Теорія і практика економічної системи соціалізму

   Незважаючи на стрімке зростання в 1980-х, китайська економіка все ще розділяла безліч основних відмінних рис з економіками інших країн, що розвиваються. Валовий національний продукт на душу населення в 1986 становив ¥ 849 або близько $ 228 (за обмінним курсом 1986 року), відображаючи низький середній рівень продуктивності праці. Як і в багатьох країнах, це не могло сприяти початку тривалих зусиль по індустріалізації до середини двадцятого століття, основна китайська робоча сила (понад 60%) все ще була зайнята в сільському господарстві, яке давало 30% вартості загального обсягу продукції.Сільськогосподарські роботи в основному все ще велися вручну.Сучасне обладнання головним чином використовувалося в промисловості, але в значній мірі було прообразом старих моделей з низькою продуктивністю. 
В інших відносинах економіка Китаю дещо відрізнялася від оної більшості країн, що розвиваються. Найважливіша відмінність, незважаючи на що йдуть зміни, полягало в тому, що китайська економіка була організована як соціалістична система, що керує центральним плануванням. Панування держави і колективної власності, центральне управління фірмами замість фінансової системи, перерозподіл ресурсів між регіонами, розподіл зерна і субсидованих надання житла відбилися в системі розподілу доходів, які були набагато обмеженішими, ніж майже у всіх інших країнах, що розвиваються. Якусь щирість капіталізму надавала форма приватної власності у виробничих фондах. Сільськогосподарські угіддя здавалися в оренду фермерським сім'ям, але формально перебували під володінням сіл, містечок, селищ - групових одиниць, що змінили комуни.

   У середині 1980-х більшість китайців за американськими мірками залишалися в злиднях, але кілька важливих вимірів показали, що якість їх життя було значно краще, ніж передбачалося виходячи з рівня валового національного продукту (ВНП) на душу населення. Згідно з даними Світового банку в 1984 споживання енергії на людину складало 485 кілограм у нафтовому еквіваленті - більше, ніж у будь-який інший «малоприбуткове» країні, і вище середнього для «нижче-середньодохідних» країн. У 1983 денний раціон на душу населення становив 2620 калорій - на 11% вище основних вимог і приблизно настільки ж вище середнього по країнах, що належать до «вищесередньої». Показово, що початкова смертність в 1985 була 39 чоловік на 1000 - набагато нижче, ніж у середньому по «вище-середньодоходних» країнам, а тривалість життя від народження була 69 років - вище, ніж середня по «вище-середньодоходних» країнам. 
Незважаючи на великі економічні досягнення, досягнуті Китаєм з 1949 і драматичними відкриттями 1980-х, серйозні дисбаланси і дефіцит встояли. Дефіциту сприяв державний безлад, який зруйнував економіку в період Культурної революції (1966-76), недостатня гнучкість у процесі планування і серйозні помилки в цінових структурах. Величезний дефіцит, що не відповідають вимогам транспортні засоби та комунікаційні мережі, недолік техніків і інших висококваліфікованих кадрів, недостатній обмін валютою для закупівель передових технологій з інших країн і неадекватні правових та адміністративних заходів проти внутрішньої і зовнішньої торгівлі - все це сприяло ускладненню модернізації.

   Важливим побічним продуктом програми реформ з 1970-х стало величезне збільшення кількості доступної інформації про економіку.Уряд збирало і публікувало основні національні економічні дані і в 1950-х, але централізована система збору статистики була зруйнована в кінці 1950-х, було доступне вкрай мало статистичної інформації протягом 1960-х і початку 1970-х. Це тривало до 1979, коли Державне бюро статистики покінчило зі статистичними «затемненням», опублікувавши офіційну економічну статистику. У наступні роки Державне бюро статистики публікувало все більше заміток, включаючи щорічні економічні збірники і статистичні щорічники, які поступово стали краще і інформативніше. На додаток, більшість провінційних областей і міст точно так само як і головні промислові та економічні райони, що спеціалізуються на видобутку вугілля і сільському господарстві, почали випускати свої власні спеціалізовані статистичні щорічники. На початку 1980-х почали випускатися численні періодичні видання, багато з яких спеціалізувалося на економічних даних та аналізі. Хоча китайські статистичні поняття і методи в багатьох відносинах все ще відрізнялися від оних в інших країнах, і відповідності деяким даними викликало сумнів навіть у китайських економістів, іноземні аналітики в 1987 все ж таки мали доступ до багатого і зростаючого обсягу даних, які сприяли широкому аналізу китайської економіки .

   Тим не менш, перехід на ринкові рейки на початку 1990-х породило дві головні проблеми. По-перше, кінець центрального планування вимагав створення механізмів встановлення фінансової політики, банківської системи і ринків капіталу.  Протягом всіх 1990-х пророблялися робота, щоб встановити ці системи в дію.

   Інша проблема породжувалася державними підприємствами (ГП).  При

системі заморожених цін, ціни доходів та видатків державних підприємств були фіксовані, дозволяючи їм використовувати різницюдля фінансування соціального забезпечення.

Коли ж доходи і витрати почали обчислюватися за ринковими цінами, більшість ДП стали вкрайневигідними з двох причин: вони були у відповіді за соціальне забезпечення працівників і випускали товари, які ніхто не хотів купувати.  З часом це було вирішено шляхом банківських кредитів, але це породило масивне кількість невиплат по боргах.  В кінці 1990-х і початку 2000-х ця проблема була усунута шляхом закриття невигідних державних фабрик і розвитком систем соціального страхування. [15, с. 109-117] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок:

   В даній курсовій роботі я досліджувала питання особливостей формування економічної  системи соціалізму, засади на яких базується ця економічна система, її складові та як вона діє в житті.

   Командно-адміністративний устрій базується на таких засадах: планова організація суспільного  виробництва; централізоване керування  економікою державним апаратом; суспільна  власність. Напрямок і швидкість  розвитку кожної галузі визначається владними структурами. Аналітики розробляють економічні плани щодо руху суспільного виробництва, а підприємства мусять виконувати його і намагатися перевиконати. Оскарження плану можливе лише в одному випадку – для встановлення нових цілей та орієнтирів. Приватна власність як така в соціалістичній державі відсутня. Все належить суспільству, пролетаріату. Але фактично все належало владі і саме вона розпоряджалася усіма ресурсами.

   Соціалістична система – це економічна система, що утверджує ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи. Основними ознаками соціалізму є: монополія державної власності; відносини адміністративної залежності; надцентралізація суспільного виробництва; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від ідеології і політики; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

   Початок 80-х і кінець 90-х років став переламним в житті країн соціалістичного спрямування: розпад СРСР, переорієнтація на капіталізм більшості держав соцтабору, реформування економіки Китаю. Незміною залишилась лише економіка Куби, але ця країна зараз переживає глибоку кризу. Даної участі уникла Китайська народна республіка. Її керівництво вчасно почало впроваджувати реформи, створило вільні економічні зони, надала певної економічної свободи підприємцям, створила умови для розвитку іноземних корпорацій на теренах Китаю. Молодість і розмір ринку КНР приваблює більшість світових корпорацій, які вкладають величезні інвестиції в її економіку. Через це держава має один з найвищих в світі показників річного приросту ВВП – 10-12%.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Cписку використаних джерел 

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна  економічна теорія; Спеціальна економічна  теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. –527 с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.Посібник, 2001—323 с.

3. Бєляєв О. О.,Бебело А. С. Економічна система: властивості, структура, моделі /Вчені записки: Наук.зб.—Вип. 1/Під. ред. В. С. Сувчука. — К., 1998. —326 с.

4. Бюлетень Міністерства іноземних справ. — Пекін, 1998.(http://www.jenessi.net/economi/110-evoljucja-ekonomchnikh-reform-u-kita.html)

5.Братусь С.Н. Актуальные аспекты совершенствования хозяйственного механизма и хозяйственного законодательства 1987 г. -М., 1987. -с. 257

6. Велика Радянська Енциклопедія  (http://bse.sci-lib.com/article097306.html)

7. Зиновьев А. А. Коммунизм как реальность. — М., 1994—165 с.

8. Курс политической экономии: В 2 т. / Под ред. Н. А. Цаголова. — Т. 2: Социализм. — М.: Экономика, 1970. — 127 с.

9. К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв, Політична економія: Навч. Посібник. К.: КНЕУ, 2001. — 508 c.

10. Румянцев А. М. О категориях и законах политической экономии коммунистической формации. — М.: Мысль, 1966. — 239 — 240 c.

11. Журнал «Економіка Китая», видавництво при Міністерстві зовнішньо-торговельних зв’язків КНР. — Пекін, 1998.( http://www.jenessi.net/economi/110-evoljucja-ekonomchnikh-reform-u-kita.html)

12. Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

13. http://www.lenta.ru/news/2010/04/15/gdp/

14.http://korrespondent.net/business/economics/1191802-v-2010-godu-vvp-kitaya-prevysil-shest-trillionov-dollarov

15.  Гельбрас, В. Г. 30 лет реформ открытости КНР // Общественные науки и современность. — 2009. — № 3. — 117 с.