Заробітна плата

Чистий  прибуток і податкова ставка

Податковий  клин за 2003 і 2008 років показує невелике зниження загального показника ЄС-27 між цими двома періодами. Дійсно, податковий клин скоротився в 18 державах-членах і залишається незмінним у трьох інших. Отже, податковий клин збільшився тільки між цими двома роками в шести держав-членів, від 1 до 4 відсоткових пунктів в Ірландії, Греції, Угорщини, Італії, Нідерландах і Австрії.

Витрати на оплату праці

Середня погодинна  вартість робочої сили (див. Додаток 4, Рисунок 3) і структури витрат на робочу силу (див. Додаток 5, Рисунок 4) змінювалися в широких межах держав-членів у 2009 році. Відносне значення заробітна плата в загальних витратах праці склала 66% у Швеції і менше 70% в Бельгії та Франції (2008), в той час як це було 85% або більше у Великобританії, Словенії, Люксембургу та Мальти (2008 ). Також в додатку 5 визначено прибуток у бізнесі економіки (в середньому валовий річний дохід зайнятих повний робочий день) в євро (Додаток 5 , Рис.5)[10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РЕФОРМУВАННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Головним джерелом грошових доходів працівників є  заробітна плата, правильна організація  якої спонукає членів суспільства до високопродуктивної і якісної праці, а відтак безпосередньо впливає  на темпи соціально-економічного розвитку країни.

Сьогодні виникла  парадоксальна ситуація: економіка  держави розвивається у ринковому  напрямі, а один з головних елементів  ринкової економіки ціна робочої  сили все більше віддаляється від  своєї природної оцінки. На переконання профспілок низька заробітна плата це основна перешкода для розвитку власного національного товаровиробника, що стримує внутрішнє споживання та підвищення життєвого рівня працюючого населення,  ефективну високопродуктивну працю.

Проблема удосконалення оплати праці є ключовою в системі соціально-економічних відносин не тільки тому, що стосується інтересів основної частини населення країни, але і у зв’язку з тим, що впливає на всі параметри ринку: через механізми попиту та пропозиції – на структуру виробництва і його динаміку; через конкуренцію між працею та капіталом – на технологічний рівень виробництва і його ефективність, якість робочої сили, рівень зайнятості, динаміку цін та інфляцію.

Аналіз сучасної  політики і практики організації  заробітної плати в Україні демонструє політику обмеження грошових доходів, орієнтації заробітної плати на прожитковий мінімум. На державному рівні здійснюється регулювання лише мінімальної заробітної плати, яка нажаль не є адекватною соціальною гарантією. Заробітна плата фактично перестала виконувати відтворювальну, стимулюючу і соціальну функції. Її рівень забезпечує  не більш як 20% відтворення робочої сили.

Для нинішньої  ситуації характерно невиправдана диференціація  в оплаті праці за видами економічної  діяльності, яка досі значною мірою пов’язана з різним ступенем адаптації галузей до ринкових умов господарювання. Вкрай низька зарплата склалася у працівників бюджетної сфери. Структура оплати праці розбалансована: надтарифна частина заробітної плати на багатьох підприємствах перевищує базову тарифну частину, порушені пропорції в оплаті праці працівників підприємств.

Нині у сфері  державного управління склалася критична ситуація, пов'язана із штучним заниженням за останні три роки фінансових потреб на оплату праці та відповідних асигнувань, яких не вистачає навіть на основні виплати державним службовцям (посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років). З 2008 року посадові оклади працівників органів виконавчої влади взагалі не підвищувалися.

Рівень зростання  середньої заробітної плати працівників галузей бюджетної сфери за період 2009 – 2011 років склав в середньому 45,6%, а  державного управління - 10%. У спеціалістів органів виконавчої влади (а їх кількість складає 74% від загальної чисельності державних службовців) середня заробітна плата навіть зменшилася на 18,5% (у 2008 р. вона була 1750 грн., на 01.08.11 – 1427 грн. при середній заробітній платі по Україні – 2531 гривня). При збільшенні мінімальної заробітної плати в Україні посадові оклади спеціалістів 5–7 категорій є аналогічними посадовим окладам некваліфікованих працівників (прибиральник службових приміщень тощо).

Занижений розмір заробітної плати, у т.ч. в бюджетній  сфері, поширюють бідність серед  працюючого населення та, в подальшому, бідність серед пенсіонерів через низький рівень їх пенсійного забезпечення, а також провокує недофінансування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, місцевих і державного бюджетів. Низький рівень оплати праці є благодатним підґрунтям для подальшого розквіту тіньової економіки.

Масштаби тінізації  національної економіки в Україні  набули загрожуючих масштабів, за оцінками різних експертів в тіні знаходиться 50% економіки, що є підґрунтям для  неконкурентного середовища за рахунок  соціального демпінгу. За останніми даними нерегламентована зайнятість у всіх видах економічної діяльності (кількість неформально працевлаштованих досягає 6,8 млн. осіб), 2,5 млн. працівників отримують зарплату у розмірі фактичного прожиткового мінімуму.

Зростання тіньового  сектору призводить до нівелювання, а подекуди і відсутності соціального захисту працюючих та стає загрозою дотримання базових прав та свобод людини.

Мінсоцполітики  було розроблено ряд законопроектів, нібито спрямованих на детінізацію  трудових доходів та відносин.

Запропоновані законопроекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  (щодо мінімальних розмірів оплати праці та гарантій їх забезпечення)»  та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про працю)» в існуючому вигляді є неприйнятними та перекреслюють багаторічні напрацювання соціальних партнерів.

Зокрема, передбачені  законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  (щодо мінімальних розмірів оплати праці та гарантій їх забезпечення)» зміни звужують існуючі права працівників, що суперечить статті 22 Конституції України, не впливають на забезпечення гарантій мінімальних розмірів оплати праці і не вирішують питання легалізації заробітної плати, збільшення надходжень до державного бюджету, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законопроектом  передбачено ряд погіршуючих  змін до законодавства про оплату праці, прийняття яких призведе до зниження життєвого рівня працівників, зруйнує сформовану систему оплати праці та фактично ліквідує колективно-договірне регулювання з цих питань, оскільки у роботодавців виникне стимул відмовитись від підписання галузевих угод та користуватись «квазі тарифною сіткою».

Таким чином, зазначений законопроект не може бути підтриманий профспілками з ряду причин:

1. Порушено норму  ст. 22 Конституції України щодо  недопущення звуження змісту  та обсягу існуючих прав і  свобод при прийнятті нових  законів або внесенні змін  до чинних законів.

2. Нівелюється  поняття некваліфікованої праці,  стирається різниця між оплатою  праці за кваліфіковану та некваліфіковану працю, дискримінується молодь в частині забезпечення молодих фахівців першим робочим місцем. Тим самим знижується мотивація до отримання будь-якої освіти.

3. Знижуються  гарантії в оплаті праці через  надання можливості встановлення розміру мінімальної тарифної ставки (окладу) на рівні, нижчому ніж розмір мінімальної заробітної плати, що може зруйнувати тарифну систему оплати праці, як це вже фактично зроблено в бюджетній сфері.

4. Передбачається  зміна структури мінімальної заробітної плати, шляхом включення до неї окремих видів додаткової заробітної плати. Водночас передбачається доплатний механізм в разі нарахування заробітної плати в розмірі, меншому за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином мінімальна заробітна плата вже не буде державною гарантією.

5. Зникає право  на колективно-договірне регулювання  оплати праці в не бюджетній  сфері через надання права  Кабінету Міністрів України визначати  мінімальний розмір заробітної  плати.

6. Штучно занижуються  темпи росту мінімальної заробітної плати, чим порушується принцип соціального діалогу та узаконюється ганебна практика визначення розміру мінімальної заробітної плати за залишковим принципом видатків з державного бюджету.

Також профспілки категорично не погоджуються з пропозицією законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про працю)» встановити адміністративну відповідальності працівника за «фактичне виконання трудових обов’язків без оформлення трудових відносин», адже оформлення трудових відносин є обов’язком роботодавця, а не працівника, працівник не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем своїх обов’язків. Запропонована норма суперечить ч.4 ст.24 КЗпПУ, якою передбачено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ або розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Вважаємо, що вказане є принциповим питанням у питанні погодження зазначеного законопроекту.

Низька заробітна плата, затримка її виплати негативно позначаються на ставленні працівників до своїх прямих обов’язків і є одним з мотивів вимушеної вторинної зайнятості. Становлення системи соціального діалогу, що є одним з основних механізмів регулювання ринку праці і встановлення ціни робочої сили відбувається повільно.

Отже, зазначені  законопроекти не тільки не вирішують  проблему легалізації заробітних плат, а по суті руйнують існуючу систему  організації та державного регулювання  оплати праці, є шкідливими по своїй суті, перекладають відповідальність на працівника за небажання роботодавця укладати трудовий договір (або навіть несвоєчасне оформлення роботодавцем трудового договору).

Слід пам’ятати, що економіка зростання існує  лише тоді, коли сформований платоспроможний споживач. Якщо подивитись на мінімальну заробітну плату українця, вона складає 87 євро, що в 3 рази менше ніж в Литві, в 20 разів менше ніж в Великобританії. При цьому в економіці досі не подолане явище невчасної виплати заробітної плати (станом на 1.08.2011 сума заборгованості складає понад 1 млрд. 170 млн. грн. або 150 млн. дол. США). Виникає логічне запитання: може ми не про те турбуємось? Адже інфляція сьогодні розкручується зростанням тарифів на житлово-комунальні послуги, масштабною корупцією та монополізацією значних сегментів економіки.

Україні гостро необхідна нова, добре продумана  і прорахована політика зростання  трудових доходів населення і  за рахунок цього скорочення існуючої соціальної диференціації суспільства. В основі такої політики має перебувати випереджаюче зростання заробітної плати порівняно зі зростанням інших доходів населення.

У зв'язку з переліченим  важливого значення набуває потреба  формування нової державної політики відносно умов розвитку трудових доходів  населення, зокрема реформування оплати праці, як основного джерела доходів працюючих. Це дозволить в значній мірі реалізувати конституційні положення про соціальну державу, що забезпечує створення умов для гідного життя і вільного розвитку людини. Результатом такої політики має стати входження України в ТОП-20, досягнення основних міжнародних соціальних стандартів, ратифікованих Україною як членом Міжнародної організації праці.

У процесі реформування оплати праці необхідно подолати кризові явища, що нагромадилися  у цій сфері, а саме:

• бідність серед працюючого населення;
• заборгованість із виплати заробітної плати;
• низький рівень оплати праці;
• тінізацію національної економіки;
• несправедливість в оплаті праці.

Враховуючи  вищевикладене вважаємо за необхідне  рекомендувати Кабінету Міністрів України утворити тристоронню робочу комісію для вироблення спільних консолідованих шляхів реформування системи оплати праці, зокрема підготовки законодавчих пропозицій розроблення і затвердження у 2011 році Концепції реформи оплати праці до 2020 року спрямованої на:

•       підвищення рівня та максимальну легалізацію заробітної плати;

•    визначення єдиних підходів до формування заробітної плати в усіх галузях економіки;

•       зміну підходів до визначення розміру мінімальної заробітної плати на основі раціонального споживчого бюджету, який забезпечуватиме відтворення здатності працівника до праці та врахувати податкову та сімейну складову;

•      формування державної політики справедливого розподілу результатів суспільної праці, враховуючи соціально справедливу диференціацію заробітної плати керівників та працівників і справедливий рівень оподаткування трудових доходів порівняно з іншими доходами;

•        забезпечення адекватної залежності між заробітною платою, нормами праці та рівнем відповідальності роботодавця за створення умов для продуктивної праці;

•       забезпечення своєчасності виплати заробітної плати;

•        удосконалення державного та договірного регулювання оплати праці [9].