Теорія і практика економічної системи соціалізму

  Отже  основні ознаки державного соціалізму. [9, с.425]

  1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).

  2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських зв’язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.

  3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рентабельності покривають високими  
цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень на місця.

  4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).

  5. Жорстка залежність економіки  від ідеології і політики. Ця  проблема виникає через зрощування  господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко  вмонтована в економіку і діє  як управлінське ядро економічної  і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладів влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської системи. [7, с.122]

  Усе більше людей виступають проти соціалістичного  вибору, оскільки не бачать різниці між дійсним соціалізмом і його ілюзорними формами.

  6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість  до світового досвіду. Як неринкова  система державний соціалізм  розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому  для нього характерні замкненість,  слабкий зв’язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

  Таким чином, державний соціалізм — це суспільний устрій, що склався після перемоги ранньої соціалістичної революції в результаті наростання глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах. Він являє собою систему застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними нормами права, політичними інститутами та ідеологічними установками. «Витратна» господарська система державного соціалізму, пристосована до екстенсивного типу розвитку суспільства, дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси і спрямувати їх на вирішення вузького кола проблем надзвичайної важливості (ліквідація техніко-економічної відсталості, обороноздатність, прориви на окремих престижних напрямах НТП і т. ін.), але не в змозі забезпечити ефективний розвиток за нормальних умов. Вона змогла проіснувати тривалий час завдяки паразитуванню на запасах природних ресурсів і традиційному аскетизму нашого народу. 

1.3.Механізм  функціонування державного соціалізму    

   Планомірна  організація суспільного виробництва. За планомірності одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним виробництвом установлюється безпосередній державно-бюрократичний контроль, який свідомо й цілеспрямовано організовує виробництво. Тим самим забезпечується певний рівень планомірного функціонування і розвитку суспільного виробництва.  

   Ключовою  ланкою планомірної організації  одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов’язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому, галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але й за строками поставок. Унаслідок цього забезпечується безперервний характер процесу виробництва. План набуває сили юридичного закону, а взаємні зобов’язання між підприємствами (постачальниками і споживачами) виступають як договори поставки.  

     Перегляд планів і планових  зобов’язань дозволяється, проте,  лише за умови, якщо він враховує  необхідність задоволення нових  потреб. Переглянутий план має  бути затверджений відповідними вищими державними органами управління і планування. На перегляд планових завдань витрачалося багато часу, що знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.  

     Народногосподарським планом регулюються  пропорції суспільного виробництва  через балансове погодження всіх  ланок і частин економіки. У  зв’язку з цим об’єктами народногосподарського  планування є такі економічні пропорції: 
   а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням); 
  б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків); 
  в) внутрішньогалузеві; 
  г) міжрайонні; 
  д) внутрішньорайонні. 
   Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося. 
   Гігантська економічна роль держави. Жодна з держав рабовласницької, феодальної чи капіталістичної суспільно-економічної формації не була безпосереднім керівником суспільного виробничого процесу. Тільки жовтневі події 1917 р. в Росії поклали початок цієї зовсім нової функції держави. 
   Апологети радянської моделі соціалізму стосовно такої ролі держави в економічному виробництві і відтворенні писали: “Соціалістична держава стає безпосереднім організатором суспільного виробництва, суб’єктом соціалістичного господарювання в масштабі суспільства, від імені суспільства і за його рахунок… Тим самим держава, залишаючись органом надбудови, стає водночас і центральним економічним органом соціалістичного суспільства» [8, с. 127].   

 Вважалося, що ця функція соціалістичної держави  породжена не волюнтаризмом і  намаганням комуністично-господарської  еліти до панування в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке  нібито вимагає централізованого планового управління народним господарством з єдиного економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність, беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру. Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної організації соціалістичного виробництва, економічного механізму соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його виробництвом. 
   Централізоване управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність. 
   Оперативне управління всіма галузями народного господарства здійснюється централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах галузі — виробничими об’єднаннями і головкомами чи комітетами міністерств. 
   Машинобудуванням у колишньому СРСР керували 11 загальносоюзних і 11 союзно-республіканських міністерств. Міністерства здійснювали пряме загальне оперативне управління підлеглими підприємствами. Інструментами такого управління були: плани, що затверджувалися для кожного підприємства, нормативи, команди, інструкції, накази тощо. 
   Ринок в одержавленій економіці. За одержавленої соціалістичної економіки зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.

 Ринок за одержавленого соціалізму регулюється  планом: вищі органи затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації цих товарів по підприємствах сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва. 
   Найболючішою точкою соціалістичного ринку є планування і централізоване ціноутворення. Теоретики одержавленої моделі соціалізму захищали всіма засобами ці інструменти централізованої, тобто антиринкової економіки. Так, відомий радянський економіст О. Рум’янцев писав: “Централізоване визначення загальних планових завдань з виробництва і розподілу товарів обумовлює необхідність централізованого ціноутворення. Якби ціноутворення в соціалістичному суспільстві здійснювалось не централізованим шляхом, тобто стихійно, то неможливим стало б саме узгоджене планування. Народне господарство виродилося б у звичайне стихійне товарне виробництво з усіма властивими йому наслідками” [9, с. 239-240], Такий механізм функціонування соціалістичної економіки є малоефективним. Склалася витратна економіка. 

    РОЗДІЛ 2.РАДЯНСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ

    2.1.Особливості  соціалістичної економічної системи  у СРСР 

    Основу  економічної системи СРСР складала соціалістична власність на засоби виробництва. Вона виникла і затвердилася в результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 і побудови соціалізму в СРСР. Робочий клас в союзі з трудовим селянством під керівництвом Комуністичної партії ліквідовував політичну владу буржуазії і поміщиків; дорогоюнаціоналізації і усуспільнення основних засобів виробництва в найважливіших галузях народного господарства завоював економічні позиції в країні. Спираючись на соціалістичну власність в цих вирішальних сферах економіки, робочий клас під керівництвом Комуністичної партії перетворив дрібнотоварне селянське господарство в крупне соціалістичне шляхом кооперації. Дрібна приватна селянська власність була замінена крупною соціалістичною колгоспно-кооперативною власністю. В результаті до середини 30-х рр. соціалістична власність в двох формах — державною і колгоспно-кооперативною — стала неподільно пануючої в економіці країни (див. таблиці. 1).

    Таблиця. 1.

    Доля  соціалістичного господарства в  економіці СРСР %

    
Це зумовило корінну зміну меті виробництва, яка стала визначатися основним економічним законом соціалізму, —забезпечення добробуту і всестороннього розвитку всіх членів суспільства за допомогою якнайповнішого задоволення їх постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб, що досягається шляхом безперервного зростання і вдосконалення суспільного виробництва на базі науково-технічного прогресу. Соціалістична економіка, на відміну від капіталістичної, розвивається планомірно, без криз і спадів. Це забезпечує стійкі і високі темпи зростання всього народного господарства. Соціалістична економіка має не обмежені рамками приватної власності можливості концентрації виробництва і поглиблення розділення суспільств. праці завдяки спеціалізації і кооперації, що сприяє швидкому зростанню продуктивності суспільств. Праці — головній умові перемоги нового суспільств. будуючи над старим. Соціалістична власність, дія економічного закону планомірного пропорційного розвитку народного господарства відкрили вперше в історії суспільства можливість розвивати все народне господарство по єдиному державному плану. Централізована планова економіка забезпечує такі переваги, як концентрація ресурсів на вирішальних ділянках суспільств. виробництва, пропорційний розвиток народного господарства. Планомірність дозволяє краще, повніше і ефективніше використовувати ресурси суспільства — матеріальні, грошові і трудові, в першу черга вирішувати завдання, що мають загальнонародне значення. Радянська держава підтримує постійну пропорційність в масштабах всього народного господарства, строго враховуючи потреби суспільства і ресурси, які воно має в своєму розпорядженні, застосовуючи знання законів суспільств, розвитку, керуючись марксистсько-ленінською теорією. На базі наукового передбачення за допомогою планерування Радянська держава удосконалює структуру суспільного виробництва.