Зовнішньоекономічні зв'язки України: стан та особливості розвитку

 

 

 

ЗМІСТ

 

стор.

Вступ……………………………………………………………...………………3

Розділ 1. Характерні риси світової системи господарських зв'язків……....5

1. Сутність та етапи становлення світової системи господарських зв'язків ……………………………………………………………………………5
2. Особливості інтеграційних процесів у сучасних умовах ……..14

Висновки до першого розділу ……..19

Розділ 2. Зовнішньоекономічні зв'язки України: стан та особливості 
розвитку  ……..20

2.1. Світові інтеграційні процеси та їх вплив на ринкові реформи в Україні…………………………………………………………………………...19

2.2.  Необхідність та  проблеми  входження  України у світову   систему господарських зв'язків ………………………………………………………...27

Висновки до другого розділу…………………………………………………34

Висновки …………………………………………………………………….....35

Список використаних джерел ……..37

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Українська зовнішня політика мас чітку спрямованість: одним із найважливіших її пріоритетів визначено інтеграцію в європейські структури, зокрема Європейський Союз. Разом з тим Україна повністю усвідомлює важливість гармонійних двосторонніх відносин зі своїми сусідами та активної участі в регіональних організаціях.

Кризова ситуація, в якій зараз знаходиться вся Європа. дещо призупинила розвиток інтеграційних процесів в Україні. Очевидною є нагальна необхідність кроків, спрямованих на підвищення конкурентної здатності української економіки. Адже для реалізації своїх планів паша держава в міжнародному співтоваристві має бути активним експортером товарів та послуг, надійним і передбачуваним партнером міжнародним суб'єктам. Протягом 2007-2010рр. зовнішній торговельний оборот зменшився в середньому на 30-40%. Погіршилася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей став неефективним. Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Всі ці та інші обставини зумовлюють необхідність розроблення напрямів інтеграції України у світове господарство, підтверджують їх своєчасність і актуальність.

Теоретичні основи аналізу міжнародних інтеграційних процесів були закладені ще 1941 року в роботах Де Бірса, Вінера та Байє, які сформулювали теорію митних союзів. Багато українських економістів, вчених та політиків проблемам інтеграції України у світове господарство також присвятили свої праці Мальський М.З., Порошенко П., Мочерний С.В., Лукашенко Д.І.. Бондаренко К.. Куркін М.В. та інші.

Актуальність даної теми полягає у тому, що міжнародні зв'язки стали сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, підвищення ефективності національного виробництва і взагалі структурних зрушень, виконуючи функцію каталізатора диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Вивчення необхідності та проблем інтеграції України у світову систему господарських зв'язків - це головна мета дослідження даної роботи.  

         Виходячи із мети було сформульовано наступні завдання:

• визначити сутність та етапи становлення господарських зв'язків;
• дослідити особливості інтеграційних процесів у сучасних умовах;
• проаналізувати світові інтеграційні процес та їх вплив на ринкові

          реформи в Україні;

• визначній необхідність та проблеми входження України у світову

          систему господарських зв'язків.

Для досягнення поставленої мети в роботі використані методи статистики, структурного і динамічного аналізу, синтезу, формальної логіки та наукового пошуку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ГОСІІОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ

1.1.   Сутність та етапи становлення світової системи

                          господарських зв'язків

 

Зародження і формування стабільних економічних відносин між державами і господарюючими суб'єктами різних країн, інтернаціоналізація господарських зв'язків — це об'єктивна історична тенденція розвитку продуктивних сил зумовлена міжнародним поділом праці (МПП), неможливістю національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтернаціоналізації економіки поступово охоплює всі країни світу незалежно від рівня розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою цих процесів є перехід до індустріальної стадії розвитку продуктивних сил — до великого машинного виробництва, якому стають «тісними» та «вузькими» національні межі.

Світове господарство — сукупність національних економік. їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин.

Економісти пропонують різні визначення, в яких, з одного боку, при з'ясуванні сутності світового господарства наголошується на зв'язках між різними країнами, а з іншого — на наявності національних господарств і лиш після цього на взаємозв'язках між ними. З методологічної точки зору другий підхід логічніший, оскільки відповідає вимогам системного аналізу. Його вимогами є такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, а також загальна мета. Цілісність і організованість світового господарства забезпечує його господарський механізм та міжнародні поділ праці, який теж належить до сфери міжнародних економічних відносин, оскільки до них відносять техніко-економічні відносини між різними країнами, а отже, відносини міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування та інші (як сфера міжнародного поділу праці) [8].

До складу світової економічної системи відносять світові продуктивні сили та світовий господарський механізм. На їх основі утворюються такі міжнародні економічні метасистеми:

1) міжнародний технологічний спосіб виробництва сформований у наслідок діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та техніко-економічних відносин. Основою сучасного світового господарства є передусім 
процес інтернаціоналізації продуктивних сил, а у ширшому контексті — процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва:

2) міжнародний суспільний спосіб виробництва, який поступово 
формується у процесі діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення. Формами вияву процесу інтернаціоналізації відносин економічної 
власності у сфері безпосереднього виробництва є формування інтернаціональних витрат суспільно-необхідної прані, інтернаціональна вартість; у сфері обміну — інтернаціональна ціна, інтернаціоналізація грошей та інших форм товарно-грошових відносин;

3) міжнародний економічний спосіб виробництва, який поступово утворюється внаслідок діалектичної взаємодії інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, організаційно-економічних та відносин економічної власності.

Сучасне світове господарство — складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угруповань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відносин, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм [14].

До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об'єднання    ООН    (наприклад.    Комісія    ООП    з    питань

народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Закон інтернаціоналізації виробництва. Якщо дотримуватись принципу примату виробництва, то вирішальну роль у формуванні цілісності сучасного світового господарства мають закони сфери безпосереднього виробництва і передусім закон його інтернаціоналізації.

Закон інтернаціоналізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, статі, суттєві зв'язки між процесом переростання економічним способом виробництва меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою та створення при цьому необхідних матеріальних і духовних благ, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні — з іншого.

Закон інтернаціоналізації обігу. Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з дією закону інтернаціоналізації обігу.

Закон інтернаціоналізації обігу — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціоналізації вартості у цій сфері та її перетворенням в інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях.

Історично першими формами міжнародних економічних зв'язків були міжнародна торгівля, міграція робочої сили, валютно-кредитні відносини, які зародились ще в епоху рабовласництва. Тоді сформувались регіональні центри торгівлі в Середземномор'ї. Південній та Південно-Східній Азії, де гроші різних країн обмінювались між собою і ставали об'єктом купівлі-продажу. Існувала така професія як міняйли. Великі торговельні общини застосовували комерційний кредит, який надавався організаторам заморських експедицій. Трудова міграція існувала переважно у примусовій формі торгівлі рабами. Ці процеси започаткували формування світового ринку, провідна роль серед яких належала міжнародній торгівлі.

Вона була основною формою міжнародних економічних зв'язків в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес створення світового ринку набув нового імпульсу після формування в середині XIX ст. У провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту Протягом розвитку масового виробництва світовий ринок почав переростати у світове господарство, що означало вихід на перший план замість переважно торгових відносин виробничих зв'язків. В основі останнього лежав вивіз капітал). Позитивний вплив на становлення світової торгівлі справили новітні на той час засоби транспорту і зв'язку та утвердження ринкових відносин спочатку в Західній Європі, а потім і в інших регіонах світу. Внаслідок цього наприкінці XIX ст. Сформувався світовий ринок товарів і послуг як сукупність їх національних ринків.

Одночасно створюються можливості і виникає необхідність у посиленні руху між країнами капіталу, робочої сили, технологій тощо. Це і призвело до тої о, що національні економіки були втягнуті в обмін між ними не тільки товарів і послуг, а й рух інших економічних ресурсів. За таких умов на межі ХІХ-ХХ ст. Остаточно сформувалось світове капіталістичне господарство, яке охоплювало рух товарів, послуг, а також факторів виробництва між країнами світу.

Однак з 20-х років минулого століття світове капіталістичне господарство втратило всеохоплюючий характер у зв'язку із утвердженням в ряді країн на різних континентах світу адміністративно-командної системи господарювання. Це призвело до відокремлення країн, де панувала адміністративно-командна система, від світового господарства, яке розвивалось на засадах ринкових відносин.

Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, налагодження тривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означало кінець національної відособленості країн світу хоча б у галузі економіки.

Після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватись у таких напрямках:

• послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів, робочої сили, технологій;
• посилення тенденцій до інтеграції національних господарств у окремих регіонах;
• розширення масштабів і відповідальності ТИК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну;
• підвищення ролі і значення національних, валютно-кредитних фінансових і торгових організацій:

- посилення ролі держави у сфері міжнародних економічних відносин. Останнє проявляється у вивозі капітал) державою. її участі в інтеграційних

процесах, розробці і реалізації різноманітних проектів погодження політики, правових документів, які регламентують різні аспекти міжнародних економічних відносин між країнами у фінансовій, крени ній. валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.

У другій половині XX ст. Розвиток світового господарства відбувався під впливом НТР та зростання ролі держави. Останнє проявлялося у повсюдному послабленні митних та адміністративних бар'єрів на шляху переміщення товарів, капіталів та робочої сили; посиленні тенденції до формування інтеграційних об'єднань в усіх регіонах світу; розширенні масштабів та сфер діяльності транснаціональних корпорацій га перетворенні їх у провідну ланку розвитку світових продуктивних сил; підвищенні ролі міжнародних фінансових, кредитних та торгівельних організацій; посиленні взаємозалежності між країнами світу в цілому [7].

В сучасних умовах на розвиток світового господарства значний вплив має інтернаціоналізація господарського життя, яка являє собою об'єктивний процес виникнення та розвитку зв'язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення. Інтернаціоналізація господарського життя проявляється як процес усуспільнення продуктивних сил. техніко-економічних та виробничих відносин. Вона базується на інтернаціоналізації виробництва та капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва - це розвиток міжнародних економічних зв'язків і відносин між суб'єктами підприємницької діяльності у процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва. Під останнім мається на увазі лите одна зі сфер суспільного відтворення - безпосереднє виробництво. Його інтернаціоналізація передбачає поглиблення суспільного поділу праці, кооперування, комбінування та ін.