Теорія і практика економічної системи соціалізму

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет кораблебудування

ім. адм. Макарова  
 

Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Політична економія» 
 

На тему: «Теорія і практика економічної системи                                     соціалізму» 
 
 
 
 

Науковий керівник:к.е. професор Простяков М.Г.

______________

(підпис) 
 

Студент гр.1421______________Бєляєва Н.Л.

                            (підпис) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв-2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СОЦІАЛІЗМУ 4

1.1.Формування  соціалістичної ідеї та її  еволюція 4

1.2. Становлення  державного соціалізму та його  ознаки    6

1.3. Механізм  функціонування державного соціалізму 10

    РОЗДІЛ 2.РАДЯНСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ  14

2.1.Особливості  соціалістичної економічної системи у СРСР 14

2.2.Господарський  механізм Радянської моделі 18

2.3.Наслідки державного соціалізму та його криза 22

РОЗДІЛ 3.ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ  СИСТЕМИ 25

3.1.Особливості економічної системи КНР......... 25

        3.2. Реформування соціалістичної економічної системи КНР …………….…30

ВИСНОВКИ 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ:

   На  підставі вивченної літератури, я обрала цю тему тому що планова економіка має безпосереднє відношення до нашої держави, до нашого народу. Тому моєю метою вивчення даної теми є бажання розібратися в тонкощах економічного ладу, що панував ще не так давно на теренах нашої Батьківщини. Адже саме через соціалістичне минуле, гонкою за якимись примарними цілями, ми маємо десятирічну кризу, потужний промисловий комплекс в руїнах.

   Ціллю для мене є дослідження механізмів і принципів роботи економічної  системи соціалізму, визначення позитивних і негативних аспектів даного питання, розширення свого кругозору. А також набуття певних знань та навичок, які безперечно допоможуть мені в подальшому житті, подальшій роботі економістом. Адже знаючи помилки інших можна уникнути власних.

   Цікавості цьому питанню додають неймовірно швидкі темпи економічного піднесення головного „послідовника” Маркса-Енгельса, Китайської народної республіки (КНР) за останні півтора десятиліття. Хоч соціалістична економіка представлена в цій країні не зовсім в чистому вигляді, але це не зменшує її заслуг. Економісти називають даний економічний устрій „соціалізмом з китайським обличчям”. Адже китайці взявши за основу засади планового соціалізму змогли адаптувати його під власні потреби і це дало результат: ХХІ ст. неофіційно названо 100 роками Китаю.

   Джерелами інформації для дослідження цього  питання стали підручники з політичної економії. В них широко висвітлюється дане питання, адже на основі вибору економічної системи базується загальний напрям, спосіб, завдання, цілі та інші аспекти економічного розвитку держави. Через питання про економічні системи взагалі, посідає досить таки важливе місце в науці політична економія, отже і її підрозділ (саме соціалістична система) має не аби яке значення. 

РОЗДІЛ 1.ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СОЦІАЛІЗМУ

1.1.Формування  соціалістичної ідеї та її  еволюція

Відомо, що ідея соціальної рівності, справедливого суспільства існує стільки, скільки існує людство. Буквально всі народи світу мають легенди, в яких описуються ідеальний суспільний устрій та характерні для нього риси соціальної рівності людей. У первісному суспільстві класів не існувало, тому не було проблеми розуміння справедливого суспільства. Воно виникало з розподілом суспільства на соціально нерівні класи і групи людей, що сприяло виникненню думки про соціальну справедливість і рівність, яка потім сформувалась як ідея соціалізму. Остаточному оформленню утопічної ідеї соціалізму сприяв період початкового нагромадження капіталу на тлі зубожіння основної маси трудящих.

Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму. [2, с. 260]

Другий  етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб’єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства — соціалізму.

Економічна  модель Маркса і Енгельса відрізняється  злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму  уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести  ключових елементів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну  мету соціалізму, а п’ять інших (суспільна  власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий характер. Соціалізм доводиться як устрій вільних і рівних асоційованих виробників. Модель, реалізована на практиці, від-різняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.

Третій  етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традиційних уявлень  про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна  «інвентаризація» накопиченого досвіду  знань, їх переосмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи. [3, с. 261]

Таким чином, мова, іде про поєднання  планомірних і товарно-грошових відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього необхідно, щоб склався ринок в усіх обов’язкових для нього структурах.

1.2.Cтановлення державного соціалізму та його ознаки

"Державний  соціалізм", концепція буржуазно-реформістська і опортуністична, суть і джерело соціалізму в якій зводяться до втручання держави в економіку і соціальні відносини. У понятті "Державний соціалізм", по характеристиці Ф. Енгельса, не міститься ніякого дійсного, соціалістичного сенсу, воно виникло як результат буржуазної фальсифікації, що називала "соціалізмом" будь-які спроби держави обмежити вільну конкуренцію, і, з іншого боку, як плід дрібнобуржуазних ілюзій утопічних соціалістів, що чекали від уряду і пануючих класів "введення" соціалізму. Як зразок такого лжесоціалізму, що існувало на практиці, Ф. Енгельс вказував на систему державної колоніальної експлуатації, створену на основі громадського ладу голландським урядом на Яві.

Теоретик "державного соціалізму" Карл Родбертус ввів навіть спеціальний термін - "соціальна монархія", розуміючи під ним владу, що стоїть над класами і партіями. Монархія, порушивши до себе симпатії пролетаріату, повинна стати творцем соціальної реформи. Ця думка укладалася в загальний настрій німецьких консерваторів про стабільність і поступовість в розвитку держави. Саме прагненням зберегти стабільність є комуністичною ідеєю, бо, на його думку, будь-яке суспільство, засноване на розподілі праці, за своєю природою комуністичне. Тому не слід лякатися комунізму, треба лише перетворити народне господарство на державне. А централізована державна влада вирішить всі соціальні і економічні проблеми, бо держава є "центральний пункт вищої життєвої діяльності". [6]

  Історичний  вплив на формування радянської моделі державного соціалізму справили традиції Росії: сильна державна влада, позаекономічне примушення до праці, слабкі інститути демократії, відносини адміністративної залежності господарюючих суб’єктів від держави та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграють наслідки ранньої соціалістичної революції 1917 р. Також треба брати до уваги грубі деформації суспільних структур у роки сталінських репресій у  наступний період.

  Відсутність матеріальних передумов побудови соціалізму поставила на порядок денний питання: почати безпосередній перехід до соціалізму або вибрати шлях підготовки цивілізованих умов для майбутнього переходу до соціалізму. За браком часу був реалізований перший варіант — «воєнний комунізм» на основі масового державного примусу: конфіскація, націоналізація, трудова повинність на виробництві, трудові армії тощо. Але чим більший натиск, тим більший опір (наприклад, Кронштадт у 1921 р.), тим вужче соціальна база держави диктатури пролетаріату. Насиллям не можна підвищити продуктивність праці, тому для виходу з кризи був обраний другий варіант розвитку — НЕП (нова економічна політика). Передбачалося замінити позаекономічний примус економічними стимулами підприємницької діяльності (продподаток, вільна торгівля, господарський розрахунок, тобто розширення сфери обміну між господарськими суб’єктами, і розвиток кооперації як масового демократичного руху; сполучення державних і громадських засад в управлінні: заліки, контроль, підготовка кадрів, боротьба з бюрократією і т. д.).

  Однак демократичні починання ринкової економіки  не були закріплені політичними структурами, низькі закупівельні ціни на зерно викликали труднощі у хлібозаготівлі, що кінець кінцем призвело до реставрації методів воєнного комунізму, до затвердження командних методів управління. З часом вимушена і тимчасова система надзвичайних заходів стала нормою відносин. Остаточно економічна модель «державного соціалізму» сформувалася в роки індустріалізації і насильницької колективізації в умовах масового беззаконня і терору. В передвоєнний період сталінська модель «державного соціалізму» була канонізована, а після війни перенесена на національний ґрунт ряду інших країн західної Європи і Азії.

  Основні ознаки державного соціалізму. Економічна система державного соціалізму —  це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і  
ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку. Цей тип економіки тільки зовнішньо і з точки розу незрілої громадської свідомості та демократії мав риси соціалістичної. Насправді це був тоталітарний варіант, де основні керівні функції брав на себе держапарат. Разом з тим економіка державного соціалізму не була випадковістю. Така форма становлення нового суспільства теоретично була пов’язана зі спрощеним розумінням соціалістичної економіки, абсолютизацією можливостей її свідомого планування, переоцінкою потенціалу колективних форм господарювання в умовах нерозвинутих продуктивних сил. [3, с.16-21]