Теорії та наслідки зовнішньоторговельної орієнтації для країн ( на прикладі окремої країни)

Раніше мито слугувало  насамперед фіскальним цілям — формуванню державних доходів. Історично воно належить до найстаріших джерел доходів  держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування  мита штучно підвищує ціну товарів  при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

 

- для формування доходів  держави (так званий фіскальний  мотив);

- для коригування рівноваги  платіжного балансу;

- для захисту вітчизняних  товаровиробників (класичний аргумент  захисного мита);

- для захисту вітчизняних  робочих місць.

 

Незалежно від того, з  яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати  те, що торгові партнери, які через  введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також безпосередній  вплив за допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти  — це кількісні і(або) вартісні обмеження  ввезення або вивезення певного  товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через  імпортні та експортні квоти, які  можуть бути генеральними, груповими  та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни, групу  країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде  через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в  цю країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

На практиці імпортні квоти  мають більше значення, ніж експортне  контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження  призводять до підвищення ціни імпортних  товарів, а користується цим експортер, одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет держави-імпортера.

Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються поняттям нетарифні торгові перешкоди. Контингенти  є тільки формою нетарифних торгових перешкод, які виділяються разом  з митом через їх гласність  як інструмент державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших  нетарифних торгових перешкод, які  також уже давно використовуються як інструмент зовнішньоекономічної політики. На відміну від мита і контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш  чи менш прихованій формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто  вони є побічним наслідком заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів охорони  здоров'я, безпеки чи охорони навколишнього  середовища.

Найважливішими нетарифними  торговими перешкодами поряд  з кількісними обмеженнями виступають:

- надання всіх видів  субвенцій вітчизняним підприємствам  та галузям економіки, що беруть  участь у міжнародній конкуренції;

- введення певного податкового  регулювання на користь вітчизняних  галузей економіки, які підпадають  під вплив міжнародної конкуренції;

- так звані технічні  торгові перешкоди, які встановлюються  через національні норми та  інші технічні нормативи;

- забезпечення переваг  вітчизняним продавцям при розподілі  державних замовлень;

- встановлення правових  нормативів, які перешкоджають торгівлі;

- певні методи визначення  митної вартості та митного  оформлення, що відступають від  міжнародних норм, наприклад адміністративні  акти щодо ввізних документів, упаковки чи маркування.

Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають торгівлі, називають  також адміністративними торговими  перешкодами. Приховані нетарифні  торгові перешкоди дійсні сьогодні для більшої частини світової торгівлі як найсуттєвіша перешкода  для вільного товарообміну. Оскільки за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і контингенти  як інструмент торгової політики значною  мірою втратили своє значення, то приховані  нетарифні торгові перешкоди  залишаються єдиним інструментом впливу на торгівлю. Це явище дістало назву "неопротекціонізм".

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються національними  законодавчими актами, міжнародними правилами і звичаями, а також  спеціальними міжнародними угодами  та різноманітними актами міжнародного права. Оформлення цього правового  порядку на національному рівні  та його формування на міжнародному рівні  через укладання відповідних  міжнародних угод і вступ до відповідних  міжнародних організацій та договорів  є також завданням зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоторговельна політика, а водночас і її вразливість перед  загрозами глобальної інтернаціоналізації  ставить питання про те, що найбільш оптимальним заходом зведення до мінімуму негативних наслідків глобалізації і, навпаки – одержання від  неї зиску є посиленням регіональної інтеграції із зацікавленими країнами.

Доцільність цього демонструє досвід діяльності ЄС: посилення взаємозалежності національних економік в умовах міжнародного поділу праці на засадах спеціалізації  і виробничого кооперування, розвиток торговельних відносин і посилення  у їх структурі частки продукції  внутрікоопераційного обігу призводить до одержання економічних вигод  при блокуванні негативних наслідків. [4]

Тому, визначаючи конфліктність  факторів, що впливають на формування національної безпеки окремих країн, слід враховувати баланс інтересів  усіх рівнів системи світового господарства. Лише такий комплексний підхід до виявлення позитивних і негативних наслідків розвитку зовнішньоторговельних  відносин у контексті національної економічної безпеки, що враховує й  інтереси інших країн, може досягти  формування єдиного простору.

 

1.3 Система показників  оцінки розвитку зовнішньої торгівлі  країни.

 

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є  група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний  обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare - вивозити) - вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з  митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт - це вивезення  з країни товарів:

- вироблених, вирощених або  добутих у країні;

- раніше ввезених з-за  кордону та:

А) перероблених на митній території;

Б) перероблених під митним контролем;

    - Найбільшими  країнами-експортерами товарів і  послуг на світовому ринку  в останнє десятиріччя є Сполучені  Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома  вага яких у світовому експорті  перевищує 50%.

Імпорт (від лат. importare - ввозити) - ввезення товарів, робіт, послуг, результатів  інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну  територію країни з-за кордону без  зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник "імпорт", який розраховується у вартісних  одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись  у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також  вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю. [5]

Зовнішньоторговельний обіг - сума вартості експорту і імпорту  країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний  обіг показує загальні обсяги зовніш| ньоторговельної діяльності, тобто  експорту та імпорту в цілому:

                                                  ЗТО = Е + І                                                      (1.1)

 де ЗТО - зовнішньоторговельний обіг; Е - обсяг експорту (у вартісних одиницях); I-обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг - сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно  на 3-6%) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).

Генеральна (загальна) торгівля - прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу  з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне "навантаження" на країну, включаючи  обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів: де ГТ- генеральна (загальна) торгівля; Е - вартість експорту; I-вартість імпорту; Т- вартість транзитних товарів, перевезених  через територію країни.

Спеціальна торгівля - експорт  та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;
• загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає:" національний експорт;
• вивезення товарів після переробки під митним контролем;
• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається  зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;
• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі - оцінка експорту або імпорту  товарів у незмінних цінах  одного періоду (як правило, року) для  отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою: I ф. о - індекс фізичного обсягу; p - ціна товару в  базисному періоді; q1 -- кількість  товару в періоді, що вивчається; q0 - кількість товару в базисному  періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу  поточних операцій, індекси стану  платіжного балансу, індекс "умови торгівлі", індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс - це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження  платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись  для оцінки результативності, збалансованості  міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію  виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною  за кордоном, і надходжень, отриманих  нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс - це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені  за певний проміжок часу між резидентами  даної країни та нерезидентами (резидентами  всіх інших країн світу).

Сальдо (від італ. saldo - розрахунок, залишок) - різниця між грошовими  надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо балансу поточних операцій:

                                    Г = F - 1 Cп -Eпо –Iпо                                           (1.2)

де Спо - сальдо балансу  поточних операцій; ЕПО - надходження  за статтями балансу поточних операцій; Iпо - платежі за статтями балансу  поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних  операцій (перевищення експорту або  імпорту) та абсолютний розмір різниці  між експортом та імпортом.

Індекс "умови торгівлі" - відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс "умови  торгівлі" розраховується як співвідношення двох індексів: де у. т. - індекс "умови  торгівлі"; Рх - індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої  валюти); Рт - індекс імпортних цін.