена, а Європарламент отримає більше повноважень для визначення політики Євросоюзу.

Розширення ЄС підвищить внутрішню різнорідність ЄЄ і фінансовий тиск на найбільш розвинуті країни, що сповільнить розвиток Європи і послабить її позиції в конкуренції зі США, і підсилить внутрішньоєвропейські розбіжності, створивши погрозу внутрішньої фрагментації ЄС. Передвістя цього - Берлусконі. який прийшов до влади під гаслом пріоритетного розпитку півдня Італії, а не найбільш слабких членів ЄС. Розширений ЄС стане набагато біднішим: середній доход на душу населення в країнах, що приєднуються, складає усього 40% від існуючого у Союзі рівня. Сукупний ВВІ І нових членів єдиної Європи складає тільки 5% від сукупного ВВП "старих" членів ЄС. По оцінках Еврокомісії, за найближчі 10 років ВВП західноєвропейських країн може вирости лише на 0,5%. При цьому основне значення для економічного росту буде мати не стільки торгівля, скільки міграція й умови конкуренції |3. с. 541. Також не виключається можливість того, що введення євро в менш благополучних країнах Східної Європи приведе до дестабілізації валюти. Одна із серйозних проблем - європейська аграрна політика, що обходиться запалю дорого. Нідерланди наполягають на реформах, оскільки, у противному випадку, незабаром прийдеться вливати гігантські суми в сільськогосподарські підприємства, насамперед, у Польщі, що вкрай нерентабельні.

Крім того, розширення вимагає значних фінансових уливань. Сума в 40 мільярдів євро (37,6 мільярда доларів), яку буде виділено на реорганізацію економіки нових членів ЄС із 2004-го до 2006 року, на перший погляд здається досить великою. Але якщо обчислити відношення виділеної суми до сукупного ВВП, тоді виявиться, що реконструкція Європи обійшлася б США в 1,5 відсотка національного ВВП на той період, а ЄЄ збирається обмежитися 0,08 відсотка свого ВВП. Виділяючи зі свого бюджету 40 мільярдів євро на своїх нових членів, ЄС розраховує поповнити скарбницю за рахунок їх же членських внесків, які становлять 15 мільярдів євро.

Однак Західна Європа йде на приєднання "десятки" охоче. Для бізнесу це насамперед гарантія повернення вже вкладених у центральноєвропейський регіон інвестицій та можливість повною мірою використовувати дешеву робочу силу з Центрально-Східної Європи. Та основні дивіденди Західна Європа отримає у військово-політичній площині. Доленосний для Європи самміт 1999 року в Ніцці, де було оголошено намір прийняти до ЄС нових членів, мав ще одну історичну декларацію - про створення європейських сил швидкого реагування [8, с.23]. Цілком можливо, що прийняття нових членів до ЄС із позиції Західної Європи є геополітичним проектом, що має на меті створення нового потужного та незалежного від США військово-політичного блоку.

Якщо розглядати переваги та втрати окремих країн, зокрема України, від інтеграції з ЄС у фінансовому аспекті, то слід зазначити, що вони залежать перш за все від економічної політики та юридичної системи країн, а також від здатності підприємств протистояти конкурентному тиску в рамках ЄС, який є позитивним фактором вирівнювання економічного розвитку його членів. Детально прораховувати усі витрати та надходження неможливо, проте усі надходження можна чітко розділити на прямі та непрямі. До прямих можна віднести зростання можливостей доступу до ринку, приплив капіталу, прямі трансферти фінансових ресурсів з Євросоюзу, а до непрямих - поліпшення перерозподілу факторів виробництва, підвищення ефективності економічних процесів, економію фінансових ресурсів внаслідок послаблення бар'єрів в операціях з країнами СС[7, с. 39-41].

Інтеграційний процес в Європі пройшов уже ряд стадій розвитку: 1948 р. - створення Оборонної Організації Західного Союзу, 1957 р. - оформлення ЄЕС - Європейського Економічного Співтовариства. 1 992 р. - підписання Договору про Європейський Союз.

7 лютого 1992 р. у нідерландському місті  Маастріхті міністри закордонних  справ та міністри фінансів  країн - членів ЄКС (Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Ірландія, Португалія, Греція, Франція. Німеччина, Велика Британія) підписали Договір про Європейський Союз, що передбачає поетапну трансформацію ЄЕС у новий економічний, валютний, а в перспективі і політичний Європейський Союз. Метою діяльності ЄС є розвиток економічної інтеграції, здійснення єдиної політики у відносинах з іншими країнами, створення європейської валютної системи, єдиного внутрішнього ринку. Прийнято програму довгострокового стратегічного розвитку Європи, що передбачає: впровадження єдиної валюти - «євро», часткову відмову від суверенітету в галузі зовнішньої та військової політики, розширення прав основних інститутів Європейського Союзу - Ради міністрів культури, охорони здоров'я, створення єдиного євро уряду. Якщо здійсниться практична реалізація ідеї. Європейський Союз перетвориться на економічну наддержаву, яка політично значною мірою реалізує ідею Сполучених Штатів Європи.

За цих умов Україні доцільно принципово і стабільно розглядати перспективу загальноєвропейської, а дані її трансатлантичної інтеграції цілковито здійсненною, а проходження етапу ринкових перетворень і суспільної демократизації держав Центрально-Східної Європи і колишнього СРСР на засадах верховенства міжнародного права обов'язковою передумовою приєднання до інтеграційних процесів на теренах економічно розвинутих країн та водночас зміцнення європейської і загальносвітової стабільності[6. с. 6-7|.

Україна стратегічно зацікавлена в реалізації домінуючої серед західноєвропейської і північноамериканської спільної думки про те, що першочерговою метою політичного курсу держави на перехідному етапі має бути створення механізмів та інститутів сприяння демократичному процесу та забезпечення громадянських прав і прав людини». Лише на цій основі можливе успішне подолання колишнього розколу Європи та недопущення нових поділів і відновлення ворогуючих або нестабільних політичних систем.

Характерною особливістю нинішнього етапу є зближення України з Європейським Союзом, що знаходить своє підтвердження у підписанні партнерських документів. Так, 1994 р. лідери Євросоюзу й України уклали угоду про партнерство та співробітництво (УПС). У наступні роки були підписані галузеві угоди між Україною і СС, вони ґрунтуються на принципах партнерства, політичного діалогу, передбачають співпрацю у багатьох галузях суспільної діяльності.

Україна - НАТО. Важлива подія у відносинах Україна - НАТО сталася 7 травня 1997 р.: у Києві було відкрито інформаційний центр НАТО (це перший центру країні, що не входить до Альянсу). Центр покликаний оперативно надавати достовірну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в НАГО. З відкриттям цього центру почалася структуризація відносин по лінії Київ -Брюссель. Зацікавленість сторін формуватиме стосунки, що їх офіційні особи називають особливим партнерством, яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці.

29 травня 1997 р. у Сінтері (Португалія) параховано Хартію про особливе партнерство НАТО з Україною. Країни - члени Альянсу визнали Україну частиною нових демократій Центрально-Східної Європи. На цій церемонії були присутні міністри всіх 16 країн - членів НАТО, які брали участь у засіданні Північноатлантичної Ради. Президент України та глави держав і урядів підписали Хартію про особливе партнерство на саміті і НАТО в Мадриді в липні 1997 р. Указом Президента України від 15 вересня 1998 р. створено Місію, до складу якої входять два основних структурних підрозділи - політична секція на чолі з радником та Військове представництво на чолі з військовим представником, який за посадою є військовим радником глави Місії. Основним завданням Місії є:

• забезпечення реалізації політики України у відносинах з НАТО;

представництво України при НАТО, її органах та підтримання з цією організацією   офіційних    відносин;    забезпечення    постійних    контактів   з політичними і військовими структурами НАТО. представництво України в РЄАП та її органах;

- участь  у роботі органів РЄАП, Програмі  НАТО «Партнерство зарані миру», комісії Україна - НАТО, спільної  групи Україна - НАТО у сфері  планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, спільної робочої групи з питань військової реформи та інших спільних органів.