Заробітна плата

Отже:

• Премії не повинні бути занадто загальними і поширеними, оскільки в противному випадку їх будуть сприймати просто як частину звичайної зарплати у звичайних умовах.
• Премія повинна бути зв'язана з особистим внеском працівника у виробництво, будь то індивідуальна або групова робота.
• Робітники повинні почувати, що премія залежить від додаткових, а не нормативних зусиль.
• Додаткові зусилля працівників, стимульовані премією, повинні покривати витрати на виплату цих премій.

Соціальне стимулювання представляється як матеріальне не грошове. Головною спрямованістю виступають відносини між людьми, виражені у вдячності керівництва. Це заохочення матеріально не грошовими стимулами й соціальними відносинами в колективі. Соціальні стимули пов'язані із прагненням людей брати участь у керуванні, просуватися по соціально-професійним сходам, займатися престижною працею. Іншими словами, цей вплив на потребу працівника в самоствердженні і владі.

Матеріально-не грошові блага можуть бути використані як стимули тому, що одержання кожного з них можна зв'язати з результатами трудової діяльності та соціальної активності працівників. Вони, як і будь-які інші, крім змістової цінності мають морально-престижну, що привертає увагу всіх і є предметом оцінок і обговорення працівників.

Моральне  стимулювання є найрозвиненішою підсистемою духовного стимулювання праці й ґрунтується на специфічних духовних цінностях людини. Сутністю морального стимулювання є передача інформації про заслуги людини, результати її діяльності в соціальному середовищі.

Моральні стимули  пов'язані з потребами людини у визнанні й повазі, моральному схваленні. Ці стимули проявляються в таких формах, як усна й письмова подяка, різні нагородження, присвоєння відмітних звань і т.п.[5, c.106].

3. Державне регулювання заробітної плати

Закон "Про  оплату праці" визначає сферу державного регулювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається:

 •        встановлення розміру мінімальної  заробітної плати;

 •        встановлення державних норм  і гарантій оплати праці;

 •        встановлення умов і розмірів  заробітної плати керівників

 підприємств,  заснованих на державній, комунальній власності;

 •        встановлення умов і розмірів  заробітної плати працівників

 підприємств,  установ і організацій, що фінансуються  чи дотуються з бюджету;

 •       регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом

 Міністрів  України;

 •        оподаткування доходів працівників[1].

Мінімальна  заробітна плата є основою  для визначення державних тарифів  у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної  величини мінімального споживчого  бюджету з поступовим зближенням  рівнів цих показників в міру  стабілізації та розвитку економіки  країни;

- загального  рівня середньої заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна  заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в  розрахунку на працездатну особу. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у Законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди[7].

Стаття 3 Закону "Про оплату праці" визначає мінімальну заробітну плату як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт) [1].

До сфери державного регулювання  віднесено також встановлення норм оплат праці: в надурочний час; у  святкові, неробочі і вихідні дні; в нічний час; за час простою, що стався не з вини працівника; при виготовлені продукції, що виявилась браком не з вини працівника.

Закон "Про  оплату праці" до сфери державного регулювання відносить також  встановлення гарантій для працівників  при оплаті щорічних відпусток; часу, протягом якого працівник виконував державні обов'язки та в інших випадках, коли за працівником за законодавством зберігається середній заробіток. Державне регулювання заробітної плати охоплює також встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності. Державному регулюванню підлягає заробітна плата працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, суду та прокуратури, митної і податкової служб.

  До сфери державного регулювання віднесено також встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, що отримують з бюджету дотації.

  Держава регулює фонд оплати праці підприємств—монополістів з метою недопущення штучного підвищення заробітної плати.

Держава також  регулює порядок обчислення середньої  заробітної плати для різноманітних  виплат, зокрема для оплати відпусток, для нарахування гарантійних  і компенсаційних виплат тощо. Обчислення середньої заробітної плати для  оплати відпусток або виплати компенсації за невикористану відпустку провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи [7].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ  ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОНОМ

2.1. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ

Відповідно  до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому  виразі, яку за трудовим договором  власник або уповноважений ним  орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Середня заробітна плата – по підприємству, установі – економічний показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, яка припадає на одного працівника підприємства, організації; визначається поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню чисельність працівників.

Вибравши показник середньої  заробітної плати за регіонами за місяць у 2012, 2011 і 2005 роках я проаналізувала Львівську, Донецьку та Тернопільську області.

Аналіз періодів 2005, 2011 і 2012 років продемонстрував, що середня заробітна плата постійно збільшувалася.

За даними Державної служби статистики України було проаналізовано середню заробітну плату за найвищою і найнижчою ознакою за 2005, 2011 і 2012 роки (Додаток 1, 2, 3).

Аналіз рівня  середньої заробітної плати за регіонами  дав змогу визначити, що в січні 2012 році найбільші розміри середньої заробітної плати штатних працівників спостерігалися у Києві (4148 грн.), Донецькій (3151 грн.) та Дніпропетровській (2860 грн.) областях. За цей період зростання середньої зарплати досягнуто в усіх регіонах. Найвищий рівень зарплат зареєстрований у Києві, де середня зарплата склала 4148 гривень, найнижчий – у Тернопільській області, де середня зарплата склала 1941 гривень на місяць (Додаток 1).

Аналіз рівня середньої  заробітної плати за регіонами дав  змогу визначити, що в січні 2011 році найбільші розміри середньої заробітної плати штатних працівників спостерігалися у Києві (3453 грн.), Донецькій (2688 грн.) та Дніпропетровській (2461 грн.) областях. За цей період зростання середньої зарплати досягнуто в усіх регіонах. Найвищий рівень зарплат зареєстрований у Києві, де середня зарплата склала 3453 гривень, найнижчий – у Тернопільській області, де середня зарплата склала 1610 гривень на місяць (Додаток 2).

Аналіз рівня  середньої заробітної плати за регіонами  дав змогу визначити, що в січні 2005 році найбільші розміри середньої заробітної плати штатних працівників спостерігалися у Києві (1024,76 грн.), Донецькій (784,69грн.) та Дніпропетровській (771,09 грн.) областях. За цей період зростання середньої зарплати досягнуто в усіх регіонах. Найвищий рівень зарплат зареєстрований у Києві, де середня зарплата склала 1024,76 гривень, найнижчий – у Тернопільській області, де середня зарплата склала 414,87 гривень на місяць (Додаток 3).

Отже, заробітна  плата за весь період постійно зростає, найвищою вона є у Києві, а найнижчою  – у Тернопільській області.

Порівнюючи  Донецьку область за 2011 і 2012 роки та 2005 і 2012 рр, то заробітна плата зросла 2011-2012 рр. на 17, 22% , а 2005-2012 на 301,49%.

Порівнюючи  Київ, заробітна плата зросла 2011-2012 рр. на 20,13%, а 2005-2012 на 302,78%.

Порівнюючи  Тернопільську область, заробітна  плата зросла 2011-2012 рр. на 20,56%, а 2005-2012 на 367,86%.

Порівнюючи  Львівську область, заробітна плата зросла 2011-2012 рр. на 16,53%, а 2005-2012 на 315,03%.

Отже, за 2005-2012 рр. найбільше зросла середня заробітна  плата у Тернопільській області.

Динаміка  суми заборгованості з виплати заробітної плати

(станом  на початок року, млн.грн.)

За 1997 рік найбільша  сума заборгованості з виплати заробітної плати у Донецькій області  – 583,8 млн.грн, найменша – м. Севастополь  – 22,0 млн.грн. та у Закарпатській  області – 48,5 млн.грн.

За 2005 рік найбільша  сума заборгованості з виплати заробітної плати у також у Донецькій області – 282, 6 млн.грн., найменша – Закарпатська область – 2,1 млн.грн.

За 2012 рік рік  найбільша сума заборгованості з  виплати заробітної плати у продовжується  у Донецькій області – 200,3, найменша – Рівненька область – 2,5 млн.грн, а у Закарпатській області – 13, 5 млн.грн.

Порівнюючи сума заборгованості з виплати заробітної плати у Донецькій області, то порівнюючи 1997-2005 роки – становить 48,41 %, 1997-2012 рр. –34,31%.

Порівнюючи сума заборгованості з виплати заробітної плати у Закарпатській області, то порівнюючи 1997-2005 роки – становить 4,33%, 1997-2012 рр. –27, 84%.

Отже, сума заборгованості з виплати заробітної плати у Закарпатській області збільшилася за 1997-2012, а у Донецькій області зменшилася [8].

2.2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

ЗАКОРДОНОМ

Рівень і  структура заробітної плати і  трудових витрат є важливі макроекономічні  показники, які використовуються політиками, роботодавцями і профспілками для  оцінки праці ринкового попиту та пропозиції умовах. Цей підрозділ порівнює і протиставляє дані про заробітну плату та вартості робочої сили в Європейський Союз (ЄС), причому останні зазвичай визначаються як витрати роботодавців на персонал.

Основні статистичні висновки

Валова  виручка

Серед країн-членів ЄС, середні дані (в середньому) сукупного річного доходу штатних співробітників на підприємствах з десятьма або більше осіб, були найвищими в Данії (55 001 євро) в 2008 році, а потім Люксембург, Сполучене Королівство (дані за 2007 рік), Німеччина і Бельгія - все вище 40 000 євро - у той час як доходи були найнижчими в Румунії (5464 євро) і Болгарії (3328 євро ). У 2006 році середній річний дохід показали приблизно аналогічний рейтинг країн (див. Додаток 3, Рисунок 1), в середньому дохід вищий, ніж середній заробіток у всіх країнах, за винятком Мальти. Частка працівників, що вважається низькооплачуваними працівниками, у 2006 році був найвищим у Латвії, на 30,9%, а більш ніж один з чотирьох співробітників отримали низьку заробітну плату в Литві, Болгарії та Румунії.

Різниця між оплатою праці за статтю

Незважаючи  на деякий прогрес, залишається значний  розрив між середньою заробітної плати чоловіків і жінок в  ЄС-27. Жінкам платили в середньому 17,5% менше, ніж чоловікам в 2008 році. Невелика різниця в середній заробітній платі між чоловіками і жінками були в Італії, Словенії, Бельгії, Румунії, Мальті, Португалії та Польщі (менше 10%), найбільша в Естонії (дані 2007 року), Чеській Республіці та Австрії (більше 25 %). Різні ефекти можуть сприяти цій прогалині в оплаті праці, такі як: відмінності в економічній активності, відмінності в заняттях та заходах, в яких, як правило, чоловіки чи жінки домінують, відмінності в ступені на яких чоловіки і жінки працюють на позаштатній основі, а також ставлення співробітників відділів приватних і державних органів на розвиток кар'єри та неоплачувану / декретну відпустку.

Мінімальна  заробітна плата

У липні 2010 року в цілому 20 з 27 держав-членів ЄС (всі, крім Данії, Німеччини, Італії, Кіпру, Австрії, Фінляндії та Швеції) і дві країни-кандидати (Хорватія та Туреччина) мали національні законодавства, що встановлюють мінімальний розмір оплати праці за законом або національні міжсекторальні угоди. Щомісячна мінімальна заробітна плата значно змінилася в липні 2010 року (див. Додаток 4, Рисунок 2). Відмінності відображають,принаймні до деякого степеня, рівень цін в економіці кожної країни, з найвищою мінімальною заробітною платою записаною в Люксембурзі (1725 євро на місяць) і найнижчою в Болгарії і Румунії (123 євро та 137євро відповідно).